Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Олімпіади школярів: не сепаратор для "вершків", а "дріжджі" освіти
Олімпіади школярів: не сепаратор для "вершків", а "дріжджі" освіти

Олімпіади стали одним із символів ХХ століття. Відродившись як всесвітній спортивний рух наприкінці XIX століття, вони вийшли за рамки спорту та представляють сьогодні масштабні інтелектуальні змагання з багатьох галузей знань серед молоді - школярів і студентів

Олімпіади школярів: не сепаратор для "вершків", а "дріжджі" освіти

Ми хочемо поділитися своїми міркуваннями стосовно українських олімпіад школярів.

Шкільні олімпіади мають уже тривалу історію, виникли традиції, напрацьовано досвід. Вони проводяться приблизно із середини 60-х років на рівні держав, а з кінця 60-х - як міжнародні олімпіади. У СРСР був свій порядок проведення олімпіад школярів. Україна регулярно проводила в рамках шкільного олімпійського руху олімпіади I-IV рівня, тобто шкільні, районні (міські), обласні та республіканські. Потім Україна виставляла окрему республіканську команду на Всесоюзні змагання, а у складі радянських команд неодноразово брала участь у міжнародних олімпіадах школярів. З 1993 р. українські школярі беруть участь у складі своїх національних команд у міжнародних олімпіадах із математики, фізики, хімії, біології, інформатики й обчислювальної техніки, а з 1996 р. - і з екології.

Прес-служба Міністерства освіти і науки України повідомляє: «За ці роки 360 учнів з України вибороли 301 медаль, із них 51 золоту, 118 срібних, 132 бронзові, а 19 учасників нагороджено почесними грамотами. В інтелектуальних змаганнях 2006 року брали участь 26 школярів з України. Вони гідно представили нашу державу на міжнародному рівні та вибороли 24 медалі (4 золоті, 10 срібних, 10 бронзових) та одну почесну грамоту» (24.05.2007, http://www.kmu.gov.ua/control/publish/ article?art_id=79995381).

Проведення олімпіади - організаційно складна справа. Достатньо подивитись наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових і спеціальних дисциплін, турніри, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт та конкурси фахової майстерності» (http://osvita.irpin. com/viddil/v5/d45.htm). Скільки там продумано, прописано, прораховано! Але нас більше цікавить інше: мотивація участі в олімпіаді та процедура проведення олімпіади. Школярі - беруть участь; а школи, відділи освіти, інститути післядипломної освіти вчителів, міністерство, ВНЗ - проводять олімпіаду. У кожного свій інтерес, свій мотив. Які це мотиви та як до них має ставитись держава в особі Міністерства освіти і науки, що воно зобов'язане стимулювати, підтримувати?

Кожний школяр, який бере участь в олімпіаді, мріє про перемогу. Це само собою зрозуміло. На те і змагання, щоби мріяти про перемогу. Але діти не завжди можуть, та й не повинні усвідомлювати, наскільки є значною подією в їхньому житті участь в олімпіаді. Про це мусять пам'ятати дорослі, має думати держава. Сам факт олімпіади вже на першому турі, на шкільному етапі створює атмосферу свята та значущості події. Монотонне шкільне життя на кілька днів починає вирувати: міняється розклад занять, скасовуються окремі уроки, учні відпускаються з уроків для участі в олімпіаді, «відмінники» гордо розбрідаються по класах, де проводяться тури з вибраних ними предметів, «двієчники» заздрісно посміюються над ними, думаючи про втрачену можливість і випрошуючи дозвіл брати участь у конкурсі. У ці дні у школі панує святкова метушня. Саме атмосферу інтелектуального свята й повинні відчути та запам'ятати діти. Тому головний принцип олімпіади - не перемогти, а брати участь. Але брати участь треба хотіти.

Як важко буває вчителю запропонувати учням брати участь в олімпіаді! Він говорить про додаткову оцінку, про захід... Але тут учитель попадає у свій «час ікс»: учням ніколи, їм вистачає й сидіння на уроках - який там позашкільний захід! Тим більше, якщо вчитель не знайшов ключика, не надихнув своїм предметом або хоча б не зацікавив собою, адже заради улюбленого, шановного вчителя можна зробити багато чого! Тому проведення шкільної олімпіади - це показник хоч якоїсь, але педагогічної майстерності вчителя. І дякуємо за те, що багато вчителів нашої країни дотепер роблять це!

На олімпіадах будь-якого школяра, якщо він там уперше, чекає відкриття: виявляється, предмет не обмежується рамками шкільних підручників, і запитання можуть ставитись нестандартні, і, виявляється, когось цікавить твоя думка або начитаність поза межами шкільного курсу. Більше того, коли школяр попадає на районну олімпіаду, виявляється, що сильних учнів більше, ніж у класі (так-так, це точки здивування, що з'являються раніше, ніж вступ до ВНЗ, тільки на олімпіадах). Хоча там майже відсутнє спілкування. Спілкування починається тільки на олімпіадах обласного рівня і продовжується на всеукраїнських і міжнародних змаганнях, тому що там програма розрахована на кілька днів у кілька турів.

Учитель, який готує учня до олімпіади, - це дивний подарунок для школяра. Ось недавні спогади студента з Донецька Андрія Гаршина.

У шостому класі я вперше переміг на районній олімпіаді з математики, після чого мною зацікавилась учителька математики. Вона була кращою вчителькою у школі, тому що хоч і була вчителькою тільки математики, знала й викладала не тільки математику. У неї я багато чого навчився, у тому числі й відстоювати свою точку зору, через що з іншими вчителями в мене виникало багато суперечок і сварок. Дотепер із моєю улюбленою вчителькою в мене збереглись відмінні стосунки, і це найголовніше, а в шостому класі я захопився цією самою математикою та в усі наступні роки перемагав на районних і кілька разів - на обласних олімпіадах.

У даний час з'явились нові й цікаві олімпіади та турніри. Багато з них придумані не в Україні, мають статус міжнародних, і тим цікавіше учням брати в них участь. Найкраще в цих турнірах те, що дитина без відбору відразу попадає на міжнародний турнір. Звичайно, вона пише роботу у своєму місті, але перевіряють її роботу в центрі, і звідтіля надсилають результат. Школярам це дуже подобається.

Таких турнірів багато. Останнім часом усеукраїнську любов одержав міжнародної конкурс «Кенгуру» (родом з Австралії). Цей турнір об'єднав більше трьох мільйонів школярів у всьому світі. Організатором проведення цього конкурсу в Україні став Львівський фізико-математичний ліцей при Національному університеті ім. І. Франка (положення про конкурс: http://www. uazakon.com/document/fpart04/idx04103.htm). Конкурс складається як тестове завдання й тому, у світлі нинішнього загального тестування, дуже сучасний. У будь-якому районі, школі вчитель може зв'язатися з оргкомітетом, зробити оргвнесок, і на момент проведення олімпіади йому доставляють пакет із завданнями та бланками для відповідей. Кожний учасник конкурсу одержує сертифікат, переможці - дипломи різних ступенів і призи, у тому числі поїздки до Криму або на Західну Україну.

Цікавий, серйозний математичний конкурс «Турнір міст» із 1980 року проводиться в Москві. Знаменно, що за добрий результат у цьому конкурсі відзначаються не тільки школярі, а й їхні вчителі. «Турнір міст» - це міжнародна олімпіада з математики для школярів 8-11-х класів. Турнір проводиться силами місцевих оргкомітетів у містах більш ніж двадцяти п'яти держав Європи, Азії, Південної та Північної Америки, Австралії й Океанії. Оргкомітети одержують із Москви завдання й організують виконання робіт школярами своїх міст. Взяти участь у турнірі може будь-яке місто (навіть окрема школа чи село). Автори найкращих робіт (і їхні вчителі) запрошуються на літню математичну конференцію турніру, де здібні школярі залучаються до рішення задач дослідницького характеру. Ця олімпіада й отримані нагороди не мають жодного офіційного статусу, хоча їх міжнародний авторитет досить високий.

Інший приклад - турнір ім. Михайла Ломоносова (http://olympiads. mccme. ru/turlom/2002/book-htm/turl2002.htm), який пропонує школярам випробувати свої сили в один день відразу в кількох предметах: математика, фізика, хімія, біологія, лінгвістика, література, історія, «астрономія і науки про Землю». Тобто максимально ті предмети, якими займався великий Ломоносов, людина з ясним поглядом і котра цінувала всі грані життя, а не тільки один з аспектів науки. Багато завдань не вимагають попередньої підготовки, але спонукають логічно мислити та звертатись до інтуїції.

Чому ми так докладно зупиняємось на цьому турнірі? Одна з наших випускниць цього року поступила до університету на прикладну лінгвістику. Так ось, не було б цього ломоносівського турніру (а його можна назвати й олімпіадою), вона би взагалі не знала про таке слово - лінгвістика... Тож, виходить, профосвіта й олімпіади дійсно мають функцію профорієнтації тих учнів, хто прагне знань і в кого мозок привчений працювати.

Позиція вчителя у проведенні олімпіади проста: його зобов'язують провести - він проводить. Він везе на районну олімпіаду. Так, це є. Але щоб одержати стабільний результат, бажано проводити факультатив чи організувати інші форми додаткової роботи з учнями.

У Харкові феноменальні результати в математичних і фізичних олімпіадах тільки тому, що є вчителі-фанатики своєї справи. Наприклад, уже більше як 15 років діє університетський олімпіадний «гурток» із математикиі «Еврика». Дітей приймають у групи цього гуртка із п'яти років. Заняття проходять раз на тиждень, у суботу або неділю. У малят, тобто в усіх початкових класах, на заняттях дозволена присутність батьків. Ось і виходить, що це заняття для трьох: учителя, дитини, батька! Ось який спільний розвиток відбувається. Дитина одержує свій «плюсик» і звертається до мами чи тата (там часто сидять татусі) - тріумфально «У мене вийшло» - і бачить сяючого рідного дорослого! Чим не мотивація?..

Сьогодні педагоги ВНЗ змушені боротися за мислячих, цікавих студентів. Для цього створена Мала академія наук (МАН), працюють літні наукові школи. Але для того щоби потрапити в таку школу чи академію, треба про це знати, а довідатись можна саме на олімпіадах. Адже одна справа - учень з елітної школи, який одержує цю інформацію завдяки розумній тактиці школи, а якщо дитина вчиться у звичайній, а тим більше сільській школі, й у той же час - самородок, то тільки на олімпіаді викладачі Малої академії наук і можуть його помітити.

Учитель - остання ланка освітньої системи й перша та єдина людина, через яку ця система спілкується з дітьми. Честь вам і хвала, якщо ви розумієте своє життя у школі не як роботу, а як служіння, адже освіта, виховання з дитини мислячої та цікавої особистості - це не сума відчитаних уроків, а життя, що вчитель віддає дітям.

Над учителем стоїть директор, рай- або міськвідділ освіти. Наскільки ж потрібні олімпіади їм? Що стосується рай(міськ)відділу, то в них особливої зацікавленості в олімпіадах немає. Їх функція - вчасно передати розпорядження міністерства й обласного управління освіти, примусити, дати вказівки та відзвітуватись. Звичайно, їм приємно, якщо будуть високі показники, досягнення, якими можна відзвітуватись, але це не може бути їхньою заслугою. Просто об'єктивно в них немає ані механізму, ні важеля, ані функції, що істотно впливає на результат. Ми би сказали, що скромність має бути головною прикрасою директора та працівника відділу освіти, щоб не заздрити вчителю, не ставити палки в колеса, допомагати й - не сяяти, як мідний таз, коли в дитини й учителя вийшло, тому що не заважати - це, звичайно, не заслуга, а чеснота...

Зовсім особлива роль в олімпіадному русі випадає на долю інститутів післядипломної освіти педагогічних працівників. Саме вони виконують величезну конкретну організаційну роботу з проведення олімпіад, що має знаходити відповідне відображення у статутах і планах їх роботи та в державному фінансуванні. Саме вони повинні бути центрами моніторингу олімпіадного руху, що відслідковують, зберігають, обробляють статистику й передовий педагогічний досвід і повинні бути завжди готові надати цю інформацію всім зацікавленим сторонам.

Ставлення ВНЗ до шкільних олімпіад повинно бути найбільш зацікавленим. Саме до них прийдуть учасники олімпіад, тому що це логічно: бути інтелектуалом і прийти після школи до ВНЗ. Тому ВНЗ повинні брати участь і в розробці завдань, і у проведенні олімпіад, і в підготовці кращих учнів до участі в міжнародних олімпіадах. У цьому плані вже є деякі традиції. Зрозуміло, що не кожний ВНЗ може взяти на себе таку функцію, але обласні команди повинні готуватись до всеукраїнських турів у місцевих ВНЗ, а ось якщо вони відсутні - повинні допомогти інститути післядипломної освіти.

Окремо хочеться сказати про таке. У нас був феноменально розроблений інструмент залучення до ВНЗ хороших студентів. У «Дні відкритих дверей» у ВНЗ проводились олімпіади, і за результатами цих олімпіад гідних не тільки запрошували, а й зараховували до лав студентів. Зараз це теж практикується. І якщо це можна зрозуміти та виправдати стосовно особливих, унікальних вищих навчальних закладів, де відбірковий конкурс величезний, то для середньостатистичного ВНЗ це, на наш погляд, неприйнятне. Правила повинні бути одні. Або це вступний іспит, або це сертифікат незалежного оцінювання навчальних досягнень, або ... результат олімпіади. Але до чого тут слово «олімпіада»? Красиво звучить? Так, красиво, але до ідеї самої олімпіади стосунку не має. Це називають у бізнесі крадіжкою бренда. У даному випадку - просто підміна понять. Безумовно, вищі навчальні заклади мусять мати можливість проводити профорієнтацію, відбирати собі студентів, рекламувати себе, але потрібна відповідна законодавча база, єдині правила.

Державі до всього є справа. І легких задач у неї не існує. А олімпіади - явно не найскладніші та найважливіші. Це так. Але потрібні ясність цілей, усвідомлення цінності, адекватна стратегія та фінансування. Якість життя народу (добробут, безпека, спокій, стабільність) і престиж держави (якість життя, досягнення у спорті, науці, мистецтві, рівень освіти) - головні задачі держави. Якщо не підтримувати інтерес до знань, і теоретичних, і практичних, то ці задачі не вирішити. Сьогодні багато заводів і фабрик зупинено, поля не зорано, ферми зруйновано. Трагічно! Але самотужки все це не запрацює. Потрібна Людина, в якої є інтерес до життя, спрага життя. Викликати цей інтерес у дитячому віці та створити умови для його реалізації у Фахівців - найперша задача держави. І олімпіади в цьому питанні - кращі помічники!

Відомо, що кращі результати на міжнародних олімпіадах школярів демонструють останніми десятиліттями країни Південно-Східної Азії. Вони переживають не тільки економічний підйом. Це вторинне! Такі успіхи - показник духовного підйому. Треба хоча би подивитись, що роблять ці держави для пробудження народного духу! Не на Європу сьогодні треба рівнятись, а на тих, хто хоче вижити й докладає для цього зусилля. В Європи є досвід минулих років. Його не треба відкидати, як і будь-який досвід, але треба дивитись уперед. Це означає, що треба шукати та використовувати всі можливі форми позашкільної роботи, що стимулюють інтерес до знань. Про це важко говорити, коли ми всі знаємо, що вчителям навмисно затримують виплату зарплати, а розмір цієї зарплати такий, що навіть допомогою по безробіттю її назвати не можна. Але всупереч цьому чесні, захоплені, компетентні, прагнучі вчити вчителі були, є й будуть існувати. І недаремно в Біблії сказано: «И как, по данной нам благодати, имеем различные дарования, то, имеешь ли пророчество, пророчествуй по мере веры; имеешь ли служение, пребывай в служении; учитель ли, - в учении» (Послание к Римлянам, глава 12, стихи 6-7) (І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво, то виконуй його в міру віри, а коли служіння, будь на служіння, коли вчитель, - на навчання) (переклад митрополита Іларіона І. Огієнка). Волею-неволею держава примушена підтримувати таких захоплених і результативних учителів. Адже офіційно всі ратують за прогрес у всьому, у тому числі й в освіті. А олімпіади роблять зримими результати праці вчителів-трудоголіків. І держава і не може, й не повинна не зауважувати їх. Тому трохи дивно й занадто розмито звучить такий пункт із «Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади...»:

«1.7. Учителі середніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв і гімназій), викладачі та майстри виробничого навчання професійних навчально-виховних закладів, викладачі вищих навчальних закладів, працівники органів освіти, методичних та інших установ і організацій, які брали активну участь у підготовці учнів до змагань та їх проведенні, можуть бути відзначені відповідними органами державного управління освіти».

Учителі, які підготували учнів до участі в олімпіадах всеукраїнського й міжнародного рівня, однозначно повинні бути нагороджені як матеріально, так і морально: у них треба брати інтерв'ю та публікувати у професійних і масових виданнях, показувати по телевізору, організовувати оплачувані майстер-класи та семінари. Ну а вже інші активні учасники - «можуть бути відзначені».

Велике здивування викликає порядок визначення рейтингу команд (розділ 8 «Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади...»), відповідно до якого формується кількісний склад команд для участі у всеукраїнському турі учнівських олімпіад. Певна логіка в цьому підході є, але, відверто кажучи, результати учасників минулих років не повинні визначати долю нових учасників. Між ними може не бути взагалі жодного зв'язку! Узагалі питання про кількісний склад досить складне, і не стільки фінансово, скільки організаційно. Області України дуже відрізняються за численністю населення, а відтак, і школярів. І порівнювати всі області нелогічно й нечесно. Від рівної загальної кількості школярів має виставлятись рівна за численністю команда на олімпіаду. Але організаційно це вирішити просто нереально.

Численність команд, безумовно, упирається у фінансову проблему. А чи можна на такій справі заощаджувати?! Адже потрібний державний, системний підхід! Якщо ми заощадимо на вихованні дітей, на розвитку в них інтересу до знань, нам доведеться витратитись на міліцію, лікування від наркоманії та ігроманії, а в підсумку - на закупівлю продовольства й індустрію розваг. Народ, який нічого не вміє, вимагає хліба й видовищ.

Цього року в Росії прийняли нове положення про проведення олімпіад школярів. Воно викликало численні заперечення. Одне з головних - неприйняття уніфікованого підходу, тобто без урахування специфіки предмета. Росія, звичайно, сама розбереться, а ми би хотіли ще раз підкреслити, що олімпіада має насамперед виховне значення, тому чим більша кількість дітей бере в ній участь, чим більше їх на більш високих рівнях - тим краще. А кращі знайдуться самі! Для них лише треба підтримати високу планку. До речі згадати, що коли десь у 1975 році поміняли правила відбору учасників Всесоюзних олімпіад - кількість їх скоротилась утроє, - то кількість призерів практично не змінилась. Кращі залишилися кращими, а виховний момент був упущений. Заощадили... Ще один із лідерів олімпійського руху в Росії пропонує більше місць виділяти математикам, фізикам, програмістам, ніж історикам, наприклад, а по суті - усім гуманітаріям. Так би мовити, країні багато істориків не потрібно. Це правильно - багато істориків не потрібно, але саме гуманітарні науки виховують людину! Природничі науки самі по собі не здатні прищепити людині людські цінності. Значить, не можна заощаджувати й на цьому. Як казав Василь Олександрович Сухомлинський, «музичне виховання не є вихованням музиканта».

Сьогодні виникає маса альтернативних олімпіад. Ми казали про це раніше. Держава, безумовно, не може ні фінансово, ні організаційно підтримувати всі ці починання. Але не заважати вона може.

Що ж іще мусить зробити держава, так це створити потужний інформаційний портал в Інтернеті, де буде концентруватись інформація про олімпійський рух. Розрізненої інформації й сьогодні забагато, але зорієнтуватись у ній важко.

Автори: Є. Смотрицький, О. Шейніна

Освіта.ua
26.12.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!