Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Інноваційний менеджмент у сучасній школі
Інноваційний менеджмент у сучасній школі

Чи знаєте ви різницю між менеджментом і управлінням? А між менеджментом та інноваційним менеджментом?

Інноваційний менеджмент у сучасній школі

За час існування людської цивілізації було апробоване чимало підходів до управління соціальними, у тому числі й соціально-педагогічними системами. Ці підходи багато в чому залежали від характеру відносин у суспільстві, від пануючої державної ідеології.

Сучасний етап розвитку вітчизняної освіти та у світі характеризується соціальним замовленням на гуманізацію стосунків у освітньому процесі, що зумовило активну розробку нової управлінської парадигми, заснованої на суб’єкт-суб’єктній взаємодії керівників і керованих систем.

Ідеї педагогічного менеджменту, привнесені в 80‑90-і рр. ХХ ст. у традиційні уявлення про управління школою, у поєднанні з гострою потребою в оновленні системи освіти, сьогодні вимагають переосмислення шкільного управління та вироблення теорії шкільного менеджменту, орієнтованого на досягнення позитивних змін у керованій освітній системі.

Дослідження, із другої третини минулого століття, що проводяться в Росії та в дальньому зарубіжжі, незаперечно доводять прямий зв’язок між управлінням і ефективністю керованого процесу, якістю результатів керованої діяльності. Таким чином, управління як діяльність спрямована на вироблення рішень, організацію, контроль і регулювання об’єкту управління відповідно до заданої мети, а також аналіз і підбиття підсумків на основі достовірної інформації (І. Ісаєв, Ю. Конаржевській, Г. Серіков і ін.), виступає вирішальним чинником успішного функціонування та розвитку соціальних систем різного масштабу та рівня.

Порівняльний аналіз трактувань понять "управління" та "менеджмент", визначення співвідношення цих понять у сучасних соціальних науках, що містяться в різних джерелах, знаходить деколи вельми суперечливі підходи, що взаємно виключають один одне. Узагальнюючи ці трактування, їх можна звести до трьох основних видів співвідношень:

1) менеджмент – це фактично синонім управління (менеджмент = управління);

2) менеджмент – це частина управління, особливий вид управлінської діяльності (менеджмент < управління);

3) управління – це частина менеджменту, управлінська діяльність менеджера (менеджмент > управління).

При такому розкиді думок сам термін "менеджмент" представляється розпливчатим і вимагає уточнення. С. Кравцов виділяє такі найбільш розповсюджені трактування поняття "менеджмент":

  • мистецтво впливу на підлеглих, виконання роботи "чужими руками";
  • мистецтво підтримки ефективних пропорцій у структурі керованої соціальної системи при будь-яких змінах;
  • організація елементів соціальних систем, яка забезпечує збереження заданої структури та реалізацію її мети;
  • сукупність принципів, методів, засобів і форм управління, що забезпечує підвищення ефективності керованого процесу;
  • діяльність керівника щодо організації фінансових, інформаційних і людських ресурсів для досягнення поставленої мети;
  • вид професійної діяльності фахівця-управлінця по формуванню структури соціальної системи, постановки та реалізації мети.

Інтегруючи наведені визначення, можна виділити сутнісні ознаки менеджменту: цілеспрямована діяльність щодо управління процесом, уплив на людей, упорядкування структури, підтримка функціонування, забезпечення розвитку, організація ресурсів, постановка та реалізація мети.

П. Драккер, аналізуючи історію розвитку менеджменту, указує, що сучасний менеджмент є не просто управлінською діяльність, а особливий вид управлінської діяльності, спрямований на людей – учасників керованого процесу. Мета менеджменту полягає в тому, щоби зробити людей здатними до ефективної сумісної дії. Для цього менеджеру необхідно додати впорядкованість зусиль людей, збалансувати їх сильні і слабі сторони, згладити суперечності, що існують між ними.

Задачами менеджменту за П. Драккером, є: об’єднання людей навколо загальної мети керованої організації, розвиток у співробітниках індивідуальної відповідальності, а також індивідуальних потреб і здібностей для їх задоволення, заохочення саморозвитку співробітників, вибудовування комунікацій між ними.

Погляди П. Драккера знаходять віддзеркалення у трактуванні менеджменту провідними російськими теоретиками управління освітніми системами. Так, Ю. Конаржевский уважає, що менеджмент представляє собою управління процесом за допомогою роботи з людьми, при цьому управління процесом і управління людьми в менеджменті нерозривно зв’язані між собою.

П. Трет’яков визначає менеджмент як „науково-практичний напрям, орієнтований на забезпечення ефективної життєдіяльності установи в ринкових умовах через ефективну організацію роботи її членів”.

Теорія управління, зокрема, теорія управління освітніми системами, у ХХ – початку XXI ст. розвивається вельми активно, виробивши до теперішнього часу багато перспективних управлінських концепцій. Розвиток теорії управління тісно пов’язаний із розвитком суспільних відносин (виробничих, економічних, освітніх тощо), досягненнями наук про людину та суспільство, з подоланням кризових станів у різних сферах суспільного життя.

Згідно традиційним уявленням про єство внутрішньошкільного управління, що склалось у нашій освіті до 80-х рр. ХХ ст., для управління школою характерні:

  • цілеспрямована дія суб’єкта на об’єкт управління;
  • чітке розмежування управляючої та керованої систем;
  • уплив управляючої системи на керовану систему за допомогою перетворень у керованій системі та виведення її на якісно новий стан;
  • чітка організаційна структура по вертикалі;
  • упровадження у практику роботи школи елементів наукової організації педагогічної праці.

У наші дні теорія внутрішньошкільного управління доповнюється теорією педагогічного менеджменту (Ю. Конаржевській, М. Поташнік, П. Трет’яков, Т. Шамова та ін.), орієнтованою на гуманізацію управління, на гармонізацію стосунків між управляючою й керованими системами, на привнесені в ці відносини стосунки суб’єкт-суб’єктного (взаємно активного) характеру.

Головні ідеї педагогічного менеджменту, що відрізняють його від традиційного управління школою це взаємодія суб’єктів освітнього процесу, управління на основі співпраці, взаємне довір’я та пошана, створення керівником для підлеглих ситуацій успіху, можливостей для професійного зростання.

Вивчення різних аспектів управління школою дозволяє структурувати семантику поняття "педагогічний менеджмент", що включає такі взаємопов’язані значення:

  • управління, що здійснюється в соціально-педагогічному середовищі;
  • управління не тільки процесами, а й людьми, які безпосередньо здійснюють процеси або іншим чином упливають на ці процеси;
  • управління, завдяки якому здійснюється педагогічна дія на людей.

Управління сучасною школою осмислюється на основі гуманістичної парадигми освіти та ґрунтується на таких постулатах, що виведені з гуманістичної теорії особистості (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.):

  • людина вільна, вона повинна мати необхідну для неї незалежність;
  • кожна людина є унікальною біосоціальною системою;
  • людина прагне розвитку, а її індивідуальні властивості не можуть бути визначені повністю й остаточно;
  • суб’єктивний досвід людини є для неї важливим джерелом інформації;
  • існування людини пов’язано із задоволенням усіх її потреб у певному порядку необхідності ‑ фізіологічні потреби, потреби в безпеці та захищеності, потреби у приналежності та любові, потреби в самоповазі та самоактуалізації.

Узагальнюючи сучасні уявлення про управління у сфері освіти, можна виділити провідні тенденції розвитку шкільного менеджменту:

  • особистісна орієнтація управління, тобто орієнтація спочатку на людину, а потім на справу, якій вона служить. Ця тенденція знаходить вираз, за словами Ю. Конаржевського, у "філігранній роботі" з кадрами, що дозволяє оптимальним чином організувати діяльність окремих працівників і всього трудового колективу;
  • цілісний погляд на підлеглого як на особистість, гуманне ставлення до нього;
  • широке делегування повноважень зверху вниз, колективне ухвалення рішень;
  • створення умов для колективного цілепокладання та безпосередньої участі працівників у виробленні шляхів досягнення поставленої мети.

Інноваційний менеджмент – це "менеджмент змін", що дозволяє управляти розвитком певної системи, що здійснюється на основі інновацій.

Теорія та методика інноваційного менеджменту в соціально-економічних системах у даний час розробляється вельми продуктивно.

У сучасному суспільстві економіка й освіта тісно взаємозв’язані та взаємообумовлені, проте, як відзначає А. Пашков, це різні соціокультурні інститути, які служать для задоволення різних потреб суспільства. Освіта є об’єктом більш складних соціально-економічних і культурних відносин, ніж купівля-продаж. Це визначається рядом властивостей освіти, що відрізняють її від економіки.

1. Кінцевий продукт освіти (засвоєні у процесі освіти знання, уміння, навички, досвід творчої діяльності, ціннісні ставлення тощо) створюються не в результаті дії суб’єкта на об’єкт, а у взаємодії суб’єктів ‑ педагога й учня. Тому можливості одного суб’єкта завжди обмежені можливостями іншого. Найпростіший приклад, коли вчитель дає найякіснішу освіту тому учню, який не тільки хоче вчитись, але й володіє більш розвинутими здібностями, а учню, який отримає більш якісну освіту, якщо його вчить гарний педагог.

2. На освітній процес упливають набагато більше чинників, ніж на процес виробничий. Уплив багатьох чинників на навчання та виховання можна спрогнозувати лише приблизно, а врахувати – далеко не завжди. Тому управління освітнім процесом істотно відрізняється від управління виробництвом і економічними процесами. Наприклад, у шкільній практиці кількісні, статистичні методи управління, що добре зарекомендували себе в управлінні економікою, часто не дають бажаного ефекту саме через багатофакторність освітнього процесу та варіативність результатів виховання, бо сукупність усіх чинників і всіх можливих результатів їх дії не піддається статистиці.

3. Система освіти задовольняє не тільки ринковий попит, а й потреби суспільства у збереженні та розвитку культури, у передачі новим поколінням культурних норм, суспільних цінностей, традицій тощо. Цінності, що сформовані освітою, істотно упливають і на соціально-економічні процеси.

4. Попит на освіту визначається не тільки потребами суспільства та його народного господарства, але й особистими інтересами та уподобаннями учнів.

5. Освіта володіє більшим, ніж економіка, потенціалом упливу на громадську свідомість. Цей потенціал обумовлений можливістю виховання цілого покоління громадян, які володіють соціально корисними якостями.

6. Результати освіти потребують для виявлення набагато більшого часу, ніж результати економіки. Навіть випускнику ВНЗ, який уже має диплом фахівці, що має попит у суспільстві, звичайно потрібні роки, щоб набратись досвіду та проявити себе висококласним професіоналом. Наприклад, статистика показує, що в педагогічній діяльності найінтенсивніший професійний розвиток фахівця припадає на перші 5‑7 років роботи. Зусилля, що витрачують на освіту людини з її народження, окупляться в економіці лише через десятиріччя, причому тільки за умови, що ця людина стане корисним членом суспільства.

7. Багатофакторність і суперечність освітнього процесу в поєднанні з відтермінованістю результатів освіти істотно утрудняють оцінювання внеску кожного педагога в освіту тієї або іншої людини.

8. Відтермінованість і варіативність результатів роблять інвестиції в загальну освіту малопривабливими для приватних підприємців. Масова загальноосвітня школа потребує централізованого державного та муніципального фінансування. Проте при централізованому фінансуванні матеріальні затрати розподіляються між школами за певними обмеженими лімітами. Тому в розпорядженні шкільного менеджера немає такої різноманітності економічних механізмів управління, як в управлінні економічними процесами.

9. Участь у освітньому процесі юних громадян припускає набагато більше обмежень у способах діяльності, ніж у економіці. Ці обмеження пов’язані з віковими особливостями учнів, а також із питаннями моралі й етики, що постійно виникають у взаємодії суб’єктів. Тому багато понять із тих, що широко використовуються в менеджменті виробництва (продукт виробництва, субпродукт, відбраковка неякісних виробів тощо) стають некоректними, коли мова заходить про формування людини. Наприклад, першокласник – це продукт чи субпродукт? Що або кого слід відбраковувати, якщо учень не засвоїв освітню програму?

Перераховані особливості в тій чи іншій мірі характерні для всіх ступенів освіти та в цілому відрізняють її від економіки. Особливість загальноосвітньої школи полягає в тому, що її випускники – це ще не фахівці-професіонали (на відміну від випускників установ профосвіти), їх місце на ринку праці невизначено, а це означає, що їх складно розглядати як "товар" або "робочу силу" на основі звичних у соціально-економічному менеджменті критеріїв конкурентоспроможності.

Інновації в освіті є введенням нового в цілях, змісті й організації керованого процесу з метою розвитку освіти й оптимізації освітньої системи. Менеджмент, спрямований на інновації, володіє рядом особливостей у порівнянні з менеджментом, метою якого є забезпечення стабільного функціонування установи.

До особливостей інноваційного менеджменту, що здійснюється в загальноосвітній школі, відносяться:

  • позитивне ставлення до нового;
  • новизна робіт, що виконуються;
  • невизначеність кінцевих результатів, підвищений ризик ресурсних витрат (практично неможливо наперед визначити, наскільки отримані результати виправдають те, що витрачують на їх досягнення ‑ час, сили, матеріальні засоби тощо);
  • підвищене утруднення визначення параметрів як для школи в цілому, так і для окремих її компонентів, процесів, суб’єктів, які залучені в освітній процес (параметрів зовнішнього середовища організації праці, оцінювання результатів тощо);
  • підвищений уплив дестабілізуючих чинників, що долаються завдяки високій адаптивності управління та дозволяють урахувати різноманітні, у тому числі й не передбачені наперед ситуації;
  • постійне очікування чогось нового (нових ідей, результатів розв’язання проблем, конкурентів тощо);
  • можливість досягнення школою значно більш високих результатів, ніж при стабільному функціонуванні;
  • можливість реалізації учасниками інноваційного процесу особистих потреб вищого рівня (соціальних потреб, потреб в самоактуалізації, самовираженні, високому творчому результаті);
  • необхідність постійного підвищення професійної компетентності учасників інноваційного процесу, як рядових співробітників, так і керівників усіх рівнів внутрішньошкільного управління;
  • розширення діапазону вимог до особистих якостей учасників інноваційного процесу;
  • почастішання кадрових перестановок, підвищення текучості кадрів.

Управління інноваційним процесом припускає зміни як у керованій, так і в управляючій системі. Зокрема, в роботах Б. Кугана, Г. Серікова, А. Подрейко і ін., виділяються такі аспекти вдосконалення шкільного управління:

  • посилення ролі суб’єктів освітнього процесу в управлінні та формування у школі сукупного суб’єкта управління інноваційним процесом;
  • формування партнерських взаємостосунків між суб’єктами управління;
  • урахування в управлінні специфіки умов протікання освітнього процесу, контингенту учнів і кадрового потенціалу даної школи.

Шкільний інноваційний менеджмент сьогодні покликаний вирішувати широкий спектр управлінських задач. Найбільш загальні задачі шкільного інноваційного менеджменту – це задачі пізнання та перетворення об’єкту управління. Серед інших задач, що сприяють пізнанню та перетворенню, можна виділити задачі збору й обробки даних, вироблення управлінських рішень, формування та розвитку керованого процесу в організації, перетворюючої діяльності безпосередніх виконавців тощо.

Автор: С. Сідоров

Освіта.ua
20.09.2012

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!