Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Теоретичні засади діяльності гімназії

Теоретичні засади діяльності гімназії

На порозі ХХІ віку людству відкриваються нові обрії. Які картини малюють сучасні футурологи? Що в майбутньому залишиться підвалинами попереднього, які інноваційні процеси наберуть чинність? На всі ці, непрості філософські питання треба відповісти, перш ніж викладати концептуальні засади діяльності сучасної освіти. Сучасної? Чи вже майбутньої?

Наша епоха багатьма футурологами малюється лише в песимістичних чорних тонах, а позитивні її надбання, зокрема в освіті, часто тушуються в темряві численних негараздів. Але особливість переломних епох (якою є ХХ ст.) полягає в тому, що всі духовні надбання, цінності мають прогностичний характер, до них звертатимуться прийдешні покоління, а подивом відкриваючи для себе безумовні численні скарби.

Тому сучасні методологічні пошуки, досвід інноваційних шкіл треба ретельно вивчати й узагальнювати, створюючи надійну основу для освіти молодих господарів ХХІ століття.

Японські футурологи розподіляють усі країни ХХІ ст. на три великих групи: ті, що розвиваються на засадах сучасних інформаційних та інтелектуальних надбань; ті, що вироблять тонкі технології, і ті, що є сировинними базами світу.

До яких належить Україна, багато в чому залежить від рівня її освіти, від уваги суспільства до її інноваційних, передових загонів.

У доповіді для Міжнародної комісії ЮНЕСКО у справах освіти для ХХІ ст. її голова Жак Делор визначає такі головні протиріччя, які треба здолати людству, щоби бути цивілізованим суспільством: «між глобальним і локальним; традицією та сучасністю, довгостроковим і короткочасним; між конкуренцією та ідеєю про рівність шансів; між духовним і матеріальним і, нарешті, між небувалим розвитком знань і можливістю людини досягти справедливості», зазначає Ж. Делор (див. Жак Делор. Освіта - справжній скарб. Шлях освіти. - 1997, К., № 3, с. 2).

Таким чином, для цивілізованих країн суспільство ХХІ ст. - це інформаційне, інтелектуальне, демократичне суспільство з провідною роллю освіти для прогресивного розвитку людства й особистості. Парадигма розвитку суспільства та освіти з технократичної переорієнтується на антропософську.

КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНИХ ГІМНАЗІЙ

Першу, базову концепцію розвитку закладів нового типу було напрацьовано групою науковців та управлінців улітку 1992 р. у рамках програми «Освіта» (Україна ХХІ ст.) і затверджено Міносвіти 26 червня 1996 року під назвою «Концепція становлення мережі середніх закладів освіти для розвитку творчої обдарованості». Її структура така:

1. Мета концепції, завдання, принципи.

2. Основні засади, формування мережі навчальних закладів нових типів - юридично-правові, соціально-економічні, культурно-освітні, духовні.

2.1. Історична довідка.

2.2. Огляд досвіду розвинутих країн.

2.3. Створення умов для задоволення освітніх потреб особистості, суспільства й держави (як засіб формування інтелектуального потенціалу держави).

3. Особливості управління.

4. Забезпечення діяльності:

4.1. Науково-методичне.

4.2. Кадрове.

4.3. Матеріально-технічне.

4.4. Фінансове.

5. Поширення та пропаганда досвіду кращих закладів освіти.

6. Очікувані наслідки реалізації Концепції.

Поряд з базовою з 90-х рр. існує кілька регіональних і багато - локальних концепцій. Найбільш змістовними та науково обґрунтованими виявились ті, що спирались на базову концепцію та сучасні науково-педагогічні дослідження. Своїми коренями концепції закладів нового типу (у тому числі головних типів - гімназій та ліцеїв) сягають у сучасні філософські теорії.

ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ОСВІТИ

Філософія освіти - це галузь наукового знання, що забезпечує методологічне, світоглядне, прагматичне функціонування та розвиток освіти в суспільстві і має когнітивну, світоглядну, гуманістичну, соціальну, культурологічну спрямованість (див.: Основні поняття та терміни педагогічної соціології. - К., 1995, с. 72). Це - науково обґрунтована парадигма, що означає (за Т. Куном) наукові досягнення, які протягом певного часу є моделлю постановки проблем та їхнього розв'язку для наукового співробітництва. Якщо тривалий час такою моделлю слугувала діалектико-матеріалістична теорія пізнання в її західноєвропейському варіанті, то в Україні на порозі ХХІ ст. розроблено нову філософію освіти. Це - парадигма, що узагальнює в собі різні, найбільш прогресивні ідеї: філософію всеєдності, концепцію ноосфери, глобальної освіти, філософію серця, життєтворчості, діалогу культур, ідеї про вплив космосу на життя людини та ін. Найбільш широкою є перша концепція.

Автор книги «Філософія сучасної освіти» В. Лутай так визначив її сутність: «Серединний шлях синергетичного світогляду, його методологія відкриває можливість підійти й до вирішення тих суперечностей сучасної освіти, які існують між авторитарним і вільним, доросло-центристським і позацентристським типами педагогічної діяльності, тобто поєднати, синтезувати позитивні елементи кожного з цих типів у новій філософії освіти та заснованих на них усіх конкретних видах педагогічних діяльності» (Лутай В. С., Філософія сучасної освіти. - К.: Центр. «Магістр-9», 1996, с. 87). Синергетичний підхід також дозволяє подолати суперечність між теоріями спадковості та виховання, формування людини та іншими протиріччями, що стали аксіомами людського буття.

Прогностичними, що мають сильну кореляцію з прогнозами на ХХІ ст., є ідеї академіка В. Вернадського про ноосферу. Ще в 1918 р. у щоденникових нотатках відомий учений зауважував, що світовий характер соціально-політичних процесів у ході історії явно виходить із більш глибинного, геологічного субстрату, що є основою теорії людства, нового стану життя нашої планети, її біосфери, переходу її в ноосферу, людство стає вперше міцною планетарною, геологічною силою, де може геологічно висвітлюватись його думка, його розум. Пізніше ці погляди розвинені у працях Поля Шардена де Тейяра про характер людського духу. Близькі до цього космогонічні теорії «циклів» суспільних перетворень на землі Чижевського. У сучасних дослідженнях ці ідеї трансформувались у концепції енергоінформаційного простору та його взаємодії з людством (К. Баландин, О. Киричук, О. Константиновська та ін.).

Міцною енергетикою та творчим спрямуванням у майбутнє є концепція життєтворчості людини. Її корені сягають у концепцію активності особистості (фізіологічні, психологічні, педагогічні, соціальні). «Життєтворчість - це духовно-практична діяльність особистості, що спрямована на проектування, планування, програмування та творче здійснення нею свого індивідуального життя. Особистість у цьому процесі виступає як розвинена індивідуальність, суб'єкт свого індивідуального життя, а об'єктом творчих діянь особистості виступає її власне життя» (див.: Мистецтво життєтворчості особистості: у 2-х ч., Автори: Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков, Г. М. Несен та ін. - К., 1997, с. 7). Активно створюючи своє життя, особистість водночас створює й суспільні форми буття, виступаючи виразником певних соціальних спільностей. У гімназії це означає конструювання навчально-виховного процесу в активній діяльності його розвитку та саморозвитку як творчої особистості. «Школа життя», за думкою вченого-новатора Ш. Амонашвілі, базується на трьох постулатах. Дитина - явище в нашому земному житті, а не випадковість. Дитина як явище несе в собі своє життєве завдання, життєву місію, якій вона має служити. Дитина - вище творіння природи та космосу, і несе в собі їхні риси - могутність і безмежність (див.: Ш. Амонашвили. Школа жизни. - М., 1996, с. 7-11). Психологію та педагогіку життєтворчості розроблено вперше в Україні як комплексу філософсько-педагогічну систему зусиллями великого творчого колективу філософів, соціологів, педагогів, психологів, учителів. Концепцію трансформовано в різні технології інтелектуального, духовного, творчого, соціального, валеологічного розвитку особистості, і вона є дуже корисною для практичної діяльності гімназій, ліцеїв, колегіумів та інших закладів нового типу (див.: т. 2 означеного видання).

Популярною в сучасній гімназії є філософія діалогового спілкування, діалогу культур, яка походить від Сократа і на Заході називається «майєвтика». У сучасній формі діалогового спілкування звичайно стикаються два типи мислення, дві різні логіки таким чином, що вони доходять до єдиної істини, і проблема їх взаємовідносин частіше не вирішується до кінця. Тому ця проблема залишається постійним фактором, який розвиває процес пізнавання світу (В. С. Біблер. От наукоизучения - к логике культур. - М.: 1991, с. 392-393).

Майєвтика розглядалась українськими вченими на спеціальній Міжнародній конференції та торкалась різних проблем: національне і загальнолюдське, концепція «мідного котла» та «кроскультури», глобальної освіти, діалогіки смислів, конфліктологія, антропокосмічні аспекти тощо.

Найбільш прагматичним виявився напрям, відомий як «школа діалогу культур». Перша така школа виникла в Росії ще у 80-х рр., і керував нею відомий філософ В. Біблер. Основою (змістовою) її діяльності було паралельне вивчення культур різних епох і народів (наприклад, стародавньої Греції та сучасності) у формі вільного діалогу на природі. Учителі намагались відтворити відомі сократівські бесіди в садах Лікею, але далі перших спроб справа не посунулась. Але ідея мислення як діалогу, методи діалогу в навчанні й вихованні знайшли багатьох прихильників; приклади занять, побудованих на концепції діалогу, розглянемо в наступному розділі.

Близькою до цієї за смислом є концепція «глобальної полі культурної освіти». Вихідними її положеннями є уявлення про сучасний світ як екологічну, економіко-технологічну, історико-соціальну, полікультурну систему взаємозв'язків, взаємовпливів, суперечностей. Розширення комунікаційних, транспортних та інформаційних систем, побудова великих технічноємних центрів, зростання міжнародної інтеграції при розв'язанні спільних проблем веде до співробітництва мільйонів людей, які мають відчувати себе частиною взаємозалежного, динамічного світу. Логічно з цього випливають такі принципи виховання, як толерантність, честь, гідність, патріотизм, пов'язаний з повагою до інших культур, поглядів, релігій. На цьому ґрунті зростає пріоритет загальнолюдських цінностей, домінант антропософського та гуманістичного характеру. Означену концепцію образно можна висловити так: «Коріння народне - віти світові».

Усе більше актуалізується необхідність формування багатокультурної свідомості, під якою розуміється не лише діалог культур, а її усвідомлення різниці в мисленні та психології різних етносів.

Охоплюючи всі ці аспекти, філософія розвитку гімназій та інших закладів і визначає певні програми навчально-виховного процесу: мету та завдання, принципи, зміст і методи, форми та засоби, створення відповідного середовища (див.: Концепція становлення мережі середніх закладів освіти для розвитку творчої обдарованості. - К., 1996, с. 2-3).

І, нарешті, ідея «філософії серця» (Г. Сковорода, П. Юркевич, М. Гоголь), що одержує все більше прихильників у процесі переходу від авторитарної, вульгарно-соціологічної до гуманістичної філософії. В її центрі - виховання позитивної почуттєвості у становленні людини до світу, іншої людини, самої себе за біблейським правилом «золотої етики».

Стимулом та енергетикою людського життя, за філософією серця, є сукупність людських почуттів. Ця маловідома галузь філософії ще чекає своїх дослідників у всіх галузях людського знання.

Оригінальним напрямком сучасної філософії є й пансофія, яка, ще за Я. Коменським, виражала прагнення використовувати уже багатство пізнавальних здібностей людини та поєднувати божественне з людським, конкретно-наукове - з абстрактно-метафізичним, можливе - з дійсним (див.: Методологія та філософія освіти. У зб.: Всеукраїнська науково-практична конференція з проблем роботи середніх загальноосвітніх закладів нового типу 2-4 лютого 1994 року. Випуск перший. - С. 84-146).

Академік І. Зязюн, узагальнюючи основні освітні технології, що випливають із сучасної філософії, підкреслив: «На теренах України, як і світу сучасного в цілому, набули життєвості дві освітні технології: сцієнтистсько-технократична, проектуюча соціально-інженерну ідеологію у сферу дидактики, розглядає освіту як тотально конструктивний процес із жорстко передбачуваними, фіксованими результатами й орієнтує суб'єкти освіти за засвоєння еталонів, передбачуваних зразків.

Друга - гуманістична - реалізує у сфері освіти самостійне засвоєння учнями нового досвіду з неочевидними результатами, саморозвиток власних пізнавальних і особистісних спроможностей» (див.: І. А. Зязюн, Г. М. Сагач. Краса педагогічної дії. - К., 1997, с. 37).

Філософія, як наука поліфонічна, уможливлює врівноваження між обома підходами.

У концепції визначаються типи навчальних закладів, що нині існують в Україні, за ознаками суб'єкта й об'єкта діяльності, змісту освіти.

Так, в основному варіанті концепції гімназія визначається, як середній заклад освіти другого-третього ступеня, що забезпечує загальнокультурну, науково-теоретичну, гуманітарну підготовку обдарованих і здібних учнів. На відмінність від гімназії ліцей є закладом третього ступеня, що здійснює науково-практичну підготовку здібної та обдарованої учнівської молоді. Ці базові визначення дозволили нарешті впорядкувати процес розвитку закладів нового типу, боротися з волюнтаризмом і стихійністю, побачити місце гімназій в системі освіти.

Наводяться й розрахункові дані, скільки закладів нового типу може бути відкрито в Україні.

У Концепції та дисертаційних дослідженнях Б. Чижевського, Л. Сазоненко, А. Сологуба, В. Хайруліній визначаються основні організаційні умови створення закладів нового типу. Це - визначення концептуальних засад їх діяльності; наявність приміщення, яке відповідає встановленим для навчально-виховного процесу нормам; відповідної матеріально-технічної бази; наявність науково апробованих і затверджених навчальних планів, програм, підручників, посібників; конкурсного відбору педагогічних працівників; створення системи пошуку, відбору, організації навчання й виховання здібної та обдарованої молоді. У Концепції наводиться таблиця розрахунків для створення закладів нового типу, побудована на основі досліджень психологів кількості обдарованої молоді в загальної популяції від 2-7 %; так у Києві це 5-7 %, у сільській місцевості - до 3 %.

Уважаємо, що ці вимірники є досить орієнтовними і потребують подальших досліджень і уточнень.

Уперше в Концепції визначені юридичні, матеріально-технічні, фінансові засади діяльності гімназій, ліцеїв, колегіумів, які уможливлюють їхнє успішне функціонування, але за умов дотримування цих положень.

Нова філософія освіти спонукала до трансформації всіх її складників - технологічних, змістових, методико-технологічних, результативних.

Так, метою радянської школи проголошувався всебічний розвиток особистості, що у практиці навчання перевантаженого, заідеологізованого формальною освітою учня перетворилося на соціальну утопію.

Обдаровані діти, як правло, розвиваються в напрямку реалізації своїх нахилів, здібностей, обдарувань, і намагання учити їх усьому гальмує розвиток особистості. На жаль, у багатьох локальних концепціях ця утопічна мета залишається, не маючи нічого спільного з реальним процесом освіти у закладах нового типу. Але вже в першій концепції розвитку закладів нового типу це положення було піддано критичному аналізу й запропоновано загально цивілізоване - «гармонійний розвиток особистості». Це - близькі, але зовсім не тотожні поняття, оскільки всебічність передбачає навчання всіх усьому, усередненість, абсолютність, а гармонійність - міру доцільного, згідно зі здібностями, інтересами, особливостями учня.

«Головним завданням закладів освіти для розвитку творчої обдарованості є створення умов для розвитку здібної, обдарованої творчої особистості» (Інструкції Мінінстерства освіти і науки України).

У центрі уваги концепції розвитку загальноосвітніх закладів нового типу є творча особистість. Це відповідає новій філософії та парадигмі освіти, зміщенню домінант у бік антропософських і гуманістичних пріоритетів.

Центральною ланкою концепції є уявлення про людину як про обдаровану особистість, тобто таку, яка самостійно обирає свої дії та рішення, досягає суттєвого рівня розумового розвитку та професійної майстерності порівняно зі своїми ровесниками, здатна до науково обґрунтованих і виважених дій у нестандартних ситуаціях, усвідомлює свою відповідальність перед собою, родом, колективом і суспільством за результати своєї діяльності. Доцільно враховувати і те, що талант, творчі здібності особистості можуть бути спрямовані як на добрі, так і на злочинні справи. Завдання ж полягає в розвитку обдарованої особистості.

Обдарованість розуміємо як індивідуальний когнітивний, мотиваційний і соціально-особистісний потенціал, що дозволяє отримати високі результати в одній (або більше) із таких сфер: інтелект, творчість, соціальна та духовно-культурна компетентність, художні та психологічні можливості (В. Моляко).

У цьому зв'язку метою виховання мають бути саме розвиток і формування згаданих якостей відповідно до вікових можливостей дітей, молоді, дорослих.

Обдаровані діти найбільш яскраво виявляють себе в інтелектуальний, академічній, творчій (креативній), руховій сферах, у спілкуванні, художній діяльності.

В інтелектуальній сфері обдарована дитина вирізняється хорошою пам'яттю, жвавим мовленням, допитливістю. Вона добре розв'язує різні завдання, зв'язно викладає думки, може мати здібності до практичного застосування знань. У сфері академічних досягнень вона виявляє успіхи в опануванні читання, основ наук. У творчій (креативній) сфері обдарована дитина дуже допитлива. Їй притаманні незалежність думки, винахідливість, вона продукує оригінальні ідеї.

У сфері спілкування така дитина добре пристосовується до нових ситуацій, легко знаходить спільну мову з дорослими і дітьми, в іграх - лідер. Бере на себе відповідальність. Великий інтерес до візуальної інформації виявляє у сфері художньої діяльності. Захоплюється художніми заняттями, цікавиться музикою, легко запам'ятовує мелодії, із задоволенням співає, намагається сама творити. Її праці є оригінальними.

У руховій сфері для обдарованої дитини характерні тонка й точна моторика, чітка зорово-моторна координація, широкий діапазон рухів, добре володіння своїм тілом, високий рівень розвитку основних рухових навичок.

Зміст освіти, за думкою сучасних дидактів, розробляється в закладах нового типу (у тому числі й у гімназіях) на основі поєднання теорії формальної та матеріальної освіти; дидактичного енциклопедизму та академізму; класичності та реалізму; практичної спрямованості змісту освіти та забезпечення саморозвитку, самовизначення особливості та універсальних способів її діяльності.

У розроблених останнім часом навчальних стандартах освіти визначено «базове ядро знань» і діяльнісні аспекти (загальнонавчальні вміння, методи наукового пізнання і т. ін.), хоча останнє - і нерегулярно. Працюють заклади нового типу за обраними (чи розробленими даним закладом) навчальними планами, програмами, підручниками, посібниками, що ураховують особливості закладу й обов'язково затвердженими Міносвіти України.

Визначення державної та рідної мови, українознавства, освітніх галузей «Словесність», «Суспільствознавство», «Природознавство», «Художня культура», «Технологія» - те, що спрямовується навчальними планами, що включають такі блоки навчальних дисциплін: обов'язкові предмети, вибірково-обов'язкові предмети, профільні дисципліни, спецкурси та практикуми. Понад сумарного навантаження визначаються факультативи та курси за вибором, індивідуальні та групові консультації.

У змісті освіти та відповідно в базових навчальних планах виділяються два компоненти - державний, який має забезпечити соціально необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань і є обов'язковим для всіх типів шкіл, і шкільний, що формується шкільною радою з урахуванням особливостей регіону та школи і реалізується для задоволення потреб дітей. Новим є введення до шкільного компонента вибірково обов'язкових предметів.

Обґрунтовуючи ці компоненти, важливо виділяти основні напрями їх формування:

  • наближення обсягу та змісту гуманітарної освіти до світової практики (46 %) при збереженні значення точних наук та оздоровчо-трудової підготовки;
  • посилення уваги до питань національної культури, естетичної, економічної та екологічної освіти;
  • збільшення долі шкільного компонента за рахунок інтеграції деяких курсів і розширення профільної та рівневої диференціації;
  • уведення до шкільного компонента вибірково-обов'язкових предметів, які теж визначаються радою школи і мають доповнити державний мінімум для надання молоді більш якісної освіти.

Базові навчальні плани нових типів шкіл ґрунтуються на основних загальних принципах і вимогах до їх побудови, водночас мають свої особливості й відмінності, які випливають зі статуту навчальних закладів для обдарованих і здібних дітей. Гімназії та ліцеї працюють за індивідуальними навчальними планами, які розробляються в педагогічних колективах на основі базових.

При конструюванні навчального плану гімназії як закладу гуманітарної спрямованості слід виходити передусім з розширення можливостей для визначення загальнокультурного, людинознавчого та суспільствознавчого циклів, кількох іноземних мов.

Наприклад, Гімназія Київського державного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова працює за двома напрямами: гуманітарним і природничим.

Навчальний план створює передумови для посилення профільної підготовки учнів на основі обов'язкового засвоєння базового компонента освіти. Із цією метою за рахунок шкільного резерву збільшено час на профільні предмети, введені спецкурси та додаткові дисципліни: друга та третя іноземні мови, основи менеджменту та підприємництва, технічне креслення. Предмет «біологія» розширений іншими відомостями з екології, «географія» - питаннями з економіки. Їх засвоєння має сприяти наближенню загальноосвітньої підготовки до сучасних потреб суспільства та особистості.

Важливим засобом забезпечення всебічного гармонійного розвитку освіченості учнів є доповнення розумово-інтелектуальних занять художньо-естетичними та спортивними (хореографія, бальні танці, спортивні ігри), які проводяться у другій половині дня. Крім того, на вибір учням пропонуються курси: основи педагогіки та психології, народознавство, основи етики та етикету, машинопис і стенографія, основи дизайну (див.: В. Г. Шевченко. Навчальні плани і програми. - У кн. Школи нового типу в Україні. - К., 1996, с. 36-48).

У концепції розвитку навчальних закладів нового типу навчальний час між шкільними дисциплінами рекомендується розподіляти в такий спосіб: гуманітарно-суспільний цикл - 30-35 %, оздоровчо-трудовий - 16-20 %, естетичний - 7,11 %.

Це відповідає тенденціям світової політики. Так, у розвинених країнах світу (США, Англія, Франція та ін.) цикли предметів становлять: гуманітарний - оздоровчо-трудовий - 21 % (див.: Гуманітаризація загальної середньої освіти / Авт. С. У. Гончаренко. Ю. І. Мальований. - К., 1994, с. 13-17). Такий розподіл предметів відповідає гімназії як типу загальноосвітнього закладу, що дає широку загальнокультурну, гуманітарну освіту молоді.

Відповідно до вимог закладів нового типу на конкурсних засадах обираються і працівники. У концепціях є розділи «Суб'єкти навчально-виховного процесу», де зазначаються вимоги до педагогів - їх духовні й ціннісні орієнтації, висока науково-професійна підготовка, відповідність діяльності гуманістичним принципам. Основні функції їх творчої діяльності - аксіологічна, інформаційно-спрямовуюча, операційна, активізуюча, діагностуюча, стимулююча, контролююча.

Для оптимального управління ЗНТ у гімназіях і ліцеях передбачались посади заступників директора з навчальної, виховної, наукової, господарської роботи, практичного психолога, соціального педагога та класних керівників. На жаль, за наказами Міносвіти деякі з цих посад було скасовано, що повертає гімназію на рівень загальноосвітніх шкіл. Але у практиці передових ЗНТ збереглися ці посади, так, наприклад, у Донецькому ліцеї функціонує вихователь-куратор, що забезпечує дійсну індивідуалізацію навчально-виховного процесу, реальну допомогу обдарованим учням в їх розвитку й саморозвитку.

Вищеозначеним компонентом - особистісному, аксіологічному, змістовному - відповідає і методичний.

В узагальнюючому посібнику «Школи нового типу в Україні» визначаються такі принципи організації навчально-виховного процесу: гуманізації та гуманітаризації; єдності загальнолюдського й національного; розвивального характеру навчання; співробітництва, співтворчості та життєтворчості; диференціації та індивідуалізації; оптимізації (див.: Концептуальні основи навчальних закладів нового типу // У пос.: Школи нового типу в Україні. - К., 1996, с. 12-14). У концепції становлення мережі середніх закладів для розвитку творчої обдарованості ці принципи доповнюються принципами управління (плановості, наукової організації, перспективності, комплексності функціонування та ін.).

Форми та методи навчально-виховного процесу є найбільш динамічним аспектом системи, тому в концепціях різного рівня вони визначені лише в загальних рисах. Нова парадигма освіти знову висуває на порядок денний проблему активізації пізнавальної діяльності учнів. Це особливо виразно простежується в концепціях і технологіях життєтворчості, розливального та проблемного навчання. Оскільки з цих проблем існує велика кількість психолого-педагогічної літератури, не розкриваємо сутності останніх двох концепцій.

У гімназіях набули поширення так звані «нестандартні» форми навчальної роботи: інтегровані заняття, ділові та імітаційні ігри, театралізовані уроки, дискусії та диспути, заняття в бібліотеках, інститутах. Модернізувались традиційні форми та методи - лекції, бесіди, різноманітні види роботи з літературою, проблемні задачі nf завдання, вправи, семінари, різноманітні засоби навчання (див.: В. Ф. Паламарчук. Форми і методи навчання у закладах нового типу. - Там же, с. 48-76).

У ліцеях частіше використовується проектування, конструювання, моделювання, пошуково-дослідні роботи, заняття в лабораторіях інститутів, стажування, практика на базі навчальних і наукових лабораторій, на виробництві. Наприклад, e ліцеї при ДПУ провідною є лекційно-семінарська система, навчання за індивідуальними програмами.

Виважених підходів, подальших досліджень вимагають такі інноваційні форми занять, як сугестопедичні уроки, майєвтика, автодидактика, заняття з Інтернет та іншими мультимедійними сучасними засобами інформації. Але не будь-які інновації придатні для навчання, а досвід показує, що в ліцеях і гімназіях ще спостерігається перевантаження учнів класною та домашньою роботою, неадекватність форм і методів роботи меті цих закладів, змісту освіти, особливостям контингенту учнів. Тому треба, особливо в закладах для обдарованої молоді, суворо дотримуватись принципу оптимізації.

У концепціях різних рівнів певна увага приділяється й оновленню виховних систем, набувають поширення національна концепція виховання, теорія та практика життєтворчості, розвитку й саморозвитку особистості, гуманістичне виховання, родинні цінності («школа-родина»), пансофічне, екологічне виховання.

Філософське значення концепції життєтворчості розкривалось вище. У фундаментальних працях «Психологія і педагогіка життєтворчості» (1996 р.), «Мистецтво життєтворчості особистості» (1997 р.) наголошується: «Альфою та омегою в новому столітті є концепція життєтворчості, ідея плекання людини як суб'єкта власного життя та долі».

Розроблені теоретичні засади, програми, технологія реалізації цієї концепції в закладах різних типів. «Навчитись мистецтва жити, - зазначає один з керівників авторського колективу й авторів цієї концепції І. Єрмаков, - означає володіти вмінням і високою майстерністю у творчій побудові свого життя, що базується на глибокому його знанні, розвинутій самосвідомості, оволодіти технологією програмування, конструювання та здійснення життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту. Проектуючи та здійснюючи свій життєвий шлях, особистість набуває статусу творця, оскільки творчість стає для неї універсальним способом світовідчуття й життєздійснення» (Життєтворчий потенціал нової школи. - У кн.: Мистецтво життєтворчості особистості. - Т. 2., К., 1997, с. 15).

Життєві ролі, що виконуватимуть учні у ХХІ ст., за думкою дослідників:

1. Особистість, що реалізує себе.

2. Особистість із прагненням до підтримки інших.

3. Життя як постійне навчання.

4. Активний учасник культурного розвитку.

5. Висококваліфікований працівник.

6. Інформований громадянин.

7. Захисник навколишнього середовища (там же, с. 23-25).

Дальшого дослідження в рамках цієї концепції вимагають, на нашу думку, дві головні проблеми: як реалізовується ця прогресивна концепція у трансформованих пострадянських суспільствах, зокрема в Україні, і дослідження фактору часу, потрібного на реалізацію проекту життєтворчості.

У цьому ж, на нашу думку, концепція життєтворчості є найбільш евристичною та продуктивною, яка відповідає меті освіти ХХІ ст. Її швидке розповсюдження в закладах різних типів є підтвердженням цьому.

Вивчення локальних концепцій гімназій і ліцеїв свідчить про те, що ідея формування активної, творчої людини - експліцитно або імпліцитно - є центром цих конструкцій.

У кожній визначається головна мета - сприяння формуванню людини - громадянина України, що здатен гідно увійти у світове співтовариство. У теорії (концептуально) та практиці передбачаються контакти зі світовим співтовариством на рівні діалогу культур, обміну інформацією та досвідом безпосередніх контактів.

Таким чином, для функціонування нової школи опрацьовані як концептуальні засади, так і прогресивний досвід.

Доля освіти в цілому і закладів нового типу зокрема залежатиме від становлення України як демократичного, цивілізованого суспільства.

Автори: В. Паламарчук, В. Сафіулін

Освіта.ua
12.02.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!