Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Освіта в інформаційному суспільстві: ризики і тенденції розвитку
Освіта в інформаційному суспільстві: ризики і тенденції розвитку

Реверс історії, пов'язаний з розвитком інформаційного суспільства в якому вже живемо чи маємо жити на наш погляд має двоїстий характер

Освіта в інформаційному суспільстві: ризики і тенденції розвитку

З одного боку відбувається посилювана впливом реклами, стандартизація суспільного життя, що вимагає такого ж стандартного, штампованого навіть мікропроцесорного мислення.

Це означає, що людина вилучається з суспільного буття, перетворюється в біт інформації, або навіть гірше, стає людиною „віртуальною” випадаючи з реального світу. Всі закляття, заклики і прагнення сучасної педагогіки зарадити проблемам, які виникають, залишаються на межі добрих побажань прилучення до високої духовності й культури.

В той же час і духовність і культура, відкидаються як щось малопотрібне, а може й шкідливе, без чого "можна обійтись", "легше прожити", хоч це й не завжди чітко вербалізується. А тому освіта частково стає такою, якою її бачать десь там "нагорі", а частково – як у себе "на хуторі".

Культура ж здебільшого на зразок моди, сприймається як те, що декларується у новому сезоні як культура, це – модні журнали, модні автори, модний лексичний набір термінів та понять.

Прогалини і провалля в культурі, натомість, заповнюються ерзац-інформацією, яка задовольняє стандартизовану людину: гороскопи, гадання, сумнівного характеру гумористичні передачі (передостаннє слово хочеться взяти в лапки), різноманітні шоу, "лохотронні" ігри тощо. За прикладом ходити далеко не варто, слід лише ввімкнути телевізор і переглянути декілька каналів аби продовжити запропонований список.

У такому медіа-просторі перебувати досить комфортно, треба "ковтати" все що дають, не задумуючись, не прикладаючи жодних інтелектуальних моральних і тому подібне зусиль для засвоєння чи розуміння. Штампувати „споживачів” подібної медіа-продукції досить легко і здається ми успішно рухаємось саме у цьому напрямі.

Існує інша сторона проблеми, а саме, скільки б не критикували як набридлу ідеологему "всебічний розвиток особистості", хочемо того чи ні - це те, що стоїть на часі. Створення новітніх інформаційних технологій вимагає інакшого, не стандартизованого мислення.

Коли промисловості Японії знадобились працівники з творчою уявою, то для прийому на роботу пропонувалося складання іспиту із історії світової та японської літератури. Сучасне виробництво має справу з такими процесами, які неможливо "побачити" чи "помацати" без підключення уяви. Високі технології диктують потребу у вільному фантазуванні, а ця здатність розвивається завдяки поезії, пластиці, музиці та іншим видам мистецтва.

Незважаючи на те, що ми сьогодні в освіті вирішуємо інші завдання: входження в європейську освітню інфраструктуру, приєднання до болонського – чи кафкіанського? – процесу і тому подібне, все ж варто її (освіту) співвідносити не з тим рівнем виробництва, який маємо нині, а з тим, який хотіли б мати, враховуючи при цьому глобалізаційні зміни, що їх переживає світова спільнота. Нова суспільна трансформація змушена ставити і  вирішувати такі проблеми, які не виникали раніше: Йдеться не лише про "невидиму руку" ринкових відносин, але й "невидиму руку" суспільства, моралі, культури, котрі обумовлюють не стільки ринкові, скільки інші види саморегуляції, вирощуючи і соціалізуючи людину не лише в межах сім’ї, родичів, сусідів, професійного колективу, але й суспільства в цілому, яке вже неможливо підміняти економікою або зводити до неї. Саме про це говорять і пишуть у сучасних наших та зарубіжних  наукових періодичних виданнях.

Відчуття того, що ми живемо в іншому суспільному вимірі, фіксується й на рівні буденої свідомості. Завдяки комп’ютерним технологіям, які використовуються засобами масової інформації та більш чи менш вільному користуванні Інтернетом, світ стає ближчим, досяжнішим. Але чи зрозумілішим?

Вивчення впливу продукції сучасних мас-медіа на психіку підростаючого покоління вже давно викликає занепокоєння не лише у зарубіжних, але й у вітчизняних психологів. Вони стверджують, що інформація, яку діти отримують, так би мовити, в готовому вигляді з медіа-простору призводить до порушення мислительних процесів у зв’язку з: а) інформаційним тиском; б) занадто візуалізованою інформацією; в) пасивним її (інформації) споживанням; г) відсутністю потреби висловлювати думку на письмі; д) розмиванням здатності до рефлексії та діалогового мислення.

Це далеко не повний перелік зафіксованих негативних тенденцій і якщо їх не зупинити, не ввести нові освітні технології, які відали б вимогам сучасності і сприяли б розвитку суб’єктності, усвідомленню її цінності та унікальності то, як стверджує український психолог Тетяна Російчук наше суспільство буде регресувати. Порятунок суспільства автор вбачає в збереженні культурних універсалій, що відповідають за гуманістичне розгортання психічного розвитку особистості. Приєднуючись до наведеної думки маємо визнати, що освіта повинна випереджати своє підґрунтя –  виробництво, передбачаючи і обумовлюючи майбутні інтенції розгортання суспільства.

Склалося так, що за усталеною традицією проблемами освіти переважно опікувалась педагогіка, яка розуміла свій предмет з позицій утилітарної спрямованості, формуючи прагматичне ставлення до освіти, розвиваючи методи і методики передачі та засвоєння знань у вигляді привласнення. Про це багато і яскраво писав Е.Фром у своїй добре відомій праці "Мати чи бути". Научання, до якого власне зводилась освіта, було некритичним поглинанням минулого досвіду, знань, умінь та навичок. Таким воно значною мірою залишається й дотепер.

Свідченням цього є наявність професійно-технічних училищ (до яких би перейменувань не вдавались), не обумовлених сучасними потребами виробництва.

"Пряма і безпосередня користь спеціальної освіти є такою очевидною і зрозумілою для більшості, що й гадки не виникає про її невигідність, яка натомість не видається важливою та повільно випливає назовні," – писав М.І.Пирогов ще у позаминулому сторіччі.

Сьогодні виробництво потерпає від нестачі спеціалістів, а „новоспечені” фахівці приходять після закінчення таких училищ "морально" (технічний термін) застарілими років на п’ятнадцять-двадцять. Враховуючи сучасні особливості змін матеріально-технічної бази виробництва, вчити людину виконувати окремі операції, як це часто буває, та ще й на застарілих механізмах – абсурд. Так само у сучасному землекористуванні. Для того щоб працювати на землі, важливо оволодіти високою культурою її обробітку, мати уявлення про новітні й прадавні технології, отримати екологічну освіту тощо.

Наші традиційні погляди не дозволяють ставитись до освіти як до способу життєдіяльності, а розглядають її як проміжну ланку між невинністю немовляти і зрілістю дорослого, що нарешті буде приносити користь суспільству. Освіта завжди рухалась у відповідності до потреб суспільного буття або відстаючи або наближаючись до нього, орієнтуючись з одного боку на потреби виробництва, з іншого – на культуру.

Якщо культура розширює життєвий простір особистості й суспільства, то виробництво прагне скорочення витрат. З точки зору виробництва і культура і освіта збиткові сфери діяльності. що практично не дають прибутку, а тому на їх розвиток виділяється мінімум засобів для існування, продиктований станом економіки країни. Отже виходить, що формуючи людину для потреб 2006 року вже у 2011 втрачаємо її, в першу чергу, у професійному плані, а у періоди суспільних криз, коли ситуація загострюється, робимо не здатною знайти себе у мінливому світі. Особливість сучасної освіти полягає в тому, що вона має випереджати власні основи, орієнтуючись переважно не на виробництво, а на культуру. Зміна парадигми освітнього процесу, ставлення до освіти як до способу трансляції культури у часі – необхідна умова сучасності.

Слід зауважити, що освіта трактована як діяльність самоформування людини в культурі, незважаючи на певну визнаність ще не є явищем загальновідомим. Пересічний викладач не може рішуче вплинути на хід освітнього процесу, оскільки він людина свого часу-простору, керована сталими уявленнями. Обмеження чи просування вперед в освіті за допомогою численних програм, методик і стандартів теж мало що може змінити. Хибність замкненого кола полягає в тому, що школа керується наказами міністерств і відомств, а ті в свою чергу спираються на аналіз "об’єктивної реальності", запропонованої педагогікою і таким чином видається індульгенція вже існуючим формам та методам.

Німецьке слово Bildung (освіта) і російське "образование" походять від слова "образ", українською мовою слово "образование" перекладається  як "утворення" або "творення". Виходячи з етимології слів освіта – творення образу людяності. Отже освічена людина – людина в якій цей образ домінує. Не як взірець чи приклад для копіювання, а образ сукупного людського буття.

У даному випадку освіта не зводиться до научіння чи отримання знань, наприклад, професійних, це не перехід з одного шкільного приміщення в інше трохи більше, тим паче не накопичення ерудиції, а духовне вживання людини в культуру, сутнісне, смисложиттєве осягнення культурного простору.

Освіта має бути принципово незавершуваною, відкритою для подальшого розвитку як це відбувається, наприклад у мистецтві. Відомо, що будь який витвір мистецтва - чи то картина, чи скульптура – фактично лишаючись такими якими вони були створені автором, наповнюються у часі іншим змістом, оскільки кожне нове покоління інакше ставиться до незмінної зовнішньої форми, сприймаючи по суті форму внутрішню. Відбувається своєрідне переосмислення, художнє полотно наповнюється іншим змістом, новою людською сутністю. Виходить, що мистецтво у своїй хронологічній і топологічній рухливості сприймає будь-який образ аби він був людяним і в цьому сенсі є невичерпним. Це дає можливість стверджувати: кожен окремий фрагмент культури – безкінечне джерело освіти, творення її людяності.

Виходячи з такого трактування, освіта постає як проблема, що потребує першочергово власних зусиль особистості, і, окрім того, зміни духовних умов існування людини. Тобто освіта залежить від волі людини як характеристики особистості, її волевияву, а також волі як сутнісної приналежності до буття – свободи.

На превеликий жаль буденність і бідність нашого теперішнього існування принижує пафос можливих рішень, але це не означає, що подібні проблеми ми не можемо ставити. Від потреб продиктованих дійсністю варто переходити до єдиної потреби - в освіті, що має продовжуватись на протязі всього життя. Саме на цьому наголошують сьогодні науковці.

Цей напрям обговорюється, декларується, але поки-що не знаходить практичної реалізації чи у кращому випадку перебуває на стадії експерименту. Можливо саме тому, що це завдання не тільки і не стільки педагогіки, скільки суспільства в цілому і в першу чергу того яке називаємо інформаційним.

Любов Овдієнко, старший науковий співробітник лабораторії методології психосоціальних та політико-психологічних досліджень Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Освіта.ua
10.06.2011

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!