Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Рівні розвитку інноваційного середовища

Рівні розвитку інноваційного середовища

У контексті освітніх, педагогічних процесів і систем середовище розглядається як спеціально створена система умов організації освіти, життєдіяльності дітей, спрямованих на формування якісних змін у освіті, педагогічному процесі, навчанні та вихованні школярів

Ураховуючи ці визначення, у контексті нашої публікації доцільно зробити таке обґрунтування: інноваційне середовище регіону є сукупністю організації відповідних умов, створених для реалізації соціально-педагогічної ініціативи й пошуку. Виникнення інноваційного середовища як новоутворення педагогічної науки є результатом існуючих протиріч між інноваційною практикою та консервативними формами освіти, які не відповідають вимогам часу. Інноваційне середовище вирізняється сутнісними ознаками, які потребують наукового узагальнення. Основною джерельною базою інноваційного середовища є соціально-педагогічна ініціатива.

Соціально-педагогічна ініціатива розглядається нами у двох аспектах: як пропозиція, що спрямована на досягнення змін у різних напрямах освіти; як здатність висувати нові ідеї та пропозиції, а також уміння їх самостійно розпочинати і вирішувати. Загалом соціально-педагогічна ініціатива є прагненням педагога (індивідуальне чи колективне) до самостійної та ініціативної діяльності з метою підвищення ефективності розвитку школярів. Оскільки соціально-педагогічна ініціатива є різновидом загальносуспільної активності, важливою мовою та стимулом інтенсивної професійної діяльності, новаторський зміст ініціативи формує думку громадськості та сприяє прогресивним перетворенням у системі освіти. Головна особливість соціально-педагогічної ініціативи полягає у добровільному характері діяльності, коли педагог чи педагогічний колектив беруть на себе значно більшу міру відповідальності, а ніж того вимагають професійні обов'язки чи суспільні норми.

Інноваційне середовище як системне утворення має власну організаційно-функціональну структуру. Основними складовими інноваційного середовища в освітньому регіоні є: стратегія розвитку освіти регіону, тактика формування інноваційних процесів, зміст інноваційного середовища регіону, організаційне забезпечення розвитку інноваційного середовища (операційні управлінські технології), прогнозування розвитку освіти регіону.

Кожен із елементів структури наповнює інноваційне середовище своєю характерною спрямованістю змін. Взаємодіючи між собою, вони утворюють єдине інноваційне тло, яке виступає основою розвитку професійної компетентності педагогів та освіті регіону загалом.

Як бачимо, основним елементом інноваційного регіону є стратегія регіонального розвитку освіти. Це передбачає наявність загальної керівної лінії діяльності органів управління освітою регіону у визначенні та досягненні перспективних напрямів розвитку галузі. Одним із провідних напрямів є визнання пріоритетів інноваційного розвитку. Урахування тактики формування інноваційних процесів уможливлює формалізацію інноваційних процесів на основі науково-методичного обґрунтування. Зміст інноваційного середовища в регіоні створює передумови для нових напрямів пошуку. Організаційне забезпечення розвитку інноваційного середовища ставить за мету добір таких оперативних технологій, результатом яких стає ефективний інноваційний продукт. Елемент прогнозування в інноваційному середовищі має важливе значення, оскільки на основі набутого інноваційного досвіду та отриманого результату формується нове бачення перспектив розвитку.

Оскільки інноваційне середовище регіону має здатність змінюватись, нами виокремленні основні рівні його розвитку та здійснено їх аналіз. Так, основними рівнями розвитку інноваційного середовища можна вважати: адаптивний, професійно-репродуктивний, творчий і стратегічно-цільовий.

Адаптивний рівень розвитку інноваційного середовища, в основному, притаманний тим навчальним закладам, які усвідомили потребу змін в освіті. Спираючись на традиційний досвід, педагоги намагаються самостійно вирішувати питання оновлення змісту, технологій навчання; інтуїтивно використовувати інноваційний досвід інших. Для адаптивного етапу характерним є:

  • нестійке відношення суб'єктів педагогічної практики до традиційної системи шкільної освіти;
  • високий рівень інформаційної насиченості;
  • наявність активної професійної рефлексії суб'єктів педагогічної практики щодо адаптації нових ідей;
  • низький рівень використання механізмів дослідження та відсутність у педагогів навичок інноваційного пошуку;
  • виявлення та впровадження у практику шкільного навчання освітніх нововведень інтуїтивним шляхом;
  • відсутність відповідних організаційних структур у регіоні.

Особливістю професійно-продуктивного рівня розвитку інноваційного середовища є перехід професійної управлінської діяльності на науково-методичну основу. Головна мета цього рівня полягає у необхідності створення системи мотиваційного, технологічного, особистісного забезпечення процесу формування професійної компетентності педагогів до змін. Ознаками професійно-репродуктивного рівня визначено:

  • освоєння нормативно-регулятивної бази інноваційної сфери;
  • наявність відповідних організаційних структур у системі загальної середньої освіти столичного регіону;
  • створення науково-методичної бази супроводу освітніх нововведень;
  • активізація пізнавальної рефлексії суб'єктів педагогічної практики щодо інноваційних процесів;
  • розвиток початкових навичок інноваційного пошуку.

Творчий рівень розвитку інноваційного середовища характеризується прийняттям нових цінностей освіти, що розкриває можливості для творчої трансформації їх у шкільну практику. Такий рівень інноваційних змін досягається в результаті організації постійно діючих семінарів, практикумів, залученості педагогів до проектування програм розвитку школи тощо. Творчий етап вирізняється такими характеристикам як:

  • розвиток нормативно-регулятивних механізмів упровадження освітніх нововведень;
  • науково-методична й організаційна забезпеченість інноваційних процесів на різних рівнях системи освіти (регіональному, районному, шкільному);
  • пошук індивідуального підходу в реалізації інноваційного процесу кожним навчальним закладом;
  • професійна готовність суб'єктів педагогічної практики до інноваційного пошуку;
  • пошуки адекватних меті та завданням інноваційного дослідження механізмів оцінювання ефективності інноваційного процесу.

Стратегічно-цільовий рівень інноваційних перетворень розкриває рівень високоорганізаційної культури школи, де здійснюється цілеспрямоване керівництво інноваційними процесами та створюються відповідні соціально-педагогічні умови для особистісного розвитку кожного. Досягнення такого рівня супроводжується прийняттям нової стратегії розвитку школи, цілісністю, внутрішньою єдністю та гармонійною взаємодією всіх складових інноваційного процесу. Ознаками стратегічно-цільового етапу в регіоні визначено:

  • наявність загальноосвітніх навчальних закладів у столичному регіоні з програмами інноваційного розвитку;
  • професійна компетентність суб'єктів інноваційного пошуку до розробки та впровадження програм інноваційного розвитку на основі перспективного прогнозування;
  • наявність системи підготовки педагогів до реалізації інноваційних процесів;
  • розширення можливостей інноваційної сфери шляхом моральної та матеріальної підтримки зі сторони громадських кіл.

Ефективність розвитку інноваційного середовища в регіоні досягається за умови розробки та впровадження механізмів вивчення продуктивності інноваційних процесів. Відповідно до теорії управління, а також логіки розгортання інноваційних процесів вивчення продуктивності відбувається на основі показників «життєвого циклу нововведень, а також факторно-критеріальних параметрів інноваційного середовища (див. матеріал цього автора в попередньому числі часопису ("Директор школи. Україна" 03/08, - Ред.). Доцільними механізмами відслідковування такої продуктивності є контроль і оцінка.

Оцінка має особливі важелі у визначенні продуктивності інноваційних процесів, зокрема й інноваційного середовища, загалом. Насамперед тому, що дає можливість регулювати та координувати етапи впровадження педагогічного нововведення, тобто управляти ним. При цьому важливо зазначити, що сама по собі оцінка виступає лише фактом, інформацією про щось. Така оцінка не забезпечує сенсу впровадженої ідеї. Свою вагомість вона набуває у співвідношенні до іншої оцінки, скажімо, передньої чи ідеальної, або оцінки, отриманої в межах реалізованої ідеї в інших умовах. Тому обов'язковим для оцінювання ефективності інноваційного процесу є використання системи оцінки у межах конкретної програми (проекту), а також у порівнянні оцінок.

Система оцінювання інноваційного процесу передує самому процесу впровадження нововведення. Оскільки визначення результату вимагає оцінки реального стану об'єкта, що підлягає зміни, виявленні співвідношення між реальним і запрограмованим. У такий спосіб аналізуються можливості еволюції об'єкта як у контексті програми (проекту), так і з урахуванням тенденцій розвитку системи загальної середньої освіти.

Отже, оцінювання є одним із механізмів у вивченні продуктивності інноваційного процесу, іншим механізмом є контроль. Якщо оцінювання дає можливість «скласти уявлення, зробити висновок про що-небудь, визначити суть, характер, значення, роль чогось», контроль «передбачає перевірку, облік діяльності, нагляд за чимось».

Кожен із учасників у процесі реалізації нововведення повинен бачити різницю між контролем та оцінюванням. Згідно із законом збереження енергії, неконтрольовані процеси приречені на крах, оскільки вони непристосовані до життя. Контрольованість передбачає осмислення кінцевого результату та визначеність шляхів до нього. Отже, інноваційний процес водночас є предметом дії двох функцій: оцінювання і контролювання.

Ураховуючи, що інноваційний процес складається з етапів, у результаті дій яких виробляється певний продукт, основним завданням інноваційного пошуку є творення нового. Кінцевий результат, якість виконання кожної дії певною мірою залежить від правильної організації процесу впровадження нової ідеї. Тому кожен із учасників інноваційної діяльності повинен мати пакет нормативних документів, які й будуть регламентувати його роботу, забезпечуватимуть здійснення самоконтролю та самооцінювання. Натомість ігнорування одного з механізмів вивчення продуктивності інноваційного процесу, - контролю чи оцінки, - дестабілізує систему освіти (мається на увазі той рівень, на якому відбувається процес).

Упровадження контролю та оцінювання як основних механізмів визначення продуктивності нововведення передбачає врахування наступних позицій: розвитку, складності, співвідношення з іншими процесами, урахування ролі суб'єктів у реалізації педагогічних новацій, очікуваних результатів. Так, передбачення розвитку забезпечує систему контролю та оцінювання відповідними до ідеї програми критеріями та показниками, зорієнтованими на майбутній результат. Складність полягає в тому, що у процесі пошуку оптимального результату повинна бути використана не лише закладена модель дій, але й, відповідно до закономірностей синергетичної системи, комплекс інших підходів, зокрема освітніх та навчально-виховних процесів.

Важливою позицією контролю та оцінювання продуктивності інноваційного процесу є також урахування ролі суб'єктів інноваційного пошуку, до яких належать учні, учителі, тобто, безпосередні учасники інноваційного процесу. Урахування їхньої позиції щодо очікуваних результатів дає можливість виробити логіку розгортання інноваційного процесу, зорієнтованого на кінцевий результат.

В інноваційному процесі контроль і оцінка забезпечує виконання функцій технологічного та соціального рівня. До технологічного рівня віднесено функцію відбору необхідної інформації, що залежить від уміння передбачувати кінцевий результат, а також функцію обґрунтованості у прийнятті рішення. До функції соціального рівня внесено комунікативну, як таку, що свідчить про наявність комунікативних зв'язків між суб'єктами інноваційного пошуку, колективним результатом яких є отримана інформація, а також їхня відповідальність за виконання роботи. Останнє характерно для оцінювання, оскільки контроль позбавляє почуття відповідальності, а оцінка, навпаки, надає таку відповідальність.

Доцільність контролю та оцінювання досягається за умов добору та групування такої інформації, яка дає можливість прокоментувати розгортання процесу, винести судження та прийняти відповідне рішення. Відтак, об'єктом контролю й оцінювання є не статичний елемент, а той, що знаходиться в русі та здатний трансформуватися. Від цього залежить кількість даних, зроблених у русі. Порівняння цих даних і дає оцінку. Натомість один зріз дає лише цифру для контролю. Тобто результати піддаються контролю, тоді як рух і процес - оцінюванню. Цей підхід підкріплюється закономірностями теорії управління процесами, які вказують, що ефективно функціонують і розвиваються лише ті, що зберігають рівне співвідношення між контролем і оцінюванням.

Контроль і оцінювання продуктивності інноваційних процесів на регіональному рівні відбувається в декілька етапів. Перший етап (етап постановки проблеми) передбачає виявлення інформації про реальний стан функціонування об'єкта. Зріз даних здійснюється з використанням доцільно відібраних методів діагностування: анкетування. тестування, інтерв'ю, спостереження тощо. Добір цих методів залежить від усвідомленості мети діагностики. Основними суб'єктами вивчення стану функціонування об'єкту є ті, хто безпосередньо працює в межах цього об'єкта. Якщо об'єкт знаходиться в межах загальноосвітнього навчального закладу, учасниками оцінювання стають члени адміністрації, залучені до інноваційної діяльності вчителі, психологи, учні, батьки, а також науковий керівник (консультант). На основі отриманої інформації констатується стан об'єкта. Залучення до діагностичних даних інформації про аналогічні об'єкти в інших навчальних закладах, або співставлення з ідеальними показниками дає можливість провести аналіз стану, тобто виявити його позитивні, негативні сторони та спрогнозувати можливість якісних змін.

Результати першого етапу контролю й оцінювання стають основою для підготовки інноваційного проекту (програми розвитку). Другий етап (стратегічний) є власне етапом розробки проекту, де закладаються перспективи розвиту об'єкту та виявляються очікувані від цього зміни. Основним елементом програми стає виявлення показників зміни об'єкта та його критерії. Критерії - абстрактна класифікація предмету вивчення, натомість показники - це конкретні ознаки критеріїв.

Для контролю й оцінювання продуктивності інноваційного процесу важливими також є визначення засобів та суб'єктів, залучених до роботи. Тому на третьому етапі (тактичному) проектом передбачається добір пакету діагностичного інструментарію.

Оцінювання та контроль на четвертому етапі (змістовно-технологічному) та п'ятому (організаційно-діяльнісному) впровадження нової педагогічної ідеї здійснюється суб'єктами інноваційного пошуку, до яких віднесено: управлінців, наукових працівників, адміністрацію навчального закладу, учителів, учнів, батьків, представників громадських органів управління. Головною метою контролю й оцінювання на цих етапах є виявлення позитивної динаміки змін об'єкта. Кількість зрізів для інформації залежить від терміну розгортання інноваційного процесу, але повинно бути не менше двох разів, оскільки наявність лише однієї оцінки не дає підстав для аналізу та не забезпечує виявлення динаміки.

Автор: Л. Ващенко

Освіта.ua
05.04.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!