Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Володимир Полохало: Вимога часу - інвестиції в освіту
Володимир Полохало: Вимога часу - інвестиції в освіту

Інтерв'ю Володимира Полохало, голови комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України головному редактору педагогічного видавництва "Плеяди" Олегу Іванову

Володимир Полохало: Вимога часу - інвестиції в освіту

О. І. Чи не могли б Ви, з точки зору голови профільного комітету українського парламенту, охарактеризувати сучасний стан освіти України? Наскільки вона є якісною, модерною, наскільки вписується в загальносвітові критерії? Яке місце вона сьогодні посідає, скажімо, у пострадянському та взагалі у світовому просторі?

В. П. Я Вам відповім не з особистої точки зору голови комітету, а з точки зору рішень комітету з питань науки і освіти, які ми ухвалюємо. У цьому році ми вже провели 17 засідань і десь приблизно два десятки «круглих столів».

Стосовно якості освіти в Україні, прикро - вона поступово погіршується. Це пов'язано з багатьма причинами, але є й основна. Ми, з одного боку, намагаємось інтегруватись до європейського освітянського простору, а з іншого - утрачаємо свої позитивні національні надбання у сфері освіти. Проілюструю свою думку. Україна завжди мала високій рівень, наприклад, математичної освіти, а сьогодні за рейтингом п'яти сотен кращих університетів світу немає жодного українського. Спотворений розвиток ринкової економіки привів до того, що останнім часом потворно розвивалась і освіта України. А навчальні заклади стояли перед викликами проблем їх фактичного виживання. Студентів у ВНЗ практично не має на чому вчити: відсутні якісні лабораторії, оснащення кафедр.

Кожна четверта людина, яка стає аспірантом в Україні, виїжджає за кордон. Минулого року лише 366 випускників усіх українських ВНЗ прийшли працювати в установи Академії наук.

О. І. Мабуть, знову ж таки, через низьку заробітну плату?

В. П. Саме так, через заробітну плату, але не тільки. І через недосконалу наукову базу, і через те, що науковець, новатор, винахідник не отримує достатнього стимулювання та задоволення від своєї праці. В Україні відсутній ринок авторських і суміжних прав. У всьому світі при впровадженні чи використанні на виробництві наукової ідеї чи розробки автор-винахідник отримує від трьох до п'яти відсотків винагороди за використання продукту його інтелектуальної праці. І цим можна пояснити великий відсоток виїзду наших спеціалістів із вищою освітою за кордон, який прийняв катастрофічні масштаби в середині 90-х років, зараз він зменшується, але цю тенденцію не зупинено. Склалась така ситуація, що через 3-5 років Україна може втратити конкурентоздатність на світовому ринку інноваційних технологій. Наші спеціалісти зараз працюють майже в усьому світі, але від цього немає ніякої користі нашій державі.

Сьогодні ринок світової інтелектуальної власності є ринком авторських і суміжних прав, патентів, захисту брендів, торговельних марок, і в західних країнах він сягає 60-85 % у загальній структурі економіки. На жаль, у нашій країні зовсім інша ситуація.

Сьогоднішня економіка передусім має бути економікою знань, тому інвестиції в сучасну освіту - є, безумовно, й інвестиціями в економіку. Світова тенденція засвідчує: вкладення в розвиток науки й освіти збільшуються, а в Україні, на жаль, зменшуються. Відсутність у країні загальної стратегії її розвитку змушує політиків користуватись короткотривалими строками, а такі процеси потребують як мінімум середньострокової стратегічної перспективи. Наші політики не прагнуть інвестицій в освіту й науку та займатися стратегічним вирішенням існуючих проблем у цих сферах.

Якщо аналізувати пострадянський освітній простір, можна констатувати ті ж самі процеси деградації. До рейтингового списку п'ятиста кращих світових ВНЗ увійшли лише два московських університети. А взагалі, якщо казати про здобутки науки й освіти на пострадянському просторі, так вони, безумовно, існують, але... це здобутки ще радянських часів.

О. І. Саме Ваш комітет рекомендував Міністерству освіти і науки України розробити нову редакцію закону України «Про вищу освіти»?

В. П. Так, ще в січні парламентський комітет отримував пропозиції з удосконалення на законодавчому рівні норм вищезгаданого закону. Комітет взяв на себе виконання цієї задачі, мобілізував усі необхідні ресурси. Ми прагнемо в результаті такої діяльності отримати оптимальний, сучасний законодавчий акт, який має відповідати реаліям сьогодення України, створювати передумови для повноцінного розвитку освітньої галузі.

Минулого тижня один зі згаданих «круглих столів», організованих нашим комітетом за участі ректорів ВНЗ Криму, Херсонської та Миколаївської областей був присвячений опрацюванню нової редакції закону «Про вищу освіту». Ось у мене проект цього закону. Фактично йдеться не про внесення змін, це його нова редакція, ініційована комітетом. 18 червня п. р. у комітеті відбудуться слухання за участю 250 запрошених, серед яких ректори ВНЗ, керівники громадських організацій, освітяни та інші. Ми заслухаємо й обговоримо першу редакцію, потім відбудеться доопрацювання, внесення поправок, і сподіваюсь, що Верховній Раді вдасться прийняти цей закон у першому читанні ще на цій сесії, а у вересні-жовтні плануємо прийняти вже у другому читанні.

Як керівник профільного комітету ВР можу стверджувати, що старий закон є не те щоб утримувачем позитивних процесів в освіті, він є її гальмом. По-перше, у нього не вписується таке поняття, як Болонський процес, по-друге, він обмежує права ВНЗ з точки зору їх автономії, обмежує права трудових колективів, діяльності вчених рад і т. ін. По-третє, не дає можливостей для якісного розвитку ВНЗ.

Повірте, саме цього зараз очікують і потребують українські ВНЗ. Наприклад, це нонсенс, коли указом Президента приймаються рішення про створення, припустимо, наглядової ради або звільнення чи призначення ректора ВНЗ. Не повинно бути прямого президентського управління чи втручання уряду у вирішення питань, які мусять бути виключно юрисдикцією самих вищих навчальних закладів.

О. І. Якщо ми обговорюємо з Вами необхідність принципових змін до законодавчої бази вищої освіти, напевно, існує й необхідність законодавчих змін у сфері загальної середньої освіти України?

В. П. Безумовно, треба ґрунтовно попрацювати і з Законом «Про загальну середню освіту», і з більш загальним Законом України «Про освіту», привести їх у відповідність із вимогами часу, реаліями, що склались, продумати стратегію та перспективи розвитку української освіти на кілька років, а ще краще - десятиліть. Але, на жаль, зараз комітет з питань науки і освіти не встигає робити все й відразу. Комітет останнім часом розглянув поправки більш ніж до ста законодавчих актів у сфері освіти та науки. А якщо відверто, то взагалі, для такого складу українського парламенту, який ми зараз маємо, питання функціонування освіти та науки не є приоритетними.

О. І. Тоді більш конкретне запитання, яке об'єднує й вищу, й середню освіту. Ще занадто рано підбивати підсумки впровадження на державному рівні обов'язкового незалежного оцінювання якості освіти, але хотілося б оприлюднити позицію профільного комітету стосовно тестування випускників шкіл.

В. П. Практика тестування запроваджена в тих чи інших формах у всьому світі й реалізує основний принцип рівного доступу до якісної освіти. Тестування впроваджувалось поступово, регламентується кількома нормативними актами. За останній час комітет тричі розглядав процес організації та проведення зовнішнього тестування, виявив цілий ряд ризиків і застережень. З метою вдосконалення процедури тестування комітет ВР направив Міністерству освіти і науки України свої пропозиції, але міністерство, на жаль, лише частково виконало наші рекомендації. Тому й виникла необхідність обговорення цього питання на засіданні уряду 23 квітня.

А вже сьогодні можна робити висновок, що зовнішнє незалежне оцінювання є найрадикальнішою та найрезонанснішою реформою в історії вітчизняної системи освіти.

О. І. Ми вище обговорювали проблему підвищення статусу вищих навчальних закладів стосовно їх автономії. А з огляду ідеї незалежного тестування виходить, що зараз вищим навчальним закладам фактично нав'язуються умови прийому абітурієнтів до навчання: задається жорсткий формат вступу до ВНЗ.

В. П. Зовнішнє тестування потягнуло багато проблем, і насамперед це проблеми на законодавчому рівні. На мою думку, треба було заздалегідь легалізувати сам процес зовнішнього тестування. Необхідно вносити зміни до двох базових законів - «Про загальну середню освіту» та «Про вищу школу». Саме тому було відповідне доручення прем'єра, й комітет на початку травня ц. р. розробив необхідні поправки до чинного базового законодавства. Вони були передані голові робочої групи віце-прем'єр-міністру пану Васюнику, який від імені Кабінету міністрів має внести ці поправки до Верховної Ради, але чомусь цього не сталось, і доручення не виконано.

О. І. Поставлю запитання, що стало в нашому журналі традиційним. Які риси, на Вашу думку, притаманні нашому українському вчителю?

В. П. В Україні є цікаві школи, багато хороших учителів - неординарних особистостей. Український учитель завжди вмів і любив працювати. Ці риси взагалі характерні ментальності українців. Але шкода, коли вчитель сьогодні є жертвою недолугості, непрофесіоналізму, обмеженості та цинізму чиновників. Так, педагог на сьогодні отримує заробітну платню трохи більшу, ніж, наприклад, медик, але цього замало.

О. І. Ви маєте на увазі взагалі фінансування системи освіти України?

В. П. Так. Подивимось на матеріально-технічну базу школи: комп'ютерами вони забезпечуються більш-менш нормально. А що стосується забезпечення предметних кабінетів фізики, хімії, то тут справи не рухаються у кращу сторону, і мій нещодавній візит до регіонів це засвідчив. Там стоїть обладнання, яке я бачив у власній школі, коли сам був школяром. Його вік майже 50 років, тобто це вже не історичні, це музейні експонати, але на них навчають наших дітей. На мою думку, саме до шкіл необхідно заводити наших політиків і демонструвати їм стан справ в українській освіті.

О. І. І це викликає у Вас бажання щось змінити на краще?

В. П. Я стою на принципових позиціях необхідності внесення докорінних змін у базове освітянське законодавство вже сьогодні й цим, як мінімум, законодавчо закріпити розвиток освіти. Але всі ми чітко розуміємо, що закони повинні ще й виконуватись, а це вже політична площина: елітам, тим, хто здійснює владу, необхідне чітке розуміння того, що таке освіта. Але розуміння приходить тоді, коли політичні еліти впевнені у строках своїх повноважень - не менше п'яти років. Тоді вони спроможні розробляти стратегію дій, виконувати її та звітувати суспільству про результати своєї діяльності, це логічно.

О. І. А яким учнем Ви були у школі?

В. П. Я закінчив школу із золотою медаллю.

О. І. Ця відзнака Вам якось допомогла далі?

В. П. Так, але я складав вступні іспити: поступав до ВНЗ двічі. Перший раз у Київському національному університеті я отримав четвірку, і шансів вступу в цей рік не було, адже конкуренція була дуже високою. А ось із другої спроби я став студентом.

Якщо казати з огляду сьогодення, то якби тоді в мене була можливість, то я б залюбки складав іспити за тестами і впевнений, став би студентом із першої спроби.

О. І. Щиро вдячний за розмову й Ваше бажання спілкуватися з учителями.

Освіта.ua
12.01.2009

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!