Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта На однім крилі
На однім крилі

Свято День учителя чимось схоже для мене на 8 Березня. Безліч теплих слів та побажань чують педагоги у першу неділю жовтня на свою адресу! А решту часу їхні проблеми не цікавлять нікого.

На однім крилі

І, можливо, День учителя — не лише привід сказати гарні слова про освітян, а й нагода привернути увагу до їхніх проблем, які традиційно чомусь зводяться лише до низької зарплатні.

А проте не менш болюча для всіх педагогів, незалежно від рівня майстерності, таланту і достатку, проблема перевантаження і перевтоми. Більшість учителів почуваються на роботі так, як військові британські льотчики з пісні часів Другої світової війни, котрі, незважаючи на перебите крило і зламаний хвіст літака, мужньо виконували бойове завдання «на чесному слові й одному крилі». Синдром професійного вигорання —так називається серйозна недуга, яка відносно недавно поповнила Міжнародний класифікатор психічних хвороб. Вона загрожує представникам усіх професій, однак чи не найбільше потерпають від неї вчителі.

Катерина Овчарек, практичний психолог, психотерапевт, тренер Українського інституту позитивної крос-культурної психо­терапії, зазначає, що вигорання може виявлятися в усіх чотирьох сферах життя людини: психічній (апатія або, навпаки, конфліктність), соціальній (небажання спілкуватися, ізоляція або дратівливість), ментальній (небажання щось створювати, продукувати ідеї), фізіологічній (тілесна втома, загострення хронічних хвороб та виникнення нових), духовній (домінування уявлень про повну безнадійність і втрату сенсу подальшого існування). З якою сферою більше пов’язана професія людини, у такій і буде вигорання. Проте, застерігає пані Овчарек, професійне вигорання має й позитивне значення. Це захисна реакція організму у випадку, коли людина неправильно витрачає свій ресурс. І тоді відповідальність на себе бере тіло — воно ніби вимикає напругу на перевантаженій електролінії.

На відміну від представників інших професій, педагоги апріорі приречені на вигорання, вважає пані Катерина. І підштовхує їх до цього сама система, в якій вони працюють. Перш за все — це надмірна відповідальність, яка лежить на кожному вчителеві. Переповнені класи лише підсилюють негативний вплив цього чинника. А ось у приватних школах, де класи значно менше заповнені, вигорання відбувається на індивідуальному рівні, і пов’язане воно з тим, що вчителі не вміють обстоювати свої власні кордони, свою позицію і гідність перед заможними батьками, перед роботодавцем, від якого залежать матеріально.

Моральний тиск — ще один чинник професійного вигорання педагогів. Звісно, найбільше зловживають ним адміністратори. Готуючи цей матеріал, я почула досить відверті коментарі. Але жоден із педагогів-респондентів не погодився назвати своє ім’я. «Ви напишете, а що мені потім скаже адміністрація?!». Пані Олена, вчителька з двадцятирічним стажем, розповідає про наболіле: «Я завжди в усьому і перед усіма винна: перед начальством, перед батьками, перевіряльниками з райвно... Додому прийдеш — і там в усьому винен, бо мало приділяєш уваги сім’ї. Я для себе зробила два протилежні висновки: мені подобається навчати дітей, і я не можу працювати у школі».

Праця педагога приносить більше користі суспільству, ніж вчителеві. І це теж стимулює вигорання. «Звідки в нас беруться нервові викладачі, яких так не люблять і бояться діти? Вони бу­ли колись хороші і добрі. А нервовими стали тому, що не захистили вчасно своїх особистих кордонів і не попіклувалися про свій внутрішній ресурс», — вважає пані Катерина.

Вибираючи вчителя для своєї дитини, батьки часто стоять перед дилемою: молодий спеціаліст із ентузіазмом у погляді — чи досвідчений, але дуже суворий педагог (може, коли й дозволить собі зайве, накричить, але ж такі добрі знання дає, таку залізну дисципліну тримає!)

Взагалі-то, погляд на педагога як на майстерного дресирувальника учнів — застарілий. Сьогодні інформація в усіх галузях науки оновлюється з блискавичною швидкістю, і те, що вчора здавалося революційним відкриттям, тепер відоме кожному школяреві. Тому завдання вчителя — не так «нашпигувати» дитину знаннями, як дати стимул до саморозвитку, прищепити любов до наук, до навчання. А також зберегти гідність і здоров’я. Отож поняття професіоналізму набуває сьогодні трохи іншого трактування.

«Я очолював комісію з питань освіти, науки, культури, спорту та сім’ї у Кіровоградській області, — розповідає голова Асоціації лідерів освіти України Віктор Громовий. — І в деяких навчальних закладах відчував — тут не те що не горять, а й не тліють. Мертва зона. Переважна більшість педагогів вигоріли. Це «урокодавці», а не вчителі. Не кращі й директори. Двадцять років такий керівник законсервований у своєму кріслі, сам не росте професійно і вчителям не дає. Проблема добору та підготовки директорів теж дуже гостра. І розумної політики, пов’язаної з кар’єрою керівника, в країні немає». Непрофесіоналізм деяких менеджерів освіти — потужний чинник педагогічного вигорання вчителів. І виявляється він як у бездіяльності, так і в безпідставно активному смиканні підлеглих постійними перевірками, чорними списками та нафантазованими завданнями. Звісно, це легше й вигідніше (створюється імідж хорошого організатора), ніж підтримати їх на професійному рівні та надати справжню допомогу.

«Дуже важливо для людини відчувати свою межу й розуміти: так далі не можна, — наголошує Катерина Овчарек. — І приймати для себе якесь рішення: або відновлюватися, або полишати професію. Якщо не можна змінити систему, потрібно або змінити себе, або піти в ту систему, котра тобі більше підходить. Хтось із педагогів іде у суміжну професію (гувернантка, репетитор), хтось змінює фах. Коли ж людина нічого не змінює, вона поступово знищує себе. Не можеш себе захистити — не потрібно залишатися у професії, бо шкодиш і собі, й іншим людям».

Професійне вигорання — недуга серйозна, але не смертельна. У західних країнах, де послуги психотерапевта коштують дуже й дуже недешево, існує обов’язкова безкоштовна психотерапевтична допомога для представників усіх професій. Українським педагогам на це сподіватися не доводиться. «У нашій країні профілактикою професійного вигорання займаються на рівні досліджень. Я знаходив відповідні рекомендації в англійській, американській науковій літературі. Намагався робити все, щоб не допустити вигорання педагогів своєї школи. Бо проблема це надзвичайно гостра», — підкреслив Віктор Громовий.

А чи можуть педагоги самі зцілитися від професійної недуги? Звісно, з допомогою правильно організованого відпочинку, вважає пані Катерина. Треба дослухатися до себе і знайти свій спосіб відпочинку, зрозуміти, що саме і як ти віддаєш іншим у професійній діяльності, й організувати відпочинок так, аби поповнити це. Якщо перевтомилася фізична сфера, корисними будуть спа-процедури, прогулянки на природі, масаж, якісне харчування — кому що більше підходить. Якщо людина втомилася від контактів — їй потрібне таке спілкування, в якому вона бере, а не дає: це може бути спілкування з близькими людьми, котрі огорнуть турботою й теплом, не вимагаючи нічого натомість. Від втоми в емоційній сфері врятують участь у святах, слухання музики, відвідування театру. Взагалі, слід звернути увагу на себе і таким чином повернути витрачену на інших енергію. Навіть звичайна медитація, вміння зазирнути в себе, відчути себе, відстежити себе — це вже є енергетичне підживлення. Такі нескладні профілактичні дії важливо робити не лише у відпустці, а щодня.

Хочеться сподіватися, що настане час, коли чиновники, замість пишномовних урочистостей, зроблять учителям реальний подарунок — повернуться обличчям до їхніх проблем. Від цього виграють не лише педагоги, а й усі ми. Адже вчителі — це найближчі для наших дітей люди. Ті, хто сіє в них мудрість, людяність, хто формує їхній світогляд і дає їм знання. Ми вдячні за це нашим педагогам. І в день їхнього свята бажаємо їм розпростертих крил та професійних злетів.

Автор: Оксана Онищенко

Дзеркало тижня
04.10.2011

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!