Феномен компетентністно спрямованої освіти

Триває болісний процес переоцінки цінностей, долання усталених стереотипів, які заважають по-новому подивитись на проблеми становлення людини як суб'єкта життєтворчості, спроможної виробити свій життєвий проект, відповідально ставитись до життя, упевнено приймати історичний виклик XXI століття. Педагогіка стоїть перед дилемою: або вона й далі розвиватиметься в руслі традиційних понять, підходів до дитини як об'єкта впливів, знаннєцентризму, абсолютизації розумового розвитку, недооцінки духовного становлення й саморозвитку дитини, тим самим вичерпавши свій життєздатний потенціал, або наповнить новим життєтворчим, культуротворчим, духовним змістом навчання і виховання, таким чином продекларувавши, що головне для неї - дитина з її радощами й болями, злетами і драмами, інтересами, потребами, з її напруженим екзистенційним духовним світом.

Сьогодні як ніколи гостро стоїть завдання осмислення і пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого досвіду. На цій основі повинна формуватись нова педагогіка - педагогіка компетентної, відповідальної людини.

На початку XXI століття педагогіка покликана осмислити свої здобутки, уроки, освоїти нові цінності. Ми є свідками того, як у процесі проведення масштабних експериментів з різних аспектів реформування школи народжуються прообрази школи життєвої компетентності, що базуються на нових концептуальних засадах, передусім ідеях життєтворчості особистості. Саме ідеї життєтворчості, плекання дитини як суб'єкта життя стануть, на наш погляд, альфою й омегою нової школи, яка допомагатиме учням оволодіти чотирма стрижневими стовпами - навчитися пізнавати життя; життєвої компетентності; навчитися жити разом; навчитися жити. Ґрунтовно засади педагогіки і психології життєтворчості розкриті в книгах «Школа життєтворчості особистості» (1995), «Психологія і педагогіка життєтворчості» (1996), «Мистецтво життєтворчості особистості» (1997), «Життєві кризи особистості» (1998), «Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття» (1998), «Кроки до компетентності та інтеграції у суспільство» (2000), «Життєтворчий потенціал реабілітаційної педагогіки» (2002).

Життєтворчість - особлива, вища форма виявлення творчої природи людини. Вона сприяє самостійному творчому вибору особистістю стратегії її життя, розробці життєвих планів і програм, вибору та використанню засобів, необхідних для реалізації її індивідуального життєвого проекту. Мистецтво жити є вищою розвиненою здатністю до життєтворчості. Оновлення змісту, форм і методів, функцій педагогіки є найбільш продуктивним, оскільки розкриває нове бачення проблем, містить прогностичну філософію школи XXI століття. Найціннішим надбанням педагогіки життєтворчості є те, що її цілі, зміст близькі не лише реформаторам-педагогам, а й дітям, які стають співтворцями нових моделей школи XXI століття, глибше осмислюють своє життя, навчаються для того, щоб оволодіти мистецтвом життєтворчості, мистецтвом ефективного виконання життєвих і соціальних ролей. Компетентне ставлення особистості до життя означає потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності; володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами і методами життєздійснення; усвідомлення, організацію свого психологічного часу, життєвого шляху, особистісного розвитку; проблемне бачення свого життя; осмислене розв'язання міжособистісних суперечностей; здатність до об'єктивної оцінки рівнів, сфер і меж поширення своєї життєвої активності; усвідомлену й адекватну оцінку результатів своєї життєдіяльності; високу культуру споживання; відповідальне ставлення до свого життя, здоров'я; культуру фізичного розвитку; філософське, етичне осмислення свого життя.

У контексті педагогіки життєтворчості школа стає інститутом збереження і зміцнення фізичного, психічного, морального, духовного здоров'я дитини, допомагає їй у ситуації життєвої кризи, зберігає особистість у драматичних обставинах життя, захищає її від різних стресогенних чинників.

Освіта відіграє важливу роль у попередженні учня про прірви, небезпеки життя. У цьому плані вона набуває випереджувального й попереджувального характеру. Захисна, людинозберігаюча функція педагогіки, освіти була завжди домінуючою, але її значущість зростає у трансформаційні, перехідні періоди розвитку суспільства, особливо в періоди історичних системних криз, від яких найбільше страждають діти. Школа повинна допомогти дитині вижити в нестабільному суспільстві, виробити захисні механізми, навчити самостійно вирішувати життєві проблеми. Вона покликана виступити альтернативою «поганому життю», злу, несучи зростаючій людині загальнолюдські цінності як матеріал для особистого вибору, оскільки «жити - значить бути відповідальним» і «людина - це драма» (Ортеґа-і-Ґассет).

За умов трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування молодою людиною нових життєвих стратегій, компетентності, конкурентоспроможності, посилення гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Чим потужніший життєвий ресурс людини, чим ширші його соціальні можливості, тим легше здолати кризові настрої, оволодіти конструктивно-перетворювальною позицією.

Важливо глибше усвідомити сутність освітніх результатів, природу й типологію компетентностей, визначити перспективні лінії розвитку життєвої компетентності особистості. Це зумовлено, по-перше, необхідністю з'ясування соціальних факторів екзистенційної кризи, кризи життєвих цінностей і смислів, у якій опинилась особистість на етапі переходу до ринкової економіки і демократичної організації суспільства; по-друге, осмислення існуючих в українському суспільстві типів (моделей) поведінки особистості і відповідно до них життєвих стратегій і компетентностей; по-третє, відсутністю чітко обґрунтованих підходів до виявлення (ідентифікації) і побудови життєвих орієнтацій особистості; по-четверте, неготовністю педагогів надати практичну допомогу молоді в розробці технологій формування життєвої стратегії, освоєнні життєвої компетентності.

Входження молодих поколінь у глобалізований, динамічний світ, у відкрите суспільство актуалізує роль життєвої компетентності вихованців.

Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві й соціальні ролі, випускник української школи має володіти певними якостями, уміннями:

• бути гнучким, мобільним, конкурентоздатним, уміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;
• критично мислити;
• використовувати знання як інструмент для розв'язання життєвих проблем;
• генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність;
• володіти комунікативною культурою, уміти працювати в команді;
• уміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій;
• цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави;
• уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;
• бережливо ставитись до свого здоров'я і здоров'я інших як найвищої цінності;
• бути здатним до вибору численних альтернатив, що пропонує сучасне життя.

Таким чином, статус людини в суспільстві залежить від неї самої. Швидкоплинність соціального прогресу, динамічних змін викликає необхідність постійної роботи над собою, розвиток життєвої компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, за можливість досягнення життєвого успіху.

Ці проблеми сьогодні стоять перед освітніми закладами, діяльність яких у розвитку життєвої компетентності учнів є недостатньо ефективною. Тому в значної частини нашої молоді, яка закінчує школу, спостерігається:

• несформованість активної громадянської позиції, політичного мислення і політичної культури;
• низький рівень життєвої компетентності, використання знань як інструмента розв'язання життєвих проблем; аналізу нестандартних ситуацій.

Більшість учнів не мають достатніх знань з таких гострих проблем, як шляхи зміцнення здоров'я, запобігання наркоманії; алкоголізму, СНІДу.

Завдання, які стоять перед освітніми закладами у сфері їхньої відповідальності перед кожним вихованцем, фокусуються навколо проблем розвитку життєвої компетентності молодої людини. А це вимагає докорінного переосмислення фундаментальних концептуальних засад дванадцятирічної школи, посилення її компетентнісної спрямованості, суть якої полягає в переорієнтації від загальноосвітньої спрямованості (передачі найрізноманітніших знань «на будь-який випадок») до освоєння способів швидкої й адекватної інтеграції в українське суспільство. Компетентнісний підхід визнаний базовою ідеєю реформування освіти в країнах Європейського Союзу і розглядається як стрижнева конструктивна ідея неперервної (пожиттєвої) освіти. Компетентнісно спрямована освіта передбачає внесення суттєвих змін у змістову, технологічну, виховну, управлінську архітектоніку української школи. Мова йде не лише про оновлення змісту освіти, а й про докорінні зміни в навчально-виховному процесі, освітніх технологіях. У структурі навчання посилюються роль і значення освоєння способів діяльності, підвищення їх технологічності, створення умов для активної соціальної дії, проектної, дослідницької діяльності. Формування компетентності учнів, тобто їх здатностей мобілізувати знання в реальній життєвій ситуації, - найактуальніша проблема сучасної школи. Компетентнісний підхід може стати альтернативою традиційному підходу і допоможе подолати предметоцентризм, який домінує в навчально-виховному процесі.

Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя. Ідея компетентнісно спрямованої освіти органічно пов'язана з тими педагогічними прецедентами, де утверджуються такі суспільно значущі цінності, як свобода вибору, творчий продукт, життєвий досвід, проектна діяльність учнів.

Компетентнісно спрямована освіта може стати стрижневою інноваційною домінантою сучасної модернізації за рахунок внесення фрагментів соціальних практик в освіту й активне залучення педагогів, громадськості до визначення ключових життєвих компетентностей (Л. М. Долгова). Мова йде, по-перше, про те, як якомога раніше визначити ті сфери діяльності, в яких дитина може досягти максимальної компетентності; по-друге, як перебудувати школу з екстенсивної моделі предметно-зорієнтованого «знання» на інтенсивну модель формування життєвої компетентності.

Саме ці обставини актуалізують завдання проведення випереджальних, прогностичних експериментів з різних аспектів розвитку життєвої компетентності особистості. Мета такої пошукової роботи - розробка концептуальних, змістовних і технологічних засад розвитку життєвої компетентності, освоєння молодою людиною технологій життєвого успіху, інтеграції в демократичне суспільство з ринковою економікою, соціокультурний простір.

Важливо, на наш погляд, зосередити зусилля на:

• виявленні умов ефективного формування в учнівської молоді життєвої компетентності;
• визначенні ключових компетентностей для різних сфер життєдіяльності особистості;
• розробці моделей розвитку життєвої компетентності в учнівської молоді (з урахуванням синзитивних періодів у розвитку);
• обґрунтуванні оптимальних технологій, що сприяють оволодінню компетентністю, розширюють можливості компетентнісного вибору особистістю життєвого шляху;
• розробці, апробації та впровадженні модульних програм розвитку життєвої компетентності;
• проектуванні та поетапній апробації компетентнісно зорієнтованого освітньо-реабілітаційного простору, спрямованого на становлення особистості як суб'єкта життя;
• перебудові освітнього простору на діагностичній основі, апробації інструментарію для оцінки рівня досягнень з різних параметрів життєвої компетентності;
• апробації програмно-цільового, мотиваційного управління навчально-виховним процесом;
• розвитку інтерактивних технологій, підвищенні інноваційної культури педагогічних кадрів.

Автори: І. Єрмаков, І. Погоріла

Освіта.ua
18.06.2008