 |
Уряд в Україні змінювався неодноразово, а з ним змінювались і міністри, які намагались вирішувати питання розвитку української освіти, шукаючі власні шляхи її розвитку. За 17 років незалежності Міністерство освіти і науки України очолювали п`ять міністрів. Хто вони? Що вони зробили, аби освіта в нашій країни стала якісною та рівною для кожного учня? Чим вони запам’ятались нам із вами? |
Міністри освіти незалежної України
Зміни, які почались в Україні після проголошення її незалежності, торкнулись усіх сфер нашого життя, у тому числі й освітньої галузі. У країні почала формуватись і втілюватись у життя власна освітянська політика, спрямована на досягнення сучасного рівня якості освіти, інтеграції до європейського та світового співтовариства.
Після здобуття Україною незалежності міністерство знаходилось під керівництвом Петра Таланчука (1991-1994), Михайла Згуровського (1994-1999), Василя Кременя (1999-2005) Станіслава Ніколаєнка (2005-2007) і чинного міністра Івана Вакарчука. Усі вони докладали чимало зусиль, аби не тільки залишити своє ім'я в новітній історії, а й вивести освіту нашої країни на європейський рівень. Адже від тих реформ, що запроваджувались, запроваджуються та будуть запроваджуватись міністерством, залежить не тільки рівень розвитку освіти та науки в цілому, а й доля майбутнього українського покоління.
Здобувши незалежність у 1991 році, Україна постала перед питанням розбудови й розвитку системи національної освіти в державі. Загальноєвропейські та світові процеси в ті часи ставили принципово нові задачі та визначали нові пріоритети, а вирішення цих проблем є прерогативою Міністерства освіти і науки України, яке забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності, направляє й координує діяльність із цих напрямів інших органів виконавчої влади. Це закріплено в Положенні про Міністерство освіти і науки України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006 р.
Сучасний розвиток системи освіти в Україні визначено законом України «Про освіту» (1996), де після прийняття Конституції України були визначені нові пріоритети розвитку освіти, створювалась відповідна правова база.
17 квітня 2002 році Указом Президента України затверджено Національну доктрину розвитку освіти, де зазначено, що головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку та самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатись упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Реалізувати такі глобальні плани зовсім не просто...
ПЕТРО ТАЛАНЧУК
Петро Таланчук став першим міністром освіти і науки незалежної України. За час свого перебування на посаді міністра він представив країні Концепцію національної системи освіти, брав активну участь у створенні Академії педагогічних наук України. Перші досвіди тестування випускників шкіл також є результатом активної діяльності першого міністра освіти. Багато в чому саме завдяки Таланчуку в Україні утворилася система приватних ВНЗ і шкіл.
Бути першим завжди важко... У 1994 році Петро Таланчук іде у відставку й вирішує зайнятись великою політикою, беручи в тому ж році участь у президентських виборах, де він набирає лише 0,55 % голосів.
Зараз перший міністр входить до постійної комісії міністерства з питань реформування освіти, очолює Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Резюме/Довідка
- Народився 1 липня 1938 року на Київщині.
- 1960 р. - одержав професію інженера в Київському політехнічному інституті, пройшовши шлях від студента до ректора цього закладу.
- 1989 р. - обраний депутатом у Верховну Раду УРСР.
- 1991-1994 рр. - міністр освіти і науки України.
- 1998-1999 рр. - брав активну участь у створенні Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» для студентів із фізичними обмеженнями.
- Президент Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», дійсний член Академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор, президент громадянської Академії інженерних наук України, член трьох міжнародних академій, автор 50-ти запатентованих винаходів, 250-ти наукових праць, серед яких підручники та навчальні посібники, відомий в Україні політичний і суспільний діяч.
МИХАЙЛО ЗГУРОВСЬКИЙ
У 1994 році Петра Таланчука на посаді міністра освіти змінює Михайло Згуровський, який обіймав цю посаду майже шість років. За цей час він брав активну участь у розробці законодавчої та нормативно-правової бази освіти, створенні та становленні Державної акредитаційної комісії.
Резюме/Довідка
- Народився 30 січня 1950 р. у м. Скала-Подільська Тернопільської області.
- 1975 р. - закінчив Київський політехнічний інститут.
- 1986-1987 рр. - заступник начальника управління науково-дослідних робіт Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР.
- 1992 р. - ректор Київського політехнічного інституту.
- 1994-1999 рр. - міністр освіти і науки України.
- 1995 р. - заступник голови Комісії з питань реформування вищої освіти в Україні, член Держаної комісії з питань реорганізації в галузі науки, голова Державної акредитаційної комісії України.
- Ректор Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", заслужений діяч науки і техніки України, академік Національної академії наук України, автор, співавтор понад 300 наукових праць, 20 винаходів, доктор технічних наук, професор, академік НАНУ, академік Академії педагогічних наук України, директор Інституту прикладного системного аналізу НАН України і Міністерства освіти України, член Президії НАН України, член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президенті України, член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки.
ВАСИЛЬ КРЕМЕНЬ
Мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що на посаді міністра освіти Василь Кремень найбільше запам'ятався всім, починаючи від учителів, школярів та їхніх батьків, упровадженням 12-бальної системи у школах та 12-річним терміном навчанням із шести років. На думку В. Кременя, у такий спосіб Україна наблизилась до західної системи освіти. «Ніде в Європі не вчаться так мало, як у нашій середній школі. У Франції, Чехії, Швеції вчаться як мінімум 13 років», - зазначає він. Але ця ініціатива міністра одразу ж викликала неоднозначну реакцію: її розкритикували не тільки педагоги, а і психологи, і батьки. Для «сприйняття» будь-яких реформ потрібен час. Так сталось і цього разу.
Він проводив в українських ВНЗ експеримент з упровадження кредитно-модульної системи навчання за Болонським процесом.
Прагнув замінити авторитарну педагогіку на толерантну. На його думку, це абсолютно необхідно - ситуація у світі й в інформаційно-освітньому просторі радикально помінялась, відповідно, іншими стали й концептуальні задачі освіти.
Експеримент із проведення незалежного тестування випускників вітчизняних шкіл, що в майбутньому повинно прирівнюватись до вступного іспиту у ВНЗ, боротьба з хабарництвом у школах і ВНЗ, серія перевірок якості освіти, через які тільки у 2003 році закрили близько 30 філій різних ВНЗ, уведення профілізації в середній школі, можливість подавати документи одночасно в кілька ВНЗ, державне кредитування вищої освіти - це лише деякі кроки міністра, що викликали бурхливе обговорення в суспільстві.
До переліку досягнень Василя Кременя можна також віднести комп'ютеризацію шкіл і ліквідацію заборгованості по заробітній платі викладачам. При Кремені-міністрі кількість студентів у незалежній державі почала збільшуватись рекордними темпами.
Реформи Василя Кременя на посаді міністра викликали як невдоволення з боку одних, так і підтримку з боку інших, а значить, не залишились не поміченими суспільством.
Резюме/Довідка
- Народився 25 червня 1947 року в селі Любитове Сумської області.
- 1971 р. - закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
- 1971-1979 рр. - аспірант, викладач, заступник декана філософського факультету цього університету.
- 1979 р. - завідувач сектора ВНЗ, відділу науки і освіти ЦК КПУ.
- 1991-1992 рр. - заступник директора Інституту соціально-політичних досліджень Російської академії наук (Москва).
- 1994-1997 рр. - керівник служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України.
- 1997 р. - заступник голови Адміністрації Президента, начальник управління внутрішньої політики, президент Академії педагогічних наук.
- 1999-2005 рр. - міністр освіти і науки України.
- Президент Академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор, дійсний член Національної академії наук України, академік Академії педагогічних наук України, член Російської академії освіти, інших зарубіжних академій, заслужений діяч науки і техніки України, автор численних ґрунтовних наукових праць із проблем філософії, соціології, педагогіки, президент товариства «Знання».
СТАНІСЛАВ НІКОЛАЄНКО
Станіслав Ніколаєнко виступав за доступність освіти. У перші тижні на посаді міністра він одразу ж заявив, що робити революцію в освіті не збирається.
Станіслав Ніколаєнко наголошував на боротьбі з корупцією у вищій школі. З метою подолання цього явища він підвищив зарплати викладачам, а також у якості експерименту ввів незалежне тестування при вступі до ВНЗ. Повний перехід планується у 2008 році.
Найбільш радикальний крок цього борця з неякісною освітою - позбавлення ліцензій ВНЗ та їх філіалів, кількість яких налічує до 130, напередодні абітурієнтської кампанії-2007.
Під керівництвом С. Ніколаєнка українська освіта йшла шляхом євроінтеграції, зокрема до Болонського процесу. При його міністерстві Україна підписала угоду про приєднання до Болонського процесу (перехід вітчизняної вищої освіти до 2010 року на європейські стандарти та визнання українських дипломів за кордоном). Однак тут Ніколаєнко лише продовжив справу своїх попередників, які подали заявку про входження в єдину освітню систему ще в 2002 році.
Передаючи повноваження Міністра освіти і науки України, Станіслав Ніколаєнко назвав кілька основних, на його думку, завдань, які забезпечать нормальне ставлення держави до галузі освіти.
Резюме/Довідка
- Народився 9 лютого 1956 р. у с. Богданівка Знаменського р-ну Кіровоградської обл.
- 1978 р. - закінчив сільськогосподарську академію.
- 1982-1985 рр. - секретар Каховського ГК ЛКСМУ.
- 1985-1987 рр. - директор Червоноперекопського сільського профтехучилища.
- 1987-1988 рр. - інструктор відділу науки й освітніх закладів Херсонського ОК КПУ.
- Депутат Верховної Ради з ІІ по V скликання.
- 2005-2007 рр. - міністр освіти і науки України.
- Кандидат педагогічних наук, народний депутат України II, III, ІV скли&;#1082;ань, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, розробник і співавтор багатьох законів, зокрема «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно- технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про інтелектуальну власність».
ІВАН ВАКАРЧУК
Двадцятого грудня 2007 р. віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань Іван Васюник офіційно представив колективу Міністерства освіти і науки України Івана Вакарчука як нового Міністра освіти і науки. Під час своєї промови віце-прем'єр-міністр відзначив, що «Іван Олександрович - прихильник системного управління, а міністерство - це заклад, який має забезпечувати управління. Не так керівництво, оперативне адміністрування, а управління процесами в освіті». Одним із приорітетних завдань, які має вирішувати новий міністр освіти і науки, Іван Васюник назвав «доведення до завершення питання незалежного зовнішнього оцінювання. Оскільки це системний крок, який відповідає світовим стандартам, і це треба зробити чесно, і ніхто, і ніщо на заваді цього стати не може».
У вітальному слові міністр освіти і науки України Іван Вакарчук сказав: «Я буду докладати всі зусилля для того, щоб здійснити реформи, які задекларовані нашим Президентом, програмою діяльності уряду нашої держави перед виборцями, перед усім народом України. І перший крок, який щойно оголосив Іван Васильович, - це, без будь-яких винятків, проведення незалежного тестування для вступу до ВНЗ».
Сьогоднішній міністр лише починає робити свої перші кроки на посаді міністра освіти. Яких змін зазнає Міністерство освіти і науки з приходом Івана Вакарчука?..
Резюме/Довідка
- Народився 6 березня 1947 в с. Старі Братушани, Республіка Молдова.
- 1970 рр. - закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка.
- 1978-1980 рр. - старший науковий співробітник Львівського відділу Інституту теоретичної фізики АН УРСР.
- 1984 р. - професор кафедри теоретичної фізики Львівського державного університету імені Івана Франка.
- 1990 р. - депутат Верховної Ради СРСР, член Комітету ВР СРСР з науки, входив до складу Міжрегіональної депутатської групи.
- З листопада 1990 р. - ректор Львівського державного університету імені Івана Франка, переобраний на цю посаду у 2001 р.
- 1991 р. - президент Малої академії наук Львівщини.
- 18 грудня 2007 р. - міністр освіти і науки України.
- Доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, президент Українського фізичного товариства, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, нагороджений Почесною відзнакою Президента України й орденом «За заслуги» ІІ ступеня.
Що об'єднує міністрів?
Відповідь на це запитання дуже проста - як правило, усіх їх об'єднують «претензії», пов'язані з фінансами. Адже скільки б років не пройшло, скільки б міністрів не змінилось, фінансове питання в освітній галузі завжди було й залишається одним із найактуальніших і наболілих питань сьогодення. Недостатнє фінансування шкіл, особливо в сільській місцевості, недостатня кількість підручників, заборгованості перед учителями, та й сама зарплата педагогів, про яку вже давно почали складати легенди... Так, заборгованість держави перед учителями з кожним роком зменшується, середню зарплату піднімали неодноразово, але ріст цін робить усі ці зусилля «невидимими»... Одним із пріоритетів державної політики в розвитку освіти є «забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу»...
Але це не єдине, що об'єднує наших міністрів. Усі вони мали та мають бажання змін, а отже, й запровадження низки реформ, інтеграції української освіти в європейський і світовий освітній простір.
Думка вчителя
Аби з`ясувати, які реформи привернули найбільше уваги серед педагогічної громадськості, ми поставили вчителям київських шкіл таке запитання «Які з реформ, ініційованих Міністерством освіти і науки України, запам'ятались вам найбільше?».
І, як не дивно, почули майже однакові відповіді. Усі вони зазначили: перехід на 12-бальну систему оцінювання, 12-річне навчання та зовнішнє незалежне оцінювання...
Post Factum
Кожний з освітянських міністрів незалежної України досяг значних успіхів у своїй «міністерській» кар'єрі. Усі вони намагались вивести вітчизняну освіту на якісно новий рівень розвитку, упроваджуючи різноманітні новації. Кожний з них мав своє бачення, свою точку зору. Наскільки кому і що вдалось або не вдалося зробити - судити майбутньому поколінню, оскільки на те, щоб «відчути» різницю й оцінити результути, потрібен час. Хтось із міністрів залишив по собі імідж «міністра-реформатора», хтось запам'ятається нам як «борець із неякісною освітою», деяких ми запам'ятаємо як успішних ректорів відомих в Україні ВНЗ чи відомих учених.
Але ми повинні розуміти одне - міністри спонукають до змін, намагаються здійснити певні кроки, певні дії, аби розвивати та вдосконалювати освітню галузь, запроваджуючи ряд нововедень. Завжди були, є й будуть люди, котрим щось подобатиметься, а хтось усе буде постійно критикувати. Сподобатись усім - неможливо, та й не потрібно. Головне - це той результат, який залишає після себе кожний з нас...
Автор: В. Зінченко
Освіта.ua
07.01.2008
