Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Змінити світ і змусити любити алгебру
Змінити світ і змусити любити алгебру

Чудовий новий світ стукає в наші двері. Чи готова Україні до життя в новому світі?

Змінити світ і змусити любити алгебру

2012 рік виявився переломним для новаторів у сфері освіти. Маса оприлюднених відкритих он-лайн-курсів, що позначаються акронімом MOOC, трансформують як шкільну, так і вищу освіту, створюючи неймовірну кількість нових можливостей для одних учасників освітнього процесу й обіцяючи величезні проблеми іншим.

Сфера освіти для Росії сьогодні є ключовою. Соціалізуючу роль, яку відіграє освіта, не можна переоцінити, адже жоден інший інститут більше не здатний інтегрувати в суспільство ті самі "духовні скріпи", відсутність яких не на жарт хвилює.

Усі ключові суб'єкти освітньої політики в Росії сьогодні займаються проблемами, які треба було вирішувати ще вчора, а світові тренди вони якщо й фіксують, то залишають на периферії свідомості, у той час коли весь світ обговорює питання про те, як ряд інновацій в освітньому процесі та способах (насамперед технологічних) "доставки" знань змінюють ландшафт світової освіти. Мова йде про розміщені у відкритому доступі в Мережі навчальних курсів (для їх позначення використовують абревіатуру MOOC ‑ Massive Open Online Courses) як провідних університетів світу, так і окремих геніїв, які самостійно розробляють навчальні програми для десятків мільйонів студентів.

Провідні університети святу, перш за все зі США, включились у глобальний експеримент з дослідження й одночасного переформатування ринку освітніх послуг з такою завзятістю, що їх колеги з університетів другого ешелону б’ють на сполох, а студенти в усьому світі отримали можливість слухати лекції, якість яких на голову вище тих, що пропонують їх власні школи й університети. Для того щоб залучитись до революції в освіті (а саме так іменують те, що відбувається, самі автори освітніх Інтернет-пакетів), достатньо знати англійський і сплатити доступ до Інтернету. І ось уже десятки тисяч людей вивчають об’єктно-орієнтоване програмування, сотні тисяч слухають курс "Введення у фінанси", мільйони проходять алгебру, надолужуючи прогалини у своїй шкільній освіті.

Що таке MOOC?

Західна преса вперше звернула увагу на MOOC у 2011 році, коли Себастьян Трун, професор зі Стенфорда, з успіхом прочитав у Інтернеті безкоштовний курс про штучний інтелект. Студентами Труна сталі 160 тисяч людей зі 190 країн. Услід за експериментом Труна університети у США почали один за одним брати участь у створенні MOOC, сподіваючись, мабуть, урешті-решт заробити на новій хвилі. І є всі підстави вважати, що MOOC не є даниною цифровій моді, а передвісниками структурної зміни освітнього процесу.

Дотепер он-лайн-курси представляли являли собою "кальки" із традиційних університетських курсів — невелика кількість учасників, яка забезпечує комунікацію між інструктором та учнями, платня за послугу, а натомість —сертифікат про проходження курсу, що підтверджує кваліфікацію. Деякі ВНЗ на подібних програмах вибудовують цілісні напіввіртуальні кампуси. Велика Британія, наприклад, об’єднала всі подібні курси під брендом "Відкритий університет Лондона". Під цією "парасолькою" працюють такі всесвітньо відомі університети, як Лондонська школа економіки. Тут за дуже невисоку платню (у порівнянні з тим, що доведеться віддати за навчання в "реальному університеті" подібного рівня) можна відучитись на окремо взятому курсі або, витративши кілька років, отримати ступінь бакалавра чи магістра. Ключовим досягненням цієї системи стала можливість для студента протягом майже всього процесу навчання знаходитись там, де йому завгодно.

Така система навчання, при всіх її плюсах, по суті відтворювала в он-лайні модель навчання, існуючу у виші, і залишалася при цьому елітарною, оскільки не була націлена на залучення до освітнього процесу дійсно широкого кола учасників. Останнім часом, проте, он-лайн-освіта почала розвиватись абсолютно у протилежному напрямі. В останні півтора року феноменальний розвиток і розповсюдження в Інтернеті отримали відкриті для всіх навчальні курси (MOOC), що зазвичай є безкоштовними і, що найважливіше, по-справжньому масовими.

Основою більшості MOOC є відеолекції, які ведуть один або кілька лекторів (або ж "закадровий лектор"). Але все змінюють спеціальні технологічні платформи, що дозволяють упакувати знання в максимально ефективний спосіб. Такі платформи створюють спеціальні компанії-провайдери освітнього контента, що спеціалізуються на наданні подібних послуг (Coursera, Udacity і edX). У свою чергу, адаптована для користувача платформа дозволяє розробляти кожний окремий MOOC як унікальний продукт.

Залежно від курсу відеоряд можна доповнювати слайдами з необхідною інформацією, інфографікою, посиланнями на інші відео й навіть міні-іспитами у форматі тестів, що допомагають у ході лекції закріпити щойно переглянутий матеріал. До відео, що триває зазвичай по 10‑15 хвилин (від чотирьох до восьми відео на тиждень), долучаються додаткові матеріали, котрі студент опрацьовує самостійно. Це можуть бути статті в газетах і наукових журналах, фільми, книги, фото, додаткові лекції тощо.

Вивчене можна обговорити з іншими студентами в чаті, що додається до сторінки, на якій зібрані лекції та завдання. Автори курсу коментарі слухачів зазвичай модерують і в міру сил беруть участь в обговоренні, як, утім, і інші студенти. Тривалість у різних МООС різна (зазвичай чотири й більше тижнів) — є курси з фіксованим розкладом, а є ті, що не встановлюють для слухача жорсткі строки завдань, тому вчитись можна хоч півроку.

За успішне закінчення курсу, розробленого професором, наприклад, з Гарварду, десятки тисяч студентів зазвичай нагороджуються сертифікатом, який, утім, не є аналогом сертифікату про проходження відповідного курсу в тому ж Гарварді, а швидше необхідний як віртуальна фінішна межа, котру треба перетнути. Але стати учасником MOOC можна й зовсім не маючи на меті отримати сертифікат, а, припустимо, щоб дізнатись про основи фізіології людини, навчитися програмувати чи підтягти математику, безповоротно загублену в ході навчання у школі.

Платформи

Сьогодні найбільші університети всього світу, але перш за все зі США та Великої Британії, створюють власні MOOC, досліджуючи нові способи навчання, застосовуючи технології краудсорсингу для дискусійних форумів, супроводжуючих окремі курси, заохочують професуру читати он-лайн-лекції та виділяють для взаємодії зі студентами робочий час співробітників. Для доставки "освітнього контента" університети використовують загальну інфраструктуру, розроблену провайдерами.

Наприклад, Stanford, Duke, California Institute Technology, University Illinois at Urbana-Champaign, Berklee College Music працюють на базі Coursera, тоді як інші університети створюють власні платформи для розповсюдження MOOC (для MIT, Нarvard і University California at Berkeley — проект edX). Творці Udacity пішли іншим шляхом і заохочують до ведення курсів (нарівні з університетськими працівниками) висококваліфікованих фахівців як з університетів, так і з найбільших компаній на зразок Google і Microsoft. Цілий ряд платформ, що навчають, наприклад, програмування, може бути побудований без участі "тьютора", а то й зовсім створений зусиллями одного-єдиного ентузіаста.

Coursera, одна з найбільших на сьогодні платформ з надання послуг MOOC, була заснована в серпні 2012 року, але вже через кілька місяців її послугами зацікавились мільйони користувачів, а десятки тисяч щомісячно приєднувались до проекту, щоби прослуховувати один з понад двохсот доступних курсів. Менш ніж за рік платформа зібрала більше 20 мільйонів доларів від венчурних інвесторів. Udacity користуються мільйон людей, і за кілька місяців роботи проекту вдалося залучити 15 мільйонів доларів фінансування. Harvard і MIT витратили 30 мільйонів на розвиток edX (це єдиний non-for-profit-проект із вищезгаданих).

Гроші

На початку 2000-х такі компанії, як Quisic і Unext, працювали за схожою з Coursera моделлю — вони уклали ексклюзивні угоди з рядом провідних бізнес-шкіл з метою навчати охочих бізнесу в он-лайні. Усе закінчилося провалом через "крах доткомів" — компаній, які намагалися заробити на он-лайн-освіті, або зникли, або були поглинені крупними корпораціями. Проте за минуле десятиріччя технології вдосконалились, а населення стало набагато більш технічно просунутим. Змінилось і головне — модель фінансування.

Зараз створення курсів оплачують не компанії, а самі університети. При цьому кошти, які вони витрачають, дуже значні: виробництво окремих курсів може коштувати й 75 тисяч (курс провідної бізнес-школи), і мільйони доларів (курс статистики для студентів бакалавриату). Але відмовитись від інвестування у створення своїх курсів університети просто не можуть — в протилежному випадку за них це зроблять конкуренти, хоча поки що досить складно оцінити реальний ефект від створення таких програм.

Фінансової віддачі від нових проектів поки що немає, але їх засновники продумують різні моделі монетизації трафіку — від платні за сертифікати про закінчення курсу до обміну інформацією про найуспішніших студентів із працедавцями. Наприклад, Facebook і Twitter платять Coursera та Udacity за доступ до інформації про кращих студентів із числа тих, хто вивчає програмування. Найбільш обіцяючим джерелом заробітку для них може стати можливість продавати "курси" або їх частини, наприклад, відеолекції, іншим університетам. Багато компаній, мабуть, уважатимуть за краще навчати своїх студентів за допомогою МООС, а не через окремі он-лайн-програми, розроблені спеціально для них різними університетами, включаючи й корпоративні.

Засновники Coursera та інших схожих платформ запевняють, що мають намір зробити курси якомога більш доступними для всіх користувачів. Освіта, на їх думку, — право, а не привілей. Цієї ж позиції до певного часу готові дотримуватись і спонсори проектів, хоча й не факт, що так само вважають представники університетів-партнерів, освіта в яких коштує десятки тисяч доларів на рік. До того ж треба сказати, що найуспішніший на сьогодні проект MOOC ніколи й не ставив собі за мету заробити гроші. Ідеться про Khan Academy — некомерційну освітню організацію, що створена у 2006 році випускником MIT і Гарварду Салманом Ханом.

Сайт "академії", який усього кілька років тому розвивався виключно зусиллями самого Хана, надає доступ до створеної ним самим колекції з 4100 безкоштовних мікролекцій (записаних на YouTube) і практичних завдань з математики, фінансів, економіки та багатьох інших предметів (перш за все, звісно ж, із математики). Проект підтримується за допомогою пожертвувань, при цьому їх значна частина припадає на Google та Фонд Біла й Мелінди Гейтс. Лекції читаються англійською, зусиллями волонтерів діє проект із перекладу лекцій на інші мови.

Інтеграція

Легалізація подібних інновацій у площині традиційної освіти відбувається стрімко. У лютому 2013 року American Council on Education і Coursera повідомили, що п’ять курсів Coursera ідентичні тим, що викладаються в університетах, а відтак, можуть зараховуватись як альтернатива. Студентам зі США, які побажають пройти такі курси, доведеться сплатити Coursera внесок. У результаті вони отримають підтверджуючий документ (транскрипт), котрий визнають близько 2000 коледжів та університетів у США, як, наприклад, вони визнають і ряд курсів, що працедавці організують для своїх співробітників. Незабаром після цього до 33 університетів — партнерів Coursera приєднались іще 29 університетів, причому переважно за межами США.

Підтримки АСІ шукає й Udacity, хоча зараз ще неясно, чи готові різні освітні установи слідувати цій рекомендації. Тим більше, що самі університети, співробітники яких розробляли курси для Coursera, поки що не готові зараховувати їх як альтернативу "реальним курсам". Інші університети, утім, при виконанні студентами ряду додаткових завдань готові піти на те, щоб за невелику платню зараховувати студентам прослухані курси, незалежно від того, чи є вони студентами самого ВНЗ. Зокрема, так поступив San Jose State University, який є частиною університету штату Каліфорнія (система університетів, побудована за кластерним принципом).

Плюси й мінуси

Творці MOOC, здається, відкрили ящик Пандори. Поява та стрімке покращення якості MOOC піддають сумніву існуючу у світі систему освіти та кидають їй виклик, збираючи мільйони доларів пожертвувань. Ентузіасти та євангелісти он-лайн-освіти впевнені, що вже найближчим часом студенти зможуть повністю "збирати" свої ступені з розміщених в Інтернеті MOOC, а системи традиційної освіти розірве на клапті або ж трансформуються до невпізнання.

Усе це, звичайно, стосується декількох більш пізніх етапів розвитку MOOC, тоді як сьогодні інноваційні курси ще не готові до того, щоби вбудуватись у світові освітні процеси. Але нові способи навчання ставлять перед науковим співтовариством, університетами, студентами й чиновниками від освіти найважливіші запитання — як про те, чи варто сертифікувати подібні курси (та й чи визнавати їх узагалі), так і про те, наскільки якісними можуть бути подібні освітні методики. Скептики, наприклад, стверджують, що МООС "розмивають" освіту, поставляючи на ринок його полегшену версію (зі "складних курсів" вилітають до 97 відсотків студентів), дозволяючи політичній еліті виправдовувати скорочення фінансування освіти та знищуючи менш престижні навчальні заклади.

Проте МООС зручні тим, що передають студенту контроль над освітнім процесом, дозволяючи вчитись тоді й там, де це зручно споживачу знання, а не професору. Не дивлячись на це, студентам усе одно доводиться витрачати час на лекції, самостійну роботу та завдання, але жодного соціального "важеля", що змушує доробити колись розпочату роботу, у студента немає. Усе ще слабка й система оцінки самостійної роботи студента — автори більшості МООС пропонують студентам тести, що оцінюються автоматично, і проекти (від есе до аналізу стратегії фірми), що оцінюються іншими студентами.

Професори, які ведуть МООС, є одночасно найдоступнішими й найбільш неприступнішими викладачами у світі: подивитись їх лекції можуть мільйони, а обговорити з ними матеріал — одиниці щасливчиків. Недолік інтерактиву — серйозна проблема, і провайдери разом із творцями МООС намагаються її вирішити, пропонуючи як гібридні моделі (студенти дивляться МООС та обговорюють їх у групах самостійно), так і банальний ‑ наймання найуспішніших учнів на ролі модераторів дискусій. Не знайдено поки що й рішення, що дозволить повноцінно замінити семінари — зараз провайдери MOOC намагаються замінити обговорення в реальних групах віртуальними, але обмін ідеями в них часто малоефективний.

Багато університетів уважають або гучно заявляють про те, що реальна цінність МООС полягає в демократизації освіти. Але критикам ця "демократизація" здається небезпечною. Більшість студентів нездатні закінчити МООС різних ступенів нудності ключових університетів. Але вони ж із готовністю навчаються у представників менш заслужених університетів, що спромоглися зробити свої курси більш цікавими. Подібна властивість МООС може призвести до зміни парадигми: найбільш високооплачуваними професорами стануть найпопулярніші, а не ті, хто публікує більшу кількість робіт у наукових журналах. У майбутньому подібні тенденції можуть призвести до того, що кар’єра професора в освіті буде все більше схожою на кар’єру поп-зірки, і це підірве освітню екосистему й видавить за її межі тих, хто, як і раніше, навчається офф-лайн.

Але цінність MOOC не тільки в тому, що вони приносять непередаване задоволення від процесу отримання знань у будь-якій точці планети, а й у тому, що це орієнтована на майбутнє технологія, котра тільки-но почала розвиватись. Одним MOOC уже зараз дають можливість продовжити "навчання довжиною в життя", іншим — розважитись. Ну а для третіх он-лайн-курси — єдиний спосіб отримати доступ до освіті світового рівня. МOOC, як і їх аналоги, навряд чи повністю замінять офф-лайн-систему освіти: в он-лайн-університетах складно завести ті зв’язки, що утворюються після кількох років навчання у ВНЗ, й отримати задоволення від галасливого студентського життя. Але для мільйонів у всьому світі вони стануть шляхами в новий кращий світ. І включення вітчизняного наукового співтовариства в дебати про майбутнє освіти дозволило би краще підготуватись до того, що вже завтра "гарбуз" цілковито може перетворитись на ту саму "карету", що вивезе світову освіту на новий, недосяжний раніше рівень.

P. S. У Росії окремі ентузіасти також працюють над створенням платформ під російські МООС, проте конкурувати з американськими платформами вони не зможуть хоча б через те, що апріорі орієнтовані на вітчизняного споживача. У кращому разі створення локалізованих версій платформ для MOOC дозволить транслювати специфічні галузі знань, призначені спеціально для нашої країни, або для тих, хто прицільно цікавиться напрацюваннями вітчизняних учених в окремих галузях. На руку вітчизняним творцям MOOC якийсь час гратимуть погане знання англійської мови нашими студентами та їх непідготовленість до навчання в рамках західної системи освіти, орієнтованої на самостійну роботу.

Але за відсутності інвестицій і підтримки з боку ВНЗ витримати конкуренцію за увагу студента вітчизняним авторам MOOC буде надзвичайно складно. Ситуація поглиблюється й тим, що в цілому процеси, запущені творцями MOOC, зараз неможливо контролювати. Більше того, мабуть, неможливо до кінця усвідомити, які загрози й вигоди вони таять як для світового ринку освіти в цілому, так і зокрема для вітчизняної освіти, "виключеної" зі світового освітнього контенту. Єдине, що можна сказати напевно, — це те, що в такому контексті вимоги заборонити у школах вивчення англійської або ж, наприклад, заблокувати YouTube звучать як безсовісна агітація за провінціалізм і наукову відсталість.

Антон Ключкін, за матеріалами Лента. ру, 21 травня 2013 р.


08.07.2013

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!