Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта 12-річна школа: "Яка чудова могла б бути опера..."
12-річна школа: "Яка чудова могла б бути опера..."

Український шкільний корабель, оспіваний у піснях і міфах про найкращу у світі освіту, сьогодні нагадує не потужний флагман, а перевантажену баржу

12-річна школа: "Яка чудова могла б бути опера..."

У своїх потугах витримати конкуренцію з іншими країнами Європи, ми нагадуємо відомого мультиплікаційного героя - капітана Врунгеля під час парусної регати. Пам'ятаючи, що "як судно назвеш, так воно й попливе", бравий моряк назвав його "Побєда". Та, поспіхом готуючись до змагань, погано прикріпив літери, і "Побєда" претворилася на "Бєду". Тож, попри заповзятливість команди, корабель переслідували невдачі.

Напевно, нашу освітню баржу теж доречно було б назвати "Біда", бо саме таким словом можна означити процес її модернізації і реформування. Яскравий приклад - перехід школи на 12-річну систему навчання.

Шлях, який проходить сьогодні Україна, модернізуючи свою систему освіти відповідно до сучасного рівня науки і світових стандартів, європейські країни пройшли кілька десятиліть тому. Але наша ситуація видається складнішою, адже, крім характерних для перехідного періоду труднощів, ми стикаємося із цілим коктейлем "ексклюзивних" проблем. Ефективні європейські реформи, лобійовані прихильниками євроінтеграції України, часто пробуксовують не через свій зміст чи неактуальність, а через те, що стають своєрідними заручниками у політичних "міжсобойчиках". І якщо раніше мішенню для політичних опонентів слугували переважно незалежне зовнішнє оцінювання і Болонський процес, то незадовго до президентських виборів, відчуваючи нестачу патронів, політичні противники згадали про 12-річну систему освіти.

"Це було рабське політичне рішення, обумовлене бажанням сподобатися Заходу, коли Україна стукалася у, як нині з'ясувалося, глухо зачинені від нас двері Європейського Союзу, - наголошує народний депутат Катерина Лук'янова. - Це була спроба сказати світу: "Бачте, ми такі ж, як і ви. У нас теж 12-річна система освіти, ми не маємо інститутів - у нас коледжі, у нас немає магазинів - самі супермаркети!". Ця спроба йшла від ейфорично налаштованого президента, ідеаліста, відірваного від життя".

Зауважмо, коледж і інститут - це різні речі, а 12-річну систему освіти було запроваджено ще 2001 року, за часів президентства Л.Кучми. Отже, пані Лук'янова, не розібравшись, витратила весь запал не за адресою. Постріл виявився холостим: і суті не зачепив, і в ціль не влучив. Але неприємний осад залишив. Як кажуть, "чи то він украв, чи то в нього вкрали, не пам'ятаю, але негарна історія була".

Недоліки, які побачив у реформі віце-спікер ВР Микола Томенко (знову-таки незадовго до виборів, хоча реформі вже дев'ять років), більш конкретні й пов'язані з проблемами вступної кампанії 2012 року, коли 11-класники не випускатимуться зі школи. Натомість Олександр Гребельник, перший заступник міністра освіти і науки, не вважає цю проблему катастрофічною і вбачає в ній позитивний момент, адже того року приватні вищі навчальні заклади і ВНЗ загалом зможуть показати, наскільки вони конкурентоспроможні.

А от батьків школярів турбують зовсім інші проблеми. Серед опитаних автором не знайшлося жодного, хто підтримав би реформу. Аргумент один - надмірне навантаження учнів. "І це триватиме 12 років? Так ніякого здоров'я не вистачить", - обурюється замучена домашніми завданнями мама першокласника.

Невже збільшення навантаження і подовження строку навчання і є суттю реформи школи? Чого насправді хотіли автори "Концепції загальної середньої освіти", прийнятої постановою колегії МОН України, президії АПН України (№12/5-2 від 22.11.01 р.), яка, власне, й дала старт 12-річній системі навчання? Як випливає з документа, передбачалося спроектувати систему безперервного навчання, уникнувши розриву між усіма її ланками від дитсадка до ВНЗ, зменшити навчальне навантаження учнів, впровадити особистісно-орієнтовані педагогічні технології, організувати навчальний процес на засадах єдності та варіативності (правомірності різних шляхів реалізації єдиної освітньої мети), навчання в 11-12 класах зробити профільним, ураховуючи здібності кожного і перспективу здобуття подальшої освіти. Така реформа повинна була вивести нашу школу на якісно новий рівень. Натомість нововведення звелося до механічного збільшення строку навчання - дистанції, яку школярі за звичкою проходять галопом. При цьому самі учні нагадують скоріше загнаних коней, ніж "гармонійно розвинених особистостей". Чому? Це питання є ключовим, від нього залежить результат реформи.

Кажуть, будь-які реформаторські віяння згори приречені, якщо вони не спираються на підтримку знизу. Хоча нас називають країною клерків, у даній ситуації згаданий принцип спрацьовує навпаки. Ні, звичайно, нагору регулярно передаються справні звіти, але наскільки вони реальні? Візьмімо очевидні речі. Перевантаження учнів починається ще в дитячому садку, а потім наростає, мов снігова куля. Оскільки деякі школи зараховують до першого класу за результатами забороненого МОН вступного тестування, яке сором'язливо називають співбесідою, дитсадки змушені, всупереч навчальній програмі, перетворюватися на міні-школи і дублювати програму першого класу. Згідно з інструкціями, для навчання 6-річних дітей школи повинні створити спеціальні умови: уроки по 35 хвилин, денний сон (у школі повного дня), ігрова зона для відпочинку. Чи багато закладів можуть похвалитися цим? Не краща ситуація і в старших класах. Надмірна кількість уроків і домашніх завдань, помножена на заняття з репетиторами, не сприяє зміцненню здоров'я.

Впливає на перевантаження учнів і консерватизм педагогів. Як показує практика, великій кількості вчителів не властива фахова мобільність, обізнаність із сучасними освітніми технологіями, новітніми науковими напрямами швидкозмінного сучасного світу. Саме тому педагоги часто досягають результату не за рахунок ефективності викладання (підвищення "врожайності" кожного уроку), а за рахунок збільшення обсягу домашніх завдань і кількості занять. До речі, згідно з Типовим навчальним планом, складеним Міносвіти, задавати домашнє завдання учням першого класу заборонено. Усі педагоги це знають, але все-таки порушують інструкцію: "Якщо я не задаватиму додому, ваші діти нічого не знатимуть", - пояснює батькам учителька однієї столичної гімназії. У батьків інше бачення ситуації: "Фактично навчання дитини перекладають на наші плечі. Ми не проти, але не в таких обсягах".

Напевно, курси підвищення кваліфікації вчителів і педагогічні виші повинні опікуватися проблемою підвищення фахового рівня педагогів. Є сенс залучати до підготовки педагогічних кадрів не лише науковців (деякі з них узагалі ніколи не працювали в школі), а й прогресивних учителів-практиків. Доречно було б дозволити педагогу обирати, де саме він хоче проходити перепідготовку, які семінари й тренінги відвідати. Це створить конкуренцію у сфері післядипломної освіти і змусить тих, хто викладає упродовж років за пожовклими конспектами, відповідати вимогам сьогодення.

Але курси перепідготовки вчителів бувають раз на п'ять років, а в «проміжках» стимулювати професійне зростання педагога повинна адміністрація школи, органи управління освітою. На жаль, часто вони ставляться до цього формально, віддаючи перевагу паперовій круговерті. "Реформа, звісно, нова, але начальство у нас старе. Так що на зміни сподіватися марно", - сумно жартує знайома вчителька.

Не слід забувати і про фінансову причину перевантаження учнів. Низька погодинна оплата роботи вчителів змушує їх брати якнайбільше годин. А звідки брати? За рахунок факультативних або гурткових занять, які насправді є замаскованими додатковими уроками. До прикладу: згідно з Типовим навчальним планом, гранично допустиме тижневе навантаження шестирічного учня повинно становити 23 уроки на тиждень, з яких три уроки фізкультури і два - курси на вибір або індивідуальні чи групові заняття та консультації. Розділивши ці години на кількість робочих днів, можна з'ясувати, скільки уроків на день повинно бути в першокласника і о котрій годині він повинен звільнятися. І така ситуація характерна не лише для першого класу. Не питаючи бажання батьків і дітей (що є обов'язковою вимогою), адміністрація школи запроваджує додаткові уроки з окремих предметів, маскуючи їх в офіційному розкладі як факультатив або гурток. Але фактично такий урок не є факультативним, бо на ньому не поглиблюються знання з предмета, а «дозубрюється» шкільна програма. Отже, ні про яку профілізацію та диференціацію навчання в даному випадку не йдеться. Знайома розповіла про свою доньку-старшокласницю, ученицю школи з поглибленим вивченням іноземних мов. Цілий рік дівчинка разом з однокласниками відвідувала факультатив з хімії, вважаючи його звичайним уроком за розкладом. І це при тому, що жоден учень не обирав цей предмет як профільний. Натомість інші предмети вивчали з репетиторами.

На жаль, радянські стереотипи іноді заважають освітянам адекватно оцінити нову освітню реальність. Напевно, тому, що, попри широку популяризацію, принцип орієнтації на особистість, задекларований у "Концепції загальної середньої освіти", часто витлумачується педагогами як обов'язок «втовкмачити» кожному окремому учневі на уроках чи, за потреби, індивідуально, спущену зверху програму. Але такий погляд не має нічого спільного з європейським підходом, який передбачає співпрацю та співтворчість учня і вчителя, коли учень є не об'єктом, а суб'єктом навчання. Завдання педагога - прослідкувати динаміку його розвитку і визначити особисті уподобання в роботі з навчальним матеріалом. На жаль, так буває нечасто. А тому й чують розгублені батьки: "Усі опанували матеріал у класі, а ваша дитина - така неуважна, незібрана, що я дала їй додому додаткове завдання. Посидьте, попрацюйте..."

Складність втілення концепції переходу на 12-річну систему навчання, як і інших європейських реформ, полягає не в несприйнятті нового, а в тому, що нам важко відмовитися від старого. І доки цього не усвідомимо - не приживеться в нас жодна реформа, ні європейська, ні азійська, ні африканська. Розмірковуючи над перспективами 12-річної української школи, згадала слова композитора Россіні: "Яка чудова могла б бути опера, якби не співаки!". Не хочу образити освітян, розумію - не можна стригти всіх під один гребінець, але тенденції, що намітилися в нашій школі, набувають загрозливих масштабів. Особисто я - за реформу в «чистому» вигляді, з її дитиноцентризмом, сучасними здоров'язберігаючими освітніми технологіями, профільним 12 класом із поглибленим вивченням необхідних для майбутньої професії предметів. Те, що бачимо в школі сьогодні, поки що можна назвати потворною пародією на цей ідеал. Отже, терміново мусимо щось робити. Або ж нічого не міняти і закрити школи, перевівши усіх учнів на екстернатне навчання. А батькам - платити гроші за їхню педагогічну діяльність. Так принаймні збережемо здорове покоління.

Автор: Оксана Онищенко

Дзеркало тижня
05.02.2010

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!