Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Школа і родина: пошуки взаємодії

Школа і родина: пошуки взаємодії

У результаті змін, що відбулись у суспільстві, назріла необхідність переоцінити існуючі десятиліттями уявлення про функції освіти та виховання, взаємодії школи й родини

Родина - це суспільний інститут, де відбувається соціалізація дитини, де засвоюються загальнолюдські норми, цінності у процесі взаємин з іншими людьми, формуються перші стійкі враження про навколишній світ. З родиною людина нероздільна все життя, міняється тільки її роль. Багато вчених стверджують, що за всіх часів і в усіх народів соціалізація дітей була єдиною специфічною функцією родини, а інші функції (економічні, підтримка добробуту тощо) є другорядними. Родина не тільки закладає основи формування особистості, а й забезпечує найважливіші умови її розвитку.

Не применшуючи значущості громадських інститутів виховання, треба визнати, що людство не створило іншої ланки у виховній системі, що за силою емоційно-морального впливу на зростаючу людину відповідала б сімейному.

Сімейне виховання має ряд переваг і засноване:

  • на авторитеті батьків;
  • воно індивідуальне, впливає безпосередньо на конкретну особистість;
  • любов до батьків забезпечує всю повноту почуттів дитини, діти в неблагополучних, неповних родинах і сироти страждають від нестачі тепла й уваги;
  • родина як соціальна мікрогрупа передає різнобічний соціальний досвід підростаючому поколінню, є найважливішою сходиною соціалізації особистості.

Різні наукові дослідження підтверджують наявність тісного зв'язку між типом особистості, яка формується, й виховним потенціалом родини. Родина характеризується безперервністю та тривалістю виховних стосунків між людьми різного віку, життєвого досвіду, різних особистісних якостей, із різним соціальним статусом у суспільстві.

Підвищення ролі родини у вихованні значною мірою залежить від школи, характеру її відносин із дітьми та їхніми батьками. Адже багато років протягом усього терміну їхнього навчання спільні зусилля вчителів і батьків спрямовані на створення повноцінної та гармонійно розвиненої особистості. Їхня взаємодія здійснюється в найбільш важливі для дитини та підлітка роки, коли закладаються основи формування особистості.

Школа як суспільний інститут не може замінити родину, вирішити багато її соціально-економічних і матеріальних проблем, вона покликана піднімати виховний потенціал, авторитет родини за допомогою організації продуктивних взаємин із батьками своїх учнів.

Основа взаємодії «родина-школа» в нашому навчальному закладі визначається такими напрямами:

  • підвищення педагогічного рівня знань батьків у період усього навчання дітей у школі;
  • консультування батьків із питань виховання психологами школи;
  • узгодження виховних педагогічних дій педагогів і батьків;
  • організація соціально-педагогічної допомоги родині;
  • спільне вироблення найбільш адекватних напрямів удосконалювання виховання підростаючого покоління.

Підвищення виховного потенціалу родини, педагогічної культури батьків можливе за умови позитивно спрямованої взаємодії родини та школи. Така взаємодія припускає рівноправні позиції педагогів і батьків у вихованні, розвитку особистості дитини.

Однак треба визнати, що в питанні взаємодії родини та школи зустрічається така думка: батьки - це «помічники», «підсобна сила» при школі. Таким чином, родині приділяється роль об'єкта педагогічного впливу, а школі - роль домінанти. Реально ж взаємодія припускає, що і школа, і родина - рівноправні суб'єкти соціального виховання дітей. При зменшенні значущості одного з них неминуче зростає роль іншого, і рівноправність сторін порушується.

Більш ефективною буде взаємодія, в якій кожна зі сторін є й об'єктом, і суб'єктом одночасно. Повноцінна взаємодія ґрунтується на таких критеріях, як:

  • доброзичливість;
  • такт;
  • повага;
  • довіра;
  • оптимізм;
  • відвертість.

Визначену роль відіграють взаємозалежність і взаєморозуміння, оскільки успіх одного із суб'єктів взаємодії обумовлений зусиллями, діями іншого.

Природно, і школа, і родина прагнуть досягнення повноцінної взаємодії. Але нерідкі ще випадки прояву з боку педагогів безтактності, нетерпимості, домінування, нерозуміння у спілкуванні з дітьми та їхніми батьками. У свою чергу, багато батьків не зовсім чітко усвідомлюють свою громадянську й особисту відповідальність за розвиток, виховання та навчання своїх дітей. Є такі батьки, які вважають своїм обов'язком забезпечити дітей матеріально, а виховання покладають на педагогів.

І тільки спільними зусиллями, доповнюючи та підтримуючи одне одного, родина та школа можуть досягти бажаних результатів. І в батьків, і в педагогів мета одна - благо дітей, їх повноцінний і гармонійний розвиток.

Кожна школа в роботі з батьками має свій певний досвід. Проведення таких спільних заходів, як «круглі столи», фестивалі, виставки, батьківські спектаклі і багато інших заходів, сприяють взаєморозумінню вчителів, батьків, дітей, де вони одночасно є організаторами й учасниками.

Однак необхідно поставити питання про створення системи педагогічної взаємодії на рівні «родина-школа», зрозуміло, з урахуванням традицій, існуючого досвіду, можливостей та особливостей шкіл, міст, селищ чи регіонів. Хоча в силу ряду об'єктивних причин здійснити сьогодні це не просто. З одного боку, те, що відбувається в суспільстві, кризові явища, перебудова його соціально-економічних структур загострюють кризу родини. Низький рівень взаємодії всередині родини, багаточисленний розпад родин, зниження авторитету батьків, ослаблення духовних основ родини, збільшення розриву між поколіннями негативно впливають на характер педагогічних стосунків. З іншого боку, орієнтацію на виховання особистості нового типу, зростання значущості процесів самовиховання та соціалізації, індивідуалізацію та диференціацію навчально-виховного процесу й інші явища можна розглядати як позитивні зміни.

Розв‘язання цих протиріч вимагає максимального зближення родини та школи, тому що їх об'єднує загальна мета - розвиток особистості дитини через забезпечення гармонії індивідуального й колективного, оскільки кожна дитина одночасно є об'єктом і суб'єктом різноманітних соціальних стосунків. Розвиваючи в кожній дитині індивідуальне, родина та школа готують її до життя в суспільстві та співробітництва з членами суспільства.

Забезпечити таку гармонійну взаємодію індивідуального й колективного можна за допомогою відновлення системи родинно-громадянського виховання.

Основні умови її реалізації можуть бути такими:

  • батьки - не просто помічники педагогів, а рівноправні учасники процесу розвитку дітей (інтелектуального, морального, фізичного, психічного тощо);
  • перехід школи від домінуючих сьогодні форм масової роботи з родиною до групових та індивідуальних форм взаємодії, побудованих на діалоговій основі;
  • здійснення на практиці диференційованого й індивідуального підходу до родин;
  • систематичне й цілеспрямоване надання різноманітної психолого-педагогічної підтримки родинам;
  • установлення ефективного контролю, заснованого на діагностиці, й поетапного аналізу процесів навчання та виховання дітей;
  • забезпечення своєчасної корекції у зв'язку з виникаючими труднощами та відхиленнями в розвитку дітей.

Існують і фактори, що справляють найбільший вплив на виховання в родині:

  • батьківський контроль - активний, творчий, ненав'язливий, який демонструє поважне ставлення до дитини;
  • способи стосунків батьків із дітьми, сутність яких - у спільних діях, турботах, змістовному дозвіллі;
  • батьківські обґрунтовані вимоги, що сприяють розвитку дитини, її самостійності та розумінню самоцінності;
  • емоційна підтримка, довіра, виражені батьками у своїй любові до дітей, причому в любові не за щось конкретне, а просто за те, що вони - діти, найкраще, що є в батьків.

Освіта.ua
05.02.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!