Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Інноваційне середовище у столичній освіті

Інноваційне середовище у столичній освіті

Становлення інноваційного середовища в системі загальної середньої освіти розпочалося у період загострення загальної кризи в освіті і водночас інформаційного сплеску освітніх новацій, зумовлених піднесенням нової технологізації навчального процесу, поширенням серед педагогічних працівників нової науково обґрунтованої термінології

Аналіз цього періоду є надзвичайно важливим, оскільки його результати започатковують основу для наукового проектування розвитку загальної середньої освіти регіону.

Ураховуючи наслідки практики впровадження нами як нововведень, досліджуваний феномен розглядається як соціальне явище, що має характер «...ініційованих та контрольованих змін, які відбуваються на основі раціонально-вольових дій». Тобто, це організований процес, спрямований і керований для досягнення певного результату. Його суттєвою ознакою є цілеспрямованість на зміни освітнього середовища, де формуються нові стабільні елементи-новації і здійснюється перехід системи із одного стану в інший. При цьому зміст новації передбачає якісну зміну, а нововведення (інновація) забезпечує технологію втілення нового змісту в умовах конкретного об'єкта, зміна якого й виступає предметом інновації.

Поняття «становлення», яке здебільшого використовують у філософії та педагогіці, розглядається в широкому загальнометодологічному контексті та у прикладному смислі. «Становлення» як філософська категорія відображає процес діалектичного переходу від одного стану буття (ступеня розвитку) до іншого як момент взаємоперетворення протилежних, а водночас взаємопов'язаних моментів розвитку - виникнення і зникнення.

Згідно із сучасними філософськими підходами процес становлення складається з дії, що вже відбулася, та потенцій (внутрішніх причин становлення), які ще не відбулися. Такий погляд на процес становлення виражає спонтанність, мінливість речей та явищ - їхній неперервний перехід і перетворення в іншу якість.

Відтак, становлення - це: а) віддзеркалення процесу реалізації передумов, елементів предмету, що виникають на цій основі; б) характеристики початкового етапу предмету, що виник, і відбувається перехід від старого до нового, його утвердження й перетворення. Становлення осмислюється нами у безпосередньому взаємозв'язку з розвитком та формулюванням, а також ототожнюється з цими поняттями, оскільки йдеться про розвиток інноваційної сфери.

Становлення інноваційного середовища розглядається як процес появи нових ознак, форм, тобто таких якостей розвитку, що свідчать про наближення регіональної системи освіти до певного стану. Розвиток інноваційної сфери в регіоні - це процес, унаслідок якого відбувається зміна якості, перехід від одного якісного стану освіти до іншого, вищого. Показниками розвитку інноваційної сфери є достатній рівень нових якісних ознак, форм в системі загальної середньої освіти.

У прикладному значенні поняття «становлення» є періодом, який важко точно визначити, оскільки не завжди можна вирізнити ті елементи об'єкта, які доцільно позначити словом «становлення». У цей період спостереження й аналіз дають можливість розгледіти лише окремі риси майбутнього об'єкта, які ще не складають відповідне ціле. Тому розмежувати процеси становлення й розвитку у прикладному розумінні надзвичайно складно. Відтак, становлення інноваційного середовища розглядатиметься як період появи окремих якісних елементів нового, а розвиток - як цілеспрямована систематизація даних на основі упорядкованої структури.

Філософи під розвитком розуміють цілеспрямовані зміни, характерною особливістю яких є незворотність і закономірність. Коли йдеться про педагогічний контекст розвитку об'єкта, то його розглядають як процес удосконалення, ускладнення, розвитку. Звідси, важливого значення набуває становлення системи, оскільки етап розвитку передбачає появу системи, тобто етап становлення.

Різницю між становленням і розвитком можна виявити у процесі зіставлення цих категорій. Якщо розвиток - закономірний, цілеспрямований та організований процес якісних змін об'єкта, для якого характерними насамперед є вихідним пунктом, початковою стадією зародження явища, яке не має заданого кінцевого результату. Отже, процес становлення є процесом нескінченним. Ця характерна особливість виступає умовою її здатності до безмежного розвитку.

Розмежування періодів становлення й розвитку інноваційного середовища регіону прослідковується за його рівнями: адаптивним, професійно-репродуктивним, творчим і стратегічно-цільовим. Згідно з характеристиками рівнів інноваційного середовища, періодом становлення є адаптивний рівень. Натомість, професійно-репродуктивний, творчий і стратегічно-цільовий є періодом розвитку інноваційного середовища.

Динаміка змін інноваційного середовища, яка систематично відповідно до завдань дослідження та висунутої гіпотези відстежувалася нами у період формуючого експерименту (1997-2004 роки), оцінювалася на завершальному етапі роботи.

Ураховуючи специфіку нашого дослідження, де основним об'єктом змін є розвиток інноваційного середовища освіти столичного регіону, до педагогічного експерименту було залучено: управлінців Головного управління освіти і науки м. Києва (23 особи), викладачів Київського міського педагогічного університету ім. Б. Грінченка (12 осіб), керівників управлінь освіти у м. Києві районних державних адміністрацій (20 осіб), методистів районних науково-методичних центрів (28 осіб), директорів і заступників директорів ЗНЗ різних типів і форм власності (362 особи), слухачів «Школи резерву» (217 осіб), учителів ЗНЗ (1256 осіб). Загальна кількість 1918 осіб.

У процесі вибірки респондентів ми враховували: співвідношення різних типів ЗНЗ - середніх загальноосвітніх шкіл, спеціалізованих загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв; вік респондентів - від 23 до 60 років; стаж управлінської чи педагогічної діяльності - від 1 до 28 років, їхній фаховий та кваліфікаційний рівень.

Основною інформаційною базою для оцінювання результатів педагогічного експерименту стали: статистичні дані Головного управління освіти і науки та районних управлінь освіти міста, інноваційні проекти і програми, звіти ЗНЗ про результати інноваційного пошуку, анкетування суб'єктів освіти, у тому числі і інноваційної діяльності, аналіз семінарів-презентацій та готовності слухачів «Школи резерву» і педагогів-дослідників до інноваційного пошуку, матеріали на сайтах у мережі «Інтернет», методичні розробки та навчальні видання.

Становлення інноваційного середовища в системі загальної середньої освіти столичного регіону (адаптивний рівень) здійснювалося на нормативній основі. Загальну нормативну базу складали державні документи: Конституція України, закони України про освіту прямої дії, Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті, окремі положення та концепції. Оскільки станом на 1997 рік були відсутні нормативні документи прямої дії, які б регулювали інноваційні процеси в регіоні, було розроблено Положення «Про порядок організації та проведення педагогічного експерименту».

Цим Положенням визначався порядок упровадження соціально-педагогічних ініціатив у навчально-виховну практику закладів освіти м. Києва. Чинним документом передбачалося забезпечити умови в системі загальної середньої освіти столичного регіону для реалізації нових ідей з метою підвищення якості шкільної освіти, розширення мережі освітніх послуг.

У документі знайшла відображення методика організації інноваційних процесів на основі концепції «життєвого циклу» (зародження нової ідеї, формалізація ідеї, оцінка нововведення, обговорення нововведення, адаптація нової ідеї до конкретних умов, науково-методична підтримка, апробація, синтез із зовнішнім середовищем) та етапів упровадження освітніх інновацій (вивчення стану та виявлення проблем, підготовка та розробка відповідної програми прикладного дослідження, обґрунтування ідеї, мети і завдань, добір та підготовка фахівців до нових умов професійної діяльності, оцінювання практичної ефективності нової ідеї, оприлюднення результатів інноваційного пошуку).

Відтак, Положення створило передумови для підтримки педагогічних ініціатив, дало змогу передбачити етапи та механізми організації інноваційних процесів, насамперед їх науково-методичне, фазове та матеріально-технічне забезпечення. Урешті, дане Положення засвідчило незворотній процес змін існуючої практики освіти у столиці та визнання ролі інноваційного пошуку в загальних процесах модернізації галузі регіону.

Помітні зміни відбулися у підготовці експериментальних програм. Доцільно звернути увагу на окремі інноваційні програми прикладного характеру, зокрема: «Інтеграція середньої та вищої школи в умовах навчально-виховного закладу», «Інтер-освіта», «Колегіантське братство», «Школа резерву», «Школа Мілленіум», «Перспективні освітні технології» та ін. основні ідеї, завдання, інформація про адресантів апробації програм подано автором дослідження у збірниках «Експериментальні педагогічні програми столичної освіти» (К., 1998; К., 2003).

Так, школа «Міленніум» як авторська експериментальна школа (Н. Джинчардазе, Л. Порох; СЗШ № 318, м. Київ) у своїй програмі передбачає розробку та впровадження системи підготовки і виховання громадян, здатних втілювати у життя загальнолюдські ідеали добра, справедливості на основі формування нового інтелектуального бачення світу і свого місця в ньому; гармонійного розвитку, гармонізації суспільних відносин і рівних прав представників усіх націй.

Авторська школа «Мілленіум» покликана виявляти обдарованих дітей у певних галузях практичної діяльності, здатних досягати значних успіхів у майбутньому, сприяти розвитку їхніх здібностей, творчого потенціалу через самопізнання, самовиховання, самовдосконалення, самоосвіту.

Основна ідея інноваційної програми зорієнтована на формування національної еліти шляхом забезпечення фундаментальної гуманітарної освіти учнів, поглибленого вивчення іноземних мов, української та світової літератури, історії культури, сучасної риторики тощо; створення авторських програм; використання комп'ютерних технологій у педагогічному процесі; урахування особливостей індивідуального розвитку обдарованих учнів, їх фазових інтересі і нахилів.

Програма «Інтеграція середньої та вищої школи в умовах навчально-виховного закладу» (Н. Наконечна, м. Київ) створена для подолання протиріччя між сучасними ринковими відносинами та відсутністю у людини економічного мислення. Тому особлива увага приділяється проблемі економічної освіти старшокласників. Основна ідея експериментальної програми полягає у пропедевтичній економічній підготовці школярів на основі інтеграції середньої та вищої школи.

Реалізація намічених цілей здійснюється факультетом додипломної освіти Університету підприємництва і бізнесу «Крок», який досліджує ситуацію у сегменті освітянських послуг, пов'язаних з неперервною економічною освітою, забезпечує слухачів ліцейних груп і класів можливістю подальшого продовження освіти, сприяє їх всебічному розвитку.

Мета програми полягає у розробці, науковому обґрунтуванні та експериментальній перевірці організаційно-дидактичних підходів до системи професійної підготовки учнів до ВНЗ. Основними завданнями є: виявлення та обґрунтування соціально-педагогічних умов успішного функціонування системи навчання за інтегрованою програмою «Школа бізнесу»; конструювання дидактичної системи роботи факультетів підготовки до ВНЗ школярів і розробка технології впровадження її у практику навчання.

Демократичні перетворення в Україні сприяли відродженню національної школи. Ці тенденції виявилися, насамперед у розробці навчальними закладами нового типу освітнього середовища на ідеях національного виховання, що сприяють становленню нової людини, здатної переорієнтуватися з цінностей тоталітарного режиму на демократичні, стати відкритими європейській, світовій культурі і осягнути власну національну (особистісну) гідність та повноцінність. Реалізації цих положень присвячена комплексна програма «Колегіантьске братство» (О. Ковальчук, Л. Ващенко; гімназія «Києво-Могилянський колегіум», м. Київ).

Основними компонентами національно-демократичної ідеї є відродження традицій етнопедагогіки, де започатковані духовні цінності української нації з опорою на демократичні чинники, що забезпечують освітні потреби кожної особистості відповідно до її природних здібностей. Національно-демократична філософія навчального закладу сприяє розвитку гімназистів через педагогічні технології та зміст, які пронизані націєтворчими демократичним ідеями; шляхом піднесення ролі суб'єкт-суб'єктної взаємодії між усіма учасниками колегіантського братства. Утвердження національної самоідентичності через оволодіння історією, культурою, мовою допоможе молодим людям гідно увійти в полікультурний простір Європи, світу.

Розроблена модель сучасного навчального закладу є комплексною науково-обґрунтованою системою освітньої діяльності, що об'єднала традиції академічної освіти в Україні, засновані Києво-Могилянською Академією та інноваційні підходи, зумовлені технологічними та інформаційними чинниками сьогодні. В основу життєдіяльності гімназії покладена антропоцентристська модель особистості, згідно з якою формуються психолого-педагогічні умови для розвитку потенційних творчих здібностей колегіантів та професійного становлення вчителів. Створення відповідного освітнього середовища стане передумовою забезпечення кожного колегіанта цілісним сприйняттям навколишнього світу, механізмами самостійного оволодіння знаннями, уміннями їх реалізації у практиці життя.

У колі завдань передбачається:

  • відродження та розвиток традицій української освіти в гімназії «Києво-Могилянський колегіум» як сучасного колегіально-самоврядного навчально-просвітницького центру (складової цілісної системи);
  • модифікація змісту програм навчально-виховного процесу, структури його організації, пошуки сучасних педагогічних технологій відповідно до поставленої мети;
  • розширення світогляду учнів шляхом інтеграції знань про людину, забезпечення їх навичками використання об'ємних інформаційних потоків;
  • вивчення сучасних навчально-виховних інноваційних технологій міжнародного та вітчизняного педагогічного досвіду з метою їх подальшого запровадження;
  • органічне поєднання виховного та навчального процесів з науково-дослідницькою, пошуковою, творчою, соціально-благодійною, міжнародною діяльністю суб'єктів колегіантського братства;
  • формування у суб'єктів освітнього процесу навичок здорового способу життя, саморегуляції фізичного, психічного, духовного здоров'я;
  • розробка критеріїв прикладного дослідження.

Передбачалося, що в результаті роботи за програмою прикладного дослідження «Колегіантське братство» будуть розроблені: структура навчально-виховного середовища; навчальні плани та програми; освітньо-виховна система «колегіантських конвокацій»; індивідуальні програми розвитку учасників навчально-виховного процесу; модель управління закладом освіти в умовах експериментально-дослідницької діяльності; а також підготовлені: діагностичні методики по забезпеченню психолого-педагогічного супроводу прикладного дослідження; нова Концепція розвитку гімназії «Києво-Молигянський колегіум».

Особлива роль в інноваційній сфері столичного регіону належить ідеї підготовки сучасного керівника освіти. Реалізація цих ідей знайшла відображення у програмі «Школа резерву» (Б Жебровський, Л. Ващенко; ГУОН, м. Київ), яка під впливом тенденцій модернізації освіти передбачає суттєво змінити стратегію й тактику кадрової політики в системі освіти столичного регіону.

Проблема підготовки педагогічних працівників, підвищення їх фазової кваліфікації вимагала врахування нових освітніх технологій, вітчизняного та зарубіжного досвіду. Особливо ця проблема актуалізується у контексті підготовки керівника закладу освіти. Від його кваліфікації, розуміння сучасних потреб суспільства, уміння працювати в нових економічних умовах залежить успіх реформ.

Апробація програми сприяє пошуку механізмів відбору здатних до управлінської діяльності освітян, дає можливість визначити роль і місце головного управління освіти і науки, як навчально-методичного центру в підготовці сучасного керівника. Мета програми полягає у забезпеченні системи столичної освіти керівниками високої фахової компетентності.

У процесі реалізації експериментальної програми передбачається:

  • організувати роботу «Школи резерву» з метою відбору потенційно здатних до управлінської діяльності освітян та їх подальшого навчання;
  • розробити експериментальну навчальну програму для підготовки майбутніх керівників;
  • вивчити ефективність підготовки майбутнього керівника на основі моніторингу;
  • провести моніторинг якості практичної діяльності керівника закладу освіти за перший рік роботи;
  • організувати стажування слухачів школи (терміном 6 днів) у кращих директорів міста;
  • організувати академічний семінар для керівників, які мають стаж роботи від одного до п'яти років;
  • підготувати пакет документів юридично-правового та науково-методичного забезпечення діяльності керівника закладу освіти в сучасних умовах розвитку освіти столичного регіону.

Як видно, у підготовці програм сталися помітні позитивні зміни. Ураховуються науково-методичні вимоги щодо прикладних досліджень, зокрема: обґрунтовується ідея; формулюється мета; всі завдання мають приладний характер і вказують на характер змін існуючої практики. Оскільки попередні результати аналізу інноваційних процесів виявили складність у підготовці відповідних матеріалів (вони, в основному, мали теоретичний характер викладу), були розроблені методичні рекомендації на допомогу шкільним адміністраторам у складанні інноваційного проекту (програми).

Подальший аналіз інноваційного середовища в регіоні свідчить про те, що у період його становлення й розвитку в системі загальної середньої освіти столичного регіону (1997-2002 рр.) відбулися такі зміни:

  • зросла кількість експериментальних педагогічних програм у 4,8 рази, відповідно з 10 до 48 програм;
  • збільшилася питома вага навчальних закладів, які працюють в інноваційному середовищі відповідно з 2 % (за показниками 1997 року) до 9 % (за показниками 2002 року). У кількісному відношенні ця різниця склала 23 ЗНЗ проти 105.

Наведені дані свідчать про усвідомленість управлінцями необхідності приведення інноваційних процесів у регіоні у відповідність до нормативно-організаційних та науково-методичних вимог; створенні відповідних нормативно-організаційних та науково-методичних умов для підтримки соціально-педагогічних ініціатив педагогів; відкритість системи освіти до нових ідей.

Водночас було виявлено, що серед 105 ЗНЗ інноваційного типу - 64 % середні загальноосвітні школи, 19 % - дошкільні заклади освіти, 12 % - гімназії та ліцеї, 5 % - позашкільні заклади освіти.

Також з'ясовано, що інноваційний пошук здійснюють 20 % гімназій та ліцеїв (від загальної кількості навчальних закладів нового типу), 13,1 % - шкіл, 10 % - позашкільних закладів освіти, 4 % - дошкільні заклади освіти. Ці дані дали можливість зробити два протилежні висновки. Насамперед, вони засвідчили усвідомленість педагогічними працівниками та управлінцями ролі інноваційних процесів у реформуванні освіти, необхідності опановувати механізмами пошуку і дослідження.

Другий висновок указує на тенденції зниження інноваційної активності в загальноосвітніх навчальних закладах нового типу - гімназіях та ліцеях. Оскільки минуло десять років від часу заснування гімназій та ліцеїв і результати багатьох педагогічних досліджень в Україні з проблем їхнього становлення й розвитку свідчать про значні досягнення в діяльності цього типу навчальних закладів, тоді видається доцільним, що саме педагогічні колективи цих навчальних закладів повинні бути в авангарді інноваційних змін (продукувати нові ідеї, втілювати чи адаптувати педагогічні новації інших).

Проведений аналіз показав, що у період становлення інноваційного середовища у столичному регіоні активізувалася діяльність районних науково-методичних центрів (РНМЦ). 60 % РНМЦ підтримали стратегію ГУОН, спрямовану на інноваційний розвиток системи загальної середньої освіти столичного регіону. Це дало змогу на організаційно-нормативних та науково-методичних умовах зкоординувати науково-методичну роботу районів щодо інноваційного пошуку.

Серед загальної кількості педагогічних новацій - ті, що пропонують новий чи удосконалений зміст окремих навчальних дисциплін, технологічні підходи до навчання школярів, технології організації та управління окремими освітніми процесами і школою. До типологічних ознак освітніх новацій також віднесено системні або комплексні нововведення, тобто ті новації, що намагаються комплексно вирішити проблему оновлення й розвитку навчального закладу.

Загалом в системі загальної середньої освіти столичного регіону в період становлення й розвитку інноваційного середовища здійснювалося впровадження таких освітніх новацій:

  • за змістом - 18 ІП, що становить 36,7 % від загальної кількості програм;
  • за технологіями - 16 ІП, що становить 32,7 % від загальної кількості програм;
  • організаційно-управлінські - 3 ІП, що становить 6,1 % від загальної кількості програм;
  • системно-комплексні - 12 ІП, що становить 24,5 % від загальної кількості програм.

У ході аналізу розвитку інноваційного середовища в регіоні ми звернули увагу на позитивні зміни в характері впровадження нововведень. Про це свідчать результати інноваційних пошуків, що були отримані на основі використання діагностичних методик. Відтак, емоційні характеристики педагогів змінилися кількісними даними про соціальний, духовний, інтелектуальний розвиток суб'єктів інноваційної діяльності. Результати проведених досліджень постійно висвітлювалися у науково-методичній фаховій літературі.

Оскільки головна роль у реалізації педагогічних новацій належить суб'єктам інноваційної діяльності, була проаналізована статистика участі педагогів, шкільної адміністрації та науковців в інноваційному пошуку. Насамперед було виявлено, що в ЗНЗ працюють 89 педагогів, які мають науковий ступінь кандидата наук в окремих галузях наукового знання: у педагогіці, психології, фізико-математичній, технічній, філології, біології тощо. На наш погляд, саме ця категорія педагогів повинна стати активною силою в ініціативі нових педагогічних ідей, апробації сучасних концептуальних підходів.

Педагоги-науковці володіють достатнім практичним досвідом і водночас методологією наукового пошуку. Тому саме вони мають можливості безпосереднього впливу на розвиток шкільної освіти. Натомість, статистичні дані показали, що лише 4 % педагогів-учених здійснюють активну інноваційну діяльність, 96 % не виступають ініціаторами нових ідей, а їхня наукова і професійна діяльність не стала предметом вивчення та аналізу педагогами інших ЗНЗ.

Необхідно відмітити активність академічних наукових сил міста в інноваційних пошуках. Так, порівняно з 1997 роком кількість науковців, офіційно залучених до інноваційної діяльності, зросла майже у 26 разів, з 2-х до 51-го чоловіка. Питома вага наукового потенціалу, залученого до інноваційних процесів у шкільній практиці, склала: 19,6 % - доктори наук, 43,1 % - кандидати наук, 37,3 % - пошукувачі, аспіранти, докторанти.

Важливо відмітити, що на початку 90-х років головним суб'єктом соціально-педагогічної ініціативи виступав академічний учений (95 %). Тобто, саме учений пропонував навчальному закладу ідею для практичної реалізації. Важливим при цьому була лише наявність у школі відповідного фахового та матеріально-технічного забезпечення. Натомість, аналіз ініційованих інноваційних проектів і програм у досліджуваний період засвідчує активність соціально-педагогічної ініціативи зі сторони педагогічних працівників (45,8 %). Як видно, динаміка інноваційної активності педагогів зросла більше, ніж у дев'ять разів.

Залучення потужних наукових сил до інноваційного пошуку у практик шкільної освіти в якості наукових керівників (наукових консультантів) експериментальних педагогічних програм дало можливість упливати на якість становлення інноваційного середовища столичного регіону. Це виявилося у зростаючому рівні науково-методичного супроводу нововведень, підвищенні рівня фахового забезпечення реалізації проектів і програм.

Оскільки одним із основних суб'єктів інноваційної діяльності є шкільний адміністратор, було проаналізовано, наскільки його участь, мотивація, рівень професійної компетентності впливає на процеси інноваційного розвитку в регіоні. Шкільна адміністрація - це керівний персонал загальноосвітнього навчального закладу, до складу якого входять: директор, заступник директора з навчально-виховної (науково-методичної) роботи, завідувач кафедри (методичного об'єднання), методист. До функціональних обов'язків шкільної адміністрації належить забезпечення психолого-педагогічних та організаційних умов функціонування й розвитку навчального закладу.

Під час аналізу діяльності навчальних закладів, які впроваджували освітні нововведення, привернула увагу наявність високого рівня мотивації до змін у суб'єктів інноваційних процесів. Під мотивом ми розглядали спонукальну причину дій і вчинків людини (те, що штовхає до дії). Основою мотиву діяльності людини є її різноманітні потреби. Унаслідок усвідомлення і переживання потреб первинних (уроджених) і вторинних (матеріальних і духовних) у людини виникають певні спонуки до дії, завдяки яким ці потреби задовольняються.

На основі концепції мотивів А. Маслоу було проаналізовано рівні мотивації до інноваційного пошуку шкільної адміністрації. Передбачалося, що у представників шкільної адміністрації, яка мотивована на інноваційний пошук, домінують певні риси характеру та професійної спрямованості, у них високо розвинена потреба у досягненнях власної професійної діяльності та саморозвитку, тобто потреба успіху. Ті суб'єкти шкільної адміністрації, які мотивовані на успіх, мають позитивне ставлення до роботи, задоволеність своїм статусом, загальний життєвий оптимізм. Представники шкільної адміністрації, які працюють в інноваційному середовищі, здатні до співробітництва та пошуку компромісів.

Водночас були відмічені позитивні зміни в характері навчальної діяльності школярів, які знаходилися в умовах інноваційних змін у ЗНЗ. Досліджувалися зокрема: мотивація школярів до навчання, особливості інтелектуального розвитку, характер творчих здібностей, розвиток учнівського колективу.

Загальна вибірка становила 521 учень. Із них молодших школярів - 62 дитини, учнів середнього шкільного віку - 350 чоловік, старшокласників - 109 осіб. З метою валідності отриманих результатів дослідженню підлягали учні різних типів загальноосвітніх навчальних закладів: шкіл-дитячих садків, загальноосвітніх середніх шкіл, гімназій та ліцеїв.

Основним діагностичним інструментарієм стали методики, запропоновані В. Лазарєвим, М. Поташником, С. Сисоєвою, О. Хомеріки для вивчення професійної мотивації педагогів, характеру їхньої творчої діляьності в умовах змін. Водночас були розроблені авторські анкети для виявлення рівнів розвитку загальноосвітнього навчального закладу, навчальних інтересів та уподобань школярів, задоволеність учнів та батьків школою тощо. Під час вибору методик перевага надавалася тим, які максимально відповідали меті та завданням емпіричного дослідження, забезпечували мобільність у проведенні групового експерименту, а також були придатними для школярів, які навчалися за різними інноваційними проектами і програмами.

Практика реалізації інноваційних процесів показала, що становлення та розвиток інноваційного середовища у школі супроводжується формуванням нових підходів до навчання і виховання школярів, насамперед, через забезпечення сприятливих умов для реалізації інтересів та здібностей кожного учня, створює позитивний імідж навчальних закладів. Тому одним із об'єктів емпіричного дослідження були батьки, освітні запити яких на сучасному етапі забезпечують школи інноваційного типу розвитку.

Узагальнюючи результати опитування батьків, ми звернули увагу, що значна частина респондентів (65 %) вважає школу основним місцем, де їхні діти опановують життєвими цінностями, необхідними для формування світогляду, успішної адаптації в соціальному середовищі, вибору професії. Тому батьки (69 %) поділяють ті цінності, які пропагує школа інноваційного розвитку і лише 10 % не погоджуються з ним.

Порівняно з даними загальноосвітніх навчальних закладів, де не відбуваються інноваційні зміни, школи інноваційного розвитку майже у 1,5 рази перевищують позитивні оцінки батьків та їхні сподівання на якісну освіту своїх дітей.

Динамічні зміни, що відбуваються в системі загальної середньої освіти регіону, потереби сучасної школи забезпечувати якість освіти, відповідати новітнім міжнародним зразкам вимагають від освітян-практиків відповідної професійної готовності. Інноваційний досвід педагогічних колективів переконують у необхідності розглядати методологічну та змістово-технологічну підготовки вчителя як цілісність, характерною ознакою якої є інноваційність. До таких інноваційних чинників ми відносимо:

  • децентралізацію шкільної системи, що дозволяє удосконалювати професійні навички вчителя не лише в межах традиційної курсової підготовки, але й в роботі методичних асоціацій, громадських центрах освіти, міжнародних семінарах сприяння й розвитку освіти в Україні;
  • демократизацію загальноосвітніх навчальних закладів, що забезпечує самостійність вибору форм, засобів професійного розвитку вчителів;
  • потреби загальноосвітнього навчального закладу щодо здатності педагогів до пошукової, дослідницької роботи;
  • необхідність задоволення індивідуальних запитів учнів щодо роботи за власними програмами розвитку;
  • необхідність професійної підготовки вчителя в залежності від плинності інформаційно-технологічних змін.

Реформування шкільної освіти в Україні передбачає значні зміни у змісті, формах організації, технологіях навчання вчителя. Між тим, у педагогічній теорії не акцентується важливість трансформації системи перепідготовки, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, моделювання нових організаційних форм роботи з учителями у педагогічних колективах.

Система професійної підготовки вчителя залишається традиційною: у формі педагогічних та методичних рад, виробничих нарад, навчальних семінарів, лекцій, конференцій на базі інститутів післядипломної освіти. Коло педагогічних технологій обмежено монологічно-інформаційними методами. Учитель перебуває у ролі пасивного суб'єкта, який не оволодіває необхідним сучасним інструментарієм навчання школярів, особливо зважаючи на глобалізацію проблем, постійно зростаючі потоки інформації.

Тому, усвідомлюючи роль і значення вчителя, як рушійної сили освітянських реформ, навчальні заклади інноваційного розвитку, де одним із пріоритетних завдань визначають завдання оновлення професійної компетентності вчителя в умовах інноваційної діяльності навчального закладу.

Як засвідчили результати дослідження, робота з підготовки педагогів в умовах навчального закладу потребує змін пріоритетів: уміння самостійно здобувати знання необхідно поєднувати з уміннями аналізувати інформацію, виносити рішення про її важливість і другорядність; синтезувати окремі фрагменти інформації, надаючи перевагу новим знанням та ідеям, ефективно застосовувати їх на практиці. Педагогічні технології вчителя повинні стати дієвим інструментарієм у навчанні учнів критично мислити, аналізувати й синтезувати матеріал, володіти пошуковими навичками.

Основними засобами реалізації завдань розвитку інноваційного потенціалу педагогів повинні стати:

  • зміна форм педагогічних, методичних, виробничих нарад, семінарів, конференцій тощо з традиційно-інформаційної на організаційно-діяльнісну, з використанням навчальних тренінгів, де думка кожного є обов'язковою складовою колективного рішення і впливає на стратегію й тактику розвитку навчального закладу;
  • оволодіння та впровадження в навчально-виховний процес інноваційних педагогічних технологій, що започаткує нові зразки діяльності вчителів, сприятиме їх професійному зростанню, виведе їх на принципово новий фаховий рівень;
  • залучення педагогів до участі в реалізації інноваційних проектів і програм, до написання авторських програм, методичних розробок, статей та публікацій, що стане безпосереднім виразником творчого потенціалу кожного, безпосереднім прикладом творчого самоствердження і самореалізації вчителя;
  • налагодження співпраці з науково-дослідними установами, науково-методичним центром експериментальної педагогіки ГУОН, іншими державними і громадськими центрами освітнього спрямування;
  • забезпечення соціально-педагогічних умов мотивації педагогів до пошукової, дослідницької діяльності, їх участі в конкурсах, проектах, програмах семінарах, конференціях;
  • формування команд однодумців.

Дослідження засвідчили, що вплив цих чинників сприяє розвитку інноваційного потенціалу вчителя як творчої особистості і професіонала, який прагне самореалізуватися, максимально розкрити власні творчі можливості. Такий рівень сформованості інноваційного потенціалу педагогів позначиться на ефективності навчально-виховного процесу, розвитку навчального закладу як інноваційного.

На основі узагальнених емпіричних даних і факторно-критеріальних параметрів нами було проаналізовано рівні розвитку інноваційного середовища в межах районів та ЗНЗ інноваційного типу діяльності.

Вони свідчать про досягнення кожного з районів за попередньо визначеними факторно-критеріальними показниками.

Аналізуючи факторні показники діаграми 4, привертають увагу низькі дані факторів формалізованості та професійної готовності до інноваційного пошуку (0,06), що дає підстави стверджувати про відсутність у районному відділі освіти системи науково-методичного забезпечення інноваційних процесів. Підсумовуючі дев'ять параметрів, які складають 0,18, ми робимо висновок про те, що загалом район відповідає адаптивному рівню розвитку інноваційного середовища, тобто знаходиться у стадії становлення.

Натомість, показники діаграма 5 свідчать про високі результати інноваційного розвитку, особливо у межах інформаційного фактору, інтенсивності інноваційних процесів у районі, чітко вираженій стратегічній спрямованості розвитку освіти району, широти охопленості та узгодженості із навколишнім соціально-культурним середовищем. Узагальнені дані - 0,65 - указують на творчій рівень розвитку інноваційного середовища в районі.

Проте, важливо зауважити, що аналіз розвитку інноваційного середовища в окремих загальноосвітніх навчальних закладах нерідко за своїми факторно-критеріальними показниками значено перевищує загальні показники у своєму районі. Це відбувається внаслідок активних дій шкільної адміністрації, педагогічних колективів та окремих педагогів, які прагнуть самостійно вирішувати питання інноваційних трансформацій у своєму навчальному закладі.

Отже, підбиваючи підсумки проведеного педагогічного експерименту, ми приходимо до висновку, що значна частина районів (80 %) знаходиться на професійно-репродуктивному рівні та 10 % - на адаптивному. Це засвідчує про можливість усіх районів працювати в умовах інноваційних змін. Суттєвими недоліками, які заважають нам реалізувати завдання повною мірою, є:

  • відсутність цільового фінансування інноваційних змін у освіті столичного регіону;
  • низький рівень готовності науково-методичних служб районів до реалізації інноваційних перетворень;
  • недостатня стратегічна визначеність розвитку шкільної освіти в районах;
  • недостатня мотивація інноваційної педагогічної діяльності в межах районів.

Важливим висновком є встановлення різниці між ЗНЗ інноваційного типу розвитку та традиційними. Динаміка розвитку інноваційної компетентності педагогів тих шкіл, які впроваджують інноваційні проекти і програми значно перевищують у своїй професійній діяльності колег з інших шкіл щодо творчого підходу у вирішенні певних завдань. Позитивні зміни також спостерігаються у рівнях навченості школярів, їхньої відкритості до громадських і соціальних справ тощо.

Отже, результати експериментального дослідження засвідчили його ефективність, оскільки досягнута мета і виконані поставлені завдання. Виникнення супутніх проблем можуть стати предметом аналізу інших наукових досліджень.

Автор: Л. Ващенко

Освіта.ua
05.05.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!