Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Школа- це просто
Школа- це просто

Колись для багатьох захоплююче звучало: "Транзистор - це просто". Сьогодні вчасно сказати: "Мікросхема - це просто". Наприклад, у нас щоранку техпрацівниця починає робочий день ліцею з того, що просто вмикає на комп'ютері автоматичну програму подачі дзвінків на заняття та перерви

Школа- це просто

Цю просту програму поставив на додатковій мікросхемі простий ліцеїст-старшокласник. Учителі й учні щоранку йдуть до ліцею, і починається проста співпраця...

Не бійтесь впускати в себе творчі ідеї,
формальні доженуть нас самі.
Людмила Авескулова

На перший погляд видається марним знайти педагогів чи учнів, котрі безумовно мали б саме таке сприйняття освітянської дійсності: «Школа - це просто». Особливо за нашої кількості керівних стосовно школи надбудов. А чого варті наші «напризволяще» щодо фінансування чи соціально-правового захисту шкільництва, ненаукові психолого-організаційні засади (різні вікові категорії в одній будівлі під єдиним режимом) чи відоме: «Без школи немає села» як перевертання з ніг на голову первинно-природного суспільного базису «Що для кого чи хто задля чого?».

Усе це та йому супутнє робить наш шкільний механізм до такої міри ускладненим, що важко щось подібне віднайти будь-де у світі. Знаю це не з розповідей, бо випадало не тільки бачити іноземні шкільні осередки, а й роками працювати в них, на їхніх чужинських дітей.

Тільки нічого з таких ускладнень не відміняє шкільної сутності. Вона є надзвичайно простою. Настільки простою, що чесні освітянські спеціалісти можуть відверто заявити: «Жодної науково-педагогічної теорії не існує. Її з позицій наукових основ теорії й не вдасться сформувати». Педагогічні знахідки були й будуть існувати, їх можна до певної міри «тиражувати». Але засобами мистецтва (педагогічного), а не у вигляді впевненого науково-технологічного відтворення. «Створюй відповідні умови й отримуй адекватні результати», - дуже цікаво та корисно про це пише Григорій Громико.

- На що таке шкільне, що є простим за сутністю, ти спрямовуєш думку?

- На природну основу навчання як такого. Не збираюсь морочити голову теоретичними екскурсами: мова піде про практику. Більше того, про дуже просту практику, але яка значно ефективніша від теперішнього наукоподібно-ускладненого шкільного сьогодення.

- Невже є сенс спрощувати те, що й так не дуже вдало працює попри багатофункціональність підсистем шкільного цілого?

- Не лінійне, а творче мислення часто нам підказує: «Щоби покращити роботу системи, іноді треба не додати, а навпаки - вилучити дещо, що її перевантажує».

Навчання у школі як з'явилось, так і зберігається досі з причин дієвості в житті цивілізації, її наукових надбань. Яким би важливим не видавалось долучення дітей до ідеологічних, виховних чи мистецьких потреб суспільства, а без використання основ наук як власної сутнісної бази не існувала й не існує жодна школа планети.

Школа як трансМІСІЯ до основ наук. Звісно, не єдиним «науковим хлібом» живуть школа й суспільство, але заперечувати ту правду життя, що «хліб усьому голова», - це як бризкати водою проти вітру. Якщо підказкою до сімейного щастя є приказка: «Шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок», то для вчительського професійного щастя достатньо зрозуміти, що «Шлях до «серця» науки пролягає через «жорна» її застосування». Це коли усвідомлювати, що будь-яка праця є справжньою, якщо вона продуктивна.

Людина з відповідальним ставленням до життя не вивчає науки просто так, заради того, щоби «знати». Останнє нікого, окрім творців кросвордів, не цікавить - суспільство шукає через свої суспільно-економічні осередки тих, хто щось уміє. Як би ми не лаяли гроші як такі, але придумані вони як мірило продуктивності праці саме конструктивно-творчим ядром цивілізації.

- Як ці роздуми можуть нас наблизити до того простого у шкільному механізмі, що є ще й ефективним?

- Я подумав про це, побачивши одного дня в Інтернет-мережі: «В педагогике есть целый ряд великолепных произведений, педагогических поэм. Но зато мало простой, понятной, и главное, инструментальной педагогической прозы. Чтобы взял - и заработало...» (Анатолий Гин (Росія) - руководитель ЛОТ «Универсальный решатель».

А ще в бесіді з Людмилою Авескуловою: «Якщо ми ставимо за мету створити систему навчання дорослих проектному менеджменту, то цей культурний інструмент повинен бути простим і зрозумілим для мільйонів». А внутрішній голос і каже: «Отакого - приїхали: усе життя люди тільки те й роблять, що вчать чи навчають, а певності в оптимальності вибору навчальних «інструментів» не мають. Але ж у тебе, здається, такої проблеми ніколи не було». Дійсно, уже з часів студентської практики твоя праця подобалась як тобі самому, так і твоїм учням, їхнім батькам, керівництву закладів. Це при тому, що нічого видатного за тобою «не водилось».

- У чому причина?

- Дозволь знову дещо відтягти момент «дотику» до найбільш «інтимної» точки.

Давайте звернемо увагу ось на такий анекдот: «Професор на екзамені вже не має сил його продовжувати та каже: «Давайте так: останнє, дуже простеньке запитання, я ставлю вам «три» і йдемо по домівках». А студент у відповідь: «У мене є краща пропозиція: ви ставите мені «чотири», а я вас навчу користуватись мобільним телефоном і банкоматом, щоб ви змогли отримати свою платню за останні півроку».

Ми настільки звикаємо до простоти застосування надбань науки, що перестаємо помічати цю простоту, котра з кожним новим досягненням стає ще більш уражаючою. Наприклад, телефонні розмови спростились настільки, що навіть неймовірна наша мобільність не є тому перешкодою. Дійшло до того, що можна не тільки не тримати в пам'яті потрібні номери телефонів, не тільки не носити із собою записник, а навіть не набирати необхідну комбінацію цифр - достатньо висвітити потрібне ім'я й натиснути клавішу.

Усе геніальне просте. Сучасний мобільний телефон є надзвичайно простою річчю в користуванні, але щоб так було, його «зіткали» із трьох сотень наукових розробок.

Сучасним автомобілем успішно керують мільйони тендітних жіночок, котрі не розуміються на техніці, але з технікою авто добре порозумілись його творці.

- Що ж нам, освітянам, заважає бути такими творцями «шкільної машини», щоби в учнів були й легкість у навчанні, і його добра результативність?

- Заважає підміна простоти мудрості на примарний імідж наукоподібності.

Учителю досить просто організувати спільну з ним роботу учнів із застосування основ наук (натискання інтелектуальних кнопочок), а все інше прикладеться.

- Так у чому проблема: проста спільна робота з виконання вправ, розв'язування задач, підготовки міні-розповіді, есе й т. п.?

- Проблема в тому, що все це діти повинні робити разом з учителем, у його присутності та з його допомогою.

А якщо вчитель сам не певний, що здатен упоратись із завданням не в порядку підготовки до уроку, а тут, у класі, спонтанно й під градом різноманітних запитань, бо кожний учень помиляється чи втрачає розуміння по-своєму?

Або, якщо вчитель не володіє методами впливу на дітей для формування робочої атмосфери, і замість цього йому доводиться весь час боротись проти бедламу на уроці?

А якщо він позбавлений так необхідних для навчальної атмосфери ниточок душевного емоційного зв'язку як зі своїми учнями зокрема, так і зі школою в цілому?

Проблема в тому, що, перш ніж виходити до учнів, учителю треба бути «зітканим», ні, не із «трьох сотень», а хоча б із перерахованих вище трьох здатностей - володіти предметом, бути «режисером та актором» одночасно та мати емоційну структуру, резонансну школярам.

Такому вчителю практично нічого не треба щось робити з якимось помітним напруженням. Достатньо просто приходити до школи і жити там у своє задоволення, бо:

  • готуватись до уроків означає просто оптимально підібрати матеріал, а не повторити чи вивчити його;
  • провести урок означає просто розподілити «ролі» між учнями та вибрати власну, а «спектакль» сам усе зробить, бо він не на сцені, а у справжньому житті;
  • досягти навчально-виховної ефективності уроку означає просто підтримати емоційні зв'язки між учасниками «спектаклю» та його сюжетним змістом.

За наявності на освітньому полі країни саме таких «гравців» у його організаторів відпадає потреба в затратних, але неефективних «підпорках» шкільної піраміди, котру ми все ще намагаємось утримати основою догори, а вершиною вниз.

Який сутнісний зміст вкладати в цю перевернену піраміду? Мова йде про ресурсну освітянську піраміду: що і скільки ми виділяємо на зв'язок «учитель-учні», а що на навколошкільні «підпорки».

Якби обсяг державних ресурсів закладався на діяльність по лінії «учителья-учні» як на основу шкільної піраміди, то автоматично відпала би потреба в безлічі теперішніх «підпорок». Достатньо пригадати відоме: «Дайте мені 10000 добрих учителів, і я зміню країну на краще» Бісмарка. Ніхто не запам'ятався чимось подібним щодо того, що чим більше фінансування на чиновні структури, тим краще майбутнє громадян країни. І воно не тільки так у радянських чи пострадянських системах. Наприклад, молодий працівник Пентагону, побачивши, що у специфікації дріб'язковий напівпровідниковий діод коштує близько 100 доларів, пішов і купив у магазині навпроти за один долар. З ентузіазмом і в піднесеному настрої продемонстрував це своєму керівництву і... був звільнений з роботи наступного дня: що «добре» для громадян, часто не є таким для організаторів громадських порядків.

Просто для здорової суспільної самоорганізації треба мати здорових психічно та морально хоча б його організаторів.

Ментальне розуміння. Слов'яни вирізняються серед інших своїм рівнем духовних задатків. Але гіпертрофія цього аспекту доводить до абсурду, який ми часом не помічаємо. Акцент на імператив «віри, надії та любові» формує уяву, що вони є «інструментом» для творення гідного життя. А насправді інструментом для якісного життя є праця із застосуванням дієвого знання, а як наслідок, за останнього життя стає наповненим вірою, надією та любов'ю.

Доречно пригадати анекдот: українець каже «Весь час із вірою, надією та любов'ю молю Бога послати мені виграш у лотереї». На що Бог подумки коментує: «Невже не дочекаюсь, щоб ти здогадався купити хоча б один лотерейний білет?».

У такому ключі до сих пір як діяла, так і діє наша школа: весь час розповідає та показує дітям сюжети про науки й ніяк не перейде, навіть у старшій школі, до імперативу практикувати науки. Як можна щось зробити своїм інтелектуальним активом чи ресурсом без постійного застосування цього?

Але як основою навчання робити практику, коли ми ще не все їм пояснили? Та й не треба пояснювати всього: дайте хоча б щось уяснити дітям як майже своє власне прозріння. Будьте поруч, але не заради пояснення знову і знову, а щоб створити їм оте надзвичайно важливе «майже». Науковий зміст, що проходить через дитину як її власна робота з адаптації теорії до конкретики життя (вправи, завдання, тощо), стає її внутрішнім інтелектуальним надбанням. Що й вимагалось від навчання як такого, бо менталітет школи як денного клубу для молоді (контрзасіб впливу «вулиці») не дозволить їй реалізувати свою місію в сучасних умовах цивілізаційної ноосфери.

Зі старим менталітетом поріг інноваційного суспільства не переступити.

До того ж, таке ганебне явище «вулиці як носія аморальності» досі не зникає з життя суспільства, бо тримається на тій внутрішній «основі», що надто багато активних молодих людей нічого із суспільно-корисного предметно не вміють робити: їхня енергія знаходить вихід у псевдодіяльності.

Як же архаїчно до сих пір уважати, що для виховання треба саджати дітей у класи і весь час розповідати їм про вихованість! Це замість того, щоби помістити їх у таке поле діяльності, де б вони весь час отримували імпульси до того, щоб дістати зі своїх внутрішніх схованок (ВИ - ХОВАННЯ) морально кращі природні потенції. ВИ - ХОВАННЯ якраз і означає - віддати краще зі свого внутрішнього «Я» ближньому в ході так бажаної для юних громадської діяльності. Розповіді про добро чи споглядання його зі сторони призводить до дещо іншого: «Не вчіть мене жити», - волають нам юні, чіпляючи значки з таким написом. Самі діти нам підказують: «Прямолінійно нав'язані думки про вихованість без адекватного дієвого поля не є вихованням», а ми продовжуємо переробляти «пусте в порожнє», фінансуючи «млин повчальної «виховної» роботи», наче воно є розумнішим за саме життя.

Так само архаїчним є до сих пір уважати, що для навчання треба саджати дітей у класи і весь час розповідати та пояснювати, що таке наука. Це замість того, щоби помістити їх у таке поле діяльності, де б вони міцніли інтелектуально за рахунок грамотно підібраних вправ. Мені досить легко зрозуміти силу продуктивного характеру навчання: після десяти місяців вивчення іноземної за спеціальною методикою «занурення в мову» замість традиційно-архаїчного накопичення фрагментів «про мову», уже під час роботи за кордоном, запитанням: «Ви перекладач?» робили комплімент не стільки мені, як інноваційній методиці, здатній на таку результативність, котру зазвичай отримують після п'яти років навчання на факультеті іноземної мови. Якось під час перебування у Криму з групою ліцеїстів і викладачів дружнього нам французького ліцею м. Рошфор (поблизу форту «Байяр») мій близький товариш Патріс Робіяр питає: «Владімір, а як це так виходить, що ти - учитель фізики, а володієш французькою краще, ніж місцева дипломована вчителька французької?». Звісно, я не став розповідати про те, як багато непродуктивного закладено в нашу освітянську самоорганізацію, просто вказав на брак живої практики випускників наших ВНЗ з носіями мови. Та тільки чи доречно нам закривати очі на власні ж розробки ефективного навчання, коли вдається за рік успішно оволодівати трирічною програмою з математики в найзвичайнісінькому класі! Проста практична робота учня зі змістом науки дає значно більше, ніж ускладнені системи заходів щодо науки.

Не менш архаїчно відсталим є таке розуміння, що менеджмент освіти - це періодично збирати керівників закладів в одному залі й виголошувати імена успішних і безпорадних керівників: хай намагаються добре робити те, що ми й самі до пуття не розуміємо, не знаємо і не вивчаємо. Іде перелік «проколів», що супроводжується закликами «Треба ж щось робити!». Це замість створення та підтримки життєздатності чітких «правил» і процедур, котрі забезпечують конкурентотворчий розвиток освітньої системи, замість керувати цілями та змінами через залучення відповідних людських і матеріально-ментальних ресурсів.

Але чому така живуча практика ускладнення змісту та форм як вивчення основ наук, виховної роботи, так і діяльності з організації навчання? Тому, що метою більшості педагогічних систем є не розвиток особистості учня, а їх мета - це укріплення влади дорослих над дітьми. Для них головне, щоби спочатку діти сліпо слухались батьків і вчителів, а потім, у дорослому віці, - правителів (політичних, професійних тощо). Творці таких систем як несвідомо, так і підсвідомо знають таке: якщо навантажити свідомість людини значним обсягом незрозумілого чи потоком смислових протиріч, то вона досить швидко «здасться» й перестане намагатися здійснювати пошук дієвої істини. На тлі такого стану достатньо людині сказати «Роби так», і вона буде це робити. Це є основою балансу між непрямим гіпнозом і нейро-лінгвістичним програмуванням свідомості людини. А часто ідеологія несе в собі не стільки ідею заради чогось, скільки маніпуляції заради когось.

На щастя, за умов відсутності «ведучого» головним внутрішнім дієвим поводирем людини стає природний зміст її свідомості. Тільки що ж резонансне до доброго в людині закладає теперішня авторитарна чи поставторитарна педагогічна система? Вона не лише має вкрай низький ККД, а і є протиприродною: замість розвивати здатність людини управляти власним природним внутрішнім ресурсом, насаджує імператив зовнішнього «закону» (від Людмили Авескулової).

Недарма учні так люблять тих учителів і вихователів, які вміють бути зрозумілими, який би складний матеріал не викладали чи які б незвичні виховні проекти не вели.

Школа - це просто, якщо вона є тим середовищем, де дієве знання проходить через голову та руки кожного учня й керується при цьому його розУМІННЯМ.

Автор: В. Другов

Освіта.ua
04.02.2009

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!