Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Людина як предмет наукового пізнання

Людина як предмет наукового пізнання

Із питанням біологічного та соціального тісно пов'язана і проблема несвідомого та свідомого в людині. Протягом довгого часу у філософії домінував принцип антропологічного раціоналізму: людина, мотиви її поведінки й саме буття розглядались тільки як прояв свідомого життя

Цей погляд знайшов яскраве відображення у знаменитому висловлюванні французького вченого та філософа Р. Декарта: «Думаю - значить, існую».

Людина за таких умов виступає лише як «людина розумна». Але починаючи з Нового часу в ученні про людину все більше займають проблеми несвідомого. Такі мислителі, як Лейбніц, Кант, Кьєркегор, Гарттман, Шопенгауер, Ніцше, почали аналізувати роль і значення психічних процесів, які не усвідомлюються людиною, з різних боків. Найбільш значний вплив на розробку цієї проблеми спричинив З. Фрейд, який відкрив цілий напрям в ученні про людину та ствердив несвідоме як важливіший фактор людського виміру й існування.

Відповідно до його концепції, психіка людина складається із трьох пластів. Найніжніший і могутній пласт - «Воно» - знаходиться за межами свідомості. За своїм обсягом його можна порівняти з підводною частиною айсберга. У ньому зосереджені різні біологічні потяги та пристрасті, перш за все сексуальні, та витіснені зі свідомості ідеї. Потім іде порівняно невеликий прошарок свідомого - це «Я» людина. Верхній пласт людського духу - «Над-Я» - це ідеали та норми суспільства, моральна цензура.

За Фрейдом, особистості, людське- Я - вимушене постійно критись і розкриватись поміж, образно кажучи, Сциллою та Харибдою - неусвідомленими потягами «Воно» та морально-культурною цензурою «Над-Я». У результаті вказується, що особисте «Я» - свідомість людини - не є «господарем у своєму домі». Саме сфера «Воно», цілковито підкорена принципу задоволення та насолоди, рішуче впливає на думки, почуття та дії людини. Тому сама людина - перш за все істота, яка управляє та рухає сексуальними спрямуваннями та сексуальною енергією (лібідо).

Драматизм людського існування, за Фрейдом, «підсилюється тим, що серед несвідомих потягів є і спадкова схильність до порушень та агресії, котра знаходить граничне відображення в «інстинкти смерті», проти стійкого «інстинкту життя». Внутрішній світ людини виявився ще й ареною боротьби поміж двома цими потягами. Урешті-решт Ерос - бог кохання та Танатос - образ смерті розглядаються Фрейдом як найбільш могутні сили, які визначають поведінку людини.

У результаті біологічне несвідоме начало стає в ній визначальним. Людина, за Фрейдом, - це перш за все еротична істота, яка керується несвідомими інстинктами. Проблема несвідомого цікавила і швейцарського психолога та культуролога Г. Юнга. Але він виступив проти трактування людини як істоти еротичної та спробував більш глибоко диференціювати фрейдівське «Воно». Зокрема, Юнг виділив у ньому, окрім «особистого несвідомого» як відображення у психіці індивідуального досвіду, ще й більш глибокий прошарок - «колективну несвідомість», котра є відображенням досвіду попередніх поколінь. Зміст колективної несвідомості складають, за Юнгом, загальнолюдські першообрази - архетипи (наприклад, образ матері-батьківщини, народного героя, богатиря тощо). Сукупність архетипів створює досвід попередніх поколінь, котрий успадковується новими. Архетипи лежать в основі міфів, сновидінь, символіки художньої творчості. Сутнісне ядро особистості складає єдність індивідуального й колективного несвідомого з домінантою все-таки останнього. Людина, таким чином, - це перш за все істота архетипна.

Ця проблема розвивалася й іншими представниками психоаналізу - послідовниками Фрейда. А. Адлер піддав критиці вчення Фрейда за його біологічну й еротичну детермінацію людини. За Адлером, людина - не тільки фізіологічна, а й соціальна істота, життєдіяльність якої пов'язана зі свідомими інтересами. Тому «несвідоме не суперечить свідомості». Таким чином, Адлер у деякій мірі вже соціологізує несвідоме та пробує зняти протиріччя.

Найбільш видатним представником неофрейдизму, або сучасного фрейдизму, є німецько-американський психолог і соціолог Е. Фромм. Він виступив проти біологізації несвідомого й піддав критиці теорію Фрейда за проголошення ним антагонізму поміж сутністю людини та культурою. Разом із тим він відкинув і соціологічне трактування людини. Фромм спробував об'єднати психоаналітичні ідеї Фрейда з марксистською концепцією людини та знайти між ними деяку середину. За власним визнанням, його точка зору є «не біологічною й не соціальною». Одним із найбільш важливих факторів розвитку людини, думає він, є протиріччя, які витікають з її подвійної природи. Людина є часточкою природи і підкоряється її законам, але одночасно вона й суб'єкт, наділений розумом, істота соціальна. Це протиріччя Фромм називає «екзистенціальною дихотомією».

Людина, за Е. Фроммом, біологічно не пристосований індивід, унаслідок чого й існує соціальний розвиток. Але до кінця розвинути свої соціальні можливості вона теж не може, бо смертна. Тому людина - істота «незавершена і неповна». Мотиви поведінки людини досліджуються Фроммом через призму цих протиріч. Але врешті-решт поведінка людини обумовлена все-таки бажаннями й конфліктами в галузі несвідомого.

Еволюція фрейдизму свідчить про те, що представники психоаналізу все більше відходили від ортодоксальної концепції Фрейда, схиляючись у бік визнання ролі свідомості та впливу соціального фактора на розвиток людини. Так, відповідно до Фромма, нова епоха, пов'язана з функціонуванням ринкових відносини в умовах «розвиненого капіталізму», породжує й «людину нового типу», котру він описує як «ринковий характер». «Людина, яка має ринковий характер, - пише він, - сприймає все як товар - не тільки речі, а й саму особистість, включаючи її фізичну енергію, навички, знання, думки, навіть посмішку, і її головна мета - у будь-якій ситуації зробити вигідну справу».

Людина: індивід і особистість. Різницю в понятті людини як індивіда й особистості добре зрозумів російський філософ М. Бердяєв. «Особистість слід відрізняти від індивіда, - писав він. - Особистість є категорією духовно-релігійною, індивід же - категорія натуралістична - біологічна.» Людина розглядається як індивід в якості одиничного представника роду людського. Визначення цього поняття не потребує яких-небудь специфічних характеристик, індивід - це завжди один із багатьох, і він завжди безликий. У цьому розумінні поняття «індивіда» й «особистості» є протилежними як за обсягом, так і за своїми складовими. У понятті «індивід» не фіксується яких-небудь особливих чи одиничних соціальних якостей людини, тому за складом воно дуже бідне, проте за обсягом у такому ж ступені багате, бо кожна людина - індивід.

Якщо ми кажемо «людський індивід», то маємо на увазі лише видову загальність усіх людей та одиничного представника людського роду. Але як тільки ми починаємо вказувати якісь інші якості людського індивіда, то обов'язково обмежуємо обсяг поняття, виділяючи особливі соціальні групи. Так, сказавши «бідні люди» чи «багаті люди», ми вже виділили окремі групи, відокремивши їх від інших. І чим більше ми будемо конкретизувати поняття, тим воно буде бідніше за обсягом і багатше за складом. У результаті шляхом персоніфікації індивіда, окремої людини ми дійдемо до одного, індивідуального представника людського роду. «Особистість» - це поняття, дуже багате за соціальним складом, яке включає не тільки загальні та особливі ознаки, а й поодинокі, унікальні властивості людини.

Ми могли б сказати, що особистість - це і є соціальна індивідуальність. Тут людина розглядається не тільки з боку її загальних і специфічних соціальних якостей, а і з боку індивідуальних соціальних якостей. Урешті-решт те, що робить людину особистістю, - це, звичайно, її соціальна індивідуальність, тобто сукупність характерних для людини соціальних якостей, соціальна самобутність. У поняття «особистість» не включають природно-індивідуальні характеристики людини, і, мабуть, це вірно. Але слід мати на увазі, що природна індивідуальність впливає на розвиток особистості та її сприйняття в тій мірі, в якій біологічне взагалі впливає на соціальне в людині. Соціальна індивідуальність людини не виростає, звичайно, на пустому місці чи тільки на основі біологічних посилок. Людина формується в конкретному історичному часі та соціальному просторі, у процесі практичної діяльності й виховання. Тому особистість як соціальна індивідуальність - завжди конкретне утворення, синтез і взаємодія дуже різноманітних факторів. І особистість тим більш значуща й у тим більшому ступені може називатись особистістю, чим сильніше вона акумулює соціокультурний досвід людини й у свою чергу робить індивідуальний внесок у його розвиток.

Особистість має складну структуру, тому можливі різні підходи до її розгляду, котрі хоч і взаємопов'язані між собою, мають і важливі відмінності. У психології під особистістю зазвичай мають на увазі деяке інтригуюче начало, яке пов'язує воєдино різні психологічні процеси індивіда та надає йому в поведінці необхідну стійкість. Вихідний момент соціологічних досліджень особистості складається не у вивченні індивідуальних особливостей людини, а в аналізі тих соціальних функцій (ролей), котрі вона виконує. Ці ролі визначаються соціальною структурою суспільства, тією соціальною групою, до якої включений індивід.

Проблема особистості в науці - це питання про те, у чому заключається сутність людини як особистості, яке її місце у світі та в історії. Особистість тут розглядається як індивідуальне відображення й суб'єкт суспільних відносин, діяльності та спілкування людей. Якість суспільних відносин і спілкування спричиняють величезний вплив на формування історичного типу особистості, її конкретного стану та властивостей. Те ж саме можна сказати і про вплив діяльності на особистість. Вана є тією основою, на якій і завдяки якій відбувається розвиток особистості та виконання нею різних соціальних ролей у суспільстві. Тільки в діяльності людина виступає та самостверджується як особистість. Сама людина може думати про себе що завгодно, будувати будь-які ілюзії, але те, чим вона є в дійсності, відкривається тільки в ділі. Не випадковою, звичайно, знаменитий Конфуцій не тільки «вислуховував» людей, а й «дивився на їх дії», а не менш відомий Аристотель писав, що вінки переможців одержують лише ті, «хто брав участь у змаганнях».

Інакше кажучи, соціально дієва характеристика людини лежить в основі її соціалізації, у процесі якої й відбувається формування особистості. Соціалізація - це процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, котрі дозволяють йому здійснювати свою життєдіяльність адекватним для даного суспільства способом. Вона відбувається в міру засвоєння людиною соціального досвіду, але здійснюється перш за все її включеність у певні суспільні стосунки, форми спілкування та види діяльності. При цьому соціалізація здійснюється як у філогенезі (формування властивостей роду та якостей людства), так і в онтогенезі (становлення конкретної особистості). Як у плані історичного розвитку людини, так і в онтогенезі особистість не є передумовою, а результатом соціалізації індивіду. У зв'язку з цим А. Леонтьєв писав, що «особистістю не народжуються, нею стають». Оскільки соціалізація має динамічний характер, то особистість - це завжди процес постійного становлення. Особистість, застигши у формуванні, у своїх прагненнях, - особистість деградуюча. Деградація особистості відбувається й тоді, коли індивід повністю підкоряється чужій волі чи його дії запрограмовані в деталях.

Оскільки в основі формування особистості лежить соціально діяльна сутність людини, то позбавлення її спілкування та можливості вибору відповідної свободи дій також негативно впливає на розвиток особистості, індивіда. Не випадково ізоляція людини від суспільства, позбавлення спілкування завжди вважалось однією з найбільш суворих кар. І це істотно, бо постійна ізоляція й самотність суперечать сутності особистості. Але ще більш негативний вплив на особистість має нав'язування їй чужої волі та думок. Людина, яка повністю підкорена чужій волі та позбавлена (навіюванням, ідеологічною обробкою, пропагандою тощо) особистого світогляду, думок і поглядів, перестає бути особистістю. Важко назвати особистістю також індивіда, позбавленого розуму та глузду з інших причин. Люди без свободи дії, волі та розуму, не можуть бути відповідальними й не повинні відповідати за скоєне, бо це не ними обумовлено й тому не є їх діями.

Ми підійшли до найважливішої характеристики особистості - її морально-духовної сутності. До складу особистості в якості важливішого компоненту включається спрямованість її свідомості, особистісної орієнтації, яка обумовлена рівнем свідомості, світоглядом, моральністю та відповідальністю. Безумовно, соціальне середовище суттєво впливає на формування та поведінку особистості, але не в меншому ступені особисті орієнтації та поведінка обумовлені і внутрішнім, духовним світом людини. Не випадково кажуть, що кожний сам собі кує долю та щастя. Чим яскравіше відображені в людини інтелектуально-моральні та вольові якості, чим більше її життєві орієнтації співпадають із загальнолюдськими цінностями і чим сильніше вона позитивно впливає на розвиток і утвердження цих цінностей, тим колоритнішою та значущою є її особистість. У даному випадку вона характеризується силою духу, волі, творчості та добра. Із цього боку особистість якби піднімається над природною основою і в деякій мірі навіть перевершує її, залишаючи свій слід і плоди діяльності навіть після біологічної смерті.

Сила волі та духу особистості, її моральна доброта та чистота не можуть підтвердитись і реалізуватись жодним іншим способом, як тільки в реальній практичній діяльності та в окремих соціальних умовах. Учинки людини, які являються важливішим сектором, що характеризують особистість, - це не слова, а діло чи дія. Мабуть, не випадково навіть у Біблії говориться про «воздаяніє кожному по справах його». Саме тоді, коли справа доходить до реальних дій, визнається, як тяжко бути особистістю, бути вільним, чесним, справедливим, принциповим тощо. Тому що, якщо індивід дійсно вважає себе особистістю чи хоче нею стати, він повинен бути відповідальним не тільки в думках, а й перш за все в діях, а це значно важче. Таким чином, характеристика особистості з точки зору свободи, безумовно, необхідна. Свобода - це атрибут особистості. Але свобода без відповідальності - свавілля. Тому відповідальність є не в меншій, а в більшій мірі атрибутом особистості, тому що бути вільним і відповідальним важче, ніж просто вільним.

Автор: Л. Корсун

Освіта.ua
03.02.2009

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!