Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Закон про "кухарчиних дітей" імені Дмитра Табачника
Закон про "кухарчиних дітей" імені Дмитра Табачника

Дружними зусиллями, під оплески не тільки депутатів з числа владної коаліції, а й низки опозиціонерів, за дружного схвалення більшості батьків, учителів та самих учнів Україна відмовилася від 12-річної шкільної освіти й перейшла до 11-річної

Закон про "кухарчиних дітей" імені Дмитра Табачника

Втім, значного резонансу у суспільстві ця подія не викликала, бо ж усі, здається, звикли до того, що законодавчі акти тепер ухвалюються з грубими порушеннями регламенту Верховної Ради і з застосуванням карток для голосування, які належать перманентно відсутнім депутатським "мертвим душам".

А тут ще й міністр освіти і науки Дмитро Табачник виступив і розповів, що якби закон не був би ухвалений, то на освіту чекала б катастрофа, зокрема, протягом року довелося б ввести 17 тисяч додаткових ставок вчителів, з яких 8,5 тисяч - у сільській місцевості. "А для цього немає достатньої кількості кадрів та ресурсів".

Виникли б й інші проблеми - нестача шкільних автобусів, приміщень тощо.

Одне слово, порятували середню освіту, зекономили купу грошей і перестали знущатися з дітей, яких зловмисні "буржуазні націоналісти" (цей термін не називався, але постійно ширяв у повітрі) змушували вчитися аж 12 років.

Звичайно, ці самі "націоналісти" й "агенти Заходу" намагалися заперечити корисність нововведень, наприклад, голова партії "За Україну!" В'ячеслав Кириленко наголошував, що впроваджену законом норму про обов'язкову дошкільну освіту з 5-ти років неможливо забезпечити.

"Навіть за умов, коли 43% дошкільнят не відвідують дитсадки, ці садки переповнені. На 100 місць у дитсадках припадає 108 дітей", - зазначив Кириленко.

Але знадобився майже цілий місяць, щоб у мас-медіа пролунала, нарешті, ґрунтовна критична репліка щодо трансформації середньої освіти.

Вона належить екс-заступнику міністра освіти і науки Максимові Стрісі: "10 років тому було ухвалене рішення про 12-річну освіту. Це відповідало європейським стандартам, це відповідало добрій ідеї спеціалізованої старшої школи.

Спочатку було зроблено дуже багато, кожен рік друкувалась нова паралель підручників, за цим стоїть колосальна праця великої кількості людей...

На жаль, та старша школа так і не стала доброю спеціалізованою. Це найбільший недолік. Виявилось, що ми були не зовсім готові до запровадження 12-річки в тих термінах, як це було передбачено.

Натомість було ухвалене найгірше рішення з усіх можливих. Замість пролонгування терміну, можливо, відсунення на 2-3 роки, коли можна було логічно в це ввійти, ми взагалі відмовились від 12-річки, і справді за катастрофічністю наслідків для держави в цілому, я думаю, це рішення значно гірше від Севастополя, від "РосУкрЕнерго".

Це крах освітянської галузі...

Коли повернуться з відпусток, з'ясують, що з нуля треба починати, щось знову треба робити зі старшими класами, те, що на три роки було заплановано, втискати в два роки, перекроювати плани та програми, перекроювати терміново нові підручники, на які катастрофічно немає коштів.

Тоді ми відразу відчуємо, що це таке. Ми отримали відрив від європейської системи освіти. Повернулись цивілізаційно в той самий російський світ. Може, в цьому ще одне розв'язання загадки, чому це було потрібно. В Росії - 11-річна освіта, і в нас 11-річна освіта...

Наслідки цього рішення ми зможемо прорахувати через тривалий час. Від нього, безумовно, відмовляться, перейдуть до 12-річної школи колись, коли держава буде нормальніша. Але обсяги наших втрат зараз я просто не беруся оцінити".

Можуть сказати: Стріха тут пристрасний, необ'єктивний, він же недавно пішов у відставку якраз із посади заступника Табачника. То чи не ризиковано довіряти його думці?

Можливо, й справді дещо ризиковано. Але з іншої, як на мене, причини: Максим Стріха відзначає на початку цього інтерв'ю - "я мушу говорити стримано... певна корпоративна чиновницька етика змушує мене вибирати слова".

Натомість автор цих рядків ані дня за жодної влади не служив чиновником і не зв'язаний жодними корпоративними правилами, крім сформульованого ще у першій половині ХХ століття французькими інтелектуалами: "Називати речі своїми іменами".

От і спробуємо назвати своїми іменами бодай декілька речей, пов'язаних із освітньою реформою.

По-перше, коли Дмитро Табачник розповідав про порятунок освітньої галузі від катастрофи, чому ми повинні йому в цьому вірити?

Я скажу більше: коли Табачник щось починає експресивно стверджувати, це вже автоматично є вагомою підставою йому не довіряти. Надто багато цікавих речей, що не мають нічогісінько спільного з дійсністю, розповів він нам за останні роки. Ось досить свіжий приклад:

"Я ніде і ніколи не стверджував, що галичани - не українці. Я писав про те, що в Україні живе два етноси: галичани і жителі Великої України. Ці національні групи, писав я, не мають нічого спільного в ментальному і конфесіональному сенсі".

Це з газети "Сегодня". А ось що писав пан Табачник за рік до цього в газеті "Известия" : "По крайней мере последние двадцать лет сосуществования украинцев и галичан показали, что государство, возводимое на насильственно навязываемых галицийских идеологемах и чуждых украинцам ценностях, которые не разделяет большинство населения, становится нежизнеспособным".

Переконалися? Вже не кажемо про таку "дрібничку", яку начебто-історик Табачник, чиї дисертації, щоправда, журналісти так і не змогли відшукати, мусив би знати: ті "галицькі ідеологеми" насправді є витвором майже виключно наддніпрянців: Міхновський, Грушевський, Петлюра, Донцов, Липинський, Маланюк, Борковський, Ольжич, Липа-молодший, Хвильовий, Сціборський, Багряний, Чорновіл-старший...

Ба більше: остаточна й безповоротна українізація галицьких русинів - це якраз справа представників підросійської України, а не навпаки, і центрами українського націоналізму на початку ХХ століття були Харків, Полтава та Київ, а далеко не тільки Львів!..

Утім, ми дещо ухилилися від теми, отож констатуймо: всі аргументи Дмитра Табачника щодо фінансового здешевлення середньої освіти треба забути і ретельно рахувати з нуля, зважаючи на можливість практично повної заміни підручників і корекції навчальних програм з відповідною перепідготовкою вчителів.

Вже не кажемо про дуже високу ймовірність переходу старших класів на один вихідний день, бо вчителі не встигатимуть з програмою.

По-друге, з якогось дива ніхто не помітив, що новий закон зовсім не скасовує 12-річку, він просто її трансформує, впроваджуючи обов'язкове дошкільне навчання з 5-ти років.

Отож маємо, з одного боку, банальне окозамилювання, гру на настроях некомпетентних політиків та плебсу, з другого боку - те, про що говорив Максим Стріха - підлаштовування української системи освіти під російські взірці.

Власне, а хіба всі інші нововведення міністра освіти і науки не слугують цьому ж?

От Табачник декларує, що російська література у світовій культурі посідає місце, сумірне з місцем античної філософії, - і діє відповідним чином, формуючи курс світової літератури, де російська література буде займати найбільший обсяг - аж три чверті учбового процесу.

Простіше кажучи, учні України фактично не вивчатимуть світову літературу, школа даватиме їм хибне уявлення про світову культуру і відрізатиме їх від усіх світів, крім "русского мира".

Тож і зазначений закон працюватиме на те, щоб "малороси" (це термінологія статей міністра) вливалися як нова робоча сила у лави будівничих "великої енергетичної імперії", а в разі потреби - й ставали "гарматним м'ясом", знову перетворюючись, за висловом Василя Стуса, на "націю сержантів".

По-третє, що означатиме реально впровадження обов'язкової дошкільної освіти (яку, втім, начебто можна замістити й домашньою освітою, але рівною їй за обсягом з відповідним тестуванням, принаймні, такі пішли вже розмови)?

Реально ця новація означатиме майже те саме, що норми з циркуляра міністра освіти Російської імперії Івана Делянова про "кухарчиних дітей", згідно з приписами якого майже унеможливлювалося отримання середньої (а в перспективі - і вищої) освіти дітьми із незаможних верств.

Задля чого?

Мета була цілком логічна, з огляду на інтереси тодішніх правлячих верств: "...При неуклонном соблюдении этого правила гимназии и прогимназии освободятся от поступления в них детей кучеров, лакеев, поваров, прачек, мелких лавочников и тому подобных людей, коих, за исключением разве одаренных необыкновенными способностями, не следует выводить из среды, к коей они принадлежат".

Зараз маємо практично те саме. Де відсутні сьогодні дитячі садки? Майже в усіх селах, навіть великих, і в цілій низці містечок. Те, що було за минулих часів, давно вже перетворено чи то на офіси, чи то на житлові будинки.

Тобто там ніяку державну освіту п'ятилітні дітлахи отримувати не будуть, тоді як програма першого класу буде розрахована на наявність у дітей певних знань.

А там, де дитсадки є - це передусім великі міста, - вони вже переповнені, як справедливо зазначив В'ячеслав Кириленко, отже, якість навчання там за умов напливу до них ще кількох сотень тисяч дітлахів буде майже нульова.

Хто ж одержить за нових обставин беззаперечну перевагу? Діти, які ходять у приватні чи привілейовані муніципальні дитсадки; діти, які мають домашніх учителів (от побачите, будуть зроблені необхідні винятки у законі); діти, чиї батьки самі здатні їх чогось навчити. Ну, і звичайно, діти з числа "одаренных необыкновенными способностями", як у зазначеному циркулярі.

Усі ж інші потраплять у не найкращу ситуацію, коли вже з першого класу їм буде визначена роль "відстаючих" та "неуспішних" учнів. І що цікаво та важливо - значною мірою це будуть україномовні діти із сіл і містечок, яким шлях до вищої освіти та до будь-якої серйозної професійної кар'єри віднині перекриватиметься майже автоматично.

З відповідною трансформацією характеру й перспектив Української держави.

І ось тут ми маємо, можливо, найголовніше нововведення.

Це тільки три речі, які ми спробували назвати своїми іменами. Насправді, як справедливо сказав Максим Стріха, наслідки цього рішення та обсяг суспільних втрат усі ми зможемо вирахувати лише через певний час. Але почати цей рахунок, заносячи кожен карб на своєрідний "особистий рахунок" ініціаторів цієї реформи, слід уже зараз.

Автор: Сергій Грабовський

Українська правда
01.08.2010

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!