Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Довша історія підручника з історії
Довша історія підручника з історії

Підручники з історії України протягом останніх трьох років стали справжніми улюбленцями українських ЗМІ

Довша історія підручника з історії

Щойно міністром освіти став Дмитро Табачник, як новини про зміни у шкільних підручниках з історії України стабільно забезпечують приплив читачів. Цим користуються здебільшого опозиційні політики, для яких прокоментувати долю шкільного тексту – це один із найкращих методів, аби час від час мобілізувати свій електорат.

Найбільше уваги привертає підручник для 5-го класу «Вступ до історії України» – пропедевтичний курс, в якому максимально скорочено розповідають історію України від первісних людей до нинішньої влади, де оповідь побудована довкола державних діячів різних епох, а в періоди коли цих «своїх» діячів бракує, їх замінюють на різного калібру національних «будителів». Іншими словами, це політична історія з чітко визначеними позиціями своїх і чужих, ворогів і приятелів, кривди й добробуту. Такий підручник дуже легко коментувати, бо ця визначеність ідеально підходить для стигматизації як історичних, так і сучасних політичних опонентів. Справу полегшує ще й банальна стислість тексту – не треба ні багато часу, ні зусиль, аби з’ясувати, що якесь речення чи фотографію додали чи, навпаки, забрали.

Які сюжети турбують політиків та інших коментаторів? У першу чергу це сторінки з історії націоналістичного руху та визвольної боротьби у ХХ ст., тобто Січові стрільці, бій під Крутами, ОУН-УПА. Окрім цього, більшовицький терор: Голодомор як геноцид, репресії, русифікація. А серед особистостей ‑ Степан Бандера, Роман Шухевич і шістдесятники. Відповідно не меншу увагу привертають сюжети, які з’являються в підручниках натомість – термінологія та хронологія Великої вітчизняної війни, імена радянських діячів та ін.

Підручників для 5-го класу, що рекомендуються міністерством в основному переліку, усього два. Один належить авторству Віктора Мисана, а другий ‑ співавторам Віталію Власову й Оксані Данилевській. Пропоную проаналізувати, як змінювались ці сюжети в підручнику авторства Власова та Данилевської, але не за останні три роки, а починаючи з 2003 року – таким чином ми охопимо три останні видання підручника (2003, 2007, 2010 рр.).

Одразу скажу, що видання 2003 року має на 32 та 24 сторінки більше ніж відповідно у виданнях за 2007 і 2010 роки. Тобто, ще у 2007 році підручник розвантажили на 15 %. Загалом кожна тема представлена фактологічним текстом і відповідним твором, у 2003 році параграфи часто мають по два такі твори.

Хмельниччина

Характерною є сама назва параграфу, яка змінилась ще у 2007 році із «Національно-визвольна війна проти польського володарювання» на «Під прапором Богдана Хмельницького». Окрім цього змінились і твори, які супроводжують розділ. У 2003 році це були два тексти: один про сумніви у правильності вибору в Переяславі, які нібито не полишали Хмельницького, а другий ‑ про Богуна, який урятував козаків під Берестечком після «зради» ханського війська. У 2007 році був залишений лише текст про сумніви Хмельницького, а у 2010 році він був замінений на текст про гетьманського шпигуна при дворі польського короля із збереженням одного уривку, де йдеться про оборонну мету війни Хмельницького.

Мазепа

Параграф, що на декількох сторінках оповідає історію Гетьманщини, у 2003 році завершують два твори. Перший оповідає про Мазепу-мецената, а другий ‑ про «влаштоване московськими зайдами пекло» – знищення Батурина та про мету Мазепиного рішення стати на бік Карла XII: «для користі матері моєї Батьківщини – бідної України, усього Війська Запорозького та народу українського». У 2007 році з творів був залишений лише про Мазепу-мецената, він відповідно дійшов і до видання 2010 року.

«Пробудження»

Розділ, що об’єднує параграфи від Котляревського до незалежності в 1991 році спочатку називався «Україна пробуджається», а у 2007 році був замінений на «Україна у 19‑20 ст.», таким він дійшов і до видання 2010 року. Доволі красномовною є і зміна ілюстрації до розділу, яка сталась теж у 2007 році.

«Велети духу»

До видання 2007 року не дійшов твір «Галицькі будителі» про руську трійцю – інформація про них залишилась у фактологічній частині. У свою чергу, до видання 2010 року не дійшов цілий параграф «Велети духу», присвячений «сузір’ю впертих українців»: Драгоманову, Кримському, Пулюю, Садовському, Шептицькому.

Січові стрільці

Про Українських січових стрільців у 2003 році написано чимало, зрештою є окремий присвячений їм твір. До 2007 року твір не дійшов, проте зберігся абзац у фактологічній частині та фото, до 2010 року не дійшли й вони.

Поразка УНР

Більш ніж красномовною є зміна опису перемоги більшовиків над силами УНР.

2003

2007

У жовтні 1917 р. владу в Росії захопили більшовики. Вони не хотіли, щоб Україна стала незалежною державою. Вже в січні 1918 р. військо більшовиків підійшло до Києва. Так розпочалася війна, яка врешті призвела до втрати Україною незалежності.

Однак незабаром становище в Україні загострилося через війну з урядом більшовиків, що прийшов до влади в Росії.


У виданні 2010 року, останнє формулювання було збережено, а абзац доповнили інформацією про «харківський український більшовицький уряд… під прикриттям якого війська більшовиків захопили Лівобережну Україну й почали наступ на Київ» і про гетьманат Скоропадського.

Більшовики та голод

Сама назва параграфу була змінена ще у 2007 році з «Голод та терор» на «Встановлення більшовицької влади в Україні», такою її залишили й у 2010 році.

У 2003 році на початку параграфу є абзац, присвячений продрозверстці та голоду 1921‑1923 років: «На загарбаних українських землях більшовиків цікавив хліб. Загрожуючи зброєю, вони вимагали від селян задарма віддавати врожай. Лише в другій половині 1922 р. з України було вивезено 320 тис. тонн зерна. А два мільйони українських дітей тим часом голодували».

У 2007 році цей абзац зняли, натомість з’явилась інформація про індустріалізацію та заводи-гіганти. Цей новий абзац був доповнений двома реченнями: про самовіддану працю, про Олександра Довженка та перейшов до видання 2010 року.

Інформація про голод 1932‑1933 років у всіх трьох виданнях містить інформацію про спланований характер голоду та 5 млн жертв.

2003

2007

2010

Щоб остаточно зламати опір українських хліборобів, більшовицькі вожді в Москві вирішили організувати в Україні голод. Найтяжчими були зима-весна 1932‑1933 рр., коли на найродючіших українських землях від голоду масово помирали люди. Загалом втрати українського народу від навмисного голоду становили близько 5 млн душ.

Найбільшим лихом тих років став голодомор – так називають спланований владою голод. Найтяжчими були зима-весна 1932‑1933 рр., коли на найродючіших українських землях від голоду масово помирали люди. Загалом втрати українського народу від навмисного голоду становили близько 5 млн душ.

Найбільшим лихом тих років став голодомор. Найтяжчими були зима-весна 1932‑1933 рр., коли на найродючіших українських землях від голоду масово помирали люди. Загалом втрати українського народу від навмисного голоду становили близько 5 млн душ.


Зрештою усі три варіанти супроводжує твір «Червона мітла» з описом вилучення зерна на селі під час голоду. А у виданні 2010 р. параграф супроводжують додаткові запитання на кшталт: «Що таке голодомор? Чому свідчення про голодомор 1932‑1933 рр. довго замовчували?»

Друга світова війна

У виданні 2010 року відсутня згадка про пакт Молотова-Ріббентропа, що дисонує з питанням на перевірку наприкінці параграфа, в якому пропонують стисло описати приєднання Західної України до СРСР.

Видання 2003 та 2007 років пишуть про пакт, друге дещо стисліше та менш емоційно – відсутні речення на кшталт: «Проте годі було сподіватись, що таке об’єднання українських земель принесе Україні омріяну волю».

Цікавою є доля терміну «Велика Вітчизняна війна». Його не зустріти у виданні 2003 року, натомість він з’являється у 2007 році та згодом переходить до 2010 року. Натомість у 2003 році підручник містив абзац про внесок України в перемогу з цифрами українців у лавах Червоної армії, кількістю отриманих ними нагород і згадкою про українців-воєначальників.

УПА

Найбільше інформації про діяльність УПА можна знайти саме у виданні 2003 року, де окрім фактологічної частини є ще окремий твір «Повстанча молитва» із запитаннями «За що боролася УПА? Чому вояки УПА називали себе нащадками козаків?» Другим твором була історія присвячена долі Олени Теліги в Києві. Натомість у виданнях 2007 та 2010 років обидва твори були замінені історією «Про що розповіла прадідусева медаль» про окупацію та визволення Києва.

2003

2007

2010

З перших днів війни на українських землях виникали загони українських партизанів або повстанців. Наприкінці 1942 р. такі загони утворили Українську повстанську армію – УПА. Загони УПА свою мету вбачали у визволенні українських міст та сіл від гітлерівських окупантів, захисті мирного населення. Одначе радянський уряд не хотів, щоб Україна мала свою армію. Тому, коли з українських земель було вигнано нацистських загарбників, більшовики почали воювати з УПА.

У лісовій та лісостеповій зонах Сумщини та Чернігівщини діяли сотні партизанських загонів, великі з’єднання під командування Сидора Ковпака, Олексія Федорова та ін. На Волині й Поліссі розгорнувся широкий самооборонний повстанський рух. Було створено Українську повстанську армію (УПА). Населення вступало до УПА або надавало їй всіляку підтримку. УПА воювала як проти гітлерівських загарбників, так і проти Червоної армії, прагнучи створити незалежну Українську державу.

Важливу роль у розгромі окупантів на загарбаних українських територіях відігравав рух Опору. У лісах Сумщини та Чернігівщини діяли сотні партизанських загонів, великі зєднання під командування Сидора Ковпака, Олексія Федорова та ін. На Волині та Поліссі було створено Українську повстанську армію (УПА). УПА воювала як проти гітлерівських загарбників, так і проти Червоної армії, прагнучи створити незалежну Українську державу.


Шістдесятники

Два розділи «За ними стояла Україна» та «Людина і довкілля» у 2007 році були об’єднані в один під назвою «Україна у 60‑80-х роках». Тоді ж з’явились декілька абзаців про відбудову, наукове, освітнє та побутове життя, була додана інформація про русифікацію у школах, університетах і пресі. Такою ця інформація потрапила й до видання 2010 року.

Щодо конкретних осіб-шістдесятників, то три абзаци з видання 2003 року перетворились на один у 2007 році, а у 2010 році вся увага була зосереджена лише на долі Василя Стуса.

Загалом картина змін указує на тенденцію поступового зменшення ваги деяких із проаналізованих сюжетів ще з 2003 року. Як бачимо те, що зараз називають наступом «русского мира», цензуруванням шкільних текстів, ампутованою історією та пов’язують із приходом міністра освіти Табачника, існувало задовго до нього.

Іншими словами, тим, хто й надалі буде вперто винить у всьому Табачника, тепер потрібно щонайменше розширити список своїх недругів і почати клеймити ще й Ніколаєнка з Вакарчуком.

Натомість усіх, хто все ж притримується здорового глузду, закликаю задуматись над силою силенною важливих питань актуалізації шкільних підручників з історії. Чи не забагато подано політичної історії? Можливо варто змістити акценти на соціальну історію, історію ідей, повсякдення? Чи дійсно подано багатогранність сплетіння різних інтересів і мотивацій окремих індивідів? Чи можлива поява елементів локальної історії не за матрицею національної? Чи держава та гонитва за нею дійсно заслуговують на центральне місце оповіді, чи не краще дещо врівноважити оповідь змалюванням самоврядних і громадських практик, які дуже часто суперечили тій чи іншій державній політиці на теренах сучасної України? І це лише питання змісту підручника, а окрім цього мусимо думати і про місце самого підручника в навчальних матеріалах, адже силу мультимедійних засобів та Інтернету вже просто неприпустимо ігнорувати.

А щодо персони нинішнього міністра освіти і науки, як на мене, набагато цікавішими є ситуація з цінами на друк підручників і появою фаворитів, які стабільно отримують багатомільйонні підряди на цей друк: видавництво «Генеза» та видавничий дім «Освіта». Окрім цього, питання викликає процедура затвердження шкільних програм і підручників, а також така собі монополія авторів, чиї книжки вже десятиліттями наповнюють шкільні бібліотеки.

Єгор Стадний, для Освіта.ua

Освіта.ua
29.04.2013

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!