Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Спосіб життя, демографія та сільська школа

Спосіб життя, демографія та сільська школа

Одна з умов стабільного існування будь-якої складної системи - наявність у ній взаємовиключних крайностей (єдність і боротьба протилежностей). Село та місто, сільський і міський спосіб життя здавна являють собою зразок такої єдності

Боротьба особливо наочно помітна на репродуктивному полі суспільства. Схоже, що Мальтус дарма турбувався із приводу прийдешнього перенаселення планети. Людство якось непомітно, між епідеміями, війнами, експериментами зі зброєю масового знищення знайшло-таки більш гуманний спосіб, як себе скоротити. Цей спосіб - урбанізація та міський спосіб життя.

Процес урбанізації породив малодітну родину, не придатну для рішення проблеми відтворення працездатного населення на рівні, що потребується місту. Як у минулому, так і сьогодні ця потреба задовольняється переважно за рахунок припливу сільського населення, що традиційно підтримує народжуваність на більш високому рівні. Причому процес такої міграції вже переступив кордони держав і набув глобального характеру. Життєвий простір найбільш урбанізованих країн, постійно й у наростаючому ступені розріджується міським способом життя, заповнюється мігрантами з держав із перевагою сільського населення й високою народжуваністю.

У нашій країні надлишкове сільське населення давно вже перетекло до міста та робітничих селищ. Ми є свідками міграції вже не надлишкового, а необхідного, навіть залишкового, власне сільського населення. Баланс між селом і містом грубо порушений. Наслідок панування однієї крайності, що наступило, - різкий спад народжуваності у країні в цілому, виродження села, утрата сільського способу життя як національного надбання й моральної цінності. У результаті відбувається вторинне розрідження життєвих просторів, історично й без того не густо заселених. А задоволення потреб держави (читай - міста) у нових і нових робочих руках за допомогою міждержавної міграції несе із собою вибухову енергію нових і нових міжнаціональних напруг, що накопичуються, релігійних, мовних та інших культурних зіткнень і протиріч.

Можна, звичайно, задовольнитися звичною формулою: «Буття визначає свідомість» і філософськи поставитись до всього, що відбувається, як до історичної неминучості. Але свідомість має відносну самостійність. Ми кругом і поруч бачимо, що, скажімо, у політичному плані саме свідомість (погляди політиків, позиції активних верств населення, ЗМІ тощо) визначає наше буття. Крайня форма такого впливу - спрямована маніпуляція свідомістю мас, що стала нині наймогутнішим інструментом управління та сферою високооплачуваної професійної діяльності.

Освіта, поза сумнівом, відноситься до способів впливу на свідомість і тому може використовуватись (і використовується) як інструмент перетворення дійсності. Треба, однак, чітко уявляти, інструментом яких саме перетворень воно є, і відрізняти благі наміри від реально одержуваних результатів. Схоже, що стосовно освіти сільського населення ми такі відмінності якось випустили з уваги або не захотіли побачити.

Ми традиційно приймаємо як аксіому, що місія освіти на селі складається в підвищенні культурного рівня села в цілому й селян зокрема, у згладжуванні протилежностей між селом і містом, забезпеченні сільським громадянам рівних конституційних прав, доступу до суспільно-політичного життя й т. п. При цьому передбачається, що роль освіти на селі винятково позитивна й у ретроспективному плані, і в реальному часі, і в історичній перспективі. З дитинства кожний з нас засвоює, що освіта - це благо й тільки благо. Але якщо спробувати оцінити її роль із позицій сучасних міграційних процесів, то доведеться констатувати, що в нинішній іпостасі освіта працює вже не на процвітання наших сіл, а на їхнє спустошення. Школа рік за роком направляє в місто розумника-випускника, старанного й найбільш свідомого потенційного трудівника, і тим самим у віддаленій перспективі спустошує село. У кожній школі, кожному селі, у кожній родині вже заздалегідь прощаються з таким старшокласником, неодмінно пророкуючи йому (або їй) світле майбутнє десь далеко за рідною околицею. При нинішньому змісті освіти й супутньому їй вихованні добре працююча сільська школа служить, образно кажучи, потужним насосом, завзято й неминуче перекачуючи найбільш здорову, молоду кров із села в місто, позбавляючи село майбутнього. Але якщо школа закривається, то вмирання села відбувається негайно.

Система освіти здавна працювала на процеси урбанізації. Але якщо в роки соціалістичної індустріалізації (і при явному надлишку сільського населення!) це було благом для держави, народів і націй, то в умовах нинішнього демографічного дисбалансу села та міста таке уявлення є в найкращому разі анахронізмом. А з урахуванням більш віддалених наслідків - політичною безтурботністю, що загрожує перерости у злочин держави проти власного народу.

Очевидно, прийшов час визнати, що ефективна демографічна політика стає неможливою без створення специфічної системи сільської освіти, що сприяє відновленню цінності сільського способу життя, стабілізації, а потім і приросту сільського населення, забезпеченню зваженого балансу між міським і сільським населенням, що покриває потреби міста у прирості робочої сили переважно за рахунок внутрішньої міграції.

Але демографія - явище складне, багатофакторне. Наскільки реальним та істотним може бути вплив такого окремо взятого фактора, як освіта? І, головне, якою має бути ця освіта? Якою повинна бути сільська школа?

Відповіді на поставлені запитання ще десь попереду. Але перші кроки в позначеному напрямку вже робляться. Непросто, складно, з нервовою напругою, але робляться. Причому не в міністерських колах, які в пошуках долі сільської школи далі так званої реструктуризації не пішли, і не в установах академічної педагогіки, а в глибинці, у самій сільській школі.

ЗАЗІХАННЯ НА ПОСТУЛАТ

У Жовтневій середній школі (Горище-Линський район Ульяновської області) поставили під сумнів загальноприйняте положення про послідовність становлення життєвої орієнтації особистості. Відповідно до цього положення життєве самовизначення особистості здійснюється у процесі вибору професії. Вибір при цьому мислиться у трьох логічно послідовних кроках. Спочатку школяр має усвідомити явище суспільного розподілу праці та визначити своє ймовірне місце в ньому. Другим кроком повинно бути осмислення їм виробничого розподілу праці й - відповідний вибір. Як заключний крок мається на увазі знайомство із професійним розподілом праці, а далі йде підготовка підлітка до відповідного вибору. (Помітимо, до речі, що саме в цій логіці вибудувана структура передпрофільної підготовки та профільного навчання, запроваджуваних нинішнім Міністерством науки і освіти РФ.)

Однак при такому підході поза полем зору педагогів залишається спонтанна соціальна орієнтація підростаючого покоління, що фактично передує самовизначенню професійному, випереджаючи при цьому будь-які спрямовані педагогічні впливи.

Народжуючись на світ, кожне нове покоління попадає в конкретні природні й культурно-історичні умови. Успішне пристосування до них є обов'язковою умовою подальшого виживання. Це пристосування (входження людського дитинчати в культуру або цивілізацію) визначається спонтанними та спрямованими впливами соціального середовища (старших поколінь) і власним досвідом особистості, що накопичується із часом.

Педагогіка має досить серйозні напрацювання у сфері теорії, організації та методичного забезпечення професійного самовизначення особистості. Передпрофільна підготовка, профільне навчання, професійна орієнтація, професійне навчання відбиті в цілому ряді досліджень, експериментів, у масі публікацій, нормативних приписів та інструкцій. Що ж стосується процесу соціального самовизначення, то соціалістичною педагогікою він сприймався не як результат освітньо-виховних впливів, а як факт класової приналежності, що підлягає повному зникненню в комуністичному суспільстві. Тому із соціалістичної педагогіки соціальна орієнтація випала, а в поле зору постсоціалістичної поки ще не потрапила.

Але якщо процес або явище існують, виходить, повинна віднайтись і потенційна можливість управління ними, впливу на їхній хід і результати. Отже, і у відношенні соціального самовизначення таке управління можливе, і треба спробувати його вибудувати. У тому числі й засобами педагогіки.

Сільська школа є природною частиною практичної педагогіки та сферою освітньої діяльності. У цій якості вона має можливість підсилювати або послабляти ефект спонтанно формуючого досвіду дитини, впливати на хід і результати свідомих і стихійних впливів родини та інших малих соціумів і груп спілкування, спрямовано формувати власні впливи.

Сама дитина умовами народження жорстко вписана в життя оточуючих її соціумів і тому просто не може не освоювати відповідну культуру, ціннісні установки та орієнтації. Однак у принципі вона має свободу вибору і з якогось віку, деякого рівня розвитку може цією можливістю скористатись. І це теж може стати крапкою в додатку до педагогічних впливів.

Як відомо, основи людського співіснування дитина некритично засвоює в ранньому дитинстві способом стихійного усвідомлення. Це особливо стосується засвоєння нею такого складного соціального явища, як спосіб життя батьків та їхнього ставлення до свого способу життя (позитивного або негативного).

Підростаючи, дитина входить у відповідну соціокультурну групу (страт), засвоює або заперечує її цінності й установки. У випадку заперечення виникає орієнтація на якусь еталонну групу, чиї цінності виявляються більш привабливими та значущими. У міру становлення особистості й виникнення основ для критичного сприйняття дитиною (підлітком, юнаком) явищ навколишнього життя відбувається орієнтація на спосіб існування всередині групи приналежності. Що ж стосується професії, то вона виступає як одна із часток, вторинних характеристик способу існування. Пригадаємо, наприклад, типову установку: «У будь-який ВНЗ, аби тільки до ВНЗ!». При такому підході (назвемо його соціократичним) кожний з етапів життєвого вибору особистості одержує інший зміст:

1. Некритичне сприйняття дитиною способу життя своєї родини в ранньому дитинстві.

2. Відносно усвідомлене сприйняття системи цінностей і стосунків соціокультурної групи в наступні роки життя.

3. Свідома (критична, виборча) орієнтація стосовно способу існування всередині способу життя, якого потребують, групи присутності або ж еталонної групи.

Таким чином, звертання до соціальних аспектів самовизначення виявляється досить продуктивним і дає можливість вийти на нове розуміння процесу життєвого вибору особистості, на нове осмислення відповідних можливостей і завдань сільської школи в соціокультурному контексті освіти.

У спробах поєднати минулий досвід професійної орієнтації та нинішнє бачення проблеми ми дійшли висновку, що завдання сільської школи визначаються соціальним замовленням на побудову навчально-виховного процесу, що послабляє (або переборює) тенденцію до міграції молоді із села в місто; що орієнтує на традиційні цінності сільського способу життя, на розуміння й активну реалізацію його сучасних умов і можливостей для самореалізації випускників школи в умовах мінливого села.

Виникло також розуміння, що адекватні такому соціальному замовленню можливості школи можуть бути знайдені й задіяні, якщо дотримуватись логіки соціального самовизначення. У такій логіці чітко вибудовується така структура дидактичних впливів: 1) педагогічна корекція результатів стихійної (спонтанної) орієнтації учнів на який-небудь спосіб життя; 2) педагогічний вплив на соціокультурну групу (групу присутності та/або еталонну групу); 3) педагогічне забезпечення вибору способу існування всередині групи присутності та/або еталонної групи.

Але щоби підступитись до реалізації названих можливостей конкретної середньої школі, попередньо треба було:

  • створити інструментальну концепцію педагогічного забезпечення формування стійкого інтересу учнів до сільського способу життя;
  • у навчальні дисципліни базисного навчального плану, регіонального та шкільного компонентів освіти внести специфічний зміст, що розкриває для учнів сільський спосіб життя, причому у кращих історичних традиціях і перспективах сучасності;
  • розробити та впровадити у практику виховної роботи адекватні виховні технології, забезпечивши культурний, емоційний досвід позитивного переживання учнями елементів сільського способу життя, досвід активного відстоювання та пропаганди позитивних явищ, сторін та елементів сільського способу життя; доповнити традиційні форми професійної орієнтації роботи учнів системою за соціальною орієнтацією;
  • з'єднати загальну освіту з якісною додатковою освітою, що відповідає вимогам мінливого способу ведення сільського господарства.

На основі знайдених підходів, досягнутого розуміння соціального замовлення, загального уявлення педагогів-експериментаторів про кінцеві результати крок за кроком вимальовувались «Концепція педагогічного забезпечення орієнтації учнів на сільський спосіб життя» та програма діяльності, покликана перебудовувати структуру та зміст освітнього й виховного процесу таким чином, щоби спрямовано формувати у випускників мотивацію до самореалізації в умовах мінливого села.

Тенденцію міграції молоді із села в місто передбачалось послабити за рахунок педагогічно організованої переорієнтації на історичні, моральні, екологічні цінності сільського способу життя. У складній соціальній структурі сучасного села необхідно було виділити якісь успішні групи (або хоча б яскравих особистостей), які можна було б використовувати як притягальні зразки (еталонні групи). Учителям та учням треба було по-новому побачити й оцінити переваги сільського способу життя у процесі вивчення навчальних дисциплін і в системі виховної роботи. Усе це необхідно було з'єднати з якісною додатковою освітою (професійною, допрофесійною, загальнорозвивальною), що відповідає вимогам мінливого способу ведення сільського господарства.

Програма педагогічного забезпечення орієнтації учнів на сільський спосіб життя - на погляд її авторів - мала системний підхід, тому що охоплювала елементи освітньої діяльності вчителів та учнів, позакласну роботу, роботу в соціумі; мала оригінальну соціальну спрямованість, що задається реальним соціальним замовленням; мала наскрізний характер дій стосовно віку дітей; єдність теорії та практики; фронтальний характер педагогічних впливів; особистісну зорієнтованість стосовно учнів.

Педагогічне забезпечення містило в собі роботу з усіма прямими й непрямими учасниками процесу соціалізації та прямого педагогічного процесу:

  • навколишнім широким соціумом (жителями села, адміністрацією, установами культури, представниками інших освітніх установ, підприємцями й іншими роботодавцями);
  • з малим соціумом (характерними групами родин, групами безпосередньої присутності, з батьками, педагогами й учнями).

Відповідно до задуму у змістовному відношенні педагогічне забезпечення в себе включало:

  • посильне та спрямоване формування в кожній з вищезгаданих соціальних груп позитивних установок стосовно сільського способу життя, ціннісних установок, адекватних мінливим умовам життя;
  • відбір і систематизацію інформації про сільський спосіб життя (в історичних матеріалах, краєзнавчій роботі, через спрямований підбір літературних джерел і т. п.);
  • спрямованість дитячих інтересів на історію рідного села, історичних коренів своєї родини, історичні та трудові традиції односільчан і родичів;
  • емоційний досвід позитивного ставлення дітей до трудового життя села, родини, школи; особистий внесок дітей в облаштованість і прикрашання житла, вулиці, села;
  • формування специфічних трудових навичок, що відповідають потребам сільського способу життя; демонстрацію трудових досягнень дітей на присадибних ділянках, у трудових об'єднаннях і т. п.;
  • емоційне сприйняття сільської специфіки через особистісне проживання сценічних образів, художню самодіяльність, особисту участь у тематичних виставках образотворчого мистецтва;
  • єдність засвоюваної інформації, власного позитивного досвіду дитини й супутнього зацікавленого оцінного ставлення оточуючих.

У педагогічному колективі була організована робота з відбору й систематизації історичної та навчально-літературної інформації про цінності сільського способу життя, з підбору завдань і вправ, специфічної наочності, матеріалів для історичних і трудових олімпіад, конкурсів і т. п. Удосконалювались і пристосовувались до нових умов елементи досвіду роботи в навколишньому соціумі, що були накопичені школою в радянський період: виступи школярів з номерами художньої самодіяльності перед трудовими колективами, бесіди педагогів з батьками за місцем роботи, спільні трудові операції, зони дії дитячих об'єднань на селі, на своїй вулиці й т. п.

Школа розгорнула роботу зі складання дітьми (при найактивнішій участі всіх старших родичів) історії родин. Практикувалися творчі тематичні твори, конкурси малюнків, віршів і розповідей про село й односільчан, місцеві звичаї та традиції.

Колективом була розроблена адекватна до поставлених завдань концепція виховної роботи. В її структурі виникли комплексно-цільові програми «Сільський рік», «Дитяча організація «Ми - земляки», «Відродження» (програма спільних дій з німецькою діаспорою) та ін.

Приступаючи до рішення завдань соціальної орієнтації учнів на сільський спосіб життя, необхідно було визначитись у показниках та інструментарії вимірів, що дозволяють судити про ефективність проведеної роботи. Передбачалось, що в ході спрямованого педагогічного впливу повинні відбуватися зміни в ціннісних орієнтаціях, перевагах, інтересах і професійній спрямованості особистості. Були сформульовані й вимоги до критеріїв орієнтованості учнів на сільський спосіб життя: вони повинні давати можливість одержання кількісних та якісних даних, що відбивають ступінь привабливості сільського способу життя для учнів, а також динаміку цих показників у міру здійснення педагогічних впливів.

Із усього різноманіття потреб особистості були виділені дві фундаментальні, взаємозалежні. Це потреба бути особистістю (персоналізація) та потреба самореалізації. Якщо потреба персоналізації забезпечує активне включення індивіда в соціальні зв'язки, то потреба самореалізації проявляється у прагненні реалізувати свій особистісний потенціал (задатки, здатності). Скажемо більше: справжньою суттю хорошої освіти повинно бути освоєння шляхів, за допомогою яких людина може стати тим, ким вона здатна стати, тобто самореалізуватись.

Як показники соціальної орієнтації були взяті переваги та стосунок (учнів, їхніх батьків, інших жителів села, педагогів) до сільського способу життя та зміст ціннісних орієнтацій. Для виявлення цих показників використовувались типові психодіагностичні методи. Так, анкетування батьків та учнів дозволяло судити про переваги. Інтегрований показник «Ставлення до сільського способу життя» вимірювався за допомогою модифікованої методики «семантичного диференціала», що дозволяє виявити емоційно-особистісне ставлення до сільського способу життя й простежити його динаміку в рамках будь-якої вибірки.

Ефективним критерієм ставлення школяра до сільського способу життя є зміст ціннісних орієнтацій. Результати тестування (використовувався модифікований тест свідомості життя А. Леонтьєва) характеризують наявність чи відсутність у житті школяра цілей у майбутньому, які надають його життю свідомість, спрямованість, тимчасову перспективу та прихильність цих цілей до села, а також дозволяє домогтися цих цілей, проживаючи в сільській місцевості. У результаті аналізу тестування зроблено висновки про процес самореалізації особистості в умовах села й фактичного прийняття в тому чи іншому ступені сільського способу життя.

Зріз переваг показав, що з 476-ти опитаних учнів 5-11-х класів тільки ледве більше половини (55 %) воліють у майбутньому жити в сільській місцевості. Кожний четвертий пов'язував своє майбутнє з переїздом у місто, а кожний п'ятий - з виїздом за межі країни. Причому тільки 34 % учнів сільського ліцею хотіли одержати спеціальність, пов'язану із сільським господарством.

Переваги батьків розподілились інакше: із 358-и опитаних батьків 66,2 % захотіли, щоб їхня дитина в майбутньому проживала в сільській місцевості; 20 % вибрали місто, 13,8 % хотіли б, щоб їхня дитина жила за кордоном. Професію, пов'язану із сільським господарством, захотіли для дитини 51 % батьків. Інші орієнтують своїх дітей на все що завгодно, тільки не на те, що пов'яже їхнє життя із селом. Перспектива втрати для села приблизно половини випускників школи простежувалась досить чітко. Причому, як показує життя, - найбільш добре підготовлених та активних.

Ідея привнесення в місто навчальних предметів матеріалу, близького сільським можливостям, - створення авторських спецкурсів і факультативів - була сприйнята в педагогічному колективі неоднозначно. Цікаво, що першими почали такого роду роботу педагоги із числа найбільш досвідчених і представники наймолодших. Так, одна вчителька переорієнтувала практично всі теми курсу ОБЖ на сільську місцевість, причому відповідно до місцевих умов. У результаті теми безпечної життєдіяльності обернулись для учнів гостро актуальними проблемами: «Місто як джерело небезпеки», «Екологічні ситуації локального характеру», «Кримінальні ситуації в селі й у місті», «Рибалка, полювання та збирання» і т. п. Уведені викладачем контрольні тести, оригінальні кросворди й узагальнюючі схеми пожвавили викладання. Сам предмет після введення в нього прикладів і проблем реального сільського життя став привабливим і краще осмислювався учнями.

Проект «Сільська проза» (програма факультативу для 6-го класу й методичні рекомендації до програми) відрізняється характерною позицією автора: «Село взагалі та сільська школа зокрема зазнають величезних труднощів матеріального й морального плану, - пише автор у «Пояснювальній записці», - тому важко говорити з дітьми про переваги сільського способу життя. Але, за нашим твердим переконанням, саме в селі більшою мірою, ніж іще де-небудь, збереглись національні духовні початки». Цікаве й інше висловлення: «Література про село - утілення багатовікової мудрості, народної моральності, твердження всесильної могутності природи, оспівування людяності. ...Нинішній сільський житель - спадкоємець (нащадок) культурних, духовно-моральних традицій селянської цивілізації».

У зміст цього факультативу ввійшли такі чіпляючі душу дитини твори, як «Кінь із рожевою гривою», «Фотографія, на якій мене немає» В. Астафьєва, «Уроки французької» В. Распутіна, «Розповіді» Б. Єфімова, вірші «Зимовим вечором на сіннику», «До північного краю» І. Бродського та ін.

Методичний посібник «Агроекологія» (9-й клас) припускає знайомство учнів з інтегрованим курсом біології, географії й екології. Про його значущість для формування світогляду сільського жителя говорить уже вибір тем для занять: «Природно-ресурсний потенціал сільського господарства», «Сільськогосподарські екосистеми», «Екологічні проблеми хімізації», «Проблеми зрошення й висушення ґрунтів», «Біогенне забруднення вод в умовах інтенсифікації аграрного виробництва», «Функціонування агросистем в умовах техногенезу» і т. д

У «Пояснювальній записці» до авторського посібника «Дидактичні матеріали із зоології» (7-й клас) указано: «Втручання людини в життя екосистем ставить зрештою під загрозу існування самої людини. Кожна освічена людина, яка закінчує школу, повинна це знати. Саме біологічні знання становлять основу формування гуманного ставлення людини до свого здоров'я, здоров'я оточуючих, до природи». Така преамбула не залишає читачів байдужими.

Учителі математики почали спробу скласти збірник завдань профільного змісту з арифметики й алгебри. Інноваційні матеріали перевірялись і допрацьовувались у ході практичного застосування й за зауваженнями рецензентів. Їхні автори знайомили педагогів району й області зі своїм досвідом на відкритих заняттях, семінарах, науково-практичних конференціях...

Задум і хід експерименту в певній мірі вже висвітлювались авторами на сторінках періодичних видань, одержали схвальні відгуки педагогічної громадськості. На жаль, запропонований соціокультурний підхід, як ми вважаємо, один із найбільш актуальних експериментів у рамках цільової програми пошуково-дослідницької роботи в Ульяновській області, був зупинений буквально на зльоті, коли загальні задуми стали набувати конкретних форм, матеріалів і результатів, подібних наведеним вище.

Мотиви згортання експерименту однозначно визначити досить важко. Можна лише висловити припущення, що найбільш глибинною причиною зупинки інноваційного пошуку став... сам інноваційний пошук. Експериментальна робота вимагала від членів колективу великої додаткової напруги. По ходу роботи відбувалися зміна визнаних лідерів і висування нових. Як завжди, новизну зустрічало не тільки визнання, а й природний опір. На лихо, цей опір набув не характер продуктивних внутрішніх дискусій, а форму скарг на всілякі дії адміністрації. Послідовна зміна трьох директорів школи накопичену частиною колективу фрустрацію не зняла й потік скарг не зупинила.

Однак вистраждані авторами Жовтневого сільського ліцею напрацювання, матеріали й особистий інноваційний досвід так чи інакше використовуються ними в педагогічній практиці. Експеримент непогано попрацював і продовжує працювати на престиж цієї школи.

Автор: В. Вершинін


09.04.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!