Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Школа як соціальний інститут
Школа як соціальний інститут

Школа - це завжди досвід, практика, винахідливість, спосіб вижити і спосіб прожити. Усе довкола нас навчає, як вірно прожити день: як прокинутись, як подивитись на себе у дзеркало, кому посміхнутись, на кого накричати, що з'їсти і коли лягти спати. І тільки школа вчить, як це зробити так, щоби був задоволений не тільки ти, а й соціум

Школа як соціальний інститут

Що таке соціальний інститут? Соціальний інститут - це організована система зв'язків і соціальних норм, яка об'єднує вагомі суспільні цінності та процедури, що задовольняють основні потреби суспільства. Будь-який функціональний інститут виникає й функціонує, виконуючи ту чи іншу необхідну життєву функцію. Соціальний інститут забезпечує нас основними навичками та установками, визначає конкретні норми, установлюючи свої суспільні рамки. Школа як соціальний інститут виконує роль штучно сформованого природного життєвого середовища, який функціонує як маленький світ зі своїм умовним поділом на материки (класи), держави (початкова, середня, старша школа) з гілками правління (директор, завуч, учитель), народ (учні). Тут уперше відкриваються межі понять «добре та погано», «чисто та брудно», «вірно й невірно», «друг і ворог», «начальник і підлеглий», «бідний і заможний». Цей перелік можна продовжувати ще і ще, адже школа дає грунт, основу для життя, на якій, як на фундаменті, тримається все.

Школа утворена за замовленням соціуму й виконує його соціальне замовлення. Про школу як соціальний інститут американський педагог Дж. Дьюі казав, що «школа поступово може створити такий тип суспільства, який нам хотілося би бачити. Впливаючи на розум у цьому напрямку, ми поступово змінили б і доросле суспільство». Крім цього, важливим є той фактор, що школа є такою, яким є вчитель, який не тільки виконує свій професійний обов'язок, а і стоїть на передових позиціях прогресу.

Виникнення школи як соціальна потреба. Які ж соціальні потреби передбачають виникнення школи? Школа виникає в той момент, коли в суспільства виникають певні вимоги до молодого покоління. Розвиток та еволюція людини передбачають рух у всіх можливих напрямках. Ось цей інстинкт пізнання і став основним фактором виникнення школи. До того ж, не весь досвід можливо передати через сім'ю, громаду, самоосвіту. Виникає потреба «відірвати» дитину від біологічних батьків, адже відомо й сьогодні, що чим довше дитина знаходиться під крилом батьків, тим менше вона пристосована до життя через відсутність самостійності.

Школа виступає не тільки як соціальний інститут для передачі знань, а і як інститут загальної соціалізації дітей. Вона стала місцем, де за довгі роки навчання дитина виконує зобов'язання всмоктати в себе великий досвід керованого та маленький досвід керуючого. Саме тому школа як соціальний організм відображає той тип відносин влади та підкорення, який є найбільш прийнятним для суспільства в цілому.

Бібліотека прав та обов'язків. Якщо ми народжуємось і стаємо індивідами, то тільки школа стає першою життєвою бібліотекою, яка розкладає книги життєвих навичок на полиці. Школа формує модель поведінки не тільки індивіда, а і його співіснування із суспільством. Якщо дім і дитячий садок дають установку на визначення «можна - не можна», то школа ставить акценти на термінах «необхідність», «обов'язок», «право», «правило». Тобто стає керманичем людських дій, а іноді й першовідкривачем талантів. Вона спрямовує на соціально вірну дорогу й коректує похибки в баченні світу, при цьому не надиктовуючи свої доктрини та ідеології.

Школа перша знайомить учня з тими особливостями життя, які ускладнюватимуть існування особистості. Тут учень уперше усвідомлює (здебільшого з настанов учителя), що життя складається не лише із забав і відпочинку, а швидше це є наслідком їх успішного засвоєння правил, яких необхідно дотримуватись у соціумі, та обов'язків, які принесуть людині визнання, ім'я, цінність.

Школа визначає такі основні суспільні обов'язки:

  • першим і незаперечним обов'язком є освіта. Вона за законами держави обов'язкова, але не примусова. Це один із недосконалих факторів демократизму, проте відомості про такий обов'язок є у свідомості кожного громадянина держави. Згодом шкільна освіта дає нам можливість закінчувати ВНЗ і працювати. Якщо ми пов'язані зі школою, то зобов'язані вчитись або вчити;
  • ми володіємо досвідом і знаннями тих, хто нас навчає, але школа перед нами ставить ще одне завдання - самоосвіту. Домашні завдання, позакласна робота, самостійне опрацювання виховують у нас терпимість, наполегливість, ретельність. Саме в самоосвіті ми пізнаємо самих себе, самостійно визначаючи своє покликання й роль у суспільстві. Тобто саме у школі ми остаточно визначаємо напрям (у переважній більшості) роду занять у житті;
  • ще одним обов'язком є виховання духовності. Обов'язковою установкою у шкільному навчанні є проекція на духовність особистості. Обов'язком, який визначає школа, є норми суспільної поведінки, яка вчить доброті, співчуттю, взаємодопомозі, повазі й вихованості. Але базувати такі норми необхідно тільки як настановчий, а не примусовий елемент, адже в іншому випадку можна наштовхнутись на спротив.

Окрім обов'язків школа дає певні права, що узагальнюють картину коректного балансування із суспільством:

  • школа дає право бути почутим. Тут ми вперше можемо висловити свою думку, а що головне, навчитись її формулювати. У житті людина без власного «я» не вважається повноцінним індивідом;
  • школа дає право самостійності, учить бути незалежним. Відбувається відрив дитини від батьків, які іноді своєю опікою притуплюють спостережливість і кмітливість дитини, розвиваючи в ній невпевненість і залежність у діях, де не приймають участь батьківські настанови та допомоги.
  • школа дає право знати. Усе, що потрібно тут, - слухати та спостерігати, тоді зі школи можна винести величезний багаж умінь і навичок (а не тільки знань), які сприятимуть кращій адаптації в самостійному житті.

Чому ми боїмося школи? Перед більшістю батьків, дитина яких почала навчатись, обов'язково в певний момент виникають запитання: «Як ставитись до оцінок?», «Як реагувати на думку вчителя про дитину?», «Чи варто допомагати дитині в навчанні вдома?». Переважно такі проблемні питання виникають тоді, коли вперше дитина приходить додому зі словами «А вчителька сказала...». Батьки починають хвилюватися з того приводу, що вони перестають бути авторитетом у дитини, й починають заперечувати слова вчителів. Але тут правильнішим було б вислухати дитину, сказати, що думають самі батьки, й поцікавитись, якої думки дитина. Це допоможе їй не тільки сліпо наслідувати слова вчителя, а й вибрати один із трьох варіантів. До того ж, батькам варто навчитись миритися з тим, що вони не все знають, а вчитель усе-таки кваліфікований спеціаліст.

Страх перед школою - це також і страх дитини. Школа (учитель як представник) учить, що необхідно виконувати домашні завдання, відповідати на уроці, отримувати хороші оцінки. Проте школа робить помилку тоді, коли вихваляє знання одних учнів і водночас принижує низький рівень інших. Це виробляє не лише страх, а й комплекси, які стають основними шкідниками в житті колишнього учня. Учитель повинен шукати інші методи стимулювання учня до навчання. Наприклад, спробувати тему передати графічно (на дошці) у вигляді малюнків, адже, як правило, коли в одних людей краще розвинена слухова пам'ять, то в інших вона може бути трохи слабшою, але тоді сильніше розвинена зорова, і засвоєння матеріалу через зір буде значно кращим.

Учитель та учень: стосунки начальника й підлеглого. Окремою темою для аналізу є, звичайно, відносини вчителя й учня. Ця тема є далеко не новою, але щоразу дає все більше й більше матеріалу для роздумів. В ідеальному суспільстві або при ідеальних умовах учитель навчає, виховує, наставляє, а учень слухає, учиться, намагається зрозуміти. Між ними існує взаємоповага. Та іноді можна «наткнутись» на деякі відхилення. На жаль, не завжди учень готовий сприймати сказане, розуміти його й оцінювати як позитивне виховання, а й учитель, що ще більш прикро, не завжди вміє в межах педагогічного виховання донести до учня те, що він повинен засвоїти. Такі стосунки нагадують відносини між начальником і підлеглим у великому світі. Є різні типи начальників: диктатори, амбіціозні, безкомпромісні, людяні, рівноправні з підлеглими. Кожний з них створює свою ауру колективу (тобто усе йде від керманича), свою атмосферу, яка показує працівнику, як вірно вчиняти в тій чи іншій ситуації, коли відстояти свою думку, коли погодитися з несправедливим рішенням, коли посміхнутись, коли проігнорувати сказане. Саме таку основу дає школа у сфері спілкування та професійних відносин. Стосунки вчителя й учня є маленьким макетом відносин колишнього учня з його начальником, а коли він начальник - з його підлеглим. Щоб не викривити таке бачення, учитель повинен діяти розумно, згідно з правилами держави, школи, духовності. Учитель повинен спочатку виховувати людину, а потім давати освіту.

Найголовніше у школі те, що вона є школою життя, вона обережно й повільно готує учнів до великого світу, іноді різко вдаряючи несподіванкою, а іноді закладаючи сумніви у своїй меті. Проте тільки школа є тією ланкою життя, коли ми ще все можемо виправити та змінити, можемо довчити й удосконалити. Доросле життя, як правило, таких шансів не дає.

Школа як соціальний інститут - це не тільки наукове визначення чи метафора, це шлях, яким проходить кожна людина незалежно від її статусу, психології, матеріального становища. Це шлях перемог і поразок, вірних рішень і помилкових учинків, пізнання й визнання, здобутих знань і почутих настанов. Школа - це церква для духовності, це сумління для моралі, бібліотека для освіти й життя для життя. Тільки освоївши мету й завдання шкільного вчителя, ми зможемо всі ці здобутки столітньої практики передати учням, які продовжать те, що робить їхній учитель.

Автор: О. Іванова

Освіта.ua
05.05.2009


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!