Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Виховна місія школи: базовий рівень
Виховна місія школи: базовий рівень

Мова піде про базовий рівень, з котрого починається виховна система координат. Як, наприклад, початкові знання з мови чи математики в молодших класах. Отже, прямі та прості запитання про речі всім відомі: "В якому середовищі живуть школярі?". У дорослому, яке зусиллями дорослих і утримується та розвивається

Виховна місія школи: базовий рівень

При цьому дорослі:

  • п'ють алкогольні напої;
  • курять тютюнові вироби;
  • рекламують як перше, так і друге;
  • розвивають виробництво та маркетинг цих товарів;
  • крадуть в інших чи в суспільства;
  • обдурюють дорослих чи дітей, у тому числі і власних;
  • маніпулюють свідомістю як близьких, так і «далеких»;
  • експлуатують підлеглих без оплати праці;
  • воюють за можливість експлуатувати;
  • пропагують елементи кримінальної «культури» ... тощо.

Чи вважає доросле, тобто зріле, суспільство, що все це є потрібними справами, задля яких треба вчити та виховувати дітей?

Що за такі нерозумні запитання: звісно, що ні! Інакше чому ж тоді вони сподіваються (вимагають) від школи виховати їхніх дітей зовсім іншими, ніж самі? Усі батьки хочуть, щоб їхні діти виросли: ... перелік чеснот добре всім відомий.

Ось у цьому й полягає базовий рівень виховної місії школи - виховати дітей більш людяними, ніж ті дорослі, котрі ними опікуються. Мова йде не стільки про кровних батьків, як про змістовність «поля» справжнього позашкільного дорослого життя, на якому «випасаються» школярі. Не кращі характеристики й у самого педагогічного «поля». Достатньо лише з дискусії про незалежне тестування відверто поглянути на рівень безсоромності педагогів-екзаменаторів. З одного боку, учню, котрий навчається на рівні 1-3 бали, комісія райвійськкомату призначає додаткову експертизу у психдиспансері, а з іншого - випускника, який не здатний справитися з виразом: 1/2 + 2/3 чи «перетворює» рівняння tgx = 2x у вираз: tg = 2, бо «скорочує» х, приймальна комісія ВНЗ зараховує до студентських лав.

Хто інший, окрім педагогів, винен у цьому? Педагоги лишаються лише виконавцями та страждають не менше за інших. Запитання треба поставити інакше: «Куди дивляться організатори освітянської діяльності, у котрих владні повноваження та фінансові ресурси?».

Звісно, що за таких умов виховні завдання школи є непосильними, але ж відомо також, що «у справжнього вчителя випускники завжди виростають навіть кращими за нього самого».

В якій із цих двох дихотомій істина? Чи здатен виховний шкільний «корабель» у життєвому морі «Людські пороки старі, як світ» гарантовано доходити до порту приписки з назвою «Людяність і моральні чесноти»?

Істина і в першому («вулиця» перемагає школу), і у другому (краса спасає світ). А місія школи в тому, щоби при всьому розумінні обмежених можливостей виховного впливу весь час його здійснювати. Кращого методу виховання, ніж особистісні зразки вихованості, не знайти, бо приклад вихованості не є однозначно достатнім актом. Його сила саме в тому, що за нього є сенс братись безліч разів і кожний з них завжди буде доречним, затребуваним, бажаним і постійно очікуваним. Щось схоже на перенос третього закону Ньютона із матеріального світу у світ духовний: «Виховна акція здатна причинити адекватну реакцію».

Якщо людство ще може сподіватись на такий розвиток науки, від якого в майбутньому втратять роботу більшість представників духовенства та медицини, то про виховну справу завжди з «оптимізмом» зможе заявити: «Не сподівайтесь - не діждетесь!». І від цього зовсім не треба впадати в розпач. Хто-хто, а вчителі не можуть не бути інтелектуалами, а «Интеллектуальная функция может привести человека к результатам эмоционально непереносимым, поскольку многие проблемы решаются только выводом, что они решения не имеют. Интеллигент не должен дудеть музыку революции. Это потому, что для действия требуется устранять полутона и двусмысленности (такова незаменимая роль командующих фигур во всех процессах), а интеллигентская функция состоит, наоборот, в том, чтобы выпячивать двусмысленности и освещать их» (за Умберто Еко).

Базова функція виховної місії школи є парадоксальною похідною від рівня вихованості суспільства: чим воно краще, тим вагоміша місія лягає на плечі школи, бо зупинка розвитку (зміни на краще) означає якщо й не згасання життя, то хворобливий його стан. Першою ознакою здорового суспільного життя є розуміння лідерами суспільства, наскільки складні та важливі завдання вже на базовому рівні покладає історія на плечі школи. Організаторам життя суспільства треба не стільки ставити перед школою вимоги, як скоріше створювати їй умови для здійснення надскладних за своєю внутрішньою природою завдань. Тут питання в тому, чи є притаманний владній еліті природний інстинкт самозбереження настільки розвиненим, щоб усвідомлювати пріоритетну значущість освіти в усіх державних програмах розвитку? Другою ознакою здорового суспільного організму є розуміння педагогічною громадою, наскільки недоречними будуть її скигління про невихованість та аморальність батьків їхніх учнів. Не та це галузь прикладної педагогіки, щоби спалювати даремно на ній суспільну внутрішню енергію вчителів. Тому, щодо педагогів, то питання в тому, наскільки вони є справжніми інтелектуалами, щоб усвідомлювати в повній мірі, за яку справу взялись?

Ключовим у цих двох запитаннях є не стільки «правильна» відповідь на кожне, як глибина проникнення в їх природну сутність. Історія показує, що для традиційної демократії таке занадто складно, бо головні її турботи полягають у розвитку не духовної сфери, а матеріального капіталу. Будемо сподіватись на постдемократичне суспільство, для якого було б досяжним розуміння, що турботи про розвиток інтелектуального та духовного капіталу людей є пріоритетними, а все інше (матеріальне) додається саме собою.

Автор: В. Бєлий

Освіта.ua
03.07.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!