Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Управління освітою за часи українського державотворення

Управління освітою за часи українського державотворення

Зростання уваги до теорії державного управління спостерігається в Україні в період після розпаду Радянського Союзу. З'являється багато досліджень із різних аспектів управління. Такі вчені як В. Авер'янов, В. Воронов, Б. Малиновський виділяють окремі етапи в розвитку державного управління

У дослідженнях Б. Малиновського таких етапів три: 1991-1994, 1994-1996, 1996-2004. Епоху 1991-1994 років називають епохою політичного романтизму - час, коли закладалися основи державних і демократичних інститутів нової Української держави. Саме в цей період наша країна дістала визнання у світі, зробила перші кроки на шляху розбудови громадянського суспільства, намагаючись закріпити законодавчими та нормативними актами національні пріоритети в різних галузях діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. № 896 була прийнята Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). Серед стратегічних завдань реформування освіти в Українській державі було визначено «виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних структур, організаційних засад, глибокої демократизації традиційних навчальних виховних закладів».

Програма передбачала радикальну перебудову управління сферою освіти шляхом її демократизації, фактично була спроба закріпити процеси демократизації, які відбувались у суспільстві та освіті.

Двома роками раніше, у 1991 році, Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР спільно з Донецьким обласним управлінням освіти та Донецьким обласним інститутом удосконалення вчителів провів науково-практичну конференцію «Удосконалення управління в умовах перебудови народної освіти».

Серед основних проблем удосконалення управлінської діяльності:

  • розробка теорії та методики створення економічних, педагогічних, соціально-педагогічних та інших умов, що забезпечують високу ефективність діяльності всіх учасників педагогічного процесу;
  • розвиток самостійності та творчої активності кожного педагогічного колективу;
  • запровадження на всіх рівнях ділового творчого стилю управління як умови успішного рішення проблем сучасної школи.

На конференції обговорювались питання:

  • управління закладами освіти на державно-громадських засадах;
  • педагогічний супровід діяльності органів учнівського самоврядування;
  • підтримка обдарованої учнівської молоді;
  • формування нового механізму фінансування закладів освіти.

Це були роки, коли в регіоні з'являються перші альтернативні загальноосвітній школі заклади освіти - ліцеї, гімназії, приватні школи. Коли припиняє свою діяльність молодіжна організація ВЛКСМ і дитяча піонерська організація.

У деяких закладах освіти припиняють свою діяльність органи учнівського та батьківського самоврядування за відсутністю нової нормативно-правової бази та небажанням керівника школи взяти на себе відповідальність за їх діяльність.

1994-1996 роки в управлінні освітою називають перехідним періодом.

Це часи гострої політичної кризи, яка супроводжувалась відставкою Прем'єр-міністра Л. Кучми та достроковими виборами Президента України в 1994 році. Для того часу було характерним згортання економічної лібералізації та тенденції у використанні державних, адміністративно-бюрократичних методів державного управління. Фактично зупинились несміливі ринкові перетворення - Україна стала світовим лідером за дефіцитом державного бюджету.

У цей час майже припиняється фінансування освітньої галузі. І, у своїй більшості, директор закладу освіти разом із батьками забезпечує функціонування, а подекуди, і розвиток школи.

Перші соціологічні дослідження, проведені відділом школознавства Донецького обласного інституту удосконалення учителів серед випускників 11-х класів міст Донецька, Артемівська, Артемівського району у квітні 1995 року, показали, що школа не справляється із своєю виховною функцією. На питання анкет «Чому не навчають у школі?» 78 % учнів дали відповідь «не навчають як жити та виживати в цьому світі».

Відчувався тяжкий уплив зовнішнього середовища на заклади освіти. Духовна криза була страшніша за матеріальну.

«Учорашня» управлінська практика не була готова вирішувати складні проблеми управління закладом освіти в умовах кризи. Але освітяни Донеччини, всупереч всьому продовжували розробляти інноваційні ідеї розвитку освіти регіону, брали участь у процесі створення законодавчої нормативно-правової бази.

Обласною творчою групою працівників освіти було надіслано пропозиції щодо Закону України «Про загальну середню освіту». Серед них пропозиції стосовно управління освітою, а саме: ввести окремий розділ «Управління освітою»:

а) для міст із розподілом на райони передбачити один орган управління - міський і визначити його повноваження;

б) створити центри експертної оцінки знань випускників за курс середньої школи, які є підставою для зарахування до вищих навчальних закладів;

в) передбачити питання про вотум довіри директору навчального закладу, яке вирішується на конференції навчального закладу один раз у п'ять років.

г) надати право навчальному закладу складати штатний розклад не виходячи з фонду заробітної плати, і затверджувати радою школи;

д) визначити роль місцевих органів самоврядування в створенні освітніх систем, які характеризуються, складом освітніх послуг, якістю реалізації цих послуг, доступністю освітніх послуг (уключаючи й відстань до навчального закладу, підвіз дітей, зручність часу для роботи).

є) запровадити моніторинг за станом освітньої системи;

ж) передбачити формування об'єднань у сфері освіти;

д) на регіональному рівні передбачити фінансову підтримку діючих експериментальних майданчиків.

Багато із цих пропозицій були враховані під час розробки нормативних документів про загальну середню освіту.

Завдяки, перш за все громадській позиції педагогів, керівників шкіл, вдалось у ті часи не тільки зберегти кращі традиції освіти регіону, але й підтримати її інноваційний розвиток.

В 1993/94 навчальному році вперше школи почали роботу за новим робочим навчальним ланом, який складався із двох частин: інваріантної та варіативної (шкільного компонента). Донецький обласний інститут удосконалення вчителів розпочав широкомасштабний експеримент щодо науково-методичного забезпечення розробки та впровадження змісту освіти. Це були перші реальні практичні кроки на шляху демократизації управління  навчально-виховним процесом, це були кроки назустріч дитині, батькам у їх свідомому виборі предметів. У той час в 115, 92 школах Кіровського району м. Донецька на державному рівні проходив експеримент щодо розробки і запровадження нового робочого навчального плану профільної освіти.

У 1995 та 1997 роках у Донецькій області відбулись дві Всеукраїнські науково-практичні конференції з проблеми розробки та введення варіативного компонента до робочого навчального плану. Творчо працюючі вчителі, методисти презентували навчальні програми та посібники. Регіональна система освіти набувала інноваційного характеру. Але, на жаль, у той період, багато вчителів змушені були перейти працювати в інші галузі. Держава не виконувала свої обов'язки щодо соціального захисту працівників освіти.

1996-2004 рік дослідники державного управління пов'язують формування влади та державного управління з прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України. Вона стала об'єктивним закономірним результатом становлення та розвитку державності України, закріпила демократичний вектор її розвитку, виступила гарантом доступності й безоплатності дошкільної та повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

У 1996 році було прийнято Закон України «Про загальну середню освіту», а у 2002 році указом Президента України - Національна доктрина розвитку освіти. Фактично була створена нормативна база функціонування і розвитку освіти та визначено її стратегічно-концептуальні орієнтири.

Держава визначилась із пріоритетними напрямами державної політики розвитку освітньої галузі, це:

  • особистісна орієнтація освіти;
  • формування національних і загальнолюдських цінностей;
  • створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти та інші.

В окремому розділі «Управлінні освітою» дається характеристика сучасної системи управління сферою освіти, яка розвивається як державно-громадська. Вона має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентну спроможність освітніх послуг, модернізацію управлінської діяльності.

На посилення ролі громадськості в управлінській діяльності був підписаний президентом України Указ № 1013/2005 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні», в якому приписано завдання обласним управлінням освіти і науки обласних держадміністрацій розробити критерії оцінювання якості навчального процесу та здійснювати на їх основі із залученням органів учнівського та студентського самоврядування, батьків, громадськості моніторинг ефективності діяльності навчальних закладів та визначати їх рейтинг. У матеріалах колегії Міністерства освіти і науки України неодноразово відзначилось, що сучасне оновлення системи освіти відбувається за умов залучення до цього процесу громадськості. Постійний і прямий діалог влади із суспільством, педагогічною громадськістю є не лише показником демократичних процесів, що відбуваються в державі, а й основою для прийняття оптимальних рішень. Влада, професійне наукове освітнє товариство, суспільство повинні стати повноправними суб'єктами освітньої політики. Саме з цією метою створено громадську колегію Міністерства освіти і науки України та громадські ради в регіональних управліннях освіти і науки. Ми стаємо свідками як громадськість поступово стає не лише рівноправною стороною в дискусіях про освіту, а й насамперед дійовою особою на всіх шаблях її впровадження.

Автор: Е. Соф'янц

Освіта.ua
05.06.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!