Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Новий крок до захисту прав дітей з особливими потребами

Новий крок до захисту прав дітей з особливими потребами

Майже за місяць до відзначення Міжнародного дня прав захисту дітей - 3 травня 2008 року Конвенція ООН про права людей з обмеженими можливостями вступила в силу як міжнародний закон. Це сталось після її ратифікації двадцятьма країнами світу

У мене немає ніг, але є почуття,
Я не можу бачити, але я постійно думаю.
Хоча я не чую, я хочу спілкуватись.
Чому люди вважають мене непотрібною,
безмовною, бездумною?
Як і інші, я спроможна думати про наш світ.

Коралі Северс, 14 років, Велика Британія

Цей вірш написаний від імені мільйонів дітей і дорослих з особливими потребами, які проживають у всьому світі. Багато з них зазнають дискримінації майже щодня. Першого червня Україна, як і інші країни світу, відзначала Міжнародний день захисту прав дітей. Але наскільки ці права враховують права дітей з особливими потребами?

Конвенція ООН про права людей з обмеженими можливостями була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 2006 року. Вона є першим міжнародним документом XXI століття, який стосується прав людей з обмеженими можливостями в політичній, соціально-економічній та культурній сферах. Генеральний Секретар ООН Кофі Анан відзначив дану Конвенцію як «історичне досягнення для 650 мільйонів людей з обмеженими можливостями в усьому світі».

Сьогодні міжнародне законодавство все більше починає приділяти увагу захисту прав людей з обмеженими можливостями саме в контексті захисту прав людей. Такими документами є:

  • Універсальна Декларація прав людини.
  • Декларація прав людей з інтелектуальною недостатністю (1971).
  • Декларація прав інвалідів (1975).
  • Світова програма дій щодо людей з обмеженими можливостями (1982).
  • Стандартні правила ООН про рівні можливості для людей з інвалідністю (1993).

Діти з особливими потребами зазнають набагато більшого порушення своїх прав не лише тому, що формально особливості їхнього розвитку не розглядаються в контексті захисту прав людини, що призводить до того, що їх життя стає ізольованим від життя більшості однолітків, а їх проблеми - невидимими для суспільства, а й тому, що міжнародне законодавство не приділяє достатньо уваги саме дітям, у першу чергу дітям з особливими потребами.

Конвенція ООН про права дитини: універсальні мінімальні стандарти для всіх дітей. У цьому контексті Конвенція ООН про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю в 1989 році та ратифікована Україною у 1991 році, стала великим кроком уперед у захисті прав дітей. Уперше цей міжнародний документ розглянув права дитини, включаючи дітей з особливими потребами, у контексті основних прав людей. Зазначені в Конвенції права включали громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права. Значення цієї Конвенції не можна переоцінити, оскільки вона визначила універсальні мінімальні стандарти для всіх дітей, визнала дітей як суб'єктів права й наголосила на важливості участі дітей в обговоренні своїх прав.

Уперше Конвенція ООН про права дитини як міжнародний закон зазначила і права дітей з особливими потребами. Так, стаття 2 наголошує на повазі та забезпеченні всіх прав «за кожною дитиною... без будь-якої дискримінації незалежно від ...стану здоров'я...». Стаття 23 Конвенції повністю присвячена захисту прав дітей з особливими потребами, зазначаючи, що «...держави-сторони визнають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному відношенні дитина має вести повноцінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі та полегшують її активну участь у житті суспільства».

Хоча Конвенція ООН про права дитини й зобов'язала держави сприяти в дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією про методи реабілітації дітей з особливими потребами, про загальноосвітню та професійну підготовку цих дітей, прогрес у забезпеченні прав дітей з особливими потребами залишається далеким від бажаного. Так, у своєму звіті Комісії з прав людини та Підкомісії з питань попередження дискримінації та захисту меншин у лютому 1996 року Комітет із питань захисту прав дитини висловив занепокоєння у виконанні загальних принципів статті 23 Конвенції урядами, що її ратифікували. Зокрема, звіт зазначив таке: «Одна з основних проблем у захисті прав дітей - це неготовність держав приділяти увагу проблемам і потребам дітей з особливими потребами».

Більше того, сама Конвенція ООН про права дитини не враховує належним чином права дітей з особливими потребами. Так, параграф другий статті 23 зазначає: «Держави-сторони визнають право неповносправної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності, ресурсів дитині, яка має на це право». Параграф третій наголошує, що «забезпечення неповносправній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки <...> таким чином, дає змогу найповнішого залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку». Проте діти з особливими потребами потребують не особливого піклування, не особливої освіти, а такого піклування й такої освіти, яку мають усі інші діти. Саме фокус на індивідуальному забезпеченні «особливих» потреб веде до медичної, а не соціальної моделі розуміння неповносправності, яка зараз набуває все більшого поширення у світі.

Крім цього, таке бачення «особливого» підходу до дітей з особливими потребами суперечить статті 2 Конвенції про права дитини, яка зазначає, що права дітей повинні забезпечуватись без будь-якої дискримінації незалежно від індивідуальних особливостей і дає підставу тлумачити такий особливий підхід до створення спеціальних стандартів у відповідних сферах, включаючи й освіту.

Конвенція ООН про права людей з обмеженими можливостями: наголос на права дітей з особливими потребами. Таким чином, можна стверджувати, що, не зважаючи на прогрес у захисті прав осіб з особливими потребами в міжнародному законодавстві, такі люди все ще розглядаються як об'єкти медичної підтримки, а не як суб'єкти своїх прав. Саме це стало поштовхом для спільноти людей з особливими потребами продовжувати діяльність зі створення нового міжнародного документа, яким і стала нова Конвенція про права людей з обмеженими можливостями, ратифікована двадцятьма державами світу на момент 3 травня 2008 року.

Основною особливістю нової Конвенції у сфері захисту прав дітей з особливими потребами є те, що вона змінила бачення осіб з обмеженими можливостями з об'єкта благодійності на осіб, які мають такі ж самі права, як і інші люди. Конвенція визнає, що люди, які мають фізичні, інтелектуальні, емоційні чи сенсорні порушення розвитку, стикаються з великою кількістю бар'єрів, які не дають їм повноцінно брати участь у житті суспільства однаковою мірою з усіма. Ці бар'єри мають бути усунені. Конвенція визнає, що для отримання однакових можливостей реалізації прав людей з особливими потребами повинна відбутися зміна ставлення в суспільствах до цих людей, про що наголошується в окремій статті про формування громадської думки.

Ще однією особливістю Конвенції став сам процес написання цього документа, а саме залучення спільноти людей з обмеженими можливостями - Коаліції із 70-ти міжнародних і національних організацій з усього світу. Залучення людей з обмеженими можливостями, включаючи дітей, стало безцінним навчальним досвідом для всіх, хто брав у цьому процесі участь.

Значення та цінності нової Конвенції. Важко переоцінити важливість цього міжнародного документа - його значення полягає в тому, що він НЕ встановлює нові права людей з обмеженими можливостями, а наголошує на їх реалізації, а саме:

  • визначає міжнародні стандарти у правах та основних свободах осіб з обмеженими можливостями;
  • уточнює принципи прав людини в контексті людей з обмеженими можливостями;
  • забезпечує моделі для розроблення чи змін в існуючому законодавстві;
  • створює більш ефективні механізми моніторингу прав людей з обмеженими можливостями;
  • забезпечує консультації з людьми з обмеженими можливостями, наголошуючи на девізі спільноти людей з особливими можливостями: «Нічого не робіть для нас без нас».

Але однією з найбільших цінностей цієї Конвенції є те, що вона повністю врахувала всі проблеми на шляху захисту прав дітей з особливими потребами на основі таких принципів:

1. Діти - це не те саме, що дорослі. Хоча досвід багатьох дорослих і дітей з обмеженими можливостями схожий, проте він відмінний. Саме тому Конвенція наголошує на важливості окремого підходу при розгляді прав дітей з особливими потребами.

2. Діти не є цілком самостійними. Діти в усьому світі мають інший легальний статус, аніж дорослі. Центральним принципом Конвенції є те, що люди з обмеженими можливостями мають рівне право на повагу до своєї самостійності. Проте цей принцип важко застосувати по відношенню до всіх дітей, включаючи дітей без обмежених можливостей. Саме тому стаття 5 Конвенції говорить про відповідальність батьків чи інших осіб у забезпеченні підтримки дітей відповідно до зростаючих можливостей дітей захищати свої права самостійно. Інакше кажучи, одночасно з розвитком компетенцій у власних правах діти повинні мати змогу самостійно визначати та захищати свої права.

3. Діти мають право на додатковий захист. Саме тому, що діти не є цілком самостійними, а більш вразливими, вони потребують додаткового захисту. Природа такого захисту описана в Конвенції про права дитини. Проте багато прав, задекларованих у Конвенції про права дитини, не зовсім адекватно інтерпретуються та реалізуються по відношенню до дітей з особливими потребами. Конвенція про права людей з обмеженими можливостями, зокрема стаття 19, багато уваги приділяє праву на захист від усіх форм дискримінації. Діти з особливими потребами стикаються зі специфічними та значними труднощами у протистоянні з будь-якою формою насильства та дискримінації.

4. Діти також мають право бути почутими. Конвенція зобов'язує уряди проводити консультації та залучати людей з обмеженими можливостями й організації, які представляють їхні інтереси, до законодавчого процесу. Важливо, що це зобов'язання поширюється також і на дітей. Досвід і потреби дітей не завжди можуть бути донесені дорослими - діти мають власне унікальне бачення своїх потреб і повинні мати можливості участі в питаннях, які стосуються їхніх прав.

5. Питання захисту прав дітей з особливими потребами повинні мати місце в усіх міжнародних і національних документах. Коли обговорюються права дітей, права дітей з особливими потребами часто залишаються поза цим процесом. Коли обговорюються права людей з обмеженими можливостями, права дітей з особливими потребами також часто залишаються поза увагою. Аналіз державних звітів із питань прав дітей, які були написані протягом 2000-2003 років, указують на те, що уряди постійно не приділяють достатньої уваги питанням порушення прав дітей з особливими потребами1. Так, порушення таких прав, як право на участь, право на інформацію, відповідні стандарти життя, захист від жорстокого поводження ніколи не піднімались по відношенню до дітей з особливими потребами. Для того щоб усі положення Конвенції прав людей з обмеженими можливостями стосувались і дітей з особливими потребами, потрібно, щоб це було максимально очевидним.

Існують правила й закони, визначені ООН
стосовно людей з обмеженими можливостями.
Проводяться конференції, зустрічі,
де приймаються відповідні рішення.
Де й коли це все закінчиться?
Не дамо цьому залишитись лише на папері,
як багатьом іншим речам!
Давайте спробуємо донести це до людей,
і я не думаю, що це так важко.
Люди з обмеженими можливостями повинні знати
свої права для того, щоб їх відстоювати.

Дівчина 19-ти років, Сомалі

Ратифікація Конвенції Україною. На жаль, Україна не входить у число двадцяти країн, які ратифікували Конвенцію й тим самим довели, що вони гідні називатись цивілізованими, гуманними та справедливими суспільствами. Конвенція, на відміну від декларації, є обов'язковою для виконання. Таким чином, вона може зобов'язати нашу державу виконати, зокрема, таку вимогу: «Стаття 24 Освіта. 1. Держави-учасниці визнають право осіб з обмеженими можливостями на освіту. Для реалізації цього права без дискримінації й на основі рівних можливостей держави-учасниці забезпечують інклюзивну освіту на всіх рівнях і навчання впродовж усього життя... 2. Під час реалізації цього права держави-учасниці забезпечують, щоб: а) особи з обмеженими можливостями не виключались із причини інвалідності із системи загальної освіти, а діти з особливими потребами - із системи безкоштовної початкової або середньої освіти; в) діти з особливими потребами мали рівний доступ до інклюзивної, якісної та безкоштовної початкової й середньої освіти за місцем проживання...».

Додає оптимізму активна діяльність громадських організацій, спрямована на ознайомлення громадськості з даним документом і підтримку ратифікації Конвенції Україною. Є указ Президента України про якнайшвидше підписання та ратифікацію Конвенції ООН про права інвалідів. Для того щоб Конвенція вступила в дію, знадобилося два роки, щоб її ратифікували 20 країн. Скільки ж часу потрібно буде Україні для її ратифікації?

Деякі факти про дітей з особливими потребами:

  • У світі 150 мільйонів дітей з особливими потребами, і кількість цих дітей зростає.
  • 50 % дітей, які не чують, і 60 % дітей з розумовими вадами розвитку зазнають сексуального насильства.
  • У деяких країнах 90 % дітей з особливими потребами не доживають віку 20-ти років.
  • Дискримінація прав дітей з особливими потребами постійно зростає.

Автор: Н. Софій

Освіта.ua
05.06.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!