Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Все вище, вище і вище...
Все вище, вище і вище...

Освітянське міністерство піднімає планку в паперовій творчості, оприлюднивши наказ "Про Основні орієнтири виховання учнів 1‑11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України"

Все вище, вище і вище...

Пишаюсь Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. Не встигли просохнути чорнила принтера на паперах резолюцій з’їзду працівників освіти України, ще не заволоділи головами та серцями українських учителів слова прем’єр-міністра, що уряд буде займатися справами економіки країни, а вчителі повинні займатись моральним вихованням суспільства, як міністерство розродилось новим документом – наказом МОНмолодьспорту №1243 від 31.10.11 "Про Основні орієнтири виховання учнів 1‑11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України".

Як завжди, документ приголомшує своїм обсягом: основні орієнтири сягають 92-х сторінок! А якщо до них додати ще й додаткові – регіональні, місцеві (треба ж ураховувати і специфіку виховання у школі), то тоді все це нашим учителям читати не перечитати з "ранку до ночі". А про те, що вчитель повинен виконувати ще і свої прямі обов’язки – учити, можна й узагалі забути.

Щодо змісту цього документа, то зовсім розгубився, бо навіть не знаю, з чого й почати. Може, з головного – мети, позначеної в орієнтирах. "Метою основних орієнтирів виховання є створення цілісної моделі виховної системи", – зазначено в них. І це привело мене у ступор. Напевно, я зовсім "дурний, а ще й битий", бо створення моделі виховання як його гіпотетичного образу є завданням академічної педагогічної науки, а зовсім не школи чи вчителя.

Ага, роблю для себе висновок: так це ж не міністерство готувало документ, а вже педагогічна наука підсуєтилась і видала "на гора" новітні напрацювання в теорії виховання. Так би мовити, висока наука ощасливила вчителя-практика, розтлумачивши йому, нетямущому, як треба виховувати дитину у школі.

На цьому визначення мети виховання не завершується, бо здається, й самі автори не дійшли згоди, у чому вона полягає: чи то у "формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвиненої, духовно й морально зрілої особистості, готової протистояти асоціальним впливам, справлятися з особистими проблемами, творити себе й оточуючий світ", чи то у "формуванні системи ціннісного ставлення особистості до соціального та природного довкілля та самої себе", чи то у "формуванні морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал". Жах, як круто! Продовжувати перелік чи вистачить цього?

Ретельне читання та порівняння окремих частин тексту орієнтирів (якщо вистачить мужності!) наводять на думку, що на славу попрацював цілий колектив авторів. На жаль для колективів, у процесі роботи документом він так і не став, бо суцільні повтори, неузгоджені абзаци та не відструктуроване наповнення справляють жахливе враження. А до літературної, коректурної правки та форматування документа руки так і дійшли, бо, напевно, поспішали щосили, щоб упоратись у стислих строках здачі новітнього слова педагогіки.

Чомусь орієнтири як цілісна модель усієї виховної системи зненацька зводяться до роботи лише класного керівника. Оце так політ наукової думки: поставили мету для виховної системи в цілому, а подали її декомпозицію за завданнями тільки для класного керівника: "організація виховного процесу у класному колективі"; з "урахуванням інтересів, потреб, запитів класних керівників"; "у процесі виховання класний керівник (вихователь) керується..." тощо.

А з якою "легкістю неймовірною" використовуються наукова термінологія та твердження! "Сформувати необхідні компетенції" – це що, коло повноважень? Чи все ж таки компетентності як обізнаність особистості? А ось такий перл: "Для кожної вікової категорії дітей прийнятним є використання індивідуальних, групових, колективних форм діяльності". А що, існують якісь інші форми? Це ж треба було вчителю чекати все життя, щоб дізнатись: усі форми виховної діяльності є "прийнятними".

У третьому розділі "орієнтирів" пропустимо складову "Чинники сучасного виховання", бо вона написана на зразок "ось стілець ‑ на ньому сидять, а ось стіл – за ним їдять", а звернемо увагу на "Проектно-технологічний підхід у вихованні". Якби я не знав, що воно таке, то з тексту б нічого не зрозумів – ані конкретного визначення, ані розкриття суті немає. Проте сказано, що "реалізація сучасних технологій виховної роботи у практиці можлива на основі проектування розвитку особистості вихованця".

Скажу відверто: для мене навіть словосполучення "процес виховання", неприпустиме. Виховання є настільки тонкою матерією, що зводити його до "процесу" – безумовно руйнувати душу дитини. А "орієнтири" зводять виховання особистості до технологічного (читай – механічного!) процесу виготовлення чавунних чушок на конвеєрному металургійному виробництві. Відтепер українському вчителю можна не перейматись із приводу банальної бесіди з учнем чи проведення класної години. Проект – понад усе! Не відверто розмовляємо з учнями, а розробляємо проект бесіди, не готуємось до зустрічі Нового року, а розробляємо групове короткочасне проектування.

У "Структурі виховної моделі національного виховання" хай розбираються ті, у кого на совісті створення "рис. 1". Це потребує оприлюднення на каналі національного телебачення. Цікаво, це вітчизняне творіння чи за таким "передовим педагогічним досвідом" відрядили авторів за кордон!? Ось якби хоч хтось показав "рис. 1" прем’єр-міністру, а ще краще Президентові, та додав – оце "виховна модель виховання"! А ще прокоментував: "Шановний Вікторе Федоровичу! Ось у такий спосіб у школі будуть виховувати Ваших онуків".

Микола Янович Азаров увів термін "духовний Чорнобиль". Його пророцтво здійснилось на Хеллоуїн – виховний Чорнобиль набрав чинності 31 жовтня поточного року згідно з наказом МОНМС України.

А "Зміст виховання" відтепер має реалізуватись на засадах цінностей (далі відтворено за оригіналом!): „Патріотизмвиявляється в любові до Батьківщини”; „Розвинена правосвідомістьвиявляєтьсявусвідомленні собистістюсвоїхправ” тощо. Чи є потреба в коментарях? Мабуть, програма суцільної комп’ютерної культури була розрахована тільки на сільську вчительку, а працівники міністерства підуть у другому ешелоні.

А ось і четвертий розділ орієнтирів – "Вікові особливості учнів"! Автори документа й тут не стали "паритись", а переписали з підручників для педагогічних ВНЗ: "Молодший шкільний вік є важливим у становленні особистості дитини"; "Підлітковий вік — складний відповідальний період становлення особистості"; "Старший шкільний вік... у віковій психології прийнято вважати старшим підлітковим віком" і т. д. і т. п.

Далі у п’ятому розділі з "науковою" педантичністю розписано за роками навчання у школі та за напрямами наказано, що, коли та як робити вчителю. Перелік "Тематичного змісту виховної діяльності" приписано на багаточисленних сторінках документа. Ось вам і "орієнтири"! Що робитимуть учителі, щоб це все виконати – чи мають "відкрижувати", що вже зроблено, а що у стадії "проектування" – невідомо. Ну нічого, учитель викрутиться!

Коли вчитель подолає попередню текстівку, на нього чекає зустріч із "Проведенням тематичних екологічних екскурсій, експедицій, маршрутів "вихідного дня", виїзних форм навчання у школах і позашкільних закладах України". Який це має стосунок до "основних орієнтирів", сказати важко. Напевно, екологічне виховання пріоритетніше, ніж моральне. Але пам’ятаючи, що істина частіше за все проста, як п’ять копійок, припустимо, що це чиясь тема дисертації, тому увійшовши в документ загальнонаціонального значення, можна відразу розраховувати на докторську.

Зверніть увагу на "Рекомендований перелік об’єктів для проведення природничих екскурсій", де ретельно прописано, які об’єкти можна використовувати як екскурсійні в розрізі областей України, а які, що не ввійшли у список, не рекомендовані. Ще й кольорову карту України дали – якщо "орієнтири", то ось вам, учителі, для орієнтації. Ну, це вже, як кажуть, припливли...

Звісно, зі столичного кабінету видніше, куди водити дітей, ніж учителю на Львівщині чи Донеччині. Наприклад, у Донецькій області треба всім їхати в урочище Гори Артема (чомусь гора з великої літери, напевно, щоби підкреслити її значущість у системі національного виховання). Шкода, що автор не навів тест "проекту" промови вчителя біля погруддя Артема. Можу надолужити таку суттєву прогалину: "Діти! Ось монумент Артему – видатному більшовику, вірному ленінцю. І якби він зненацька не вмер, то наробив би багато чого". Або "Артем очолював Донецько-Криворізьку республіку, що у вісімнадцятому році відокремилась від України".

Навіщо далі наведено "Календар свят", не зрозуміло, мабуть, орієнтири без нього не достатньо орієнтовні.

Усе наведене – тільки маленька спроба проаналізувати, що пропонує міністерство у виховних цілях. Такого добра в орієнтирах до схочу – можна аналізувати цілими дослідницькими інститутами.

"Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти", що затверджена колегією Міністерства освіти і науки України 28 лютого 1996 року, може й потребує оновлення, бо минуло 15 років. Але, перепрошую, якщо той документ читати пильніше, можна помітити, що такого безглуздя, як в "основних орієнтирах", там просто не існує.

Якби "Основні орієнтири виховання учнів 1‑11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України" були би просто рекомендовані вчителям чи навіть затверджені міністерським листом чи рішенням колегії, то хай би існували – з міністерських коридорів і не таке виходило. Але документу надається вищий розпорядчий статус – його оформлено наказом. А наказ повинен безумовно виконуватись усіма – управліннями освіти, районними та міськими відділами, школами й учителями. Уявіть, до чого це призведе – інспектор чи перевіряючий усіх рангів повинен прийти у школу та спитати: "Як виконується наказ за № 1243?". Чи все, що відбувається, реалізовано у проектній технології, чи всі напрями діяльності охоплені? Чому цей захід проведено в 6-му класі, коли його заплановано в 7-му? Реальну картину впровадження наказу у практику роботи всіх шкіл України нескладно намалювати – полотно вийде не просто багатокольоровим, а ще й об’ємним, у форматі 3D.

Ми чомусь усе найкраще бачимо в Європі, а я хочу для порівняння виховання за українськими "орієнтирами" навести приклад виховання у Країні Сонця, що сходить. Наприклад, діточок із раннього віку збирають, готують автобус, сніданок тощо та відправляють до гори Фудзіяма. І там діти можуть годинами, усупереч розкладу занять, розташувавшись на травичці, спостерігати, як змінюється забарвлення гори як національного символу Японії на тлі проходження Сонця небосхилом і відтворити це у віршах, малюнках тощо. Для нашої системи освіти та виховання це нечувано. І це не "основні орієнтири", а реальне, продумане в тонкощах виховання ‑ і в руслі країнознавства, і у формуванні громадянської свідомості, і в національній самоідентифікації.

У кваліфікаційних вимогах японського вчителя, окрім фахових, прописано майже неймовірне для нашого розуміння: учитель мусить грати хоча б на одному національному музичному інструменті, бути обізнаним у будь-якому національному ремеслі та мати спортивний розряд. Може, з цього і треба починати розбудову системи національного виховання – з підготовки саме такого вчителя нової генерації?

А "Основні орієнтири" можна використати, оформивши їх у вигляді спецкурсу для студентів другого-третього курсу педагогічного ВНЗ. Уже й назва для нього готова – "Деякі теоретичні засади виховання".

Назва планети Марс походить від імені бога війни, а навколо нього обертаються супутники – Фобос і Деймос, у перекладі Страх і Жах. Під час читання останніх нормативно-правових документів освітянського міністерства у мене складається особисте враження, що воно ототожнює себе з Марсом, запускаючи один за другим в освітянський простір супутники – клони Страху та Жаху. А я достатньо поважаю країну, де живу, щоби не промовчати, коли до неї ставляться так зневажливо. Тому хочу звернутись особисто до пана міністра.

Шановний Дмитре Володимировичу!

Розумію, що у Вас занадто велике господарство – і освіта, і наука, і вся молодь, і спорт. Тому всі документи, що виходять із Вашого відомства, Ви прочитати, а тим більше поправити не у змозі. Прошу Вас, уважно придивіться до співробітників Вашого міністерства – у мене таке враження, що там комусь дуже хочеться зайняти Ваше місце. Бо документи, що несподівано з’являються з Вашого відомства, інакше як "підставою" назвати не можна.

Автор: Олег Іванов, головний редактор журналу "Відкритий урок".

Освіта.ua
02.11.2011

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!