Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Суспільна справа народження дітей
Суспільна справа народження дітей

Грецький антрополог Теодорос Піціос, професор Афінського університету, оголосив про те, що спартанці у стародавності не практикували вбивства новонароджених дітей з явними пороками розвитку. Такого висновку він дійшов, вивчаючи людські останки з ущелини біля гори Тайгет: там були знайдені тільки кістяки дорослих чоловіків

Суспільна справа народження дітей

Античні автори писали про те, що кволих дітей жителі Лакедемона скидали в Апофети («місце відмовлення»), ущелину в підніжжі Тайгета. Однак на якій підставі Піціос стверджує, що він вивчив останки саме з цього місця, з повідомлення France Presse зрозуміти неможливо. Антрополог помітив, що, з його точки зору, практика інфантициду (дітовбивства) у Спарті відома нам за «рідкими, пізніми й неточними» джерелами. Однак, принаймні, одне з цих джерел було й залишається одним із найбільш популярних дотепер античних текстів. Це - «Порівняльні життєписи» Плутарха (I ст. нашої ери). У біографії Лікурга, лаконського законодавця, Плутарх повідомляє про домашні вдачі ранньокласичної (за нинішніми мірками) Спарти.

Дівчини мусили для зміцнення тіла бігати, боротись, кидати диск, кидати спис, щоб їхні майбутні діти були міцні тілом у самому череві їхньої здорової матері, щоб їхній розвиток був правильний і щоб самі матері могли розв'язуватись від пологів удало й легко завдяки міцності свого тіла. Він заборонив їм балувати себе, сидіти вдома та вести врівноважений спосіб життя. Вони, як і хлопчики, повинні були бути під час урочистих процесій без одягу й танцювати та співати на деяких святах у присутності та на очах у хлопців. Вони мали право глузувати з кого завгодно, спритно користуючись його помилкою, з іншого боку, прославляти в піснях тих, хто на те заслуговував, і збуджувати в молоді гаряче змагання та честолюбство... Крім того, жінці вселявся шляхетний напрям думок, свідомість, що й вона може прилучитись до доблесті та пошани.

Виховання дитини не залежало від волі батька, - він приносив її на місце, де сиділи старійшини, які оглядали дитину. Якщо вона була міцною та здоровою, її віддавали годувати батькові, виділивши йому при цьому одну з дев'яти земельних ділянок, але слабких і виродливих дітей кидали в «апотети», провалля біля Тайгета. На їхніх очах життя немовляти було так само неважливим йому самому, як і державі, якщо воно було слабким, кволим тілом при самому народженні, унаслідок чого жінки для випробування здоров'я немовляти мили його не у воді, а у вині, - кажуть, епілептики й узагалі хворобливі діти від міцного вина гинуть, здорові ж стають від нього ще більш міцними та сильними.

Годувальниці ходили за ними дуже уважно і прекрасно знали свою справу. Вони не сповивали дітей, давали повну волю їх членам і усьому взагалі тілу, привчали їх не їсти багато, не бути розбірливими в їжі, не боятись темряви та не лякатись, залишившись наодинці, не вередувати та не плакати.

Усі діти, яким тільки виповнювалося сім років, збирались разом і поділялись на загони, «агели». Вони жили та харчувались разом і привчалися грати чи проводити час разом. Начальником «агели» ставав той, хто виявлявся спритнішим за інших і більш сміливим у гімнастичних вправах. Іншим належало брати з нього приклад, виконувати його накази та беззаперечно підкорятись його покаранню, тож школа ця була школою слухняності. Старі дивилися за іграми дітей і нерідко навмисно доводили до бійки, сварили їх, причому прекрасно дізнавались про характер кожного - чи хоробрий він і чи не втече з бойовища. Читанню та мові вони вчились, але за необхідністю, тобто їхнє виховання переслідувало одну мету - беззаперечна слухняність, витривалість і науку перемагати.

Плутарх у своєму тексті посилається на філософа Платона (427-347 р. до н. е.), який теж докладно писав про розсудливий, з його точки зору, устрій родини та шлюбу. Сам Платон не згадує Спарту як прообраз для своєї тоталітарної (знову ж таки, за нинішніми мірками) моделі суспільства, але більшість інтерпретаторів сходяться в тому, що саме Лаконія слугувала філософу джерелом натхнення. У «Державі» Платон, переконаний прихильник ідеї, що народження дітей є справою суспільною, пропонує таке.

Кращі чоловіки повинні здебільшого з'єднуватися з кращими жінками, а гірші, навпроти, із найгіршими, тому що потомство кращих чоловіків і жінок варто виховувати, а потомство гірших - не треба. Визначати кількість шлюбів ми віддамо правителям... А юнаків, що відрізнились на війні або інакше, треба удостоювати почестей і нагород і давати їм більш велику можливість сходитися з жінками, щоб у такий спосіб ними було зачато якнайбільше дітей.

Усе потомство, яке народжується, відразу ж поступає в розпорядження особливо для цього поставлених посадових осіб. Узявши дитину, яка народилась від хороших батьків, ці особи віднесуть її в ясла до годувальниці, котра живе окремо. А дитину, яка народилась від гірших батьків або від таких, котрі мають тілесні недоліки, вони укриють у таємному місці...

Коли ж і жінки і чоловіки вийдуть із віку, призначеного для отримання потомства, я думаю, ми дамо чоловікам вільно сходитися з ким завгодно, крім дочки, матері, дочок дочки та старших родичок з боку матері; жінкам же - з усіма, крім синів, батька і їхніх молодших і старших родичів. Але вони повинні особливо старатися, щоб жоден зародок не вийшов на світ, а якщо вже вони будуть змушені до цього обставинами і дитина народиться, нехай розпорядяться з нею так, щоб її не довелось вирощувати.

Про практику дітовбивства у Древній Греції ми знаємо також від Полібія й інших авторів. Але в сучасній науці проблема інфантициду у стародавності залишається вкрай дискусійною. Учені ретельно ламають списи в цьому питанні останні років тридцять. Так, античниці-феміністки наполягають на тому, що греки відмовлялись вирощувати дочок і залишали їх помирати (тому є аналоги в інших регіонах світу, у тому числі в Китаї). Демографи, які розмішують статистику про природну смертність у Середні століття, упевнені, що ніякої необхідності в дітовбивстві не було: діти й так помирали з частотою, що лякає, і немає основ уважати, що у Древній Греції ситуація з охороною здоров'я матерів і дітей була принципово краще, ніж, наприклад, у Європі X-XVI століть. Археологи, єдині, хто зобов'язаний пред'являти матеріальні свідчення своїх концепцій, не мають єдиної позиції з проблеми інфантициду, оскільки не мають у своєму розпорядженні скільки-небудь переконливих доказів. Наприклад, можна припустити, що вбитих або залишених без нагляду немовлят не ховали на спільних цвинтарях. Але як довести це або зворотне? Аніяк. Тож поки згаданий на початку цієї статті Теодорос Піціос не опублікує свої викладення про ідентифікацію спартанських Апофет, усі бажаючі можуть продовжувати вважати педагогічні та євгенічні теорії спартанців жахливими або прекрасними: кому що подобається.

Автор: Ю. Штутіна

Освіта.ua
06.11.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!