Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Формування образу ідеального керівника
Формування образу ідеального керівника

З моменту виникнення управлінської практики, а надалі й науки управління, одне із центральних місць у пізнанні займає фігура керівника - «владаря», «правителя», «адміністратора», «менеджера» тощо

Формування образу ідеального керівника

Незважаючи на те, що є об'єктом управління - величезна імперія чи невелика майстерня - є певний арсенал універсальних якостей, котрі необхідні кожному керівникові. Так, наприклад, ще вавилонський правитель Хаммурапі (1792-1750 р. до н. е.) прекрасно розумів, що уявлення про людину складається на підставі трьох показників: те, що думають про неї оточуючі; те, що думає про себе вона сама, і те, чим вона є насправді. Він уміло маніпулював першим критерієм і цілеспрямовано створював думку про себе в народі як про його турботливого правителя. На цьому прикладі можна побачити перші кроки свідомого формування іміджу правителя.

У науці управління проблема ідеального керівника відразу стала ключовою. Так, і в А. Файоля й у Ф. Тейлора в роботах наводяться якості, якими повинен володіти, на їхній погляд, адміністратор. Ф. Тейлор виділяє таку сукупність якостей:

1) розум;

2) освіта (спеціальна або технічна);

3) досвід;

4) такт;

5) енергія;

6) кмітливість;

7) чесність;

8) здоровий глузд;

9) здоров'я.

А. Файоль розставляв якості ідеального менеджера в такому порядку:

1) здоров'я та фізична витривалість;

2) розум і розумова працездатність;

3) моральні якості - свідома, тверда, завзята воля; активність, енергія й, у відомих випадках, відвага; мужність, відповідальність, почуття обов'язку, турбота про спільний інтерес;

4) значне коло загальних пізнань;

5) адміністративна установка;

6) загальне знайомство з усім, що має відношення до очолюваного виробництва;

7) можливо більш глибока компетентність у специфічно характерній для даного підприємства професії.

Як бачимо, багато якостей перетинаються, однак варто помітити, що в адміністратора А. Файоля фігурують такі «моральні якості»: «Свідома, тверда, завзята воля; активність, у відомих випадках відвага; мужність, відповідальність; почуття обов'язку, турбота про спільний інтерес». Для порівняння наведемо якості доброго керівника за Ф. Тейлором: «Такт, чесність, енергія».

Таким чином, А. Файоль посилено підкреслює діяльність, що дуже близька до бойової боротьби, тим часом як Ф. Тейлор виділяє звичайні культурні якості європейця чи американця.

Надалі в науковій літературі з менеджменту цій темі приділялось усе більше уваги. У раціоналістичному напрямі розвитку управлінської діяльності - це функції, а, отже, визначення змісту професійного «поля» адміністратора. У психологічному напрямі - це вивчення проблеми лідерства, виявлення стилів управління, форм впливу тощо. У наш час, щоби стати професіоналом у сфері управління, потрібно опанувати серйозні знання й уміння, накопичені сучасним менеджментом.

Відповідно до точки зору автора посібника для керівників «Практичний менеджмент» І. Ладанова, сучасний керівник (менеджер) виступає в системі суспільного виробництва в кількох ролях: «управлінець», «дипломат», «лідер», «вихователь», «інноватор», «людська істота».

«Менеджер-управлінець». Ця роль традиційно притаманна менеджеру, вона базується на делегованих йому формальних повноваженнях управляти організацією. Менеджер-управлінець повинен бути чесним, вірним своєму слову, правдивим і безкорисливим. Він повинен мати високу професійну підготовку, володіти навичками ділового спілкування, мати майстерність оратора, консультанта, педагога та психолога.

«Менеджер-дипломат». На менеджерську діяльність особливий відбиток накладає необхідність постійно вести переговори, вступати в контакти з представниками інших організацій, у тому числі й закордонних, виробляти спільні рішення, вести переговори. Це вимагає від керівника певних дипломатичних здатностей.

«Менеджер-лідер». Сучасні теоретики в галузі менеджменту однозначно висловлюють точку зору, відповідно до якої успішним керівник буде тільки в тому випадку, якщо він є лідером. Причому лідерство та керівництво взаємодоповнюють одне одного, а не перетинаються. Лідерство - це якість особистості, яка впливає на поведінку людей за допомогою свого впливу. Керівництво - це посадове повноваження, коли вплив на підлеглих виявляється за допомогою формальної влади.

«Менеджер-вихователь». Ускладнюються виробничі процеси, а отже, зростають вимоги до персоналу, тому необхідне підвищення технологічної ерудиції працівників. Разом із тим потрібне вдосконалювання моральних сторін їхньої життєдіяльності. Процес ускладнення техніки та технології вимагає постійного професійного навчання фахівців. Це очевидно й не викликає ні в кого сумнівів. Однак мало уваги приділяється проблемі морального вдосконалювання персоналу. Звідси - чималі витрати установи. Ступінь же вихованості, висока моральність працівників є вирішальною умовою економічного чи соціального прогресу.

«Менеджер-інноватор». Одна з найголовніших професійних якостей менеджера - це стрімкість: необхідно розвиватися в ногу із часом, а ще краще - трохи випереджаючи його. У Марка Твена є таке зауваження: «Навіть імовірний шлях не доведе до потрібного місця, якщо тупцювати на ньому занадто довго». До управлінської діяльності це має якнайбезпосередніше відношення. Менеджер повинен чуйно сприймати всі нововведення та займатись упровадженням інновацій у керованій ним організації.

«Менеджер - людська істота». Менеджер являє собою особистість, яка володіє своїм характером - сукупністю поведінкових рис, які або позитивно, або негативно впливають на виконання ним службових обов'язків. Так, наприклад, Ю. Тіхонравов у книзі «Теорія управління» наводить результати дослідження 598 менеджерів Франції групою фірми «Коржеф». На запитання: «Що найважливіше для доброго менеджера?» відповіді розподілились у такий спосіб: зовнішні дані - 1 %, авторитет - 4 %, компетентність - 8 %, життєвий досвід - 10 %, неординарність - 36 %, «дар божий» - 41 %. Останні три пункти стосуються найскладніших поведінкових проблем. Під «даром божим» мались на увазі вміння та навички міжособистісної взаємодії менеджера з людьми.

Спроби визначити особливий набір рис характеру та розумових здібностей ідеального керівника мали обмежений успіх. Особливу увагу цій сфері досліджень приділив Е. Гізеллі. Більше двадцяти років наукової діяльності він присвятив вивченню даного питання.

Але, напевно, найважливіший висновок зі всіх подібних досліджень зводиться до такого твердження: індивідуальні риси особистості керівника майже не впливають на успіх спільної справи, а отже, вони не повинні ставати критеріями при відборі керівників.

Дуже важливо знайти оптимальне сполучення між особистими характеристиками керівника та особливостями керованої ним групи. Якщо таке сполучення знайдене успішно, то продуктивність роботи такої групи різко зростає. На додаток до вищесказаного варто відмітити, що чоловіки та жінки мають абсолютно рівні шанси на успіх. Це твердження дозволяє зруйнувати багато стійких стереотипів у поглядах на жінку-управлінця.

Отже, згідно з «теорією рис», керівник повинен мати сукупність певних якостей. Однак, незважаючи на проведені дослідження, учені не змогли дійти загальної думки про обов'язковий набір якостей ефективного лідера. Щоб мати лідерський вплив, керівник повинен сприйматись групою, як:

«Один із нас». Лідер має спільні характеристики із членами групи, тому він сприймається як «один із нас», а не як «чужинець». «Чужинець» зазвичай викликає сторожкість.

«Подібний до більшості з нас». Лідер повинен бути дійсним членом групи, особливим чином утілювати в собі норми та цінності, що мають найбільше значення для групи.

«Кращий із нас». Треба бути не тільки таким, як більшість із нас, але й, як це не парадоксально, «кращим із нас», щоби бути прикладом, зразком для наслідування, «фокусом» усіх позитивних емоцій членів групи. При цьому лідер уже не буде «як один із нас», що може викликати у групи побоювання, що її проблеми не будуть зрозумілі та важливі для лідера.

Підлеглі мають бути впевнені, що керівник може допомогти задоволенню їхніх потреб, і керівник повинен виправдати їхні очікування щодо цього.

Якості та характеристики ідеального керівника, про які йшлося вище, мають свого роду космополітичну спрямованість. Однак не можна ігнорувати той факт, що кожний національний підхід, що сформувався в управлінні, вкладає в характеристики ідеального керівника деяке «звучання», яке відрізняється «національним колоритом». Воно формується під впливом особливостей економічного та історичного розвитку держави, пануючої національної релігії й укоріненої системи моральних цінностей, а також багатьох інших факторів, що поєднуються поняттям національного менталітету. Найбільш часто в науковій літературі з менеджменту порівнюються японський та американський підходи в управлінні. Японський менеджмент став активно розвиватись після Другої світової війни, коли гасло виживання всіх націй звучало так: «Експорт або смерть!». Відповідно в основі концепції японського менеджменту лежить уявлення про менеджера як про друга-наставника, спільна діяльність менеджера та підлеглого здійснюється з головною метою - урятувати країну. Тому японському менеджеру більш притаманні такі риси, як чуйне, уважне ставлення до людей, він виступає не в ролі арбітра, судді, а в ролі гравця цієї команди.

Американські автори вважають, що менеджер повинен мати такі якості, як лідерство, ініціативність, рішучість, розважливість, незалежність, уміння делегувати владу, комунікабельність, здатність до міркування, уміння ризикувати, стресостійкість, наполегливість, розвинену уяву, чутливість.

Англійський перелік включає (за пріоритетами): здатність делегувати владу, комунікабельність, доступність, уміння слухати, авторитетність, компетентність, техноозброєність, чесність, твердість, зацікавленість у людях, позитивність, рішучість тощо.

З окремими наведеними вище положеннями не завжди можна погодитись, наприклад, з позицією французьких експертів щодо того, що вони мають на увазі під такою якістю менеджера, як «божий дар» (а саме - уміння й навички міжособистісної взаємодії менеджера з людьми). На наш погляд, «божий дар» керівника або, інакше, «управлінський талант» не можна звужувати тільки до здатностей міжособистісного спілкування, дана категорія значно глибше за змістом.

Зроблений аналіз літератури виявив ще одну проблему, суть котрої полягає в тому, що в наукових виданнях російською мовою не розділяються поняття «керівник», «управлінець», «менеджер». Уживання будь-якої наукової категорії вимагає граничної семантичної ясності. Дане питання залишається відкритим. Спробуємо зробити короткі начерки підстав для розведення цих дефініцій. По-перше, виходячи з того положення, що управляють системами, а керують людьми, мабуть, «керівником» називається особа, яка здійснює відповідний процес, уключаючи не тільки соціальний компонент, а й виробничі ресурси, технології, структурні підрозділи й усі компоненти керованої системи в цілому. «Керівник», відповідно, це особа, яка здійснює управлінську діяльність відносно соціального компонента виробничої (педагогічної) системи, іншими словами, управління персоналом.

Діяльність менеджера в першу чергу орієнтована на ринок, він безпосередньо займається маркетинговими операціями, й управління, орієнтоване на одержання прибутку, - це його сфера.

Автори: П. Одинцов, Л. Веретенникова

Освіта.ua
14.05.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!