Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Сізіфова освіта
Сізіфова освіта

Як створити умови, щоб дитина сама хотіла отримувати знання? Як зробити ці знання доступними, зрозумілими? Це дуже складне питання...

Сізіфова освіта

Якби нас вчили так як треба, то й мудрість би була своя.

Ось і закінчив школу, я ‑ випускник. Пройшли 11 років навчання з яких, фактично, я навчався всього п’ять-шість. Це перші класи, коли ще було цікаво, й останній, одинадцятий, адже ЗНО вже нависло на горизонті.

Що ж я робив останні роки? Сохнув, як квітка. Знаєте як буває з квітами? Купиш, посадиш, гарненько поливаєш щодня, аж доки одного ранку не забудеш. Потім ніби й часу нема, а вже згодом думаєш: "Та нащо мені та квітка?" І тільки коли вона почне в’янути, тебе починає тіпати й докладаєш зусиль, аби її врятувати. Так і у школі: запустив на півдорозі, а потім наганяєш у репетиторів.

Хоча когось і не тіпає. Називаю таких серія "124". Їм аби прохідний бал був, а там або гроші, або кум – в якийсь ВНЗ та й візьмуть. А я що? Грошей нема, медаль у кишеню та на передову фронту вступної кампанії.

Але вступна кампанія то окрема історія. Повернемось до школи. Чого ж я "сохнув"? Чому не навчався старанно всі 11 років? Бо навчання було недоцільним, громіздким, здебільшого нецікавим. Це правда. Може гірка, кисла й солона, проте все по рецепту. Були уроки, були вчителі, яких справді можна назвати сіячами. Проте програма змушує їх сіяти стільки зерна, що не влізе не на один город. Це притому, що в наших "вищестоящих" на "городі розуму" не так уже й багато рослин. Частіше ‑ бур’ян.

Школа виконує безліч функцій: соціальну, виховну, освітню. Але, по-перше, не створює умов, за яких дитина хотіла б навчатись, а, по-друге, ‑ "грузить" навчальним матеріалом.

Ви згадайте, як діти йдуть у перший клас. Себе лише трохи пам’ятаю, але емоції закарбувались у пам’яті. Це радість, це очікування нового, двері в казковий світ знань. А 8-й чи 10-й клас? Вогонь радості стає лише тліючим обов’язком. І на батьків лягає неприємна функція примушувачів.

Як створити умови, щоб дитина сама хотіла отримувати знання? Як зробити ці знання доступними, зрозумілими? Це дуже складне питання, проте спробував знайти відповідь. Конкретніше, продумав систему нашої старшої школи (10‑11 клас), де шлях навчання обиратиме сам учень.

У формулі щастя Г. Сковороди, одним з елементів є "сродна праця". Це та робота, яку людина може виконувати й без грошей, за покликом серця. Уважаю, що навчання, яке стає сродним, може допомогти людині знайти таку роботу в майбутньому. Для мене, наприклад, простіше й цікавіше прочитати якусь новелу, чи дізнатись про історичну особу. А комусь подобається задачі з фізики, хімії. Та у школі це не важливо, учи все підряд.

Спочатку розглянемо нинішню освітню програму та ті недоліки, які в ній бачу. Право мати з цього приводу власну точку зору в мене є ‑ адже в цьому році закінчив школу. До того ж, у мене ‑ практично "гарячий стаж", бо через Євро-2012 довелося "всмоктувати" знання прискореними темпами.

Також не можу не згадати бліде намагання зробити середню освіту на рік довшою. Дванадцятилітка всіх налякала. Чому? Суспільство не було готове до такої реформи, бо дуже вона була якоюсь "безфундаментною". Тобто мало що в ній змінювалось, окрім того, що з’являвся ще один рік.

Мені можуть закинути: мовляв, в Європі вже давно навчаються 12, а то і 13 років. Ваша правда. Але там у старшій школі існує вузька профілізація. Ми ж взяли форму, але відкинули зміст. Такий собі наш безграмотний, недолугий плагіат. Примітно, що коли обдумував свою модель програми, то виявилось, що схожі варіанти вже давно практикують у Європі, куди ми так намагаємось потрапити.

На старт, увага, марш!


Уявімо, що школа – це великий освітній стаєрський забіг. Перші чотири кола – початковий етап. Діти біжать ще не впевнено, але все ж із бажанням досягнути фінішу. П’яте-дев’яте кола вже даються не так легко, з’являється подекуди втома, а хтось може взагалі втратити сили й наснагу на півдорозі та піти пішки. У чому ж складність?

У середній школі учні починають вивчати різний набір предметів. Так собі приблизно за два з половиною десятків. Уявіть, що вам дали 25 книжок різних авторів: може, у деяких і буде схожий стиль, але сюжет у кожного – свій власний. Дали та наказали: "Читай!". І в день по п’ять-шість, а то й сім книжок. Узагалі-то тут немає чогось надскладного, але все ж таки ти не концентруєшся на деталях, метафорах, образах, а запам’ятовуєш лише сюжетну канву. А хтось може взагалі й тут розгубитись, а потім розказувати, як Дон Кіхот потрапив на безлюдний острів, а Робінзон Крузо – у країну ліліпутів. Хоча про що це я? Декому, що Австрія, що Австралія – одне й теж. А щоб на таке сказав Чехов, майстер художньої деталі? Мабуть, порадив би взагалі не читати.

Примітно, що справжніми, скажімо так, "майстрами плутанини" є американці. Про "обізнаність" цього народу ходять цілі легенди. Перевірити це дуже просто: якщо зустрінете американця, спитайте: "Де знаходиться Україна?". Але ж рівень життя в Америці один із найвищих у світі, і, безперечно, нерозумні люди не змогли би збудувати таку країну. Тому, перш за все, поцікавився системою освіти в цій країні. В одній статті було сказано: "У старших класах здійснюється підготовка до вступу в університет", а це й є вузька профілізація. Ще мені сподобалось, що в Америці для дітей проводять тестування на виявлення рівня IQ. Це допомагає визначити здібності дитини та зрозуміти, які розумові навантаження вона зможе витримати. Думаю, такі тести було б гарно ввести і для наших нардепів.

Що стосується великого набору предметів, то в мене часто траплялось, коли на один день припадало декілька різних контрольних: укр. мова, фізика, алгебра. Важко передати це відчуття, коли вчиш спочатку правила відокремлення означень, потім закони Ньютона, а далі похідну. Варто сказати, що в такі моменти багато моїх товаришів ставали глибоко віруючими людьми: перед контрольною вони хрестились, кричали "Боже допоможи", не вистачало тільки ікони в руках. Хтось скаже: "Так треба було раніше вчити!". Так, ніби раніше не було чого робити, не було рефератів до уроків біології, чи до історії, чи до хімії. А ще є такі поняття як "друзі", "відпочинок". Чесно все вчив, проте краще не питайте мене зараз щось про закони Ньютона.

Добре, коли знаходяться такі предмети, які ти опрацьовуєш якщо не із задоволенням, то хоч без примусу. Як правило, знання з цих наук зберігаються на все життя, тому з історії та мови можете запитувати, щось пам’ятаю. А оцінка в атестаті далеко не показник знань. Зберіть усіх відмінників через два-три місяця після закінчення школи та дайте тест із предметів, де в них гарні оцінки, тобто з усіх. Ніхто не покаже такий самий результат, що в атестаті. Це не неможливо, але надскладно. Звичайно, якщо присвятити своє життя навчанню, то можна знати все на 10‑12, повторювати всі науки кожного дня. Але потрібно жити навчаючись, а не вчитись, живучи. Хто забув, дієприкметник – додаткова дія.

Друге дихання


Але середня школа – це ще не так важко. Забіг продовжується. Ідемо на фінальні два кола – 10-й та 11-й класи. А тут уже в багатьох ніжки підкошуються, починається віддишка. Варто зазначити, що це стосується тих дітей, хто справді біжить, а не йде пішки. Цим і з першого кола все нормально, стабільно, проте безцільно. Серія "124"...

У 10-му класі починається ґрунтовне вивчення предметів, з’являються більш складні теми. І навчальних предметів не менше, та сама двадцятка. Згадайте книжки. Тепер вас запитають не лише про основний сюжет, а й ідею, образи головних героїв, важливі художні деталі. Учні з цим справляються по-різному: хтось свідомо кладе до шафи непотрібні предмети, хтось просто розгублюється та вже не хоче нічого вчити, а більшість рятується або допомогою вчителів, або працюють по формулі трьох "З" (завчив, здав, забув).

Але існує й дещо, без чого неможливо уявити майбутнього випускника – це репетитор. Здогадливі батьки віддають дітей на додаткові заняття ще заздалегідь – у середній школі. Це мудро, якщо дитина там навчається, а не просиджує гроші. І якраз масове репетиторство є яскравим показником того, що школа не дає всю ту базу знань, необхідну на екзамені. Чому? Не вистачає часу. Так і як його вистачить, коли вивчати 20‑30 різних предметів?

Також деякі учні потребують індивідуального підходу, але знов ж таки, був би час, учитель зміг би пояснити. Спеціалізовані школи з певним профілем навчання (гуманітарним чи математичним), теж непоганий варіант для отримання глибоких знань із профілюючих предметів. Але все залежить від учня. Якщо є бажання, то можна й у звичайній школі без репетиторів мати гарні знання з тих чи інших наук. Проте практика демонструє, що такі учні – велика рідкість.

Згадую уроки фізики та математики, коли на тиждень на них відводили десь по дві години. Навчався в гімназії та пішов по гуманітарному профілю, тому знав, що буде мало годин. І можу зробити висновок: таке навчання точним наукам просто немає сенсу. Часу мало, роботи багато. Контрольна? Люди рятувалися своїми айфонами, смартонами тощо. Хтось учив, але це знання ‑ на один урок. Учителі тут не винні, учні також, просто неправильна система. Це схоже на ситуацію, коли ти збираєш валізу. От у ній є певне вільне місце, а в тебе багато речей, і ти хочеш взяти побільше. Але що правильніше: взяти найнеобхідніше, чи трамбувати все підряд, доки валіза не лусне?

Діти не хочуть луснути, тому й не дуже стараються. У 10-му класі навчання навіть має відтінок розслабленості, адже до вступу до вишу ще в запасі 11-й. А вже на останній сходинці шкільного життя на горизонті з‘являється потужний каталізатор – ЗНО. Ось що починає стимулювати навчання. І тут є дуже важливий момент, від якого й відштовхувався, роздумуючи над зміною організації навчання у старшої школи. Саме в період підготовки до ЗНО, учні роблять ставку виключно на предмети, необхідні для вступу. І левова частка занять стає лише придатком до основних і до репетиторських уроків. Учителі це розуміють, учні це розуміють, батьки це розуміють, і лише Міносвіти, здається, не бачать у цьому нічого особливого. Придумали "середній бал атестату", кинули школі рятувальний засіб, а з води не витягли. Буде майбутній філолог вивчати закони Ньютона, чи майбутній фізик ‑ ідейну різноманітність творчості Симоненка? У нас так, ми ж хочемо дітей розумних. Та тільки наявність розуму та його використання – це дві різні речі. Можна знати всі формули тригонометрії, але не зуміти розв’язати нескладне рівняння.

Є в історії винятки. Є люди полі розвинуті, приміром, медик Ольга Богомолець майстерно виконує власні пісні на вірші Ліни Костенко, фізик Олександр Городницький – став відомим бардом, а хімік Вакарчук – рокером… Але тут якраз ключове слово "виняток". Як правило, більшість на це не здатна.

Сам у 11-му класі робив ставку на ЗНОшні предмети, бо це раціонально. До репетиторів ходив, проте найкраще здав ті предмети, які вчив здебільшого сам. Іронія долі. Варто відзначити заслугу вчителів цих предметів ‑ історії та укр. мови з літературою. Ці уроки мене цікавили, вони були зрозумілими, учителі майстерно подавали матеріал – і в результаті ‑ по 196,5 балів із цих предметів на ЗНО. Ось що потрібно учню: не десяток репетиторів, а потрібний предмет і розумний, творчий учитель. А ще вільний час і бажання. З останнім, мабуть, найбільша проблема та це вже справа особиста. У мене було бажання йти на бюджет. Іду, сподіваюсь, що не потраплю на якісь корумповані вила університету, їх зараз чимало. Але це так, ліричний відступ.

Про Міносвіти хочеться сказати окремо. Уявіть собі людину, яка ніколи не тримала в руках лопату, але всім розповідає як треба садити картоплю. Чи так копнула дві лунки, дві бульби кинула та "все те бачив, все те знаю, нема ні пекла, ані раю…". Побути в ролі вчителя – ось що потрібно нашим міністрам, бо бути в ролі міністра то набагато простіше. Може й перебільшую, проте нещодавно прочитав статтю, де розповідалося про те, як приймали нову навчальну програму з математики для 5‑9-х класів. Це було закрите засідання в КНУ ім. Т. Г. Шевченко. Закрите. Що там було ‑ знають лише учасники та Бог. Звідки така кулуарність? Міносвіти працює для народу, але без його участі. Соціологічне опитування, візит до школи, виклад матеріалів у ЗМІ, невже це так важко? У мене є лише одне пояснення такої кулуарності – не видно роботи, то й не видно помилок. А потім учителі будуть розгрібати, а учні допомагати.

Але зараз вашу увагу хочу сконцентрувати на моїй ідеї освітньої програми. Вона з‘явилась у мене після 11-ти років школи. Це, якщо хочете, висновки випускника, а може для когось записки божевільного. Але впевнений, що тут є зерно істини, і якщо ви не повірите в реалізацію форми, спіймайте ідею. Додам, що зміни стосуються саме програми 10‑11-х класів. І це може бути перший крок до змін у всій системі освіти.

Вузька профілізація


Отже, з 1-го по 4-й класи залишаються як вивчення основ, тобто працюємо за старою схемою. У середній школі, саме з 5-го по 9-й класи також залишається вивчення великого набору предметів, щоб мати, при бажанні, базові знання з багатьох наук. Основна школа ще й тим важлива, що тут краще проглядається, які предмети подобаються учню, які даються простіше. А ось 10‑11-ті класи – "вузька спеціалізація" чи краще сказати – "навчання за вибором". Відразу скажу, що вважаю доцільним унести тут також три обов‘язкові предмети, які мають вивчати всі. Усе ж таки три ‑ це не двадцять. Для початку коротка схема, далі детальніше.

Обов‘язкова трійка предметів: українська мова, інформатика та фізкультура.

Профільна трійка: українська література, історія, англійська мова. Або (варіанти різняться відносно профілю) математика, фізика, географія.

Допоміжна складова – п’ять предметів, наближених за спрямованостю до профільної "трійки".

Творчий блок ‑ раз на два тижні проведення уроків "культури та особистості".

Чому такий набір в обов‘язковій "трійці"? По-перше, мова – основа спілкування народу, його душа. Уважаю, що не треба пояснювати, навіщо вивчати рідну мову. Якщо хтось цього не розуміє, це дуже сумно. По-друге, інформатика, бо комп’ютеризація – етап еволюції людства. Сьогодні вміння користуватись комп‘ютером необхідне чи не в кожній професії. А по-третє, фізична культура. Усе просто: у здоровому тілі – здоровий дух.

Профільна "трійка" ‑ це основний елемент навчальної програми, на нього йде найбільше навантаження. Вибір предметів формується за бажанням і нахилами учня. Можна запропонувати лише два приклади, де перший – це шлях гуманітарний, другий – економічно-технічний. Це лише можливі варіанти, і все залежить від учня. Профільна "трійка" обирається учнем після спілкування з учителями, психологом, батьками. Це має бути не легковажний вибір, а чітко продумана стежина розвитку себе як майбутнього професіонала.

Допоміжна складова тому так і називається, що допомагає учню розвивати потрібні навички. Це п’ять предметів, наближених до профільної "трійки", або ж такі, де учень комфортно себе почуває та бажає поглиблювати знання далі бази 9-го класу. Наприклад, до профільної "трійки" у першому варіанті, можуть добре підійти уроки зарубіжної літератури, російської мови, всесвітньої історії та географії.

Творчий блок стосується предметів "Художня культура", "Людина і світ", "Психологія" тощо, за умови, якщо вони не були обрані в допоміжну складову. Це ті предмети, які важливі не стільки з точки зору професій, скільки з позиції розвитку особистості, естетичного смаку. Тому-то ці уроки й необхідні. На мою думку, півтори години на два тижні достатньо для ознайомлення людей із видатними музичними творами, картинами, їхніми авторами. Звичайно, хочеться більше, хочеться щоб діти були обізнані в мистецтві, проте вважаю, цього часу вистачить аби зацікавити учня на подальші дослідження.

Цілком доцільно було би зробити подібний експеримент спочатку з певною групою шкіл, адже практика все демонструє краще, ніж теорія. Але в певних країнах Європи ця практика діє.

Велика Британія – еталон освіти в наш час. Починаючи писати статтю, вирішив ознайомитися із системою освіти в цій країні. І був приємно вражений тим, що вузька спеціалізація старшої школи на Туманному Альбіоні – звична річ. Існує навіть дві паралельні системи: A-Levels і International Baccalaureate. За першою у 10-му класі дитина обирає три-п’ять предметів, які вивчатиме два роки. Це той набір, що чекатиме на його в університеті. Програма International Baccalaureate більш широка й охоплює шість предметів. Також за цією програмою учень не тільки здаватиме вступні іспити (як у A-Levels), а і пройде додаткові курси з розвитку критичного мислення та вміння писати есе.

Прекрасно розумію, що на реалізацію подібної програми потрібен не один рік, але чи варто воно того? На 100 відсотків ‑ так. Не хотів просто критикувати нашу сучасну українську освіту, бо це може кожен. Тому запропонував один із виходів, напрям, за яким можна будувати подальший хід освітніх реформ.

І, якби Григорій Сковорода жив у наш час, думаю, він би погодився, що "сродне навчання" ‑ достойний елемент формули щастя.

Автор: Антон Тимошенко, випускник 2012 року.

Освіта.ua
10.08.2012

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!