Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Між тактикою і стратегією
Між тактикою і стратегією

Серед багатьох правильних політкоректних слів проекту Національної стратегії розвитку освіти в Україні потонули відповіді на головне запитання: яку освіту ми маємо та якою вона буде через 10 років.

Між тактикою і стратегією

Ніяк не можу відповісти на запитання: чому наша освіта так полюбляє використовувати військову термінологію? У нас аж ніяк не програма розвитку, а доктрина; не учні класу, а контингент; не навчання у школі, а боротьба за знання; не вчительські методи, а їх арсенал...

Українська освіта пережила реформування, багаточисленні реформи, програми та плани короткочасних і довгострокових дій, а напередодні освітянського з’їзду з надр Міністерства освіти, молоді та спорту України з’явилася ще і стратегія її розвитку.

Стратегія – красива, приваблива та заспокійлива назва документа. Ще б пак! Якщо маємо стратегію, то українській освіті вже нічого не загрожує, бо суть стратегії у визначенні пріоритетних цілей і конкретних завдань від генерала до рядового – від міністра до вчителя.

Для людини, яка пережила не один доленосний документ вищого органу державного управління освіти, проект стратегії не є якимось екстраординарним явищем, російською "не совсем, чтоб совсем, но и не очень, чтоб очень". А дещо там навіть і приваблює. Принаймні хоч те, що проект написано не з чистого аркушу, як було завжди, а є посилання на попередній документ – Національну доктрину розвитку освіти. Зроблено спробу хоча би в якійсь мірі проаналізувати те, до чого дійшла наша освіта, керуючись, напевно, отією доктриною, та зафіксувати "Основні проблеми, виклики та ризики".

Щоправда, подано це у вигляді такої тонкої матерії, що з першої спроби й не відрізнити: позитиви гіпертрофовані до вселенського масштабу, а недоліки ‑ атрофовані та відпрасовані до офіціозного вживання на всеукраїнському освітянському з’їзді, де змагання альтернативних ідей і різноманіття думок, скоріше за все, не заплановане.

Моє особисте враження від тексту проекту стратегії таке: величезний прісний коровай для освітян України спекли з тіста без дріжджів, що мають підняти реальний, а не примарний рівень освіти кожного випускника навчального закладу України до сучасного, конче потрібного нашому суспільству й економіці. А задля покращення споживчих якостей виробу додано суворо дозовані «родзинки» у вигляді дитиноцентризму, автономії, інформатизації, підвищення статусу педагога тощо.

Якщо не полінитись і подивитись у тлумачний словник, то можна побачити корисне й доречне визначення. Цитую: "Стратегія – мистецтво економічного, суспільного і політичного керівництва масами, яке має визначити головний напрям їхніх дій, учинків". Так що відзначимо: стратегія – це мистецтво! Із цього і треба починати та брати, як кажуть, за основу саме таке бачення проектування стратегій, у тому числі, а може, й перед усім, в освіті.

У поданому проекті стратегії зафіксовано все чи майже все, що заманеться. І прописано майже все – на всі смаки і для всіх: "і мертвім, і живим, і ненародженим". Який освітній аспект не візьми, у проекті він дійсно існує в тому чи іншому тлумаченні. З першого погляду й не причепишся: зафіксовано все ‑ "що було, що буде та чим серце заспокоїться". І це, можна стверджувати з абсолютною впевненістю, – стратегічний недолік стратегії, бо немає головного – мистецтва, мистецтва ані економічного, ані суспільного, ані політичного керівництва.

Якось одна велика історична постать, написавши листа своєму другу, у кінці додала: вибач, у мене не було часу скоротити цей лист. Напевно, розробники стратегії теж не мали часу скоротити проект або розглядали його стислий варіант як несолідний для міністерського рівня. Тому й повитягували з кабінетних шухляд усе: "чим багаті, тим і раді".

Так, можна відшукати аргументи на захист і такого бачення проекту стратегії освіти, тішити себе надією на те, що стратегія завжди має тактичні дії для її реалізації, і колись до неї – до тактики, що конкретизує стратегічні завдання, ‑ дійдуть руки в освітянському міністерстві.

А чи дозволено нашому суспільству гаяти час і чекати на зрозумілу всім освітянам стратегію? Де чітко зафіксовано, що являє собою українська освіта сьогодні та якою в порівняння із сьогоденням чи іншими країнами стане через 10 років? Де прописані, а не задекларовані, на зразок "піднести" та "покращити", конкретні дії, що мають здійснити завтра, через місяць, через рік реальні люди, які планують ще десять років працювати в освіті.

Слушно, що цього разу проект Національної стратегії розвитку освіти України на 2012‑2021 роки обговорюється так завзято – критичні зауваження завжди на користь. І не тільки конструктивні, а подекуди й деструктивні. Може, й дійсно, чи то на освітянському з’їзді, чи то вже після нього, удасться скласти стратегію розвитку нашої освіти в повному її розумінні – як мистецтво керівництва.

Усі нарікання на адресу проекту стратегії розвитку освіти України можна звести до найсуттєвішого: у тексті проекту забагато солоденької слабо газованої води, що не вгамовує спрагу суспільства бачити українську освіту, яка впевнено крокує шляхом до європейського ґатунку.

Схиляють до думки, що наше суспільство та й більшість освітян уже не хочуть миритися зі стратегією заради стратегії (хай буде – ані шкоди, ані користі), а чекають на революційне бачення оновлення української освіти. А так, на думку багатьох, "пришивай, не пришивай – пришивати нема до чого".

Автор: Олег Іванов, головний редактор журналу "Відкритий урок".

Освіта.ua
27.10.2011

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!