Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Андрій Соколов: Творимо громадянське суспільство
Андрій Соколов: Творимо громадянське суспільство

Інтерв'ю Андрія Соколова, заступника голови Вільної профспілки освіти і науки України, голови ради ВПОН Львівської області, головному редактору педагогічного видавництва "Плеяди" Олегу Іванову

Андрій Соколов: Творимо громадянське суспільство

О. І. Давайте спочатку нагадаємо нашим читачам мету діяльності профспілкової організації, очільником якої ви є.

А. С. Сенс діяльності будь-якої профспілки, а відтак і ВПОНу, полягає в тому, що без профспілок, які будуть впливати на економічні та соціальні події в державі, ніколи не втілиться таке поняття, як справедливий ринок праці чи справедлива винагорода. Адже винагорода найманого працівника - не ласка роботодавця чи держави, це наслідок конкуренції між найманими працівниками, об'єднаними у профспілки, з одного боку, та роботодавцем і державою, з іншого. Сильна профспілка може відстояти належну оплату та належні умови праці. І навпаки, коли профспілки слабкі - й умови праці, й оплата будуть несправедливими. Те, що в нас у державі негаразди саме зі справедливістю оплати праці, гадаю, зумовлено тим, що в Україні практично відсутні справді впливові профспілки.

Також місія профспілки полягає в тому, щоби творити громадянське суспільство. Адже без них таке суспільство неможливе, бо весь соціальний сегмент залишиться незаангажованим, у ньому не буде конкуренції, а відтак повноцінних горизонтальних зв'язків. Громадянське суспільство - це не лише свобода слова, думки чи політичних партій, а і право людей найманої праці відстояти свої соціальні права.

Якщо відповідати на це запитання простою та доступною мовою - це захист трудових і соціальних прав людини найманої праці.

О. І. Упевнений, що Ви аналізуєте стан освіти в Україні, маєте власне бачення її здобутків і недоліків. Яка вона, на Вашу думку, сучасна українська освіта? Яку оцінку Ви виставляєте їй за традиційною п'ятибальною системою?

А. С. Стан освіти безпосередньо пов'язаний із загальною ситуацією в Україні. Не можна створити чи зберегти в окремо взятій галузі ідеальні чи наближені до цього умови, коли навкруги діється те, що ми називаємо хаосом і постійними перманентними суспільно-політичними кризами.

Як не дивно, але потенціал освіта в Україні не втратила, бо існує інерція з часів Радянського Союзу. Адже базова й академічна освіта в ті часи була на досить високому рівні, якщо відкинути гуманітарний сегмент, що був під викривленим ідеологічним пресом. Але ті моменти суспільної шизофренії, які панують у сучасному українському суспільстві, лягають тавром і на теперішний освітній процес. Це передусім утрата моральних орієнтирів, маю на увазі панування культу сили, грошей, беззаконня, несправедливості. Це породжує явища неповаги з боку підростаючого покоління до суспільних інституцій, серед яких і освіта, неповаги до особи вчителя-викладача, як зворотна реакція - збайдужілість педагога до результатів своєї праці, а відтак і суттєве зниження рівня викладання та рівня знань.

На цій непевній ситуації та невизначеності з традиційними закладами освіти з їх досвідом і здобутками почали паразитувати ряд нових приватних закладів, які в більшості своїй, у найкращому випадку, дають аж ніяк не кращий рівень освіти, а на загал значно гірший чи ніякий узагалі. З'явились відверто шахрайські установи та заклади освіти, мета яких - лише заробляти гроші на наївних.

Чи можна уявити собі, щоб ректор вищого закладу був абсолютно некомпетентний у галузі науки, де він є викладачем і керівником!? В Україні, виявляється, можна: усім відома історія з одним «співаючим ректором». Як після цього можна поважати випускників закладу культури, де такого рівня культури керівник?

За п'ятибальною шкалою наша освіта з натяжкою тягне на трієчку.

О. І. З огляду окресленого, які першочергові завдання постають перед незалежними профспілками та які практичні кроки подолання типових недоліків здійснено останнім часом?

А. С. Головним завданням вільних профспілок, профспілок нового європейського демократичного типу, є донесення до людини праці ідеології свободи, справедливості, солідарності. Тобто люди повинні усвідомити, що насправді боротися за їхні права, окрім них самих, ніхто не буде: ані добрий президент, ані добрий уряд, ані добра політична партія. І зараз це головна місія профспілок - змінити свідомість людей найманої праці для того, щоб вони зрозуміли, що за свої права треба боротись. Це шлях, який пройшли всі демократичні держави. Головне в нашій діяльності зараз - це йти до людей і роз'яснювати ситуацію, яка склалась, на особистому прикладі показувати, як треба відстоювати права.

Хто слідкує за економічними та політичними подіями в розвинених країнах, для того очевидно, що профспілки - надзвичайно потужний і вагомий фактор впливу на все економічне й політичне життя розвинених країн. Усі соціал-демократичні партії, а також низка інших, скажімо, тих, які орієнтуються на соціальну доктрину католицької церкви чи протестантську трудову етику, вийшли із профспілок і дотепер тісно співпрацюють із профспілковим рухом.

О. І. Чи не могли б Ви навести конкретні приклади захисту прав учителя, ефективного втручання Вашої профспілки в ту чи іншу конфліктну ситуацію між роботодавцем і робітником, яка би вирішилась на користь останнього?

А. С. Усі, мабуть, добре пам'ятають акції протесту львівських учителів, унаслідок яких вони добилися серйозних доплат, які їм належали за законом. Сьогодні вчителі мають найвищу заробітну плату серед бюджетних працівників. Тобто навіть невеличкі в масштабах країни протести, скеровані профспілками, зумовили, що конкретна категорія трудівників змогла досягти поставленої мети.

На сьогодні зусиллями Вільної профспілки освіти України поновлені на роботі через судові органи сотні працівників. У європейському суді із прав людини зареєстровано чотирнадцять справ за позовами членів Вільної профспілки за невиконання ст. 57 закону України «Про освіту» - це зокрема вчителі міст Дрогобича, Львова, Нової Каховки, Чернігівської області.

Покарано зняттям із роботи з десяток керівників закладів освіти, які зловживали посадовими обов'язками, зокрема гімназій Львова, Стрия.

На жаль, багато конфліктів тривають і мають затяжний характер, але при методичній і принциповій позиції вони закінчаться перемогою закону та справедливості.

О. І. Зараз усі говорять, а в ситуації багаточисленних перманентних виборів у державі - тим більше, про підвищення соціального статусу педагога та його авторитету. Що особисто Ви вкладаєте в поняття «соціальний статус педагога»?

А. С. Я не відривав би поняття соціального статусу педагога від соціального статусу громадянина.

Як уже наголошував - статус не дають, статус виборюють і доводять, що ви заслуговуєте його.

Статус педагога, як і статус громадянина, - це передусім повага до результатів його праці, що виражається в належній оплаті праці, сучасних умовах праці та належному соціальному захисті, а за це треба боротися самим педагогам, а не чекати, що хтось це їм створить.

О. І. Чи можна очікувати суттєвого підвищення соціального статусу, якщо, припустимо, надати педагогічним працівникам статус державного службовця, як це зроблено в багатьох європейських країнах? Які кроки для цього необхідні й наскільки вони реальні в нинішніх умовах?

А. С. Однозначна позиція, яка випливає зі світового досвіду та нашого досвіду часів Австро-Угорської та Російської імперій, і полягає в тому, що всі працівники, які працюють на державу, отримують заробітну плату з державного бюджету - мають бути державними службовцями. Але для цього треба змінити принцип розуміння державної служби не як привілей, а як форму трудових взаємин і пенсійного забезпечення.

Державний службовець не повинен мати жодних виокремлених пільг і привілеїв, лише єдину систему формування оплати праці та єдину справедливу систему нарахування пенсії. Єдину як для міністра, так і для педагога чи лікаря. Власне, якщо йти таким європейським шляхом, то статус держслужбовця отримати буде не складно, але допоки держслужба розглядається як закритий клуб для кращих, то в нього не впустять нікого поза кланом.

На профспілки в цьому питанні лягає чи не найголовна відповідальність, адже в цілому світі саме профспілки добились цього справедливого статусу державного службовця для всіх найманих працівників, які працюють на державу, - від прибиральника кабінетів адміністрацій до прем'єр-міністрів.

На жаль, ми маємо ситуацію, коли профспілки ще не набули тієї сили, яку вони мають у країнах розвиненої демократії. Вільні профспілки ще малочисленні та слабо структуровані, а традиційні повністю перебувають під адміністративним контролем роботодавців, є залежними і не виконують покладену на них функцію.

О. І. Попереду літо, час відпускної кампанії в педагогічних колективах навчальних закладів. Розуміючи, що незалежні профспілки не у змозі оздоровити всіх своїх членів, а тим більше - усіх учителів України, що планує та пропонує профспілка в цьому напрямі?

А. С. Вільні профспілки, слідуючи традиціям світового вільного профспілкового руху, не займаються й не мають займатись організацією відпочинку та оздоровлення, це не властива функція для нормальної профспілки. Ми є правозахисними, а не оздоровчими організаціями. Наша мета - добитись таких умов оплати праці, коли сам працівник визначає собі, куди їхати відпочивати. Якщо профспілка буде свій людський і фінансовий ресурс використовувати на ці речі, у неї не буде ні часу, ні можливості займатись безпосередньою своєю функцією - захистом людини праці від сваволі роботодавця.

Власне через цю не властиву для нормальних профспілок функцію ми й маємо ту ситуацію, що традиційні профспілки, крім цих питань, більше нічим реально й не займаються. Хоча теж можна зрозуміти і їх позицію, адже отримали «на халяву» масу майна, й ту частину, яку ще не встигли продати чи привласнити приватні руки, треба чимось завантажувати, ось і мусять так-сяк возити своїх членів до санаторіїв, профілакторіїв, на бази відпочинку.

Членам офіційних профспілок, більшість з яких навіть заяв не писали в ці профспілки, а були зараховані автоматично, раджу користатися цим майном для власного відпочинку, бо скоро його не залишиться, якщо слідкувати за шаленими темпами відчуження цих майнових комплексів (останній приклад - «Трускавець-курорт»).

О. І. Дозвольте закінчити розмову нашим традиційним редакційним запитанням, яке ми ставимо всім нашим співрозмовникам. На Вашу особисту думку, яким має бути справжній учитель, якого очікує українська школа? Чи існують якісь характерні риси, притаманні українському вчителю? Чи пам'ятаєте Ви свого першого вчителя?

А. С. Учитель - це гідний громадянин, який своїм особистим прикладом має виховувати підростаюче покоління. За моїм переконанням, раб не може виховати вільну й гідну людину. Отже, учитель має бути особою з характером вільної людини, патріотом України та своєї справи. Адже діти надзвичайно відчувають фальш і ніколи не повірять словам педагога, коли знають, що ці слова розбігаються з діями та принципами цього вчителя. Якщо характеризувати опосередковані характерні риси українського вчителя, можу констатувати, що потрібен ще деякий час, щоб цей характер виробився...

Так, безперечно, пам'ятаю свою першу вчительку Анастасію Федорівну Бабій у Ходорівській школі № 3.

Освіта.ua
23.12.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!