Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Профільне навчання: треба було раніше

Профільне навчання: треба було раніше

Коли мова заходить про профільну підготовку старшокласників, чомусь пригадується старий педагогічний анекдот: учень запізнюється на урок і вчителька запитує, чому це сталося. «Та вийшов пізно», - відповідає учень. Учителька гнівно: «Треба було вийти раніше». «Раніше вийти було вже пізно», - сумно відповів учень

Реформування системи освіти України, що почалося кілька років тому, включає не лише перехід на 12-річну школу та 12-бальне оцінювання, а й модернізацію її змісту, методів і засобів навчання, перехід від уніфікованої шкільної моделі до урізноманітнення її типів.

Здавалося, що реформування (на відміну від революційних змін) мало би відбуватися комплексно. Однак про профільну підготовку учнів старших класів згадали в останню чергу, коли багато середніх навчальних закладів дійшли до цього самотужки.

Профільна підготовка учнів старшої школи дає змогу повніше реалізувати принцип особистісно зорієнтованого навчання, створює сприятливі умови для врахування індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у школярів орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної діяльності.

Профіль навчання - це спосіб організації диференційованого навчання, який передбачає поглиблене та професійно зорієнтоване вивчення циклу споріднених предметів. Згідно з Концепцією профільного навчання, старша школа має функціонувати як профільна. Таке навчання є засобом диференціації та індивідуалізації навчання, коли через зміни у структурі, змісті й організації навчального процесу повніше реалізуються нахили та здібності школярів, створюються такі умови навчання старшокласників, за яких ураховуються їхні інтереси та наміри щодо майбутньої професійної діяльності.

Актуальність такого навчання зумовлена потребами сьогодення - посиленням ключової місії школи, створенням умов для розвитку творчої особистості, здатної ефективно працювати та навчатися впродовж усього життя. Сучасна молода людина значно відрізняється від своїх однолітків кінця ХХ століття. Сьогодні, в умовах інтенсифікації демократичних процесів українського суспільства, становлення ринкової економіки, посилення тенденцій глобалізації вона має бути конкурентоспроможною на ринку праці, підготовленою до реалізації моделі активної економічної поведінки, володіти навичками соціальної взаємодії й комунікативними та правовими компетенціями, усвідомлювати відповідальність за своє благополуччя та добробут своєї сім'ї, за наслідки господарювання чи роботи за фахом.

Концепцією профільного навчання у старшій школі передбачено введення в 10-11-х (12-х) класах загальноосвітніх шкіл різних профілів: природничо-математичного, суспільно-гуманітарного, технологічного, художньо-естетичного, спортивного. Профільне навчання може здійснюватись на засадах предметного поглиблення знань (філологічний, історико-правовий, фізико-математичний, хіміко-біологічний, економічний, медичний, образотворчий тощо), а також за обраною майбутньою професією (банківська справа, дизайн тощо).

Проблеми, які є найактуальнішими при організації профільного навчання, знаходяться в такій площині: складність в організації курсів за вибором, відсутність зацікавленості учнів у навчанні за різними профілями, непідготовленість учителів до викладання профільних предметів, нестача підручників і навчальної літератури з поглиблених та елективних курсів, неготовність шкільної адміністрації до організації профільного навчання. Тому для ефективної організації профільної підготовки учнів старшої школи одним із ключових питань є створення відповідного навчального середовища.

Зупинімося на профільному навчанні суспільно-гуманітарного напряму. Найпоширенішою на сьогодні є модель внутрішкільної профілізації навчального закладу, що на практиці реалізується в одному з двох варіантів:

  • багатопрофільна школа, що об'єднує кілька профілів (наприклад, історико-правовий, економічний, лінгвістичний);
  • однопрофільна школа, що спеціалізується на одному обраному профілі (наприклад, філологічний).

Упровадження суспільно-гуманітарного напряму профільного навчання наштовхується на ряд труднощів, з-поміж яких нами можуть бути виділені такі:

1) реалізація суспільно-гуманітарного напряму здійснюється, як правило, на базі ліцеїв, гімназій, спеціалізованих шкіл, рідше такий напрям обирають загальноосвітні школи;

2) у значній частині навчальних закладах існує певний рівень формалізації профільного навчання суспільно-гуманітарних предметів унаслідок відсутності навчальних програм, підручників і посібників, непідготовленості вчителів;

3) цей напрям є найменш реалізованим у навчальних закладах із причин невисокої престижності гуманітарних спеціальностей (окрім хіба що правознавства) на ринку праці, труднощів у виборі вищих навчальних закладів і можливості самостійної (без учительського супроводу) підготовки учнів із цих предметів.

Профільна підготовка суспільно-гуманітарного напряму, як, власне, й інших напрямів, наражається на три основні проблеми: визначення форм такого навчання, наповнення змісту навчальних курсів і підготовка вчителів до їх викладання.

До основних форм профільної підготовки суспільно-гуманітарного напряму відносять поглиблене вивчення предметів, психолого-педагогічну роботу зі школярами, факультативи та курси за вибором. Серед названих форм найбільш ефективними, на наш погляд, є курси за вибором або, як зараз це названо в педагогічній науці, елективні курси.

Елективними є обов'язкові для відвідування курси за вибором учнів. Тематика елективних курсів суспільно-гуманітарного напряму надзвичайно різноманітна, однак їх можна звести до двох типів:

  • курси, що забезпечують вивчення основних профільних предметів. Наприклад, для історико-юридичних груп це можуть бути «Історія держави і права зарубіжних країн», «Судова риторика», «Нотаріальне діловодство», «Права людини»;
  • курси, що виконують функцію внутрішньопрофільної спеціалізації навчання та структурування індивідуальних освітніх траєкторій. Наприклад, «Виборче законодавство України», «Правові основи підприємницької діяльності» тощо.

Який би курс не був запропонований учням, він має відповідати їх віковим особливостям, підвищувати їхню внутрішню мотивацію та професійно орієнтувати, формувати як загальні, так і спеціальні їхні вміння й навички. Для цього слід ретельно відбирати, структурувати та позиціонувати навчальну інформацію й добирати ті способи діяльності учнів на уроках, які дозволяють максимально досягти поставлених перед елективним курсом завдань.

Пропонуємо один з уроків посібника «Права людини» для учнів профільних класів, ліцеїв і гімназій.

ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ

1) Чому право людини на життя є основою всіх інших прав і найвищою цінністю людства?

2) У чому зміст права людини на життя та які проблеми існують в його реалізації?

Слова, які мусимо знати: життя людини, смертна кара, евтаназія

Як можна засвоїти зміст уроку?

Проаналізуйте текст казки за питаннями: хто є героями; які їхні інтереси, у чому полягає конфлікт; чи розв'язується він; якщо так, то як саме, чи погоджуєтеся ви з таким розв'язанням.

Скоро казка мовиться...

В одній країні для забезпечення порядку Держава вдалася до застосування лиш однієї міри покарання - смертної кари. Вона виносила вироки та страчувала будь-кого за будь-які, навіть незначні, порушення. Коли ж черга дійшла до маленької людини, у країні не залишилося жодного ката, щоб виконати вирок Держави. «Якщо ти дозволяєш собі власною волею вбивати людину, то і я можу знищити тебе! Не ти дарувала мені життя, не смій його відбирати!» - грізно заявила маленька людина. Задумалася Держава над словами маленької людини і скасувала смертну кару. І, о диво, до країни почали з'їжджатися люди з різних куточків світу, бо вони були переконані, що ця Держава - гуманна і не відбиратиме в них найсвятіше - життя. А побоювання Держави щодо зростання кількості злочинців не виправдалися.

Маленька людина одружилася і в її сім'ї народилося двоє маленьких дітей. Відтепер вона могла не хвилюватися, що колись за ними прийде кат.

Як можна засвоїти зміст уроку?

Опрацюйте текст, індивідуально застосовуючи технологію критичного читання «Читання в парах».

1) Чому право людини на життя є основою всіх інших прав і найвищою цінністю людства?

Право на життя є основоположним і невід'ємним правом кожної людини. Якщо в людини відсутнє це право, то втрачають сенс інші права - особисті, політичні, економічні, соціальні.

Життя людини як найвища цінність має два аспекти: існування людини як біологічної істоти (від початку до закінчення життя) і соціальний розвиток її як істоти розумної. Право на життя в людини виникає з початку її біологічного існування. Проте коли саме - це питання дискусійне. Дехто вважає, що воно починається від моменту злиття двох клітин, тобто від зачаття. Тоді як, на думку інших, початком життя людини є її народження.

У різних країнах існує різне ставлення до штучного переривання вагітності. Воно, як правило, залежить від пануючих у державі культурних і релігійних традицій. Законодавство держави, ґрунтуючись на традиціях, дозволяє або ж забороняє штучне переривання вагітності. У міжнародному праві не міститься жодних положень про заборону або про правомірність таких дій. Держави уникають будь-якої конкретної відповіді на це питання в існуючих універсальних договорах про права людини.

Наприклад, у статті 1 Конвенції ООН про права дитини дитина визначена як «...будь-яка людська істота до досягнення нею 18-річного віку...». У той же час у деяких регіональних міжнародних договорах (Американська конвенція про права людини) установлено, що життя починається із запліднення. Це означає, що право на життя поширюється і на людський ембріон, а це, у свою чергу, є підставою для заборони штучного переривання вагітності. Європейська конвенція про права людини та практика її застосування відносять установлення рівноваги між інтересами вагітних жінок і законною необхідністю захисту ембріона до повноважень держав-учасниць Конвенції.

Не менш важливим і спірним є й поняття «кінець життя». Закінченням часу існування людини є її біологічна смерть, тобто наявність у людини незворотних процесів розпаду клітин мозку. Зупинка дихання й биття серця (тобто клінічна смерть) не вважається кінцем біологічного існування людини, бо деякий час життя в організмі не припиняється. Тому у випадку клінічної смерті медичні працівники в багатьох країнах зобов'язані вживати активних заходів з підтримки життя людини.

З проблемами права на життя пов'язане й таке складне питання, як узаконення евтаназії - можливості людини добровільно піти з життя за допомогою лікарів у випадку невиліковної хвороби. У законодавстві більшості країн евтаназію не визнано як законний засіб позбавлення життя, тому й кваліфікується вона як кримінальний злочин - убивство. У міжнародному праві залишається відкритим питання, чи охоплює право на життя також і обов'язок жити й, відповідно, чи може особа відмовитись від цього свого права.

Правом на життя людина наділена, поки вона жива, отож воно не оновлюється. Життя кожної людини є благом не тільки для неї самої, адже людське суспільство є сукупністю людей. Право на життя є цінністю всієї світової спільноти, і це закріплено в міжнародних документах із прав людини. Захист цього права є найважливішим пріоритетом демократичних держав, людського суспільства та світу в цілому.

2) У чому зміст права людини на життя та які проблеми існують в його реалізації?

Згідно з міжнародними документами, право на життя не слід трактувати буквально як гарантію від будь-якої можливої загрози життю, адже державі не під силу гарантувати, що всі люди житимуть стільки, скільки їм дозволить здоров'я або скільки вони самі того побажають. Ніхто не може, на жаль, убезпечити людей від воєн, стихійних лих, екологічних катастроф, злочинів, конфліктів, інших подій, що забирають людське життя.

Під правом на життя розуміють неможливість свавільного зазіхання на життя людини з боку держави та проголошення нею злочинним таке посягання з боку інших людей. Наприклад, якщо вчинено побутове вбивство, то воно не може розглядатись як порушення права людини на життя, оскільки воно скоєне людиною, а не державою. Проте держава зобов'язана забезпечити правопорядок і безпеку громадян, і у випадку вчинення вбивства має вестися розслідування й винна особа мусить бути покарана. Якщо держава (уповноважені нею органи) не робить цього, то саме це і є порушенням прав людини. Навіть якщо винну особу не буде знайдено, а всі можливі заходи з боку відповідних органів держави будуть здійснені, право людини на життя не може вважатись порушеним.

Однією з нагальних проблем із захисту цього права залишається питання смертної кари - позбавлення людини життя уповноваженим органом держави як міра кримінального покарання на підставі рішення суду, винесеного згідно з чинним законом. Проблема смертної кари завжди є однією з гострих тем дискусії в суспільстві. Найбільш серйозним запереченням смертній карі є загроза судової помилки, а також те, що збереження смертної кари не виконує функції попередження злочинів.

Усі міжнародно-правові акти, що містять перелік прав людини, проголошують право на життя. Але жодний з них не забороняє смертну кару. У міжнародному праві заборона смертної кари міститься в окремих факультативних (тобто не обов'язкових для підписання учасниками основного договору) протоколах.

Більшість демократичних держав світу (практично всі європейські країни) скасували смертну кару як вид кримінального покарання, хоча Міжнародний пакт про громадянські та політичні права допускає як виняток позбавлення життя державою за вироком суду особу, яка скоїла особливо тяжкий злочин.

Положення міжнародних документів і конституцій демократичних країн визначають, що право людини на життя не може бути обмежене навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Усі міжнародно-правові акти, що містять перелік прав людини, виключають можливість для держави відступити під час війни або іншої надзвичайної ситуації від своїх зобов'язань щодо права на життя.

Європейська конвенція з прав людини та захисту свобод не розглядає як порушення цього права випадки, коли людину позбавляють життя внаслідок неминучої потреби застосувати силу:

  • захищаючи будь-яку людину від незаконного насильства;
  • здійснюючи законний арешт;
  • запобігаючи втечі людини, яка перебуває під вартою;
  • придушуючи бунт або заколот законними діями.

Як правило, здійснювати такі заходи держава уповноважує правоохоронців, поліцейських, солдатів та офіцерів внутрішніх військ. Для ефективного виконання своїх обов'язків і зменшення ризику для їх власного життя вони наділені відповідними повноваженнями, зокрема правом застосовувати силу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю. Проте це спеціально надане їм право іноді може ставати знаряддям порушення права людини на життя.

Отже, віднайти баланс інтересів людини та держави в цих питаннях непросто. Пошук «золотої середини» є актуальною проблемою для законотворців багатьох країн.

Питання для обговорення, дискусії та дебатування

Завдання 1

У давні часи в багатьох країнах як правовий звичай діяв принцип закону - «око за око», що дозволяв родичам мститися, самотужки розправляючись, приміром, з убивцями своїх рідних. Це була не тільки надана державою можливість, а й схвалений соціумом обов'язок представників роду потерпілого. Навіть після юридичної заборони цього звичаю (покарання за дуель в європейських монархіях або за вендету в Італії) сила суспільної думки підживлювала його, спонукаючи родичів мститися за своїх кровників.

Уявімо, що різке зростання злочинності в одній із сучасних держав та відсутність бюджетних коштів для боротьби з цим злом змусили президента країни своїм указом тимчасово відродити давній звичай «око за око».

Чи може бути виправданим таке рішення?

Чи змінилося б ваше ставлення до указу і як саме, якби ви були: а) родичем жертви; б) родичем убивці; в) суддею в цій справі; г) поліцейським; д) мешканцем міста, в якому зросла злочинність?

Чи можуть бути виправдані, на вашу думку, помста чи самосуд?

Розв'яжіть ситуацію, використовуючи технологію «Займи позицію», спочатку виходячи зі своєї позиції, а потім ураховуючи надану вам роль. Завершіть роботу обговоренням останнього питання в загальному колі.

Завдання 2

«Справа про... допомогу невиліковним хворим»

Безсилля сучасної медицини в лікуванні деяких хвороб поставило на порядок денний Вищої Ради однієї з країн питання про допомогу хворим, які страждають на невиліковні хвороби. До Ради надійшли два законопроекти - «Про процедуру евтаназії» та «Про створення державних піклувальних закладів для утримання смертельно хворих громадян». Після гарячих дебатів думки депутатів Ради розділилися, й обидва законопроекти набрали однакову кількість голосів. Законопроект був поставлений на повторне голосування, і тепер прийняття рішення може залежати всього від одного-єдиного голосу депутата Вищої Ради.

Уявіть, що ви - депутат Вищої Ради держави. Які сильні й слабкі сторони, на вашу думку, кожного із запропонованих проектів (кошти, процедура, персонал, порушення чи захист права на життя та ін.)? За який законопроект ви б віддали свій голос? Чому?

Опрацюйте завдання, використовуючи технологію «Дебатування із заданої позиції»: хай одна з груп захищає перший законопроект, інша - другий, а третя посяде нейтральну (невизначену) позицію.

Автор: Т. Ремех

Освіта.ua
12.03.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!