Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Загальна освіта: що крім загальних слів?

Загальна освіта: що крім загальних слів?

Відомо, що Конституція закріплює за кожним громадянином нашої країни право на безкоштовну освіту. А якщо право є, якщо воно закріплене Основним Законом, значить, громадяни країни повинні усвідомлювати, що ж саме мається на увазі під цією самою «загальною освітою»

Але хто може зрозуміло відповісти на запитання, чому школа, до якої всі ми ходили колись і до якої ходять наші діти, називається загальноосвітньою, а освіта, пропонована цією школою, - загальною? Зрозуміло тільки одне: це освіта, загальна, спільна для всіх. Але що саме робить (або повинно робити) цю освіту загальною?

У пошуках змісту

Прийнято вважати, що основою загальної освіти має бути однаковість навчальних програм і навчального змісту. Мовляв, якщо всі будуть вивчати те саме, це й означатиме, що всі матимуть «загальну освіту». А спільність навчального матеріалу - це саме те, що дозволить випускникам школи отримати рівні стартові умови. Саме так визначають зміст загальної освіти численні словники й енциклопедії. Наприклад, новітній Педагогічний енциклопедичний словник дає таке визначення: «Загальна освіта - сукупність загальнозначущих моральних і орієнтованих знань, умінь і навичок, достатніх для усвідомленої і продуктивної участі людини в житті суспільства...»

Але чи дійсно якийсь заздалегідь визначений обсяг спільних для всіх знань, умінь і навичок - це саме те, що є основою самореалізації людини в суспільстві? Чесно кажучи, досить сумнівна теза. Багаторічна практика показує, що проходження загальноосвітніх навчальних програм зовсім не гарантує рівності можливостей, скоріше навпаки - підкреслює реальну освітню нерівність випускників середньої школи. Отже, ідея загальної освіти як освіти, що закладає основи «для усвідомленої і продуктивної участі людини в житті суспільства», виявляється фікцією. Така собі сфера бажаного, що радикально не відповідає сфері реального. З певністю можна сказати тільки те, що однаковий зміст підручників і навчальних програм створює якусь ілюзію загально освіти, а реальна освіта в усіх учасників процесу виявляється різною й визначається зовсім не змістом підручників і навчальних програм, а власною освітньою діяльністю учнів - це психологічна аксіома. І справа навіть не в тому, що один учень краще засвоює навчальний матеріал, а інший гірше, а в тому, що в них у принципі виробляється різне розуміння і різне знання. Так що спільність навчального матеріалу аж ніяк не забезпечує спільності освітнього результату. І це велике щастя, тому що, якби були винайдені якісь методичні прийоми, здатні сформувати зовсім однакове розуміння і сприйняття навчального матеріалу в усіх учнів, це означало б культурну катастрофу: загальна освіта стала б у такому випадку синонімом нівелювання особистісної розмаїтості, стала б інструментом стандартизації суспільства.

Виходить, що питання про загальну освіту та її зміст - найменш за все технологічне. Це питання насамперед філософське, і без обговорення його у філософському сенсі безглуздо розробляти чергові концепції змісту загальної освіти, що зводяться до питання про те, яким має бути зміст підручників і навчальних програм.

Отже, у чому ж полягає загальнокультурний зміст ідеї загальної освіти? Чому ця ідея в принципі з'являється в історії людської культури й у чому може полягати перспектива її розвитку в сучасному суспільстві? Боюся, що в безлічі установ, інститутів і департаментів загальної освіти досить нелегко знайти фахівців, здатних більш-менш зрозуміло відповісти на це запитання. Словосполучення «загальна освіта» уявляється настільки очевидним, що обговорюється звичайно тільки одне: чим наповнити навчальні програми цієї самої загальної освіти. А в результаті вислизає головне - її зміст. А отже, перспектива її розвитку. Адже якщо ми не розуміємо, у чому полягає зміст загальної освіти, ми можемо скільки завгодно визначати і стандартизувати «мінімальні обсяги» навчальних знань, умінь і навичок, визначати «межі освітніх галузей», а система загальної освіти буде як і раніше сприйматися мільйонами людей як важкий соціальний ритуал довжиною від 9 до 11 років.

Питання ж зовсім не в тому, щоб окреслити межу якогось освітнього мінімуму й законодавчо ухвалити, що цей освітній мінімум призначений для всіх. Головне - ми маємо виразно й чесно відповісти самим собі: чого, власне кажучи, ми хочемо домогтися, розширюючи або скорочуючи цей знаннєвий простір загальної освіти? І що треба робити, щоб вона не була фіктивно загальною, а виконувала своє культурне призначення - наприклад, формувала б якісь структури людської спільності й дозволяла б людям взаємодіяти на певних загальних підставах, говорити, як то кажуть, спільною мовою? А якщо ми не можемо (і навіть не намагаємось) відповісти на ці принципові запитання, розмова про загальну освіту знову і знову зводиться до розробки чергових висмоктаних із пальця «стандартів на загальноосвітні знання, уміння і навички». А це ми вже багато разів проходили і, на жаль, зі стандартно однаковим результатом.

Тріумф і трагедія ідеї загальної освіти

Почнемо з того, що виникнення самої ідеї загальної, спільної для всіх (!) освіти варто визнати революційною подією в історії людської культури. Схоже, вперше ця ідея виникає в епоху становлення світових релігій. Зокрема, у європейському середньовічному світові це була ідея долучення різних людей і різних народів до єдиних християнських цінностей. І безсумнівно, що в цій ідеї був закладений грандіозний гуманістичний зміст - надія на те, що «немає ні елліна, ні юдея», що можлива принципово єдина культурна мова, котра поєднує, а не роз'єднує людей і народи, що можливі єдині структури розуміння, забезпечувані не фактом первинного народження в тому чи іншому культурному середовищі, не фактом родової чи етнічної приналежності, а фактом освіти, тобто фактом другого народження, коли відбувається розвиток культурної своєрідності людської особистості в діалозі з тими чи іншими реаліями й мовами культури.

Але що може бути основою цієї міжлюдської культурної спільності?

Для середньовічної культури відповідь на це запитання самоочевидна: звичайно ж, спільне знання. Причому не яке-небудь знання, а знання священне - знання сакральних текстів Старого і Нового Заповітів, що і складає основний зміст загальної освіти середньовічного типу. А ще сукупність обслуговуючих це загальне знання вмінь і навичок: читання, письмо, елементарна лічба й долучення до спільних релігійних практик і ритуалів. Це була історично вихідна модель загальноосвітньої школи як школи знань, умінь і навичок. Саме в просторі середньовічної культури, середньовічного мислення народжувалась та знаннєва модель загальної освіти, котра дотепер домінує в нашій освітній практиці й заснована на припущенні, що основою культурної спільноти й цілісності людства має бути якесь універсальне для всіх знання.

Що стосується середньовічного суспільства, то для нього це була адекватна й повноцінна модель. Знання священних текстів було тим, що давало цьому суспільству єдиний словник, єдині метафори, єдині образи, єдині схеми розуміння й інтерпретації світу... І це була дійсно модель загальної освіти - освіти, що сприяла формуванню підвалин європейської культури як культури принципово єдиної і спільної.

А потім почався тривалий процес народження світської культури і світської моделі освіти, що запозичала релігійну освітню модель і намагалася підігнати її під світські цілі.

І якщо в попередній культурі загальні підвалини людської освіченості вбачались у знанні священних текстів, то тепер ці підвалини стали шукатись у... знанні основ наук.

Варто, однак, відзначити, що між текстами Святого Письма і текстами природи є чимала різниця. Тексти Святого Письма принципово кінцеві - їх можна прочитати й вивчити, їх можна засвоїти як своєрідну загальнокультурну мову; що ж стосується текстів природи, то вони принципово невичерпні, і наукове знання - це знання, що розвивається за експонентним принципом, і через те світська модель освіти, зорієнтована на знаннєвий принцип, неминуче стикається з нездоланними проблемами: не можна осягнути неосяжне, не можна експоненційно наростаюче наукове знання про світ утрамбувати у формат шкільних навчальних програм. Навіть якщо будуть винайдені найпрекрасніші і неймовірно ефективні навчальні методики і навіть якщо межі загальної освіти будуть різко розширені і до початкової загальної освіти буде додана основна й середня загальна освіта, все одно з кожним роком тупик цієї середньовічної освітньої стратегії буде все більш очевидним, а школа, котра називає себе загально-освітньою, усе менше і менше буде розв'язувати завдання моделювання освіти дійсно загального типу.

Світло наприкінці тунелю

У ХХ столітті криза середньовічної знаннєвої моделі загальної освіти стала очевидною для будь-якого мислячого педагога. Скільки не відкривай перед учнем нескінченні скрині із різноманітними знаннями і скільки не вимірюй ті чи інші мінімуми цих самих скринь, що ми повинні перед учнем розкрити, ані реальної освіченості, ані міжлюдської спільності від цього, на жаль, не додається. А освіта виявляється при цьому лише номінально загальною. Адже чим складніший і об'ємніший інформаційний простір освіти, тим більш диференційованим (а значить, менш загальним) стає знання учнів.

Саме з цієї причини в педагогіці ХХ століття поступово склалися й оформилися контури принципово нової педагогічної стратегії - не знаннєвої, а суб'єктно-діяльнісної, простіше кажучи, - людської. Коли точкою відліку для освіти стає не заздалегідь визначений набір «знань, умінь і навичок», а сама людина в сукупності її освітніх потреб, що розвиваються.

Завдання загальної освіти в рамках цієї стратегії полягає в тому, щоб створити загальні умови для освітнього діалогу особистості з різними галузями культури. А якість освіти має визначатись тут тим, наскільки учень зумів актуалізувати й розвинути свої освітні потреби і здібності в різних галузях. Але тоді й завдання якісної освіти - пошук способів максимального розвитку й ускладнення індивідуальних освітніх потреб.

Це дійсно революційна зміна в поглядах на сутність загальної освіти й на те, чим визначається її якість, чим визначається освітня норма - не засвоєнням знань, а розкриттям особистості в тих чи інших видах діяльності, сформованістю і розвиненістю її внутрікультурних потреб. Якщо діяльність не заснована на власній потребі, власному бажанні особистості, це не діяльність, а функціонування в рамках чужої діяльності (як, на жаль, часто і відбувається в житті).

Але якщо діяльнісна модель освіти зорієнтована на розвиток індивідуальних освітніх потреб, як така модель може бути загальною і як можна дати гарантії такого роду загальної освіти?

Насамперед мова може і має йти про гарантії якихось умов освіти, за яких могло б відбуватися діяльнісне саморозкриття особистості. Це, по-перше, гарантії доступу до якихось культурно-освітніх середовищ (доступ до інформації, Інтернету, бібліотек, учителів, методів і способів освіти тощо), а по-друге, гарантії того, що школа може допомогти учневі навчитися самореалізуватися в цих культурно-освітніх середовищах.

Але чого не можна й навіть безглуздо гарантувати - це той чи інший фіксований обсяг знань. Тому що кожна людина, стикаючись з тими чи іншими інформаційними середовищами, виробляє власне знання в діалозі з ними, і два учні, які читають той самий підручник або слухають того самого вчителя, виробляють при цьому зовсім різне знання з приводу інформації, що до них надходить.

Але якщо не зовнішні знання, не інформація є змістом освіти, а власна діяльність учня, реалізація й розвиток ним власних освітніх потреб, що робить таку освіту загальною, спільною для всіх її учасників? Те, що в такій моделі освіти акцент робиться на розвиткові якихось базових здібностей, котрі має кожна людина, і саме розвиток цих здібностей стає провідним змістом і одночасно основою для визначення якості такого роду освіти. Традиційні екзаменаційно-перевірочні процедури, на які зорієнтована школа з часів середньовіччя, тут просто втрачають сенс. Усе більш істотним показником освіченості в сучасному світі стають сформовані в людини потреби і здатності, серед яких звичайно ж є здатність запам'ятовувати й накопичувати інформацію, однак аж ніяк не ця здатність є провідною і найбільш значущою.

Базові здатності

Якими є ті загальнолюдські здатності й потреби, розвиток яких є змістом загальної освіта в її діяльнісній моделі? Наведемо орієнтовний перелік здатностей - тих, котрі більш-менш значимі в сучасному світі, - і подумаємо, якою мірою розвиток цих здатностей є змістом школи знань, умінь і навичок. На наш погляд, розвиток комплексу таких здатностей і має складати каркас загальної освіти в сучасному діяльносному розумінні цього слова. А те, якою мірою та чи інша система освіти сприяє розвиткові цих здібностей, є найважливішим показником її якості.

- Здатність спостерігати і продукувати власне знання про те, за чим спостерігається. Це первинна інтелектуальна здатність людини. Будь-яка дитина в дошкільному віці активно розвиває цю здатність; однак у шкільному віці (якщо йдеться про школу традиційного типу) ця здатність виявляється все менш і менш затребуваною, бо учня всіма силами привчають засвоювати чуже знання. І тому згодом у безлічі школярів ця здатність згасає, хоча в сучасній культурі, сучасному суспільстві саме вона є найбільш затребуваною.

- Здатність працювати у відкритих проблемних полях, продуктивно працювати з різними протиріччями. Між іншим, теж глибоко природна для дитини дошкільного віку здатність: для неї весь світ відкривається як невичерпна проблемність, що не має готових ключів розв'язання і з якою доводиться взаємодіяти на свій страх і ризик.

- Здатність вести діалог з іншою людиною, предметом чи культурним текстом. Здатність відчувати, розуміти й інтерпретувати текст, що читається. Зачатки цієї здатності також універсальні й у дошкільному віці формуються в кожної дитини. Однак і ця здатність не розглядається як предмет і зміст освіти у знаннєвій моделі.

- Здатність співчувати і співпереживати, чути й розуміти іншу людину. І знову - базова людська здатність, що практично не є предметом розвитку в традиційних для нас шкільних середовищах.

- Здатність змальовувати свій внутрішній світ, формулювати й презентувати свої думки, почуття і переживання. Багатьма психологами доведено, що в цій рефлексивній здатності - ключ до людської креативності. І одночасна умова гармонійного і повноцінного діалогу людини зі світом, щеплення від різних екзистенційних катастроф. Для дитини дошкільного віку це глибоко природна потреба, що розвивається досить швидкими темпами в міру розвитку її мови; однак структури традиційної школи не тільки не розвивають, а скоріше придушують цю здатність.

- Різні розумові здатності, у тому числі здатність до абстрактного моделювання.

- Здатність вести інформаційний пошук у різних галузях. Якщо я вмію вести інформаційний пошук, це значить, що я можу розв'язувати якісь завдання інформаційного забезпечення. Коли обсяги знань у культурі постійно зростають, здатність вести вільний інформаційний пошук під якісь конкретні завдання стає базовою умовою виживання людини.

- Здатність систематизувати й концептуалізувати отриману інформацію. Освічена людина - це людина, у якої сформована не просто здатність знаходити потрібну інформацію, але й вибудовувати її в деяке концептуальне ціле, здійснювати операцію осмислення й системного розуміння отриманої інформації. Це здатність будувати концептуально-значеннєву рамку стосовно тих чи інших інформаційних даних; причому не важливо, на якому саме інформаційному полі.

- Здатність до проектування власної діяльності і здатність нести відповідальність за свою діяльність.

- Здатність до продуктивного переключення з одного виду діяльності на іншій.

- Здатність розв'язувати стандартні і нестандартні завдання в різних предметних галузях.

- Здатність бути якісним виконавцем - безсумнівно, важлива в людському житті здатність.

- Працездатність, тобто здатність виконувати ті чи інші обсяги рутинної роботи в умовах зовні поставленого завдання.

- Здатність засвоювати й запам'ятовувати інформацію.

Як не програти?

Звичайно, це не повний список. Але це список тих базових здатностей, які має кожна без винятку дитина, і кожна дитина заслуговує того, аби школа допомагала їй розвиватися. Саме в цьому і вбачається нам сучасний зміст загальної освіти. Однак чи багато з перерахованих здатностей можуть бути ефективно сформовані в умовах школи знання? Мабуть, лише останні три. І хоча це, безсумнівно, важливі здатності, котрі мають бути розвинуті в будь-якої освіченої людини, навряд чи вони є найбільш затребуваними в сучасному світі.

Утім, навіть і їх школа розвиває не надто добре. Тому що звітує вона не за те, наскільки допомогла дитині розвинути якісь базові здатності (у тому числі працездатність чи здатність засвоювати інформацію), а лише за демонстровані дитиною на іспиті навчальні знання. І в цьому її принципова вада.

Схоже, що масовій школі просто ніколи займатися такими несерйозними справами, як природні здатності дитини, тому що школа продовжує вести грандіозну битву за знання, не зауважуючи, що це свідомо програна битва. Адже знання, які має людина, - це його особиста, а не загальна справа. А от здатності, котрі в неї сформовані й розвинуті, - це справа, безумовно, загальна, оскільки вони дозволяють людині повноцінно реалізуватися в різних галузях громадського життя. Причому формуватися ці здатності можуть на найрізноманітніших предметностях, у найрізноманітніших знаннєвих галузях. Так що визначення того чи іншого кола знань менш за все проблема загальної освіти. А розвиток деякого кола базових здатностей дитини - це і є безпосередній зміст загальної освіти в сучасному сенсі цього слова.

І тут запитання до всіх нас. Наскільки відсотків та школа, у якій ми працюємо або в якій навчаються наші діти, лишається школою знання, а на скільки - перетворюється на школу діяльності? І це запитання про те, за яким стандартом жити школі у ХХІ столітті: по модернізованим стандартом середньовіччя чи за стандартом сучасної філософії і практики освіти.

Автор: О. Лобок

Освіта.ua
21.12.2007


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!