Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Наталія Слободянюк: Директор має бути у школі менеджером
Наталія Слободянюк: Директор має бути у школі менеджером

Інтерв'ю Наталії Слободянюк, директора Білоцерківської школи № 15 Київської обл. головному редактору педагогічного видавництва "Плеяди" Олегу Іванову

Наталія Слободянюк: Директор має бути у школі менеджером

О. І. Шановна пані Наталія, наш часопис у цьому році поставив за мету донести до читачів думки різних людей про сучасний стан української освіти. Уже були вислухані роздуми і вчених, й управлінців, і діячів профспілок, і законотворців. Цікаво почути, як Ви, людина, яка безпосередньо працює у школі, бачите рівень освіти в Україні, так би мовити, не «зверху», а із «середини».

Н. С. Упевнена, що освіта адекватно віддзеркалює соціальний рівень життя в Україні. Зрозуміло, хотілось би бачити державу поверненою обличчям до масової середньої школи, тому що пересічний громадянин формується у звичайній школі. І коли така школа бідна на все, то такі ж збіднілі думки закладаються у свідомість учнів.

Ясна річ, не можна міряти все й усіх одним мірилом, а статус школи мають визначати директор і його команда однодумців. І які генеруючі ідеї будуть сповідуватись у такій команді, так і буде поставлена вся діяльність школи. Кожна школа сьогодні повинна мати своє обличчя, а воно формується певним педагогічним колективом на чолі з директором.

Як позитивне в нашій освіті хочу відмітити 12-бальну систему оцінювання навчальних досягнень учнів, семестровий режим роботи. Я за те, щоби школи співпрацювали з вищими навчальними закладами. Ось цього року наші діти закінчили 11-й клас, одночасно закінчили коледж й отримали кваліфікаційну робітничу професію. Скористаються вони цим чи ні - вибір за ними, але вони мають право далі навчатись у цьому навчальному закладі, який є підрозділом ВНЗ, це, безумовно, великий плюс.

Абсолютно виправданою є профільність старшої школи. У цьому ракурсі хотілося б обмежити кількість предметів навчального плану старшої школи, припустимо, до 14-16-ти. Підпорядкувати вибір профілю навчання дитини меншій кількості обов'язкових для вивчення предметів, скажімо, звузити їх до шести. Цим вивільнити час і поглиблено подавати саме ті предмети, які безпосередньо потрібні дитині. Не вважаю це обмеженням розвитку дитини. Особистісно зорієнтоване навчання треба переводити в парадигму розвивальної моделі, а для цього потрібно дітям, особливо у старшій школі, скоротити кількість обов'язкових для вивчення предметів.

Із чим особисто я не погоджуюся сьогодні? Прикро, що директор не може підбирати собі команду - це великий мінус кадрової політики в освіті, власне, це недовіра до керівника, якому держава, суспільство та батьки довірили найдорожче - дитину. А вдумливий директор мусить уміти налагодити творчу атмосферу в педагогічному колективі, у школі, дати вчителю всі можливості повністю розкритись і реалізувати себе як особистість, як фахівець. Якщо кадрами дійсно управляє директор, то дайте йому можливості в якийсь спосіб впливати на підбір чи зміну кадрового складу школи.

Як керівник уже довго очікую зміни штатного розкладу - його треба привести у відповідність часу. Ми декларуємо, що випускник школи повинен бути людиною комунікабельною, добре володіти комп'ютерними технологіями, а у школі сьогодні немає ані інженера, ані навіть лаборанта, котрі повинні обслуговувати всі оті наші комп'ютери. Учитель має провести урок із використанням комп'ютерних технологій, а хто повинен обслуговувати комп'ютерну техніку?

Сьогодні всі кажуть, що директору школи необхідно бути менеджером, а не господарником. Але чомусь зараз усе навпаки: ураховуючи всі проблеми школи, директор у першу чергу змушений бути господарником, а потім уже менеджером. Уже не кажу про те, що директор мусить бути кращим учителем у своїй школі.

О. І. Пані Наталія, з перебігу нашої розмови зрозумів, що треба детальніше познайомитися з навчальним закладом, який Ви очолюєте.

Н. С. Дев'ять років я працюю директором, а вісім років наша школа є науковою лабораторією Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів. Ми опрацьовуємо проблему особистісно зорієнтованого навчання й виховання. А до цього школа була п'ять років експериментальним майданчиком МОН України з упровадження проектно-модульної технології. Ми закінчили п'ятирічний експеримент, школа отримала ліцензію, після цього з 1999 року ми відмовились від класно-урочної системи - як такої її зараз у нас немає. Ми працюємо за проблемно-модульною технологією: у режимі 2 по 20 і 4 по 20. При цьому зміст навчальних програм не змінюється, а змінюється тільки технологія. Наприклад, учитель, приступаючи до нової навчальної теми, розробляє цілісний дидактичний модуль, починаючи з установчо-мотиваційного й закінчуючи контрольно-рефлексивним. Коли до нас приходять молоді педагоги, вони без значних ускладнень пристосовуються та швидко сприймають таку систему організації навчального процесу.

І коли в наші школи у 2000 році прийшла реформа, перехід на семестри, тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів був абсолютно нескладним через те, що ми працювали в режимі дидактичного модуля. Діти вже були привчені й до тестування. Досить просто нам було перейти й на 12-бальну систему оцінювання, оскільки було передбачене рейтингове оцінювання - діти мусили набрати певну кількість балів із навчальної теми. Вони знали, що за будь-які знання виставляється не низька оцінка, а певна кількість балів, які треба заробити.

Усі діти не можуть бути обдаровані та талановиті - вони різні. Є певна кількість дітей, які сприймають програмний матеріал тільки на рівні мінімальних освітніх стандартів. Тому в нас були створені класи індивідуальної педагогічної корекції, а проблемно-модульна технологія дала можливість адаптувати зміст шкільних програм до будь-якого учня. Для дітей із низьким рівнем навчальних можливостей готується окрема навчальна програма та створюються відповідні умови.

У нашій школі 40 дітей (на 1000 учнів) з особливими освітніми потребами, і ми приділяємо їм особливу увагу, створюємо спеціальні умови для їх навчання. Сьогодні ці діти приїздять до нас із різних мікрорайонів міста. Ми намагаємось практично втілювати в життя принцип рівного доступу кожного учня до якісної освіти.

Досить жваво співробітничаємо з Корпусом миру в Україні. У нас працюють волонтери, котрі другий рік поспіль дуже цікаво проводять навчальні заняття з англійської мови. У подальших планах співпраця з Британською радою в Україні, але вже зараз наші діти їздять на їх заходи.

Також ми є експериментальною школою Інституту педагогіки АПН України, а саме лабораторії української літератури. На нашій базі науковці відпрацьовують технологію особистісно зорієнтованого уроку літератури.

О. І. Стосовно тотального зовнішнього незалежного оцінювання у формі тестування випускників шкіл. Ваше ставлення до цього найбільш резонансного явища в освіті України останніх часів?

Н. С. Мені дуже подобається ідея тестування. Переважна більшість педагогічного колективу в цьому році була задоволена цією формою роботи. У нас на зовнішнє оцінювання із 98 випускників прийшли 81. Були такі діти, які, знаючи, що вони не підуть до ВНЗ, просто не подавали заяви, і це абсолютно нормальне явище. Дев'яноста відсоткам учнів зарахували результати тестування як результати іспитів у школі. Інша справа, що ми чекаємо на результати, як скористались діти цими сертифікатами.

Задоволена тим, що тестування змогло підтвердити об'єктивність оцінювання навчальних досягнень учнів нашими вчителями. Якщо дитина з оцінками середнього рівня йшла на тестування, то й отримала результати цього ж рівня, тобто адекватні й об'єктивні.

Про деякі проблеми процесу тестування: організація тестування в такий спосіб заважає закінчити навчальний рік, бо за рахунок ресурсів школи, академічного часу фактично здійснювалась вступна кампанія для ВНЗ, і я з цим не погоджуюсь. Можливо, треба для старшої школи зробити якісь додаткові канікули або переносити їх і в такому режимі проводити тестування.

О. І. Ви досвідчений директор, щоб оцінити рівень «паперового навантаження» на школу. Коли я був директором школи, ще в сімдесяті, мене найбільше засмучувала необхідність майже кожного дня відписувати якісь листи, звіти тощо. Щось змінилось у роботі директора, учителя, які примушені постійно писати?

Н. С. Паперовий потік достатньо великий. Давайте, я вам це продемонструю (підводиться та прямує до шафи - О. І.). Ось книга наказів по школі 1999 року, коли я прийшла працювати директором, ось 2005-го, а оце за півріччя поточного року (обсяг сторінок уражає: він виріс у 3-4 рази - О. І.).

Цікаво й те, що нам скидають запити та вказівки для реагування на електронну адресу, а ми повинні здавати документи, на превеликий жаль, на паперових носіях, а іноді й дублювати їх. А чому б, якщо школа забезпечена Інтернетом, не робити це також електронною поштою, що суттєво спростить процес роботи?

Стосовно документів, розпоряджень, листів, наказів, принаймні хоч цього року все приходило вчасно. А були випадки, коли, наприклад, 3 червня в нас письмовий іспит, а 2 червня до нас надходять накази міністерства про те, як оформлювати екзаменаційну роботу, протокол і таке інше. Необхідно було вночі з 2-го на 3-тє думати, як це все виконувати. Та й сьогодні я звикла щовечора чи щоранку виходити на сайт Міністерства освіти і науки та передивлятись документи.

О. І. Цікаво дізнатись, про що мріє директор сьогоднішньої української школи напередодні початку нового навчального року.

Н. С. Ясно, про що, про суттєве вдосконалення педагогічного процесу, але не за рахунок додаткового навантаження на вчителя. Сьогоднішній урок відійшов від простого використання ганчірки та крейди. Чомусь багато хто вважає, що доброму вчителю й цього достатньо. Абсолютно з цим не погоджуюсь, тому що сьогодні діти вдома мають хороші комп'ютери, користуються Інтернетом, самі діти змінились. Прикро, коли вчитель цього не має й не вміє. Сьогодні директор змушений постійно ставити питання перед органами управління освітою, піклувальною радою школи, батьківським комітетом про допомогу школі, тому що нас не повною мірою забезпечує держава. Мрію, що в кожному класі будуть стояти мультимедійні пристрої, робочий комп'ютер учителя. А поки що в нас є тільки один такий кабінет - української мови та літератури.

О. І. Наше традиційне запитання. Які особливі риси притаманні нашому українському вчителю? Що його спонукає до роботи, і неабиякої, а натхненної?

Н. С. Наш український учитель має особливий природний талант. Він майже завжди творча особистість, незалежно від предмета, який викладає. Учитель жадає навчатися сам і йти в ногу з часом. Український учитель це людина, яка може трансформувати свої ідеї в дитячі, а дитячі у свої. Уміє не опускатись до рівня дитини й у той же час не стояти над дитиною. Мені пощастило, що таких учителів я бачу навколо себе, з такими вчителями я хочу працювати.

Освіта.ua
05.08.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!