Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Діалогіка – імператив інноваційної педагогіки
Діалогіка – імператив інноваційної педагогіки

У діалозіці закладені потужні механізми формування духовного світу особистості

Діалогіка – імператив інноваційної педагогіки

Діалогіка – наука про діалог, логіка діалогу – один із напрямів сучасної науки, яке називається також філософією Зустрічі. У діалогіці долаються крайнощі індивідуалізму, що абсолютизує унікальність людини, і колективізму, що розчиняє людину в колективі. Вона виражає відносини між особами, сприяє пізнанню людини.

Ідеї діалогіки розвивались у ряді напрямів філософії: у феноменології, екзистенціалізмі, герменевтиці, неотомізмі; певний інтерес вони викликали й у радянській філософії, і перше за все розвивалися таким багатогранним філософом, як М. Мамардашвілі.

Одним з основних у діалогіці є поняття Зустрічі. Зустріч – це діалог між двома особами, «Я» й «Інший», «Я» і «Ти». «Я» – це результат виокремлення людиною себе з навколишнього середовища, що дозволяє їй відчувати себе суб'єктом своїх фізичних і психічних станів, дій, переживати цілісність і тотожність із самим собою як відносно минулого, так і відносно теперішнього часу й майбутнього. «Я» формується в діяльності та спілкуванні, завдяки яким суб'єкт відділяє своє «Я» від «не-Я». Сутнісними характеристиками «Я» є духовність, свобода та відповідальність, здатність взаємодіяти з Іншими, а також «буття-для-Іншого».

Бути-для-Іншого – означає давати Іншому щось від себе: хвилину присутності, співчуття, підтримки. Поняття «дати» пов'язано з поняттям «мати». Можна «дати» тільки те й виключно те, що маєш. «Дати» означає «дати щось від себе», тобто зробити себе в деякому розумінні жертвою спілкування з Іншим, а отже, це можна визначити як «буття-проти-себе». У ситуації «буття для Іншого» «Я» виходить не зі своїх прагматичних інтересів і вигоди, а з інтересів Іншого, навіть у разі певного збитку для себе. У ситуації «буття для Іншого» можна виразно побачити дуже важливу характеристику професії педагога – її жертовний характер. Істинний наставник постійно «жертвує» собою, віддає учням свої знання, свій досвід, власні ідеї та знахідки.

Звернемося більш детально до найважливішого поняття діалогіки – поняття «Зустріч». Зустріч розуміється як особлива ситуація в житті людини; завдяки ній в її психіці можуть виникнути нові цінності. Це момент зародження змін цих цінностей, які настають завдяки присутності та впливу Іншого. Зустріч виникає як момент переживань людиною своєї індивідуальності, здійсненності її потенційних якостей у реальних відносинах із самою собою, з іншими людьми, з життям у цілому. Важливо, щоби під час Зустрічі людина була готова до неї. Ця готовність проявляється в тому, що вона набула досвід переживання своїх реальних і потенційних якостей, узагальнила їх у вигляді Я-концепції та концепції Іншої людини. У житті людини нескінченно значущим для прояву її якостей є те, з ким Іншим вона зустрілася, з яким Іншим вступила у відносини. Це в управлінні будь-якою освітньою системою набуває конкретне втілення у вимогах до професії, до професійної придатності людини.

Дослідження показують, що не кожний учитель і викладач, які через свої посадові обов'язки повинні бути організаторами Зустрічі для своїх вихованців, такими є. На нашу думку, це пов'язано перше за все з тією концепцією людини, яку вони реалізують у своїй діяльності.

Є підстави вважати, що у викладачів існують дві відносно незалежні концепції людини. Одна давно відома й відображає романтичні мрії людства про нього самого, про його бажання та можливість удосконалюватись; це відома концепція гармонійної людини. Інша концепція – це реально здійснюване ставлення людини до власного життя, до самої себе, де одне з головних місць посідає уявлення людини про механізми розвитку її самої.

Дослідження досвіду викладачів із більше ніж десятирічним стажем роботи показує, що у змісті їх концепції людини нерідко присутнє уявлення про розвиток людини як про процес, який має момент завершення. Саме в цей момент людина переживає свій розвиток як те, що вже відбулось. Вона сприймає своє життя як таке, що незворотно встоялося, зусилля для його зміни здаються їй непотрібними, безцільними. Це проявляється в самовідчутті людини як неможливості самозміни, відбувається її своєрідне «вигоряння» як творчої особи. Така людина усвідомлює можливість і необхідність змін у своєму житті тільки під впливом зовнішніх обставин, що примушують змінювати її. Таку концепцію людини М. Мамардашвілі назвав «некласичною душею», яка практично відмовляє собі в можливості скористатися свободою, даною самою природою людини для перетворення власного життя.

На відміну від некласичної душі класична душа може й хоче бути вище за обставини, вона вміє реалізувати свою свободу для самозміни своїх якостей. Важливо, щоби в установах освіти були обстановка та стиль взаємостосунків, що спонукають працівників до розвитку, самовдосконалення, творчості.

Діалог можливий тільки там, де існують незалежні особи. Ці особи, перше ніж починають обмінюватись між собою словами, повинні вибрати себе та позначити себе учасниками цього діалогу. Я хочу розмовляти з тобою, а ти хочеш мене слухати? В основі діалогу завжди лежить вибір кожного учасника діалогу. Якщо другий учасник діалогу виражає готовність слухати, то це означає, що він готовий перенестись у ситуацію, в якій знаходиться той, хто висловлюється. Завдяки такому обміну місць і точок зору можуть виникнути розуміння та згода. Це можливо, коли кожний учасник діалогу представляється для іншого деякою цінністю. Вибираючи собі співрозмовника, перший учасник виходить із того, що вибраний представляється йому цінним співрозмовником, а той, хто погоджується на діалог, бачить, що той, хто звернувся до нього, є для нього цінністю. Отже, у діалозі Я стає Я-для-Іншого. І з цієї їхньої взаємності діалогу виникає Ми. Крім того, у діалозі виникає ще й Ти.

Діалог – це причина появи, конституювання Я та Ти. Моє Я є результатом того, що кажеш мені Ти, і навпаки. Фундаментом, підставою діалогу є Я й Ти, а в результаті діалогу з'являється Ми.

Діалогіка представляється імперативом інноваційної педагогіки, оскільки в ній міститься механізм формування духовного світу особи протягом усього людського життя. Відомо, яке велике значення для формування особи мають етичне виховання й освіта в галузі прав і свобод людини та громадянина. У результаті в людини формуються такі психологічні складові свідомості, як Я-концепція, концепція Іншого, концепція життя та концепція смерті, що в єдності детермінують обов'язки й відповідальність людини перед собою та суспільством.

У результаті діяльності людини та її спілкування з іншими людьми індивід проектує та співставляє свої якості з якостями інших людей, коректує власні якості у формі знань, звичаїв, традицій, принципів, що встояли та чітко сформувалися в її свідомості, законів, що дозволяють одні дії, забороняючи інші, обмежуючи треті, тобто формуються певна система й ієрархія цінностей; тим самим у людини виробляються певні норми поведінки.

Дозволяючи розширити та деталізувати уявлення про свої права, свободи й обов'язки або про можливе та належне, навчання прав людини сприяє самопізнанню, без якого неможлива адекватна орієнтація людини в навколишній дійсності. Самопізнання – це ще й оцінка самого себе, без якої засвоєння прав і обов'язків стає формальним; вірна самооцінка припускає критичне ставлення до себе, забезпечує формування відчуття людської гідності та дає людині етичне задоволення. Навчаючись прав людини, вона починає усвідомлювати та переживати їх не тільки як потенційні, а і як реально здійсненні. Відбувається свого роду зустріч із майбутнім свого власного Я: людині дається реальна можливість отримання нової інформації про себе, яку вона може використовувати для коректування особової поведінки в цілях забезпечення свого безпечного існування у світі. Кожна людина використовує отриману інформацію в міру уявлень про життя, що склались у неї, але шанс у неї є, бо зусилля зі створення гідного та безпечного життя при належному рівні навчання будуть пов'язані з переживанням свободи й відповідальності як основоположних складових людської екзистенції.

Базові уявлення в духовному світі особи про відповідальність, обов'язки, моральні норми, права та свободи людини існують у єдиній зв'язці з «Я-концепцією», «концепцією Іншого», концепціями життя та смерті. Роздуми про них повинні бути предметом педагогічних зустрічей.

Проаналізувавши деякі положення концепцій Зустрічі та діалогики, можна виразно побачити їх значення для освіти. Важливими елементами, що характеризує сучасну освіту, є її відкритість до різноманіття поглядів і готовність до змін. Цю якість освіти може реалізувати тільки викладач, який не редукує свій власний світ і не нав'язує цю редукцію іншим, здатний до діалогу й готовий до спілкування в рамках партнерського взаєморозуміння та установлення відносин.

В. А. Степанович

alib.edu.by
19.03.2015

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!