Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Освіта і наука - пріоритети державної політики

Освіта і наука - пріоритети державної політики

Інтерв'ю М. В. Стріхи, заступника міністра освіти і науки України, доктора фізико-математичних наук головному редактору педагогічного видавництва «Плеяди» О. В. Іванову

О. І. У грудні того року в Міністерстві освіти і науки України майже повністю помінявся керівний склад, прийшли нові люди. Чи не означає це однозначне привнесення докорінних змін у політику вищого керівного органу управління освітою в державі?

М. С. У міністерстві помінялись тільки заступники міністра (і то не всі). Новий, звичайно, й сам міністр. Водночас хотів би звернути увагу на те, що нічого подібного до кадрових чисток у міністерстві не відбулося. Наразі всі керівники департаментів працюють на своїх місцях і зберігають, так би мовити, інституційну пам'ять.

Проте зрозуміло, що команда нового міністра й сам Іван Олександрович мають певне нове бачення двох компонентів міністерства, котрі стосуються як освіти, так і науки. Сьогодні не треба всіх переконувати, що успішним може бути лише те суспільство, яке визнає освіту й науку реальними пріоритетами державної політики.

Щодо освіти. У 2008 році наголос зроблено на рівний доступ до якісної освіти. Причому роблю наголос на двох цих прикметниках - і рівний, і якісна. Такою стратегічною метою обумовлюється низка заходів: запровадження незалежного зовнішнього оцінювання випускників закладів системи загальної середньої освіти, розроблення на державному рівні програми «Підручник» для вивищення якості змісту навчальної книги, відпрацювання нових економічних механізмів співучасті державних, громадських і бізнесових структур у створенні умов для одержання кожним якісної освіти. Звісно, до певної міри відбувається продовження напрацювань, що були здійснені в попередній період. Наприклад, зовнішнє тестування започатковано ще за часів міністра С. Ніколаєнка, й зараз нова команда мусить докласти максимуму зусиль задля його якісного організаційного забезпечення. Зрозуміло, що проблеми існують, і не малі.

О. І. У міністерстві Ви опікуєтесь науковою сферою. Чого принципово нового можна очікувати від Вашої діяльності?

М. С. Щодо науки, то тут можна говорити про більш суттєві зміни, ніж в освіті. На відміну від свого попередника С. Ніколаєнка, який є класичним освітянином і прийшов із професійно-технічної освіти в політику, а потім у міністерство, І. Вакарчук є не лише педагогом, а і справжнім висококласним ученим, тому проблеми науки він розуміє дуже добре. Тому зрозуміло, що окреслено нові пріоритети, яких не було раніше. Діяльність міністерства має спрямовуватись на підвищення конкурентоспроможності української науки. Це потребує певних першочергових кроків. Перш за все це питання матеріально-технічного обладнання - сьогодні воно є насправді трагічним. У світі парк лабораторного обладнання міняється раз на 5-7 років, а у нас науковці часто-густо працюють на обладнанні сімдесятих років. Існує погодження між міністром і прем'єром щодо сприяння Міністерству освіти і науки в цьому питанні. Другий, не менш вагомий пріоритет - питання науково-технічної інформації. Річ у тому, що ми вже виростили покоління кандидатів наук, які не тримали в руках жодного західного фундаментального наукового журналу. Передплата і паперових, і он-лайнових версій достатньо дорога й через це в нас науковці, а тим більше студенти, часто не мали доступу до великого масиву загальносвітової науково-технічної інформації. А відтак значною мірою розвивали якусь самобутню науку, котра мало стикалася з тим, що діється у світовій науці. Третій пріоритет - посилення ролі наукової громадськості. Мусять бути побудовані ефективні механізми партнерських стосунків між державою та науковою громадою, об'єднаною в різні наукові товариства, асоціації тощо. Має відбуватися постійний діалог з метою напрацювання свіжих ідей, має активізуватися робота численних наукових та експертних рад при самому міністерстві. Упевнений, що всі рішення у справі державної наукової політики мають ухвалюватися спільно з науковою громадою.

О. І. Якщо Ви не заперечуєте, давайте повернемось до проблем загальної середньої освіти. Які проблеми Ви, заступник міністра з наукової діяльності, бачите в освітній сфері?

М. С. Вважаю дуже важливим посилення природничо-математичної складової у змісті сучасної середньої освіти. На жаль, у нас склалася справді трагічна ситуація: рівень грамотності випускників загальноосвітніх шкіл досягає майже критичної позначки. Як ілюстрація: цього року Київський національний університет ім. Т. Шевченка вперше не набрав достатньої кількості абітурієнтів на такі базові факультети, як фізичний, радіофізичний, механіко-математичний.

Тривалий час у середній освіті здійснювались кроки, які проходили під шляхетною назвою «гуманізація та гуманітаризація освіти». На жаль, вони були дещо не до кінця продумані та збалансовані, й тому завдали чимало шкоди, відсунувши на задвірки математику та природничі науки. Зараз наше завдання терміново повернути школу обличчям до математики, фізики, хімії тощо, тобто до всього того, без чого не може бути сучасної грамотності.

О. І. Якщо можна, докладніше про докорінне оновлення змісту освіти. Останнім часом тільки про це і йшлось, коли мова заходила про реформування системи загальної середньої освіти в Україні.

М. С. Я би сказав кілька слів на оборону нашої старої школи та системи освіти взагалі. Так, вона була інколи нецікавою, заформалізованою. Припускаю, що існував надмірний диктат учителя над учнем. Але при всіх негараздах ця система давала широкі, універсальні академічні знання, які визнавались у всьому світі. Вона все ж таки випускала в життя грамотних людей. Упевнений, що надзвичайно важливо, здійснюючи тут реформи, не виплеснути разом із водою й дитину; тобто роблячи навчання цікавим і дозволяючи учням повною мірою виявити свою особистість, водночас не можна відмовлятись від головного, що мусить дати школа. А школа має не тільки творити особистість, а й давати знання, бо яка ж особистість без ґрунтовних знань. Мушу сказати: часто те, що нам ставлять за взірець, наприклад, шкільні освітні системи багатьох західних країн, не дають кращих знань, ніж наша українська школа. Розумію: дуже важливо дозволити дитині фантазувати, вільно розвиватись, почувати себе розкутою в будь-яких ситуаціях, але водночас цього не можна досягати шляхом відмови від отримання добротного багажу знань, котрі зафіксовані державними стандартами.

О. І. Найбільш пекучим питанням сьогодення майже для всіх - учнів, учителів, керівників, батьків - є незалежне оцінювання якості української освіти, маю на увазі тотальне зовнішнє тестування випускників шкіл. Залишимо поза розглядом організаційні, методичні чи технологічні питання його проведення. Як Ви оцінюєте науковий рівень тестових завдань, що мають бути запропоновані школярам?

М. С. Я вам скажу чесно та відверто, що тестів я не бачив. Більше того, їх у повному обсязі (з усіх предметів, усі варіанти) начебто не бачив ніхто з керівництва міністерства. І в тому є сенс.

Над тестами працювали кращі наші педагогічні сили. Але не виключаю, і більше того, думаю, що будуть певні недоліки й навіть помилки, які нам доведеться виправляти наступного року.

Але суспільна потреба тестування зараз є надзвичайно сильною, бо, на жаль, рівень корумпованості при вступі до ВНЗ на окремі спеціальності був дуже високий. Не кажу про всіх; це теж абсолютна неправда - говорити, що вся наша вища школа корумпована. Навпаки, я ризикнув би сказати, що переважна більшість наших вищих навчальних закладів прозора щодо процедур вступу, й дитина може туди вступити, якщо вона має міцний багаж знань.

Але, на жаль, можу пригадати й випадок, коли дитина блискуче відповідала на вступних іспитах, але, згідно зі спущеним із деканату розкладом, цій дитині екзаменатор мусила поставити лише чотири бали. Коли ця викладачка ввірвалась до декана та сказала, що повинна поставити за відповідь п'ятірку, то декан цинічно подивився й відповів: «Даруйте, ви хочете завдати дитині психологічної травми, бо якщо ви поставите їй п'ять, то на наступному іспиті ми змушені будемо поставити їй трійку». І поки ця викладачка бігала по правду, інша викладачка таки поставила дитині чотири. Дитина вступила в інший навчальний заклад, але віру цієї дитини у справедливість цього світу було сильно підірвано.

Саме такі речі зробили тестування неминучим. І я переконаний, що всі неминучі проблеми, пов'язані з його масовим упровадженням, урешті-решт буде вирішено. І впевненості додає, скажімо, досвід сусідньої Бєларусі, де тестування запроваджувалося з політичної волі вищого керівництва держави, проти якої там не прийнято виступати. Але зараз, навіть на побутовому рівні, усі там визнали, що тестування - це добре й боротися з ним не треба.

О. І. Мене дуже дивує несусвітня таємність майбутніх тестових завдань. Класична система тестування обумовлює вільний доступ до бази тестів із початку вивчення учнем навчальної дисципліни. У нас ніхто нічого не бачить, ані про що не чув, а напередодні іспиту всі відповіді в учнів, які заздалегідь підстрахувались, на руках.

М. С. Уже існує багато варіантів відповідей на тестові завдання, що пропонуються на базарах за відповідні гроші. Але навряд чи вони будуть відповідати завданням чинних тестів. Тому нікому не рекомендую їх купувати. Раджу пройти пробне тестування, щоби була зрозумілою ідея конструювання відповідей на різні форми тестових завдань, а далі все дуже просто - учити шкільну програму.

О. І. І на останок наше традиційне запитання, яке ми ставимо всім нашим співрозмовникам. На Вашу особисту думку, яким має бути справжній учитель, якого очікує українська школа? Чи існують якісь характерні риси, притаманні українському вчителю? Чи пам'ятаєте Ви свого першого вчителя? Чому? Що притаманно саме українському вчителю?

М. С. Я до певної міри з учительської родини. Людина, яка мене виховувала, - це моя прабабуся Ганна Терентіївна Бузницька-Бурчик. Саме вона й заклала підвалини моєї особистості, багато чому навчала, наприклад, гімну «Ще не вмерла Україна», причому за автентичною редакцією Чубинського. І я тоді по-хлоп'ячому його виконав на пікніку співробітників кафедри мого тата й пам'ятаю напружені погляди, тишу, яка запанувала. Але тоді зібрались винятково порядні люди, й на тата ніхто не доніс, хоча це був початок 1970-х років із черговою хвилею боротьби з «буржуазним націоналізмом».

Ганна Терентіївна була народною вчителькою з 1908 року, а походила вона з нормальної селянської хліборобської родини. І вона вчителювала до 1959-го: пройшла народні, церковно-парафіяльні школи, сиділа в переяславському ЧК у 1920-му, коли від розстрілу її врятувала випадковість, у 1929-му як учителька 1-ї київської трудшколи імені Шевченка була заарештована під час репресій у справі «Спілки визволення України», тридцяті пережила, бо поїхала з Києва.

У моєму розумінні це був ідеал жертовності вчительки. Давно затерті ідеали для неї були реальними, вона насправді жила для дітей, пам'ятала сотні учнів, які в неї навчались.

Я пам'ятаю і свою першу вчительку Олену Степанівну з київської школи № 58. Вона була сувора й мені, тодішньому першокласникові, здавалась літньою жінкою. Тільки згодом я зрозумів, що їй було лише трохи понад 40 років, коли я прийшов у перший клас. Із великою вдячністю згадую її - вона теж була взірцем тієї жертовної української вчительки, яка намагалась нести дітям «світло науки і знання», яке оспівують у духовному гімні України на музику Лисенка.

Мені щастило на добрих учителів. Я мушу визнати: їх у житті моєму було значно більше, ніж учителів поганих. І я переконаний, що й сьогодні ці ідеали, які складно було зберегти, попри все збереглись. Пригадайте, скільки наших учителів було знищено. Але найкращі національні традиції якимось чином живуть, і якщо хтось сьогодні кидає каміння в учительство, то хай спочатку зрозуміє, що наше вчительство завжди було тією субстанцією, яка зберегла дуже багато. Яка зберегла, врешті-решт, саму основу України.

Освіта.ua
05.03.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!