Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Я за міцний союз родини і школи

Я за міцний союз родини і школи

В даний час загострились проблеми організації взаємодії школи та родини, усе частіше виявляється відчуження батьків від школи. Повсякденні турботи, пов'язані переважно з матеріальним забезпеченням, віддаляють один від одного дорослих людей, відповідальних за виховання дітей

Народна мудрість каже: «Посієш учинок - пожнеш звичку; посієш звичку - пожнеш характер; посієш характер - пожнеш долю». Ось так і формується життєва лінія людини.

І добре, коли поруч добрі друзі - батьки й учителі. Я за міцний союз родини та школи.

Життя вносить у союз школи та родини свої корективи, виходить, треба не тільки застосовувати традиційні методи та форми роботи з батьками, а і шукати нові, відповідні сучасним вимогам.

Батьки не хочуть, щоб їх «учили життя», повчали, тому не завжди ефективні раніше часто застосовувані лекції, теоретичні виступи на батьківських зборах. З набором стандартних порад не вийдеш перед батьками, так вони і слухати не будуть. Досвід показує, що цікавіше проходять збори у формі «круглого столу», обміну досвідом, вечорів запитань і відповідей.

Коли я як класний керівник беру новий клас, я прошу батьків і дітей мені довіряти, про будь-яку проблему казати відразу, адже тільки разом ми можемо вирішити будь-які питання, знайти правильне рішення, особливо коли мова йде про долю дитини. Іноді проста розмова по телефону протягом десяти-п'ятнадцяти хвилин може мати більше значення, ніж півторагодинні класні батьківські збори.

Мені дуже подобається проводити не класні години, а такі заходи, як сімейні свята, диспути, анонімні анкети. Я дуже часто проводжу міні-твори, пропоную дітям відповісти на запитання: «Ким ти хочеш стати?», «Мої проблеми», «З ким би ти хотів сидіти?». Це такий благодатний матеріал для індивідуальних бесід з мамами й татами, їхніми дітьми.

Наприклад, перед святом «День матері» я запропонувала учням таку ситуацію: «Уявіть собі, що ви знаходитесь далеко від дому, і у вас є можливість передати записочку мамі, тим більше що це напередодні свята Дня матері». Роздала їм однакові листочки і сказала, що в них є п'ятнадцять хвилин. У класі запанувала тиша. Деякі відразу прийнялись писати, при цьому попросили взяти ще листочок. Троє хлопчиків запитують: «А що писати?». Я їм у відповідь: «У вас такі турботливі, красиві мами. На роботі їх хвалять, такі вони у вас господарки, подякуйте їм». Вони попросили ще повільніше повторити, щоб записати сказане мною. Коли час закінчився, діти згорнули листочки та підписали: «Моїй єдиній і неповторній неньці», «Моїй улюбленій мамулі», «Найдобрішій на світі», «Сонечку». Троє учнів написали прізвище, ім'я та по батькові своїх мам... Дуже добре знаю родини свого класу, усіх батьків. Знаю, що про дітей піклуються, переживають за них, а дітям часом нема чого написати мамі! А чому? Та тому, що немає достатнього взаєморозуміння, спілкування між батьками та дітьми. Школа не може його замінити, а ось помітити холодне ставлення дітей до батьків учитель-предметник, класний керівник може й повинен підказати, допомогти, порадити, щоб знайти прийнятне рішення. Перед днем 8 березня я роздала ці «листи-одкровення» батькам. Тепер я спостерігала вже за мамами. Вони сиділи по колу й поглядали одна на одну, видно було, як у деяких сяяли обличчя, інші, прочитавши три рядки, швидко перегортали листок і клали його в кишеню. Тепер я знала, з ким і про що буду розмовляти наодинці.

У березні ми у класі провели «круглий стіл», який назвали «Дитинство моє, постій». Тати й мами розповідали про своїх батьків, бабусь і дідусів моїх вихованців. Без сліз тут не обійшлося, настільки емоційними були спогади батьків про своє дитинство. Батьки мені зізнались у тому, що ці «листи» дітей змусили їх замислитись. Тати й мами стали більше часу проводити зі своїми дітьми, десь навіть утрачаючи в зарплаті, сталі ходити в басейн, музеї, виїжджати на природу. Родини стали дружніше, покращилася сімейна обстановка. Зачастили батьки й до школи. Я завжди їх запрошую частіше бувати у школі, розмовляти з учителем-предметником, який і розповість про дитину, про її успіхи, проблеми, й підкаже, як їх уникнути.

Цього року, коли мої діти вже в десятому класі, я знову запропонувала їм таку ж ситуацію: написати знову записку мамі, адже пройшло більше трьох років. Я думала, що хто-небудь обуриться. Нічого подібного. Діти писали із задоволенням. Правда, один лист мене дуже насторожив, настільки далекими стали стосунки однієї дівчинки з батьками. Знаю точно, я допоможу їм, у мене це вийде. Треба тільки все добре обміркувати.

Я переконана, що підлітковий період, п'ятнадцять-шістнадцять років, - найбільш сприятливий для нових починань, здійснень. Діти відкриті, дуже чутливі, і як важливо в цей період зберегти контакт із найближчими людьми, зі своїми батьками. Адже якщо немає теплих відносин у родині, діти їх шукають на стороні, а ось тоді й говорять про важкий вік, тому я роблю все можливе, щоби зберегти міцний союз учителів, учнів і батьків. Ми ходимо в походи, проводимо вечори запитань і відповідей, спортивні змагання, саджаємо разом дерева та квіти, їздимо разом в екскурсійні поїздки - живемо загальним життям, співробітничаємо, співпереживаємо. Разом з батьками ми побували в Цимлянську на килимовій фабриці, у Семикаракорську на фаянсовій фабриці, у Санкт-Петербурзі. Загальних справ дуже багато: учням урочисто вручали паспорти у класі, на батьківські збори та класні години запрошували для проведення тренінгів, бесід психологів із центру «Гармонія», спільно проводили диспути «Конфлікти в родині та вихід із них», «Сімейна нарада. Яка її роль у родині?». На збори запрошується вся родина. Заздалегідь, на батьківському комітеті, обговорюємо разом, про що будемо говорити і на чому треба загострити увагу, повернути бесіду так, щоб у класі, у сімейній невимушеній обстановці допомогти і дітям, і батькам. Я завжди кажу батькам: «Немає на землі більш важкої професії, ніж виховати сина або дочку. Немає готового рецепта, як вийти з тієї чи іншої складної ситуації. З будь-якого, навіть дуже скрутного становища завжди є позитивний вихід». Переконую батьків будувати стосунки з дітьми тільки на основі розуміння, поваги до особистості підлітка, і тоді ми можемо й не помітити цей «важкий вік».

За підсумками року завжди проводимо спільні збори батьків та учнів, на яких підбиваємо підсумки за весь навчальний рік. Кожний учень одержує грамоту, подяку або невеликий подарунок за свої успіхи: за хороше навчання, активну участь у житті школи та класу, за творчі або спортивні успіхи. Кожний батько теж одержує подяку за участь у житті класу, за надання допомоги школі.

Розмовляючи з батьками, завжди їм нагадую, що задача дорослих, батьків і вчителів - створити навколо дитини таке живлюще середовище, щоб дитина могла розвиватися сама, активно будуючи свою унікальну особистість. Народна мудрість каже: «Посієш учинок - пожнеш звичку; посієш звичку - пожнеш характер; посієш характер - пожнеш долю». Ось так і формується життєва лінія людини. І добре, коли поруч добрі друзі - батьки й учителі. Я за міцний союз родини та школи.

Автор: О. Борова

Освіта.ua
01.11.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!