Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Управління розвитком педагогічної системи в сучасному загальноосвітньому закладі

Управління розвитком педагогічної системи в сучасному загальноосвітньому закладі

Освіта ХХІ століття характеризується постійним пошуком шляхів її модернізації. Характерною ознакою сучасного періоду розвитку вітчизняної освіти є масове впровадження інноваційних ідей у практику виховання підростаючого покоління

Як ми знаємо, інновації в педагогіці - це нововведення в педагогічний системі, які поліпшують протікання та результативність навчально-виховного процесу. Зазвичай, інновації - це зміни всередині самої педагогічної системи.

Сьогодні суспільство висуває високі вимоги до управління освітнім процесом. Одним із принципів, яким повинен керуватися у своїй діяльності керівник навчального закладу, є принцип науковості. Будь-який адміністратор повинен володіти інформацією про найновіші досягнення педагогічної та психологічної наук. Ефективне керівництво навчально-виховним процесом неможливе без глибокого проникнення в його суть. Тому завданням виступає з'ясування змісту поняття педагогічна система та її елементів із метою визначення напрямків інноваційних перетворень у межах цієї системи.

За І. Підласим, педагогічна система - це об'єднання компонентів, яке залишається стійким при змінах, що не перевищують допустимих меж. Структурними елементами будь-якої педагогічної системи автор називає:

1) учнів;

2) цілі виховання;

3) зміст виховання;

4) процеси виховання;

5) учитель (або ТЗН);

6) організаційні форми виховної роботи.

Незаперечним є той факт, що при переході суспільства з одного етапу свого розвитку на інший, більш прогресивний, змінюються цілі виховання (2-й елемент). Це в свою чергу забезпечує зміни у структурі інших елементів. Нові підходи до визначення цілей зафіксовані у Концепції загальної середньої освіти. Освіта ХХІ століття - це освіта для людини. Її стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти та саморозвитку, уміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання та вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя та життя своєї країни.

Визначені цілі допомагають встановити пріоритетні напрями модернізації змісту шкільної освіти є загальнолюдські та національні цінності, сконцентрованість на актуальних і перспективних інтересах дитини. Отже, основні директивні документи освіти підтверджують факт зміщення вектора педагогічної уваги із завдання озброєння учня міцними знаннями в напрямку процесу становлення та розвитку життєво активної, гуманістично спрямованої особистості, яка у своїй діяльності керуватиметься загальнокультурними та національними цінностями.

Яким сьогодні суспільство хоче бачити підростаюче покоління? У період розвитку інформаційно-технологічного суспільства проблема інформованості переважної кількості учнів не є актуальною. Сьогодні з альтернативних джерел будь-яка дитина може самостійно отримати корисну для себе інформацію, тому традиційні методи навчання, у основі яких лежить монолог учителя, не зможуть забезпечити прогресивних змін у структурі особистості учня. Нині життя вимагає сформованості в нього таких умінь, як: оцінити виконану навчальну роботу, визначити її важливість для себе; виробити позитивне ставлення до учіння, формувати внутрішню позитивну мотивацію; уміння не переступити межу дозволеного; здійснити самостійний вибір форми та методу навчання, контролю й оцінки своєї діяльності; виробити емпатійність і толерантність до оточуючих тощо.

Не викликає сумніву той факт, що з метою реформування освіти існує необхідність перегляду підходів не лише до визначення мети та завдань шкільної освіти, формування її змісту, а й організаційних форм навчально-виховного процесу (6-й елемент). Необхідна переорієнтація на людину, на те, щоби створити можливості кожному стати самим собою. Основи цих значимих змін закладаються в освітньому закладі безпосередньо на уроці. Яким же повинен бути урок за таких умов? Як на уроках закладаються підвалини майбутніх змін? Аналіз сучасної педагогічної літератури свідчить, що зміни неможливі без застосування на уроках інтерактивних технологій, які ґрунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільного обміну думками, авансуванні успіху.

Сьогодні дійсно створені різноманітні навчальні заклади нового типу, що працюють у новому режимі. У традиційній школі також нікого не здивуєш різними наборами інтеракцій. На нашу думку, навіть найфундаментальніших змін елементів 1, 2, 3, 6 недостатньо для реалізації завдань, які стоять перед сучасною школою. Генеральні фактори розвитку існуючої педагогічної системи не лежать на поверхні. Щоби визначити першопричини в реформуванні освіти, зробимо спробу детального аналізу 4-го елемента - процесу виховання (відповідно і навчання).

Аналіз основних степів навчально-виховного процесу (мета - зміст - методи - форми - засоби - результат) приводить до міркувань за попередньою схемою, а, значить, знову може привести до глухого кута. Але, якщо розрізнити поняття навчальний процес і процес навчання, то вийде, що вирішення проблеми варто шукати саме тут. Адже процес навчання - це взаємодія вчителя - учня, яка і веде до досягнення поставленої мети. Процес навчання включається в навчально-виховний процес, і, якщо його виокремити та детально проаналізувати умови ефективності його протікання, то це наведе на думку, що першочергових змін потребують саме учасники навчально-виховного процесу - учитель і учень (1-й і 5-й елементи). Іншими словами, серед основних компонентів педагогічної системи (цільовий, змістовий, діяльнісний, результативний) радикальних змін потребує діяльнісний.

Якщо реформування освіти екстенсивним шляхом потребує додаткових витрат (випуск нових підручників, дидактичних посібників, комп'ютеризація навчального процесу, моніторингові дослідження, розробка різноманітних вимірювачів навчально-виховного процесу тощо), то зміни у структурі «вчитель - учень» можна здійснити інтенсивним шляхом, без залучення додаткових засобів.

Ще один аргумент на захист останньої ідеї криється в одній із закономірностей педагогічного процесу, якими не можна нехтувати: а) потребами суспільства й особистості; б) можливостями суспільства (матеріальними, економічними); в) умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними тощо). Очевидно, що створити в будь-якому закладі санітарно-гігієнічні, матеріальні чи інші умови набагато простіше, ніж водночас змінити тип стосунків у системі «вчитель - учень».

Чому розв'язання цієї проблеми може стати поштовхом до розв'язання інших завдань? Дидактику можна умовно уявити як суму деяких прийомів, суму технологій. Але існує зворотна сторона дидактики - це сама людина. Ми її вчимо, а вона живе... Який він, учитель традиційної школи? Як ми знаємо, будь-яка професія деформаційна. Серед професійних педагогічних деформацій, породжених традиційною школою, можна виділити головні: 1) стереотипізація мислення (опір новому, нездатність зійти з протоптаної доріжки); 2) агресивність (досить часто у прихованій формі); 3) авторитаризм (учитель - істина в останній інстанції); 4) інертність; 5) комунікативна замкненість; 6) неадекватна самооцінка (найчастіше завищена).

Під час анкетування освітян на прохання схарактеризувати гарного вчителя були виділені такі ознаки: компетентність, працелюбність, порядність, урівноваженість, чесність, пунктуальність, відповідальність, допитливість, емоційну стабільність, азартність, толерантність, почуття гумору, здатність до співпереживання, розкріпаченість, любов до дітей, демократичність. Аналіз результатів цього дослідження підтверджує висновки щодо актуальності зазначеної проблеми. Причини гальмування реформ визначаються типом організаційної культури школи (органи управління - адміністрація - учитель - учень).

Ми перевіряємо (як і нас перевіряють), навчили ми учня чи ні. Що відбувається з ним у той момент, коли ми пропонуємо йому певний матеріал, а він не може його зрозуміти. Нас цікавить лише формальна сторона. Тобто результат, а не процес. Тому і створюються різні вимірювачі ефективності навчально-виховного процесу (тести, зрізи, моніторинги тощо). Можливо і не треба ніяких вимірювачів? Вимірювати варто умови, у яких протікає навчальний процес.

Нині дійсно розпочався процес долання стереотипів у шкільній практиці, йде процес переоцінки цінностей. Визначальним поняттям освіти ХХІ століття оголошено Людину. Гуманізм у педагогіці - це ставлення до людини (учителя та учня) яке до найвищої цінності.

Із чого розпочати створення школи, що працює на засадах гуманізму? Говорять, що школу будують двічі: спочатку - будівельники, а потім - учителі й учні. А ще говорять, що спочатку змінюється вчитель, а потім він змінює методологію, що викличе прагнення до само зміни і в самих учнів.

Перш, ніж змінити психологію вчителя, необхідно сформувати в нього позитивні внутрішні мотиви до реформаторської діяльності. Успіх буде гарантований, якщо кожен педагог зможе поставити перед собою та знайти відповіді на такі питання: чому я хочу змінити стару традиційну систему? чого я хочу досягти? що саме я буду змінювати? яким шляхом мені вдасться це зробити? яких змін я зможу добитися?

Одним із стимулюючих факторів мотивації педагога є цікава робота. Вона дає людині відчуття того, що вона також вчиться та може розвиватися. Учитель має зрозуміти, що той, хто має певний інтерес до праці, досягає кращих результатів, ніж люди незацікавлені. Очевидно, що ніякими нормативними документами, інструкціями та наказами досягти цього не вдасться. Багато чого залежить від особистого прикладу керівника закладу, його вміння створити атмосферу довіри між адміністрацією та вчительським колективом, що у свою чергу трансформується на стосунки між вчителями й учнями.

Ще дуже важко переконати пересічного вчителя в тому, що найголовнішими показниками ефективності його роботи є не виконання програм, не кількість відмінників, медалістів, переможців олімпіад тощо, а його вміння створити для учнів середовище, у якому б їх здібності розвивалися максимально, що у свою чергу й забезпечить вказані вище показники.

Практика свідчить, що в основі інноваційної управлінської діяльності має лежати дослідження. Тобто адміністратор, відвідуючи уроки в навчальному закладі, веде спостереження за навчальною взаємодією вчителя й учня, з метою виявлення: ознак нової організації, стилю поведінки вчителя й учня; нестандартності розв'язання звичних проблем; поваги до гідності учня; переважання людських стосунків над формальними; рівності суб'єктів спілкування; емоційної відкритості; довіри один до одного; моментів спільної діяльності, під час якої вчитель і учень самореалізуються як творчі особистості.

За таких умов учитель дійде висновку, що він може бути успішним, бути визнаним, стати творчою особистістю. А це буде означати, що він обов'язково матиме свою власну педагогічну філософію, яка дозволить йому визначити власну місію в організації навчально-виховної взаємодії, здійснювати само оцінювання власної професійної компетентності, проектувати та розробляти план роботи щодо налагодження проблеми взаємодії.

Бути філософом сьогодні - обов'язок учителя. Ця філософія допоможе піддати сумніву будь-яку думку, виробити критичні погляди. Учитель, як наслідок і учень, буде розуміти, що він робить і для чого. Педагог знаходиться між учнем і програмою. Без спеціальної філософію не можна визначити, що саме потрібно учню. Відсутність власної педагогічної філософії незаперечно приведе до маніпуляції вчителя учнем. Найголовніше призначення вчительської філософії - не заважати учню йти до самого себе.

Якщо кінцевим продуктом функціонування освітнього закладу вважати особистість учня як соціалізованого індивіда, істоти, що включається в суспільні стосунки, то процес його соціалізації повинен протікати в максимально сприятливих для цього умовах. Створити їх не важко. Наведемо приклади деяких нововведень, які успішно прижилися у шкільній практиці:

  • педагогіка вимог перетворюється в педагогіку порад (замість слів «ти повинен», уживаються слова «ти маєш можливість»);
  • учитель як єдине джерело інформації перетворюється в людину, що має одну з рівноправних думок;
  • учитель і учень рівноправні партнери, наділені однаковою мірою свободи вибору форм діяльності;
  • учитель і учень учаться один у одного, учень не забуває подякувати вчителю за мудру пораду, учитель учню - за цінну ідею;
  • в основі стосунків - повна довіра;
  • спілкування - необхідна умова для власного самовдосконалення, найефективніша форма роботи: учень навчить учня сприяє розвитку їх вербальних здібностей, емоційної та вольової сфери;
  • учні здатні до корекції вчительської діяльності, можуть оцінити ефективність методів і форм роботи, унести свої пропозиції до організації певних етапів діяльності.

Могутній потенціал містить у собі ідея педагогізації навчально-виховного процесу. На кожному етапі може та повинна відбуватися передача учням функцій, що традиційно виконуються вчителем. Якщо організувати навчальний процес згідно з основними закономірностями його протікання, то учні будь-якого рівня навчальних досягнень без проблем можуть визначати мету діяльності, мотивувати її, визначати об'єкт вивчення, виділяти для себе активний словник теми, структурувати навчальний матеріал, складати плани його вивчення, розрізняти типи навчальних завдань, здійснювати контроль і самоконтроль.

Ще один руйнівний фактор будь-якого інноваційного процесу лежить на поверхні. Учитель повинен боятися однозначності. «Добре - погано» - це ризикована сфера. У нашому житті багато чого змінюється. Коли ми запитуємо учня, чим саме йому сподобався той чи інший літературний герой, то в результаті ми позбавляємо його права мати свою думку. Те, що для вчителя виглядає як щось позитивне, насправді може бути чимось іншим. Навіть найпростіша дитяча казка «Колобок» може бути проаналізована більше, ніж під двома десятками точками зору.

Процес навчання набуде особистісного спрямування, якщо у процесі засвоєння учнями загальнолюдського досвіду останні перетворяться в дослідників власних самозмін. Практика показує, що кожна дитина здатна фіксувати будь-які зрушення в особистісній сфері: емоційно-чуттєвій, інтелектуальній, вольовій тощо. Ось як, наприклад, учні 7-11-х класів гімназії узагальнили свої спостереження про власні самозміни:

«Чим доросліша людина, тим більше вона прогресує. А що за цей навчальний рік змінилося в мені? У попередніх класах були такі випадки, коли я знав відповідь до задачі, але не міг пояснити, як я її знайшов. Дуже радує те, що в 7-му класі таких проблем я не маю. Отож мій висновок - я навчився висловлювати свою думку» (Сашко, 7-й кл.);

«Мені дуже подобається така форма роботи, як робота з консультантами, якби не вона, я б ніколи не навчився пояснювати тему іншим» (Андрій, 7-й кл.);

«Після довготривалих мук, я все-таки навчився розміщувати записи на дошці. Ще я навчився групувати завдання за типами... Але я ще маю проблеми з організації своєї діяльності на уроці» (Святослав, 7-й кл.);

«Я зрозуміла, що без труднощів до «фінішу» не дійдеш. Уже закінчила 3-й клас гімназії. Кожна дитина змінилася протягом цього року. А що саме змінилося в мені? По-перше, я навчилася виступати перед аудиторією, де мене слухають десятки людей, інколи навіть незнайомих. По-друге, перед кожним уроком я навчилася ставити перед собою певну мету, визначати, що я не зрозуміла та хочу дізнатися. А ще я краще стала розуміти інших людей (Іра, 7-й кл.);

«Цей рік пройшов для мене не без змін. Більшість із них, сподіваюсь, на краще. Я навчилася знаходити потрібну інформацію з тексту, поліпшився мій темп читання мовчки та вголос, вивчила багато незнайомих мені назв і понять» (Алла, 8-й кл.);

«...Я навчився говорити чітко і лаконічно, як це колись вміли робити спартанці. А ще я навчився міркувати, як стародавні філософи у Греції, хоча, звичайно, з ними зрівнятися не можна» (Павло, 7-й кл.);

«Чесно кажучи, я не помітила за собою великих змін, тим більше внутрішнього світу. Але все ж свою думку, якою б вона не була, можу висловлювати вільно, хоч вона і не буде співпадати з думкою вчителя. А про мої зміни краще судити тим, хто зі мною спілкується» (Інна, 8-й кл.);

«Я нарешті звикла до швидкого сприйняття інформації на уроці. Перестала гнатися за оцінками, йду лише до гарних знань» (Наталка, 8-й кл.);

«Головне, що я хочу виділити, я навчилася вести розмову зі старшими за себе людьми» (Світлана, 7-й кл.);

«Я підійшла ближче до питання про подальший вибір майбутньої професії, навчилася планувати свою роботу, збагатила свій словниковий запас із англійської, російської, української та німецької мов. Для мене це дуже важливо. А ще я навчилася дивитися на проблеми з різних боків - і позитивних, і негативних» (Алла, 8-й кл.);

«...Інколи, коли мене хтось критикує, то я просто не звертаю на це увагу. А навіщо руйнувати свою самооцінку? Не знаю, як повернеться моє життя, але я точно знаю, що більше я не хочу змінюватися. Я ніби знайшла себе за останні 2-3 роки. Що ж, я собі подобаюся» (Олена, 11-й кл.).

Як бачимо, учні набули навичок рефлексії, самооцінки, робити висновки про вміння контролювати свої дії, сприймати погляди інших, уміння відстоювати свою позицію, усвідомлювати самого себе, досліджувати зміни у функціонуванні власних вищих психічних процесів (сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мовлення).

Знаючи свої індивідуальні особливості, учень із часом навчиться здійснювати психологічну саморегуляцію: визначати мету діяльності, складати програму виконавських дій, визначати критерії успішності, оцінювати результати діяльності, приймати відповідні рішення про корекцію та її форму. Забезпечити розвиток учнів як суб'єктів творчої праці може лише вчитель, який сам досяг відповідного рівня особистісного розвитку та рівня усвідомлення суті навчального процесу. Такий учитель здатний зрозуміти, що інновації створюють не лише фактори ризику, а й перетворюють ці фактори ризику на фактори розвитку. Наприклад, цінним виявляється те, що надання достатньої свободи учням обертається підвищенням його особистої відповідальності. Спрацьовує принцип: я обираю - я відповідаю.

Як відомо, ефективність навчання кожного учня залежить від його престижу в класі, до визначення якого береться:

а) позиція, яку він займає;

б) роль, яку він виконує;

в) академічні успіхи;

г) індивідуальні якості тощо.

Тому, якщо в основу стосунків покласти гуманістичні положення, а саме: сприймати кожного учня лише з позитивного боку, довіряти учню, не виконувати за нього його роботу, результати навчальних досягнень вважати його особистою власністю, постійно створювати умови для самодослідження, вивчення власних можливостей, то сам навчальний процес перетвориться в низку ситуацій успіху для кожної дитини. І тоді саме навчання дійсно стане особистісно зорієнтованим.

Україною проголошено курс на інноваційний розвиток освіти, що передбачає перехід на нові освітні технології. Як ми знаємо, педагогічна технологія - це продумана в деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для вчителя й учня (В. Монахов). Ось чому саме відповідний тип стосунків у цій суб'єкт - суб'єктній взаємодії та забезпечує сам інноваційний процес. Розвиток освіти - це шлях до процвітання суспільства. І прокладати його необхідно вже сьогодні.

Автор: І. Волобуєв

Освіта.ua
08.02.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!