Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Освіта з доставкою додому
Освіта з доставкою додому

Сьогодні вже більше двох мільйонів американців відкликали своїх чад зі шкіл, улаштувавши їм домашню освіту. Хтось через філософські чи релігійні розбіжності із храмами наук. Інші побоюються злощасного насильства у приміщеннях школи, треті - просто хочуть більше часу проводити з дітьми

Освіта з доставкою додому

І якщо раніше школа з доставкою додому вважалась у США екзотикою, долею інвалідів, то зараз, завдяки суспільній думці та зростаючій популярності он-лайнових технологій, стає навіть престижною.

Бігцем зі школи чи пішки? Кажуть, два роки тому головний теоретик «антинаукового» виховання, письменник Григорій Остер (до речі, батько п'ятьох дітей) забрав свого десятирічного Микиту та дванадцятирічну Машу зі школи. Чому? Що називається, не було би щастя, але у другокласника Микити стався напад апендициту, хлопчик здорово відстав від школи. Спочатку батьки йому просто допомагали надолужити уроки, а потім їм це зненацька сподобалось. Микиті теж. Так що і його сестричку Машу врешті-решт від школи звільнили. Виявилося (знаючі люди це підтверджують), що виховувати своїх, рідних малят - особливе задоволення та ціла окрема наука. Недарма автор єдиного у світі підручника «Педагогика для всех» Симон Соловейчик мріяв навіть другу книгу написати - «Воспитание своих детей». На жаль, не встиг.

А що ж придумав багатодітний літератор-«антивихователь»? Цілу систему: гібрид родини, екстернату та гувернерського сервісу. «Узагалі наші діти вчаться на екстернаті, - розповідає Г. Остер. - Ходять два рази на тиждень до школи неподалік, беруть завдання, здають іспити. А ще окремо займаються з учительками англійської, французької, німецької...» Чому інші батьки, уперто уникаючи масової державної школи, віддають перевагу сімейному (за свій, як правило, рахунок) чи щадному навчанню в маленьких «бюджетних» групах шкіл надомного навчання (ШНН)?

Причини найрізніші. У малокомплектні ШНН, наприклад, у Росії, кількість яких ледве перевалює в Москві за один десяток (а по країні, здається, не набагато більше), зараховують тільки за представленням із відділу освіти, медичною довідкою клініко-експертної комісії та рекомендацією лікаря. Розміщуються вони зазвичай у будівлях колишніх дитячих садків або в корпусах оригінальної конструкції. У класі не більше п'яти-шести парт, дванадцяти учнів.

Що стосується моделі «навчання в родині», то його, за чинним законодавством, забезпечують винятково самі батьки - на свій страх і ризик, наскільки вистачає грошей, фантазії. Так навчались, наприклад, за деякими відомостями, і сестри Маша й Катя Путіни. Роль школи зводиться в цьому випадку до проведення проміжної атестації та регулярних домашніх консультацій дітей. Іспити «сімейні учні» здають неодмінно разом з однокласниками, у загальному потоці. Що, до речі, додає вірогідності проставленим у табелі оцінкам.

Форму сімейної освіти сьогодні практикує близько 1100 московських сімей, причому їх кількість збільшується кожного вересня на кілька десятків «юних домосідів». Ця форма занять особливо зручна для маленьких дітей. У них не так багато навчальних предметів. До того ж офіційно їх зараховують у школу за звичайною схемою, як і однолітків. Займаються за загальним для свого класу навчальним планом. Тому в будь-який момент мають можливість передумати та повернутись у звичайний клас, за яким вони закріплені.

На перший погляд, при такому вільному режимі дітей узагалі неможливо контролювати. Насправді контроль, як кажуть ентузіасти, стовідсотковий. Це у школі, якщо тебе вчора питали, можна потім місяць не вчити предмет. А тут учитель перевірить скрупульозно все, що пройдено за час між консультаціями.

«Кажуть, що наші діти - тепличні, навчаються з мамою, до труднощів не готові, - поділилась думкою мати двох дітей. - Так вони іспити здають самостійно! І не своїм учителям, а зовсім незнайомим людям. Це знаєте, яке загартування!?»

Краще батька вчителя не існує. «Освіта в родинному колі - штука досить рідка. Її зазвичай вибирають ті, для кого школа - це велике зло, - уважає доктор медичних наук, завідувачка лабораторії НДІ гігієни й охорони здоров'я дітей і підлітків М. Степанова. - Але подібний крок припускає на додаток певну самостійність, зрілість дитини... Серед таких дітей є, наприклад, ті, кому ще дитячий садок відбив охоту до життя в колективі. Або, припустимо, малята, які страждають від народження граматичною сліпотою - дислексією. Або надміру сумлінні діти, котрі кожне найменше прохання шкільного вчителя сприймають занадто буквально, чим і шкодять своєму здоров'ю.»

Широке братерство російських школофобів - прихильників домашньої освіти - щойно об'єдналось у велику асоціацію батьків, створену для сприяння сімейній формі навчання. Не без її участі виходять спеціалізовані газети й журнали, присвячені домашньому навчанню. Шанувальникам home-schooling адресована безліч спеціалізованих посібників, у тому числі й комп'ютерних, сайти в Інтернеті, CD-Romи.

«У свідомість людей міцно впроваджені міфи, пов'язані з освітою. Наприклад, про те, що вчити повинні фахівці-педагоги, які пройшли спеціальну підготовку, - розповідає один із керівників Асоціації сприяння сімейній формі навчання. - Однак кращі фахівці для дитини - мама з татом. Вони вивчають характер, бачать розвиток, можуть визначити схильності улюбленця. Я знаю кілька родин, які, почавши вчити дітей удома, позбулись телевізора за внутрішньою необхідністю...»

Що найчастіше змушує батьків уникати громадської школи? Ось основні причини, виділені самими татами й мамами:

  • Особистість дитини, її таланти нікого не цікавлять. Тому тим, для кого це важливо, важко знайти підходящу школу.
  • Дитина зів'янула, немає інтересу до навчання: «У першому класі дочка бігла до школи, у другому йшла, у третьому ми її тягли».
  • Найбільша група «родинників» - діти з ранньою профорієнтацією, яким просто ніколи ходити до звичайної «камери схову» та тужити там цілими днями. Найчастіше батьки забирають зі школи не невстигаючих і ледарів, а, наприклад, юних музикантів, хокеїстів, гімнастів, циркових артистів, яким необхідний час для посилених занять.

«Сімейна (родинна) освіта - найбільш древня з форм школи, - вторить представникам асоціації батьків директор комерційної гімназії № 1503 міста Москви, заслужений учитель РФ Стелла Цимбалюк. - Домашній учитель (або гувернер) часто ставав духовним наставником вихованця. Сьогодні його роль нерідко виконують тато з мамою, здійснюючи, по суті, адресну педагогіку. Необхідно лише мати на увазі, що учень позбавляється колективу класу, унаслідок чого можуть виникнути проблеми соціалізації. Їх можна перебороти, утягуючи підлітка в діяльність різних творчих чи спортивних об'єднань.»

Атестат за півроку? Легко! Фахівці стверджують: уже через десять років школи великих міст можуть цілком реально спорожніти. І справа аж ніяк не в горезвісній депопуляції, вірніше, не тільки в ній. Розсудіть самі: цього року приблизно 12-15 відсотків старшокласників м. Москви пішли в екстернати. Освіта столиці переживає справжній екстернатний бум. Зростаюча без стримування популярність новомодних експрес-шкіл, схоже, і викликала різку репліку одного з міських керівників про те, що «треба й на цьому фронті навести порядок!». Так, сьогодні на всю величезну Росію не набереться і двохсот екстернатів. Цифра скромна, але тут цікавий сам процес: надання будь-якому бажаючому можливості завершити шкільну освіту достроково та власними силами. На підтвердження сказаного наведемо один приклад. Знайомий автору дев'ятикласник розкопав у Інтернеті рекламу екстернату, який діяв під вивіскою вечірньої (змінної) школи, зібрався з думками, засукав рукава й... усього через півроку одержав жадану «корочку» - законний атестат про середню освіту. «Нічого дивного, - розповідає директор тієї самої школи-екстернату. - Попит на наші послуги, якщо відверто, просто дикий: молодь квапиться, усе частіше прагне чудові шкільні роки звести до мінімуму. А в нас звичайний шкільний рік можна пройти за три місяці. Коштує задоволення в середньому три тисячі карбованців. Цікаво, що цей екстернат закінчили (або ось-ось закінчують) нащадки багатьох знаменитостей - Валентина Гафта, Ольги Остроумової, Валентина Юмашева. Зручно: ані тобі оцінок, ані домашніх завдань. Консультації педагогів - добровільні. Іспити можна здавати (перездавати) у будь-який час: пиши заяву та пробуй сили.

При цьому основні витрати екстернатів при вечірніх школах несе держава. До набору послуг, що сплачуються з кишені податківців, входять: «вступне» тестування, оглядові лекції, обов'язкові консультації (одна з кожної дисципліни) і власне випускні іспити за шкільний курс, загальна кількість яких наближається до сімнадцяти. Їх, до речі, здають із першого заходу тільки чверть екстернів. Проте, згідно з нашою інформацією, попит на подібні послуги у великих містах поки перевищує пропозицію. Окрім того, за окрему плату можна відвідувати заняття тричі на тиждень, індивідуальні чи групові. Вартість їх по Москві коливається від 100 до 200 карбованців за урок.

До деяких пір цей новий вид освітніх послуг якось не зауважували. Мережа «швидких шкіл» тим часом розросталась. До них приходять ті, кому до школи ходити дійсно ніколи. Це, як правило, діти, які вже визначили свій професійний вибір - майбутні зірки екрана чи спортивного майданчика. Діти, які пов'язують навчання з роботою. Однак багато й таких, кого замучили конфлікти у старій школі. А також тих, хто хотів би звільнити себе від зайвих дисциплін і щоденних шкільних перевантажень. Нарешті, люди, звільнені з лав ЗС, студенти технікумів і профліцеїв, для яких екстернат - найкоротший шлях до ВНЗ. Екстернат - реальний вихід із тотального безгрішшя, в якому перебуває наша школа.

Може, дійсно, з огляду на зростаючу популярність освітніх «Макдональдсів» серед людей зі статком, державі варто було би подумати про розширення мережі екстернатів? Для всіх без винятку бажаючих у стінах найзвичайнісіньких шкіл. Дешево, швидко та справедливо.

Сповіді вчителів

  • «Як ви вважаєте, який відсоток інформації, яку одержала дитина у школі, стає корисним у дорослому житті? Я маю на увазі навчальну інформацію, а не соціалізацію дитини (учитись дружити, здійснювати комунікацію тощо). Мені здається, максимум 10 відсотків. Виходить, що 90 відсотків шкільного часу - коту під хвіст?!»
  • «Пам'ятаю, у нашому класі висів стенд «Учись учитись». Так і дотепер не зрозумію, що це значить - навчитись учитись у школі. Цьому там і не вчать»
  • «Щоб уникнути класно-урочної муштри, дитині треба організувати домашнє навчання, подорожі й т. п. Для середньостатистичної родини, із працюючими батьками, з обмеженими, нехай і чималими засобами - це утопія.»
  • «Шкільна програма - усього лише кістяк, на який можна наростити що завгодно. Екстернат дозволяє обійтись майже «голим» кістяком. І вовки ситі, і вівці цілі - якийсь мінімум загальноприйнятих знань (ті самі десять відсотків) засвоєні, а зайві тонкощі не потрібні. Проте виграний час можна витрачати на себе улюбленого.»
  • «Більшість дітей освоює у школі головну науку - виживання. Тут списав, там підказали, цей предмет, слава Богу, «занедужав». І не дорікнеш їм - так виявляється інстинкт самозбереження на тлі безперервних «ваш хлопчик грубить», «спізнюється на заняття», «не тягне». Адже якщо робити все, як наказують, - до атестата точно не дотягнеш.»

Домашній бум за океаном... Усього чверть століття тому домашня освіта у США допускалась тільки для важко хворих дітей. На початку 1980-х ситуація почала мінятись: прихильники деяких християнських конфесій, обурені тим, що у шкільних програмах зникла релігійна складова, почали вчити дітей удома. Нині штати США по-різному дивляться на це питання. У деяких достатньо проінформувати місцеві органи освіти про подібне бажання батьків. В інших штатах громадяни, котрі бажають учити дітей удома, зобов'язані здати особливі тести, що дозволять перевірити якість їхньої педагогічної «підкованості». Цікаво, що рівень добробуту батьків майже не робить впливу на їх вибір. У 28-и відсотках випадків, коли дитина одержує знання вдома, у родині працюють і батько, й мати.

За оцінками Міністерства освіти США, у 1984 році приблизно 50 тисяч американських дітей учились удома. У 1988 році - 300 тисяч. У 1993 році домашня освіта стала всеамериканською нормою. Офіційно в 1999 році кількість дітей, які одержують освіту в домашній спосіб, зросла до 850 тисяч, хоча деякі дослідники вважають, що таких не менше двох мільйонів, тому що не скрізь треба повідомляти владу про те, що дитина вчиться вдома. За оцінками Асоціації захисту домашніх шкіл, щорічно легіон «сімейних» учнів збільшується на 15 відсотків.

Серед причин, з яких батьки вирішуються не віддавати дітей у державні руки, лідирують низька якість знань і важка кримінологічна обстановка у школах. Багато американців переконані, що школи не здатні прищепити дітям необхідні етичні та моральні принципи. Крім того, «домашні» діти проводять у три рази менше часу біля телевізора, ніж однолітки з державних класів (за матеріалами Washington Profile).

...І в Європі. У більшості європейських країн частка дітей, які не знають, що таке школа, украй незначна. У Німеччині, наприклад, «школа-родина» й зовсім визнана незаконною. У Великій Британії в 1999 році нараховувалось тільки 12 тисяч учнів-«надомників». А у 2005-му офіційний показник досяг уже 20 тисяч осіб, хоча реально їх, за приблизними оцінками, разів у п'ять більше.

Якщо в Америці домашню освіту найчастіше одержують діти фанатично віруючих батьків, представників численних конфесій, то у Великій Британії тому, щоб залишати маленьких удома, віддають перевагу «білі комірці», які не сприймають у принципі ідею масової стандартизації розумів. А також ті, чиї діти почувають себе нещасливими за партою.

Розвитку процесу «знешколювання суспільства» сприяє впровадження електронних технологій, які дозволяють усе більшій кількості батьків опановувати педагогічні знання та методики. Після того як спільна мова з батьками знайдена, починається самостійна робота. Молодші діти приїжджають до сімейних педагогів раз-два на місяць, старші - двічі на тиждень. Непоодинокі випадки, коли з одного предмета дитина засвоює програму п'ятого класу, а з іншого - сьомого. Більшість дітей випереджають школу на клас, а то й на два.

Чим домівка, на думку англійців, краще?

  • Щоб засвоїти програму, скажімо, першого класу, достатньо займатись усього півтори години на день. Залишається маса часу для справ за інтересами.
  • Діти значно раніше визначаються з вибором професії.
  • Через два-три роки «свободи» дитина засвоює мистецтво самостійної роботи, що є дуже корисним у подальшому.

Автор: А. Звєрєв

Освіта.ua
06.05.2009

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!