Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Щодо ролі освітянського "замку" в житті наших селищ
Щодо ролі освітянського "замку" в житті наших селищ

Спроба "корпоративного аналізу" "замку" Міносвіти та "Замку" Ф. Кафки як осмислення дискусії про нову програму зі світової літератури

Щодо ролі освітянського "замку" в житті наших селищ

Ніяк не міг влучно визначитися, що нагадує діяльність Міністерства освіти останнім часом. А ось несподіване та стрімке розгортання дискусії про нові навчальні програми саме зі світової літератури для основної школи не залишило жодних сумнівів.

Та це ж сюрреалістичний "Замок" Франца Кафки, Замок, який живе абсолютно відірвано від оточення, просякнутий абсурдом і страхом перед зовнішнім світом і вищим авторитетом. Бути наближеним до Замку, а тим більше потрапити до нього – велике щастя, бо його мешканці самодостатні, їм байдуже, що відбувається ззовні. Їх дії бездоганні, а вчинки, запитання та клопотання інших, мешканців Села, не мають аніякого значення, бо відпрацьований механізм Замку сприймає все в наперед заданому алгоритмі. Як саме? Єдине призначення Села в цьому романі ‑ обслуговування Замку.

Суцільний сюрреалізм пронизує й будівлю "замку" Міністерства освіти…

"Замок" вирішив, що "треба наздоганяти", і самокерований механізм конвеєра набрав обертів: за два-три місяці паралельно-послідовно створюються півтора десятки типових навчальних планів для 5‑9-х класів і до них ще два десятка навчальних програм, зрозуміло, одразу для всіх класів. Про апробацію навчальних планів і програм навіть мови немає, бо треба ще і шкільні підручники та посібники виготовлювати аж до 2017 року включно й теж паралельно!

Із таким темпом конвеєрного виробництва, що породжується "замком", не передбачено ані потрібних зупинок, ані якихось розмірковувань, ані жодних відхилень… Треба поспішати, бо на початку травня "замкова" колегія повинна затвердити навчальні програми – усі без винятку. Ну хіба це не сюр, коли навчальні програми створюються під початок засідання колегії!?

Але на дворі не початок ХХ століття, коли Кафка з товаришами по чарці смакували абсент. Мешканці "селищ" початку ХХІ століття ‑ у нашому випадку вчителі шкіл – уже не ті. Вони чомусь зажадали поцікавитись, а що це для них готується в "замку" та як їм із цим потім жити? Та й там, розуміючі, що мешканці можуть бути непокірними, запросили їх на обговорювання продукції власного конвеєрного виробництва.

Але несподівано сталось не так, як гадалось. Так, учителі світової літератури й досі не можуть збагнути, навіщо викидати апробоване та вставляти сумнівне. Якщо такий безлад терміново не припинити, то, дивись, і, колегію Міносвіти доведеться, боронь Боже, переносити аж на кінець травня!

І в Міносвіті почали активно діяти. Точнісінько за Кафкою перш за все відрізали, що "Землемір" (у нашому випадку незгодні, яких оголосили "героями") їм не потрібний. Це в замковій Канцелярії щось наплутали, бо їм потрібний лише "помічник Землеміра".

На запрограмованому обговоренні програми зі світової літератури пані з міністерства пригрозила переглянути критерії атестації для "шибко грамотних". Або якщо в дусі вже соцреалізму, то героїня незрівнянної Мордюкової в таких випадках казала, щоби брали те, що дають, а незгодним "відключимо газ і воду".

Ті, незгодні, образились і написали листа міністру освіти. А хто вони такі, щоб писати лист "самому"? "Сам" сказав, що жодної навчальної програми в очі не бачив і що це справа виключно фахівців!

Подальше спілкування "фахівців" (закавичую, щоб не переплутати з іншими фахівцями – київськими вчителями всесвітньої літератури) нагадує діалог двох червоних крокодилів із сюрреалістичного анекдоту, які парять у небі:

‑ Що за дивина, пів на шосту, а Харкова не видно, ‑ каже один.
‑ Та сьогодні ж п’ятниця, ‑ відповідає другий.

Коли вчителі піддали сумніву доцільність внесення певних літературних творів у навчальну програму, їх звинуватили в ретроградстві, назвавши такими, які взагалі не бажають змін і модернізму (у прямому чи літературознавчому розумінні?) змісту освіти. Якщо вчителі апелюють до вікових особливостей молодших підлітків, їм відповідають, що у програму внесено "шедеври світової літератури", а коли звертають увагу на одіозну лексику запропонованих творів, то відповідають, що вся країна була "прокурена". Тобто наслідують відповідні жанрові особливості сюрреалізму чи модернізму, і коли вчителі кажуть про щось "червоне", їм відповідають, що воно "кругле".

Фахова дискусія "перших фахівців" з методики викладання предмета із практичного русла виштовхнулась у поле наукових теорій літератури та ще й прийняла особливе обличчя на зразок Франсуази Саган "Чи любите ви Брамса?". Та з якої такої нагоди вам не подобаються "прокурені вагони"?

Непростою ж виявилася справа узгодження переліку літератури для вивчення у школі нашими дітьми. А чи взагалі вона може бути простою? Напевно, ні, але здоровий глузд підказує, що істина народжується у спорі. А розробники навчальної програми зі світової літератури повинні заздалегідь мати науково обґрунтовану методологію та чіткі критерії формування змісту своїх навчальних програм.

Ані опитування фахівців, ані аналіз формулярів читачів юнацьких бібліотек, ані кількість мільйонів виданих книжок певного автора не можуть бути безумовними параметрами для входження в навчальну програму для школи. Бо в кожного фахівця-науковця існує власна точка зору, а методика експертної оцінки авторами нової програми напевно не використовувалась, що й видно з результатів її роботи. Та й коли її було запроваджувати, якщо маєш жорсткі строки виконання?!

Опитування бібліотекарів про юнацькі читацькі вподобання може мати місце, але не у пріоритетному відношенні. Бо коли опитати користувачів Інтернету, то з’ясується, що 30% цікавляться виключно порно, і хіба з цього можна робити висновки, що подальший розвиток Інтернет-ресурсів полягає у збагаченні його порнографією!

І багатомільйонні книжки модних Коельйо та Роулінг не є остаточним критерієм, бо мода на них, як і будь-яка мода ‑ швидкоплинна. І на Заході вже всіх дратує моралізування першого, та й що таке його "Алхімік" і як вірно його розуміти не те щоб підлітку, а й дорослому, якщо не читав "книгу для всіх і ні для кого" "Так казав Заратустра", так собі – легковажний журналістський влучно поданий варіант останнього, як помісь філософії Ніцше та висловлювань напівбога з Близького Сходу. За таким критерієм треба вносити у програму з літератури марініних-донцових – ось де побиті всі рекорди кількості найменувань книжок та їх накладів на душу нашого населення.

А ось усупереч їм "Ай да Пушкин, ай да сукин син" за своє життя більшістю, яка була випестувана витонченою французькою літературою, уважався так собі письменником, скоріше "рифмоплетом", а, дивись, якось став класиком світової літератури.

Стосовно плодовитої Роулінг, щоб не склалося з її творіннями так, як писав Cтендаль у "Червоному й чорному", коли "копіюються французькі звички із запізненням на п’ятдесят років".

Не можу давати поради про критерії відбору творів, що потрібні нашим дітям, і все ж… Коли я відвідав павлишську школу Василя Сухомлинського, то, окрім інших, у мене залишилось таке незабутнє враження. На стінах шкільних коридорів, замість "піонерських куточків" та іншої атрибутики будівників комунізму, просто по штукатурці кольоровою фарбою були написані прізвища письменників, починаючі з Гомера, та назви їх творів. На моє запитання "Що це та для чого?" мені відповіли так: "Василь Олександрович уважав, що до закінчення школи всі його учні повинні прочитати 100 найвидатніших творінь світової літератури, і тоді учень може вважати себе справжньою людиною".

Чи зазирнули члени робочої групи зі складання нової програми у "список Сухомлинського"? А якщо так, то що з нього залишили в навчальній програмі? І чи взагалі не загубили ми його, пам’ятаючи великого вчителя-патріота тільки тоді, коли треба внести цитату про "Серце віддаю дітям"?

Дитина, дитина і ще раз тільки дитина мусить стати основним критерієм формування змісту навчальної програми зі світової літератури, як і будь-якої іншої. Причому дитина засобами літератури повинна вивищувати свій духовний рівень, прагнути до нелегкого, але правильного шляху вгору, а не, наслідуючи героїв сумнівних творів, із легкістю падати вниз.

Мені дуже шкода, коли онук, дивлячись начебто дитячі мультики, тим більше регоче, чим більше відірваних кривавих голів і рук пролітає на екрані. Ще нещодавно наші діти мали за велике щастя "сфоткатись" на Майдані Незалежності з модерними дитячими героями в образі телепузиків, а через десять років з’ясувалося, що придумали їх у ВВС обкурені наркомани, яких зі скандалом вигнали геть із редакції. Кілька європейських країн наклали заборону на транслювання таких мультфільмів, бо лікарі почали масово діагностувати руйнування психіки в дітлахів, які наслідують своїх улюблених героїв. А на нашому телебаченні телепузики ще довго шматували один одного.

Чи такі загальноцивілізаційні цінності потрібні нам і нашим дітям, щоб задля них переписувати навчальну програму? Не обговорюючи духовний православний аспект новітнього героя-мага Гаррі Поттера, більшість і батьків, і фахівців уважають його сумнівним виховним прикладом для наслідування нашими дітьми. Спитайте в себе, чи хотіли б ви мати такого сина, який із легкістю перетворює вас на жабу в разі ваших зауважень?

Але повернемось до нашого "замку". Це все були дискусії мешканців "селищ" із тими, хто наближений до Міносвіти. А 20 квітня відбулася зустріч представника Міністерства освіти і науки, молоді та спорту із журналістами. Фахівець Міністерства (з великої букви) "надала розгорнуту довідку та всі необхідні роз’яснення щодо нового проекту, а також відповіла на всі запитання", тобто поставила вагому крапку.

Пані відразу приголомшила, що робоча група узагальнила три тисячі пропозицій. "Характерною особливістю проекту нової програми стала реалізація принципу розвантаження – якщо за діючою програмою діти протягом навчання у 5‑9 класах змушені прочитати загалом 5020 сторінок, то розробники нового проекту зменшили це навантаження майже до 4000 сторінок", ‑ подала фахівець одну з основних фішок осучасненої навчальної програми.

Ну, нарешті бідні учні розвантажені, але як бути з перевіреною століттями мудрістю: "Читання – ось краще навчання"? І що викинули, а що ж залишили? Згаданий "список Сухомлинського" вміщує бодай 40 тис. сторінок, і Василь Олександрович уважав це мінімумом. А ще років 15‑20 тому в американських школах для мігрантів, де сиділи по 50‑60 учнів у кожному класі, вивчали світову літературу за коміксами, і вся вона, бідолашна, втулялась у 200 сторінок. Ось де було розвантаження! Але там вчасно схаменулись і повернули світову літературу в її первозданній красоті слова.

За такою логікою задля "розвантаження" учнів потрібно і з математики повикидати більш-менш складні задачі, якщо їх розв’язання потребує від учня напруження більшого ніж дві-три хвилини.

Далі провідний фахівець закликала всіх присутніх "також долучитися до процесу створення нової програми шляхом участі у громадському обговоренні", бо "проект нової програми змінюється щодня – уточнюється, доповнюється і скорочується згідно із пропозиціями, що надходять від усіх небайдужих".

Уявляєте собі – ані дня без змін! Вимальовується знову ж таки картина кафківського Замку, коли до Канцелярії надійшло 156 пропозицій, внесених до реєстру. Ретельно вивчається кожна та фіксується: ось пропонується внести такий то твір – уводимо до програми. А ось пишуть про незрозумілість цього твору – виносимо із програми. І так далі, пропозиція за пропозицією...

Суцільним абсурдним дійством можна вважати й початок презентації програми для обговорення "усією Україною", що відбувся в київському Домі вчителя. Згодом з’ясувалось, що для обговорення підсунули "перший варіант", тобто, обговорюйте-обговорюйте, тільки нам не заважайте.

Такого абсурду вдалося б уникнути, якби в Міносвіти з найважливіших питань чи проблем, до яких можна віднести розробку типових навчальних планів чи програм, створювали не одну єдину "робочу групу", а декілька – дві, а краще три з кожного навчального предмету. А з варіантів на конкурсній основі відбирався би кращий – такого безладу б не існувало.

Тільки не треба посилатись на брак коштів у міністерстві, бо як час від часу виявляється, їх там у надлишку. Тим більше, коли ретельно рахувати кожну гривню. Якби не видавали підручники для початкової школи вартістю в 648 грн, а знайшли б іншу друкарню, яка б залюбки виготовила підручники за 150 грн, то було б заощаджено 160 тис. грн тільки на одному підручнику. Та за ці гроші можна залучити фахівців на п’ять робочих груп.

А якщо взагалі відкинути питання вивчення творів певних авторів на уроках світової літератури в українських школах, що без усякого сумніву вкрай важливе, а зосередитись на суті конфлікту Міносвіти з учителями, то можна дійти до більш ґрунтовного узагальнюючого висновку.

Учителів образило зовсім не те, що ж доведеться вивчати, у всякому разі наші вчителі ще й не з таким "оновленням" впорювались, а те, в який спосіб точиться діалог. Коли зауваження вчителів-практиків, попри всі балачки про демократичність обговорювання, відразу відкидаються; коли листа до міністерства пишуть одні, а на зустріч запрошують інших, коли факти подаються в потрібному вигляді, коли відразу навішуються ярлики ретроградів у личині героїв, які самі собі вибудовують барикади.

Ну не можна так з нашими вчителями, бо вони закінчили ті ж самі вищі навчальні заклади, що й розробники навчальних програм. А до того ж, коли майбутні розробники пішли в науку чи керівництво, учителі пішли працювати у школу, де набули не аби якого власного практичного досвіду. Невже такі вчителі не заслуговують на те, щоб їх думка була з повагою та вдячністю вислуханою.

Останній роман Франца Кафки "Замок" залишився незавершеним і побачив світ уже після смерті автора та всупереч його волі. Дотепер незавершеним остається і сценарій обговорення проекту нової програми світової літератури. Ось на сайті міністерства виклали "доопрацьований під час громадського обговорення проект програми зі світової літератури... станом на 23 квітня", але "робота триває. До колегії Міністерства залишилось два тижні, і робоча група встигне опрацювати зауваження і пропозиції до оновленого проекту".

Ось така собі вдумлива, кропітка, виважена робота з програмотворчості. Нічогісінько не міняється, учителів хвилює те, що ввійде у програму та як це вплине на виховання та розвиток учнів, а Міносвіти – чи впораються до засідання колегії. І "доопрацьований" не означає остаточний, що потрапить на стіл членам шановної колегії, яка має прийняти програми – усі, гамузом, і зі світової літератури, і з історії, і з математики... А що ввійде в остаточний варіант з’ясується 1 вересня 2013 року.

Про закінчення роману "Замок" можна тільки здогадуватись, як і про закінчення епопеї з обговоренням програми світової літератури.

Автор: Олег Іванов, головний редактор журналу "Відкритий урок".

Освіта.ua
24.04.2012

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!