Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Кому потрібна музейна педагогіка у Львові?
Кому потрібна музейна педагогіка у Львові?

Якщо Львів позиціонує себе як місто музеїв, то чому нікому немає справи до таких проектів? Якщо Львів - місто культурної спадщини, то як зможуть її цінувати ті, кому про неї так мало і так нецікаво розповідають?

Кому потрібна музейна педагогіка у Львові?

Уже декілька місяців на устах у всіх розмови про фінансову кризу. Та протягом довшого часу ми говорили й говоримо про кризу культурну, яка все більше поглинає людей, особливо молодь. Часте нарікання на школярів, на їхнє небажання духовно збагачуватися, на те, що їм не цікаві книги, картини, музеї, на те, що в них брак фантазії та ідей. Про це б'ють на сполох...

Тим часом небайдужі вже кілька років у Львові намагаються привернути малого глядача до мистецтва, культури. Зокрема, останні два роки були багаті на посів «зерна» музейної педагогіки у Львові: у Львівській галереї мистецтв наприкінці 2007 року розпочалася «реАнімація музеїв» - із залученням галеристів, музейників, художників, які ділилися досвідом, обговорювали, як можна зацікавити музеєм. Загалом дійшли висновку, що загальні, стандартні оглядові екскурсії є нецікавими, а це відбиває інтерес до музею. «А без осмислення історичної спадщини ми не зможемо творити майбутнє», - стверджували учасники круглого столу, під час якого обговорювали проект  «реАнімація музеїв». Була пропозиція взяти до уваги досвід західних країн. «В Європі практикують водити дітей дитячого садка у музеї. Там діти сідають на підлогу, і, наприклад, малюють свої інтерпретації певного полотна якогось відомого художника. Звідси спочатку інтуїтивне відчуття мистецтва, а потім - свідоме зацікавлення», - переконана художниця Олена Турянська.

За словами куратора проекту, завідувача відділом європейського мистецтва ХІХ-ХХ ст. Львівської галереї мистецтв Віти Сусак, головна мета проекту - продемонструвати суспільству, що музей - не (с)кладовище старих картин, а простір для творчості, де можуть відбуватись діалоги старого і нового мистецтва.

До реанімації музеїв та популяризації українського мистецтва окремо долучилася молочна компанія «Галичина», яка у Львові разом із Львівською галереєю мистецтв провела проект «Живе мистецтво - дітям». Цей проект відбувався у кількох містах України і об'єднав музеї різноманітних спеціалізацій.

Протягом кількох місяців у школах, парках та на вулицях міста дітям та молоді роздавали листівки-розмальовки з контурним зображенням картин із колекції Львівської галереї мистецтв. Творів було вісім. Листівки потрібно було розмалювати так, як бажаєш, а потім прийти в музей, знайти цю картину і порівняти з оригіналом. Кожен юний художник, який долучився до цієї «забави», під час експозиції отримав заохочувальні подарунки від компанії «Галичина» - магніт та значок «Я вмію малювати».

Цікаві «уроки» в музеях

«Урок музейних працівників для школярів» проводили у Національному музеї, Музеї історії релігії та Історичному музеї. Так, наприклад, за словами старшого та молодшого наукових працівників Львівського музею історії релігії Аліни Стеценко та Катерини Назар, у їхньому Музеї був урок «Вплив релігії на єгипетське мистецтво» з усіма, як кажуть, наслідками: музейні працівники здійснили для школярів захоплюючу й пізнавальну подорож у часі з елементами театралізації - були відтворені єгипетські статуї, відомі історичні постаті. Для старших школярів проводили брейн-ринги, кросворди, вікторини. В історичному музеї школярі були журналістами, розглядали експозиції, а потім задавали запитання музейному працівникові щодо музейних раритетів. «Єдине, на що скаржаться вчителі шкіл, які приводять дітей на такі нетипові відвідини музею, - це доїзд: адже спеціального транспорту для учнів немає, зрозуміло, що сихівським школярам найважче добиратися в центр у музеї», - зазначила Катерина Назар.

Те, що в музеях відбувається «музейна педагогіка», не є планом міського чи обласного управління освіти. Як запевнила заступник начальника управління освіти Львівської міської ради Галина Шеремета, окрему програму, як залучити музеї в освітянські уроки, розробила вчитель музики львівської школи №50 Ірина Ласкій.

«Ірина Ласкій є ініціатором впровадження предмету «Музейна педагогіка» у школі №50 і вже протягом семи років, з 2002 року, у школі, де вона працює, єдиній в Україні, цей предмет вивчають учні. Протягом навчального року уроки з музейної педагогіки ведуться у кожному класі, під час яких, цитуючи Ірину Ласкій, «діти спілкуються з живим мистецтвом», - зазначила Галина Шеремета. - Власне на уроках історії, краєзнавства чи географії є можливість відвідати один із наших музеїв. Працівники музею йдуть назустріч вчителям. Школярам цікаві такі нетипові уроки, коли їм про, наприклад, історію чи рідний край, розповідає ще хтось, окрім вчителя. На такі поїздки, крім учителя, їдуть ще супроводжувальні особи (зазвичай, хтось із батьків), адже всі діти в один транспорт не помістяться».

Абстрактні скульптури від п'ятикласників

До музейної педагогіки долучилися й магістри Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. І.Франка, які в межах проекту «Дзиндра - 300 м» розробили музейну програму для дітей. Власне під час зйомок фільму-портрета про Михайла Дзиндру, участь в якому взяли п'ятикласники однієї з львівських гімназій, школярам розповіли про скульптура, відбулася екскурсія Музеєм модерної скульптури, а потім їм запропонували зліпити щось своє.

«Всі діти, які взяли участь у нашій «екскурсії», з великою цікавістю поставилися до цієї пропозиції. Зліплені ними речі мали настільки філософський характер, що це просто розчулювало нас. Були істоти з інших планет, були істоти миру, любові, надії. Діти нам пояснювали, що вони зліпили. Одна дівчинка зліпила абстрактну скульптуру, що нагадувала овал, а в ньому великі діри, дівча пояснило - що то людина голоду, ці діри - це голодні очі», - розповіла один із організаторів проекту «Дзиндра - 300 м» Ольга Петришин.

За її словами, все це відбувалося на голому ентузіазмі магістрів. Перша робота з дітьми в музеї була організована директором Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри Софією Дзиндрою та Центром гуманітарних досліджень. Гроші на глину, з якої п'ятикласники ліпили фігури, дав із власної кишені знайомий, дітей «знайшли» теж по знайомству (звісно, поїздка дітей у Брюховицький музей була узгоджена з батьками та вчителем, який взяв на себе відповідальність за них).

«Ми намагались співпрацювати з обласним відділом освіти, але у працівників відділу є багато своїх завдань і працювати над новаторськими проектами їм не вистачає можливостей. Тому все зупинилось, ще й не розпочавшись. Хоча була пропозиція від міської ради працювати у цьому напрямку, але там також було багато нецікавих нюансів. Наразі бракує розуміння важливості музейної педагогіки для міста серед правлячої еліти і працівників музейної сфери, ще трохи бракує громадської ініціативи. Але, думаю, що це колись запрацює у Львові», - запевнила Ольга Петришин.

Загалом, якщо Львів позиціонує себе як місто музеїв, то чому влада лише на словах підтримує такі справді потрібні проекти? Як, власне, влада планує розвивати Львів як місто музеїв? Якщо це місто культурної спадщини, то як зможуть цінувати цю спадщину ті, кому про неї так мало і так нецікаво розповідають?

Qui prodest?

Музейна педагогіка - розповсюджений у всьому світі напрям роботи музейних закладів, одна з численних форм спілкування із поціновувачами прекрасного. Окрім того, такі «уроки» - це реальна і цікава альтернатива комп'ютерним іграм, «Макдональдсу», куди теж ведуть діток-школярів приїжджі вчителі.

А про «урок» у Музеї модерної скульптури Михайла Дзиндри дізналися львівські «пластуни», які побажали, аби координатори такого «уроку» провели щось подібне для молодших пластунів.

То кому насправді потрібна музейна педагогіка у Львові?


22.02.2009


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!