Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Поліпшення поганого робить стан справ іще гіршим
Поліпшення поганого робить стан справ іще гіршим

У заголовок статті винесено слова нинішнього міністра освіти і науки Івана Вакарчука: "Якщо реформи робити не радикальні - їх можна і не робити. Тому що поліпшення поганого робить стан справ іще гіршим"

Поліпшення поганого робить стан справ іще гіршим

Цитую, аби підкреслити, що і на вершині освітньої ієрархії, і "на передовій" є усвідомлення того, що потрібні радикальні зміни у цій украй консервативній сфері життя.

Щойно завершився міжнародний освітній форум "Артеківські діалоги"-2009, на якому відбулися презентації двох варіантів "Білої книги української освіти". Широке громадське обговорення цих проектів має підвищити роль публічних дискусій у процесі вироблення адекватної реаліям часу освітньої політики.

Тішить, що і "Біла книга..." від Академії педагогічних наук (погляд з позиції науковців), і Біла книга від освітянської "сохи", тобто погляд з позиції педагогів-практиків, які є лідерами сучасної української освіти, містять план дій, спрямований на докорінну трансформацію нинішньої системи освіти.

Мені випала честь стати упорядником лідерського проекту "Білої книги...", підготовленого педагогами-практиками. На її сторінках близько тридцяти представників професійної спільноти взяли на себе сміливість представити реалістичний погляд на ситуацію в освіті. Звісно, нашою перевагою є те, що автори не тільки пропагують, а вже й реалізують на практиці нові підходи до побудови сучасної освіти.

Ми не прагнули зробити "Білу книгу..." з чорною ознакою. Нашою метою була не констатація численних проблем і негараздів освіти, ми прагнули окреслити просту і зрозумілу всім програму дій.

Сподіваюся, що "Біла книга..." стане одним з інструментів реформування освітньої сфери у відкритий спосіб, з урахуванням думки професіоналів.

Саме це є вкрай потрібним, адже доводиться констатувати, що впродовж усіх років незалежності на всіх рівнях управлінської ієрархії в освіті ті чи інші рішення ухвалюються:

  • а) неадекватно (без глибокого вивчення освітніх реалій та залучення професіоналів від освітянського "плуга", через що, на жаль, глибина аналізу процесів, які відбуваються в освітній сфері України, часто не глибша, ніж у відомій фразі: "вітер з'являється тому, що гілки дерев ворушаться");
  • б) авторитарно (визначальним є вплив того чи іншого "начальника" на ухвалення рішення і вплив на "начальника" осіб, які мають "доступ до тіла");
  • в) кулуарно (без широкого громадського обговорення та відкритої професійної експертизи).

Авторський колектив "Білої книги..." прагне допомогти тим, хто ухвалює рішення, позбутися ілюзії, що кризу в українській освіті можна подолати на базі застарілих уявлень про неї.

Ми переконані, що тільки та система освіти може займати лідерські позиції у світі, яка: вчить дітей "як думати", а не "що думати"; забезпечує їм рівні можливості, а не рівність; допомагає опанувати новітні знання, а не змушує зазубрювати "вчорашні" тощо.

Багато йдеться про те, що наша освіта серйозно хвора. Але, оздоровлюючи освіту, ми неодмінно повинні подбати про те, щоб ліки, які починаємо застосовувати, не виявилися небезпечнішими за хворобу. Це зауваження стосується і такої "гарячої" теми, як зовнішнє оцінювання знань, прихильником якого я є.

На мій погляд, шкільна освіта нового тисячоліття постала перед необхідністю знайти адекватні відповіді на два виклики часу: по-перше, перехід до особистісно-орієнтованого навчання; по-друге, перехід до процесно-орієнтованого управління.

Виклик індивідуалізації навчання вимагає від нас, педагогів, створення реальних можливостей для учня самому бути ініціатором свого навчального процесу, стати творцем власної індивідуальної освітньої траєкторії, яку він вибудовує всередині широкої освітньої реальності.

Якщо раніше в центрі сфери освіти був освітній заклад, то в другій половині ХХ століття виникла інша зона, ядром якої стала індивідуальна освітня програма. Особливо активно процес демократизації знань відбувався в останнє десятиліття - завдяки колосальним темпам розвитку Інтернету як глобального освітнього чинника.

Зміна освітньої реальності спричинилася до того, що друга зона освіти почала диктувати умови першій: учні перетворилися для закладів освіти на замовників освітніх послуг. Нинішнє покоління учнів дедалі активніше заявляє своїм педагогам: сутність навчального процесу в школі не повинна зводитися до "перевірки завченого нами обраного вами за нас змісту освіти", він має зосереджуватися на розвитку творчих здібностей, навичок критичного мислення, опануванні медіаграмотності тощо.

Якщо сьогодні заклади освіти залишатимуться на старих позиціях (нав'язування учням уніфікованих навчальних курсів), їх спіткає доля динозаврів. Тому завдання номер один для виживання шкіл у новому тисячолітті - почати змінюватися та вчитися гнучко реагувати на зміни у світі і в освітній реальності. Насамперед, будуючи "школу, яка не школа", слід погодитися з правом дитини на свій, унікальний і неповторний, шлях у житті, вільний розвиток свого особистого, суб'єктивного і нестандартного, знання.

Перехід до процесно-орієнтованого управління (другий виклик) ставить перед керівниками на всіх рівнях освітньої ієрархії нагальну вимогу навчитися керувати не людьми, а процесами. Тільки так можна досягти саморегульованості освітньої системи, опанувати сучасні методи навігації в освітній реальності, яка постійно ускладнюється. Тільки це дає можливість побачити ту чи іншу педагогічну систему в цілому.

Здійснення домінуючого сьогодні функціонально-орієнтованого управління вимагає на рівні школи постійного, примітивного, жорсткого і часто відверто цинічного адміністрування роботи педагогічного персоналу. На рівні району - існування спеціально "вимуштруваного" суперлояльного, суперзапопадливого і "суперзашуганого" директорського корпусу. За такого підходу чим далі від школи управління освіти того чи іншого рівня, тим менше проглядається за спинами начальників постать живої дитини і педагога, який за зачиненими дверима класу реалізує освітню політику держави або стає її черговою "жертвою". Навряд чи підхід до управління творчими колективами за відомою формулою "Ти - начальник, я - дурень" є прийнятним (принаймні хочеться в це вірити) навіть у країні, яка поки що є "молодою демократією".

Перехід до процесно-орієнтованого управління неможливий без опанування сучасних управлінських технологій. Люди, які стоять біля шкільного штурвала, повинні навчитися описувати та моделювати існуючі процеси з тим, щоб глибше зрозуміти їх призначення та здійснити оптимізацію цих процесів. Звісно, для того, щоб "був процес", менеджеру освіти будь-якого рівня, крім оволодіння методологією процесно-орієнтованого управління, потрібно надати реальну можливість для реалізації на практиці методології процесного мислення. Тільки за цієї умови можуть з'явитись і авторські моделі управління процесами в шкільній освіті, і процесно-орієнтовані посадові інструкції для працівників школи тощо.

Завжди є спокуса давати прості відповіді на складні запитання, але вони часто неправильні...

В освіті чудес не буває, і сподівання на те, що глибинні зміни можуть відбутися за помахом чарівної палички (наприклад, шляхом ухвалення нового закону чи поправок до якогось положення), є марними.

Так, можу зі стовідсотковою гарантією запевнити, що, наприклад, анічогісінько не зміниться у мовній палітрі наших шкіл після того, як у постанові Кабінету міністрів України від 30 вересня 2009 р. №1033 "Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад" пункт 46 доповнили новим абзацом такого змісту: "У робочий час у державному і комунальному загальноосвітньому навчальному закладі постійно застосовувати українську мову, а в державному і комунальному загальноосвітньому навчальному закладі з навчанням мовою національної меншини поряд з українською мовою - також мову, якою здійснюється навчально-виховний процес у цьому закладі".

Учителі в масі своїй, як завжди, проігнорують чергову "вказівку" зверху, яка нічого, крім роздратування та німого спротиву, викликати не може. Директори шкіл зімітують роботу "на виконання". Чиновники ж відрапортують про "вжиті заходи" та про "досягнутий прогрес" у справі українізації школи.

Жодна реформа освіти у жодній країні не мала успіху, якщо її проводили згори. Це загальне правило, в якому не буває винятків.

***
Потрібні зміни. Із цим згодні всі. Але це - як ранкова гімнастика: усі знають, що повинні її робити, але мало хто її робить. Бо ранкова фіззарядка, попри всі переваги, має один-єдиний недолік - її потрібно робити! Не хочеться, але таки потрібно робити й докорінні зміни в освіті.

Автор: Віктор Громовий (голова координаційної ради Асоціації лідерів освіти України, заслужений учитель України)

Дзеркало тижня
12.10.2009

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!