Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Світи та міфи всесвіту людської свідомості

Світи та міфи всесвіту людської свідомості

Людина, яка від природи наділена свободою волі (й навіть волею до обмеження своєї власної свободи), може досліджувати у принципі все, що заманеться. Усе, що їй доступно через п'ять органів почуттів, усе, що на неї діє з навколишнього об'єктивного зовнішнього світу - людської дійсності

Ключові поняття: вербально-візуальний підхід, друга сигнальна система (слово, образ), рефлексія (опредмечування та разпредмечування), третя сигнальна система (слово, образ, дія), монада, діада, тріада, тетрада, пентада тощо.

Структура публікації

1. Запрошення на власну страту.

2. Знаряддя катування та спроб самодослідження.

3. Мова математики та природна мова.

4. Чим далі в ліс - тим товстіші партизани.

5. Чи так уже необмежена свобода волі людини?

6. Статуси свідомості, модуси комунікації та метод запитань Ласуелла.

Людина, яка від природи наділена свободою волі (й навіть волею до обмеження своєї власної свободи), може досліджувати у принципі все, що заманеться. Усе, що їй доступно через п'ять органів почуттів, усе, що на неї діє з навколишнього об'єктивного зовнішнього світу - людської дійсності. Більше того, ця відбита у свідомості людини, в її внутрішньому світі в якихось перетворених формах дійсність теж піддається дослідженню. Як і третє - грань між зовнішнім і внутрішнім світом, щось одночасно об'єднуюче й роз'єднуюче об'єктивний (не залежний від свідомості людини) світ, і суб'єктивний, той, що існує, й уявлюваний світ людини. Та грань, що фрактально помножується та розщеплюється у свідомості людини, яка має кожну мить свої масштаби, межі, рамки, обмеження тощо.

Такою є виникаюча в ході самодослідження картина світу моєї власної свідомості, що не претендує на істинність, перевіряємість, вірогідність та інші критерії наукового міфу.

Запрошення на власну страту

Такі вихідні онтологічні аксіоми, покладені автором у підґрунтя самодослідження своєї свідомості. У когось вони інші, теж нічого страшного - які можуть бути заперечення проти інших концепцій і теорій із цієї теми - один міф про свою свідомість іншого вартий.

Тож немає різниці в досліджуванні за цією голографічною самоподібністю, що підкоряється принципу «золотого перетину» (Частина так співвідноситься із Цілим, як Ціле відноситься з кожною Частиною, а всі й кожна між собою), Всесвіту Людини. Всесвіту, куди я вселений без мого відому та бажання. Всесвіту, побудованого не мною, не для мене, але і для мене теж. Всесвіту незбагненного, але такого, що пізнається й усвідомлюється мною в тому чи іншому ступені в кожну мить мого існування.

Легше за все досліджувати самого себе - ти ж завжди сам у себе під рукою: у випадку чого й перевірити на самому собі свої уявлення прямо «тут і зараз» можна. Але досліджувати самого себе і складніше за все - віртуально влаштована свідомість так і норовить вивернути та підсунути тобі вже відомі заздалегідь знання, тобою самим або іншими отримані. Тому при відсутності вірогідності виникає природне запитання про цілі: навіщо досліджувати? Дуже подібне до іншого вічного запитання: навіщо жити? Але оскільки цілі існують апріорні, задані й описані із самого початку, а бувають і апостеріорні, що постають і формуються в ході процесу, то нічого не залишається, як на якийсь час заспокоїтись - поки про запас, а там у ході дослідження й подивимось, що з результатами зробити можна буде.

Але тоді доведеться безжалісно різати аналітичним скальпелем свою свідомість по живому, як мертву. Щоб не барахталаксь, не пульсувала й не імітувала у відповідь. Тому й виходить, що цей текст - запрошення на власну страту власними ж руками.

Знаряддя катувань і спроб самодослідження

Якби читач (глядач, спостерігач, слухач...) сидів поруч у реальному часі, то засіб самодослідження, котрий привселюдно демонструється, включав би його самого. Гра яка-небудь, тренінг, інтерактивний семінар... А оскільки перед вашими очима тільки цей текст, то й модель самого себе (предмет дослідження) мусить бути тексту адекватна. Суб'єкт - це саме така модель людини, яка має тільки здібності чути-говорити слова та бачити-малювати образи. Зір і слух сьогодні приоритетні, як найбільш швидкі канали інформації.

Дія, як прояв здатності суб'єкта трансформувати слова, образи та стосунки між ними. Нічого іншого в цій текстовій інформаційній моделі людини для самодослідження немає. Поки що немає.

Тому що навіть візуальне сприйняття того самого об'єкта зовнішнього світу можливе з різних точок зору. Циліндр Франкла це дуже добре демонструє. Але для того щоб розрізнення, що виникли, не позначати різними словами, з метою економії часу, суб'єкт може узагальнювати ці візуальні образи в одному Слові. Виникає двоїстий візуально-вербальний предмет комунікації. Комунікації - як обміну вербально-візуальними продуктами свідомості. Об'єкт споконвічно існує в зовнішньому світі, його можна людині пощупати, на смак і запах спробувати, а ось предмет - він цілісно існує тільки у свідомості суб'єкта та проявляється в комунікації як характеристика Слів-Образів для суб'єкта (не людини!).

Предмет комунікації - це те, на що в комунікації можна послатись або до чого можна ставитись. Ставитись - це у внутрішньому світі вибудувати та в зовнішньому світі пред'явити (відчужити) своє ставлення до предмета. Візуальне бачення предмета й вербальне його «ведення» - це різні речі. Об'єкт роздвоюється в комунікації на образ (предмет бачення) і слово («предмет ведення»). Тому образ мови й образ слова, що цю річ позначає, між собою ніяк не пов'язані.

Наступна предметна дія (дія з предметом) уже троїста - вона може трансформувати як образ, так і слово, так і стосунки між ними. Цілісний Акт вербально-візуальної дії містить у собі всі ці перераховані складові: двоїстість Слова-образу (друга сигнальна система) трансформується у триєдиний акт - «Слово- образ-дія» (третя сигнальна система).

Образ можна назвати Словом і продемонструвати в Дії. Дію можна зобразити й описати Словом. Слово можна перевести в Дію й огорнути схемою (рисунком).

Заплутатись у цих трьох соснах своєї свідомості простіше простого. Доведеться повторюватись:

  • сказав - намалюй схему;
  • намалював - зроби з нею будь що, трансформуй;
  • зробив - скажи, що і як зробив (і де ти на ній сам, але про це пізніше).

Акт дії троїстий ще й тому, що при його виконанні цикл виходить такий: розрізнення - узагальнення - трансформація в перетворених формах дії, закріплення в мові та використання в мові. Причому починати розгортання акта можна з будь-якої фази циклу та розгортати в будь-якому напрямку. Приклади наводити не буду: це кожному читачеві досить легко на собі продемонструвати.

Це перший інструмент дослідження - вербально-візуальний підхід.

Мова математики та природна мова

Уведення першого інструменту самодослідження хоч і дозволяє припустити наявність у людини третьої сигнальної системи, що переборює дихотомію право-лівопівкульного опису свідомості через розгляд третього - актора-діяча  - мозолистого тіла, що зв'язує та розділяє обидві півкулі мозку, але не дозволяє від опису онтології перейти до методології дій або використання феномена свідомості та мови.

Доводиться в якості другого інструменту самодослідження свідомості застосувати щось уже добре відоме й багаторазово описане в математиці - бінарні відносини на впорядкованих множинах. А як виникають саме впорядковані множини, буде розглянуто нижче, при аналізі теорії множин Бурбакі з її двома операціями: булеан і декартовий добуток. Інверсія, рефлексія, симетрія, транзитивність і еквівалентність. Свобода волі людини (суб'єкта) дає їй можливість або застосувати, або проігнорувати виконання цих операцій (наявність відповідних властивостей відносин) при побудові більш складно організованих вербально-візуальних моделей свідомості.

Інверсія візуально встановлює взаємнооднозначну відповідність між зовнішнім і внутрішнім контурами фігури (одиничним почуттєвим образом і утримуючим його тлом) у комплексній площині. Вербально інверсія відповідає для кожної точки безлічі фігури на запитання: ЦЕ - ТЕ? І відповідає: «Так» або «Ні».

Це - замкнутий цілісний вербально-візуальний образ.

Якщо не існує розходжень ЦЕ й Не-ЦЕ, то образ зливається з тлом, що не відрізняється від нього, його не видно й не чути - його немає в дійсності суб'єкта.

Рефлексія як співвідношення безлічі (фігури, слів, образів тощо) до самого себе може виконуватись, а може - і ні. Заперечення рефлексії дозволяє одержати ТЕ, не тотожне ЦЬОМУ. Більше того, заперечення властивості рефлексії (А = А) дозволяє розташувати ЦЕ й ТЕ на загальному тлі як незалежні одиничні сутності, а може - як вкладені частини цілого (випадок часткового перетинання поки не розглядаємо). Таким чином, рефлексивне віднесення ЦЬОГО до самого себе породжує кратні одиниці Образу-Слова в зовнішньому контурі та часткові одиниці Образу-Слова у внутрішньому контурі.

Одночасне віднесення закріплюється у відношенні ЦЕ й ТЕ і виникає відношення «належати» (або його синоніми).

Рефлексія відповідає на набір запитань «Що ЦЕ?» при вказанні на схему. І відповідає на них - одиниця, частина, інші одиниці або називає (іменує) тип відносин між ними.

Симетрія забезпечує нульовий результат послідовного застосування прямої та зворотної дій. Це відношення між ЦЕ й ТЕ може як дотримуватись, так і ні з волі суб'єкта, який володіє свободою волі. Воно пов'язано у свідомості з відношенням проходження (порядку).

Два однакових проходження задають відношення подоби, а два нерядопокладених проходження (переносу) задають поворот і новий напрямок у свідомості.

Існує досить багато типів дихотомій свідомості, пов'язаних із прямими та зворотними операціями на впорядкованих множинах:

  • додавання - відрахування
  • множення - ділення
  • зведення у ступінь - добування кореня
  • метрика відстані та шляху
  • обмеженість - необмеженість
  • скінченність - нескінченність
  • відкритість - закритість
  • замкненість - не замкненість
  • диференціація - де диференціація
  • інтеграція - дезінтеграція
  • рядопокладеність - нерядопокладеність
  • циклічність - нециклічність,
  • опредмечування - розпредмечування,
  • абстрагування - конкретизація. Не завжди ці операції зворотні, а тим більше симетричні.

Симетрія та «проходження» відповідають на запитання ЯК? ЗВІДКІЛЯ й КУДИ? Що ЗА ЧИМ?

На відміну від набору одиниць з'являється новий предмет розгляду - двійка. Відношення та проходження можуть виступати у свідомості нерядопокладеної третьою сутністю із своїм власним Ім'ям. Двох без трьох не існує - границя завжди можлива. Це дає можливість переглянути властивості інверсії, рефлексії та симетрії на новому предметі комунікації - не одиниці, не двійці, а на трійці. Причому у двох видах - розпредмеченому, нерядопокладеному; й у вигляді ієрархії мотрійки - опредмеченому, як кажуть психологи.

  • ТРІАДА кратних одиниць
  • ТРІАДА часткових одиниць

Одночасне утримання кількості одиниць (актів уваги та почуттєвого сприйняття Образу-Слова, їхнього порядку, напрямку обходу та способу зборки надає можливість увести нове Ім'я нового предмета - ТРІАДА. А одночасно й перейменувати та попередньо розглянуті предмети в ДІАДУ й МОНАДУ.

  • Це повернення (крок уперед, два кроки назад) так сильно заплутує відносини між словами, образами та діями з ними, що нічого іншого не залишається, як розрізняти у природній мові при описі суб'єктом якоїсь моделі у власній свідомості різні семантичні ряди:
  • чисел як вербально-візуальних актів уваги до елемента множини (один, два, три, чотири, п'ять...), ЯК БАГАТО? - багаточисельність;
  • наборів чисел (одиниця, двійка, трійка, четвірка, п'ятірка...), СКІЛЬКИ? - множинність;
  • кількість розглянутих нерядопокладених проходжень (одномірні, двомірні, тримірні, чотирьохмірні...), ЯКИЙ? - багатомірність;
  • порядковий номер рядопокладеного проходження (перший, другий, третій, четвертий...), КОТРИЙ? - багатоваріативність;
  • кількісна міра властивостей розглянутих альтернативних відносин (моноарні, бінарні, тринарні, тетрарні...), СКІЛЬКИ? - багатоарність;
  • рівень складності структури організації опису (точки - МОНАДИ, відрізки чи лінії - ДІАДИ, площини чи поверхні - ТРІАДИ, тіла чи простори - ТЕТРАДИ, моделі світів людини (ПЕНТАДИ...) - ЯКІ? - багатоадність.

Уведення таких розрізнень, що є у природній мові, як застосування другого інструменту вербально-візуального підходу, було би продуктивним, якби в моделях свідомості виконувалось відношення еквівалентності як остання спроба приборкати свободу волі людини та врятувати відповідність принципу «золотого перетину», щоб відносини між будь-якими Частинами зберігались інваріантними за рахунок виконання рефлективності, симетричності та транзитивності. Тобто побудувати ідеальну модель. Прикладом такого втілення можуть служити тільки п'ять ідеальних тіл Платона, що завершуються на додекаедрі.

Чим далі в ліс - тим товстіші партизани

Якщо в математиці професійним співтовариством історично прийнято, що в рамках одного розгляду простір (і його частина - тіло), поверхня (площина), лінія (пряма), точка (знак) являють собою ієрархію вкладених сутностей, то аналогічна ситуація з природною мовою виглядає з погляду вербально-візуального підходу набагато складнішою.

Теоретично можна, звісно, вибудувати примусово в мові й у свідомості логічну ієрархію:

  • Образ - символ;
  • Точка - знак;
  • Відрізок - термін;
  • Вектор - визначення;
  • Контур площини, замкнений векторами - поняття;
  • Об'ємне тіло в певному просторі - модель (концепт).

Але свобода волі людини дозволяє їй вибрати в якості первісної ОДИНИЦІ будь-який з кожного з цих конструктів. А потім уже добудовувати її до інших рівнів складності (або відмовитись від цього). Фактично ніхто не може заборонити людині уявляти у своїй свідомості відрізок, що складається з тіл і площин. У цьому випадку ми говоримо про метафоричну свідомість, у якій все пов'язано з усім. Конкретним прикладом може виступати квантово-хвильовий дуалізм. А ось чи існує у свідомості за аналогією: «труалізм», «тетруалізм» та інші «уалізми» та «багатоуальності», чи можна метафору розчленити на складові частини, а головне, кому й навіщо це знадобиться - це велике й споконвічне питання про співвідношення алгебри та гармонії.

Але неутримання одночасно кількох планів (табло, екранів тощо) своєю свідомістю призводить до того, що в мові (й у свідомості) зліплені у кляк різні уявлення про один й той самий предмет комунікації. Особливо, якщо це предмет не натуральний і не даний у відчуттях (можна пощупати, спробувати на смак, на запах тощо).

Наприклад, про ФУНКЦІЇ:

Функція як ЗНАК - sin x.

Функція як ТЕРМІН - у контексті інших тригонометричних термінів синус, косинус, тангенс.

Функція як ВИЗНАЧЕННЯ (різного типу, роду чи виду) - ордината кінця одиничного радіуса, відношення протилежного катета до гіпотенузи.

Функція як РЕЗУЛЬТАТ застосування визначення (конкретизація) - синус 90 градусів дорівнює 1.

Функція як ПОНЯТТЯ - набір визначень під задачу.

Функція як МОДЕЛЬ - узагальнення окружності на гіперболу - гіперболічний синус або як оператор, за яким ховається суб'єкт.

Функція як МЕТАФОРА - синус як символ коливальних змін.

Однак у природній мові за тисячоліття утворилась неймовірно складна «вавілонська вежа» особистих змістів і значень, що додаються Слову різними співтовариствами. Не всі люди математики. І навряд чи вони коли-небудь усі ними стануть - ми різні. Та й не потрібно це... «Цариця наук» сьогодні не всесильна.

Модель мислячого суб'єкта, заснована на раціональній логіці, виявляється за рахунок наявності свободи волі людини в розпорядженні мовою та процесом мовлення, сильно обмеженої та недієздатної. Якщо додатково до неї не використовувати інші моделі людини, засновані не тільки на амплітудному (метричному) кодуванні інформації, а на частотному (резонанс почуттів та емоцій) і на фазовій (упевненість в онтологічній стійкості та віра в повноту набору варіантів) кодування інформації.

Однак тільки триєдиність цих кодувань, гармонія природно-наукової, конфесіональної та художньо-штучної моделі людини, об'єднаної граничними моральними категоріями, властивими Всесвіту, Богу, Абсолюту... може усвідомити той нескінченномірний осцилятор, гармонійним коливанням якого, як Цілого, і слідує кожна самоподібна Частина.

Чи так уже необмежена свобода волі людини?

Однак, якщо обережно продовжити далі використовувати вербально-візуальний підхід і проводити аналогії між природною мовою та раціонально-логічним описом, заснованим на тому, що число - це чисте слово (як його трактували на давньоруській), то з'являється можливість розглянути обмеженості на свободу волі суб'єкта. Ці обмеження пов'язані з поняттям «вибору» з незалежних рівноправних альтернатив (ситуація буріданового віслюка):

1) мова про можливості вибору в суб'єкта взагалі може не йти. Вибір, як слово, образ і дія, може бути відсутнім з якихось причин у даний момент (хронотип) простору-часу в його свідомості;

2) вибір може усвідомлюватись, але з якихось усвідомлених причин не може бути реалізований у дії;

3) мають місце бути два альтернативних, конфронтуючих, несумісних вибори, тільки за одним з них і можливе ухвалення рішення;

4) маються в наявності кілька (більше двох) виборів або вибори взаємозалежні, і може бути прийняте первісно не описане паліативне рішення;

5) виборів настільки багато, що немає більш кращого з них.

Варіант А) (не остаточного самовизначення) виникає, коли між альтернативами перевага та пріоритети ще не встановлені (на відміну від варіанта Б, в якому ділянки свідомості вже вибудовані в ієрархію).

Загальним є те, що мова про вибір не йде в пересічних частинах альтернатив (І ЦЕ, і ТЕ). Там, де вони не збігаються, панує боротьба (А) або безальтернативна логіка (Б). У рамках предмета бачення-ведення ліворуч (А) можливі пошуки рішення й домовленості, а праворуч (Б) неминучі відторгнення й боротьба. «А і Б сиділи на трубі...»

Хоча за рамками розгляду предмета завжди (і в А, і в Б) є сфера незвіданого, де, можливо, криються несподівані рішення, що переборюють неповноту теореми Геделя-Черча.

Таким чином, навіть плоский (евклідовий) устрій простору свідомості свідчить про те, наскільки ухвалення рішення при виборі залежить від топологічної структури свідомості. Що ж казати, якщо у вигляді топологічного конструкта свідомості виступають неевклідови простори (Рімана, Лобачевского) або конус, або тороїд, або однобічна стрічка Мьобіуса?

Залежність результатів дослідження від вибору засобів дослідження яскраво виявляється на теорії множин Бурбакі. Уведення булеана дозволяє вирішити задачі впорядкування базової безлічі за складом і структурою відносин. Уведення другої операції - «декартового добутку» упирається у проблему змішаних відносин (їх композиції) - до якого класу, до одного чи до різних, відносити: а) декартовий добуток результату булеана на результат декартового добутку та б) декартового добутку результату булеана на булеан (чи декартового добутку на декартовий добуток?) Двовимірний інструмент теорії множин Бурбакі не у змозі дати відповідь на це запитання, незважаючи на введення М-графів. Бо в теорії не вводяться нові імена нових операцій (типу арності, адності й т. д. вище). Емпіричне введення нових імен для розумових операцій теж чревате, тому що може зруйнувати цілісність.

Чим складніша задача, тим складніше повинні бути організовані засоби рішення цієї задачі. Адність інструменту повинна перевищувати адність предмета, до якого він застосовується. А складність організації свідомості суб'єкта повинна бути порівняна зі складністю застосовуваних ним інструментів. На практиці це стає ясно, коли до регулювання утворення, як суперскладно організованого предмета, намагаються застосувати інструменти меншого ступеня організованості - моноарні або бінарні.

Проте вищесказане дозволяє припустити, що існують рамки розгляду (початкові, кінцеві та граничні умови - вибір конструкта, набір альтернатив і т. д.), при яких різноманіття свободи може бути добровільно обмежене числом можливостей вибору, або інакше - числом ступенів свободи логік:

1) логіка виключеного першого;

2) логіка виключеного другого;

3) логіка виключеного третього;

4) логіка включеного третього (модальна логіка);

5) безкінечнозначна логіка.

Ці «п'ять пальчиків долоні свідомості», як варіанти вибору, самі по собі представляють п'ятірку попарно несумісних альтернатив. І тільки всі разом вони виявляють закінчений цикл логік з розмірностями: 0; 1; 2; 3; ... багато, які, природно, можуть бути розширені й доповнені. Аж до фрактальных, нецілочислових логік.

Статуси свідомості, модуси комунікації та метод запитань Ласуелла

Вербально-візуальний підхід, використовуючи в різній послідовності розрізнення, узагальнення й оформлення їх у якійсь моделі, дозволяє пов'язати представлення про «розпредмечування-опредмечування» з відомими топологічними структурами, починаючи з ідеальних тіл Платона й закінчуючи абстрактними топологічними конструктами. Вербально значущими виступають імена (статус»), якими позначаються Частини вичленованого свідомістю Цілого. Якщо виходити з числа ступенів свободи логік мислення, то можна спочатку виділити Суще (положення як воно є - як є, так і є - без запитань і без логіки) і Належне (ситуацію, якою вона зобов'язана виступати - так і тільки так!). Але Належне не виводиться із Сущого, тому з'являється необхідність розгляду Можливого (модальна логіка може бути). Оскільки не кожне Можливе можна втілити в Суще, то виникає Реальне, що вибудовується в дискурс необхідних дій з його логікою «виключеного третього». Для введення границь і рамок Можливого розглядається й Неможливе.

Від того, скільки, як і які зорганізовані статуси свідомості утримує суб'єкт, у нього й виникає та чи інша картинка світобачення з позначеними та іменованими відносинами між статусами. Зокрема відома «схема велосипеда» як трапеція суще-можливе-належне-реальне.

У найбільш загальному вигляді структура статусів свідомості може виглядати, наприклад, так: у двох видах - опредмеченому, якщо розташовувати їх у порядку зростання числа ступенів свободи логік; і в розпредмеченому - якщо розглядати статуси свідомості нерядопокладеними. Проектування може бути представлене як та чи інша вибрана сукупність частин схеми і відносин між ними. Але може й зовсім по-іншому складатись.

Із погляду вищевикладених методологічних уявлень, логіки мислення, що володіють різними ступенями свободи, породжують відповідні модуси комунікації (модальності висловлень).

У першу чергу модуси комунікації виявляються у вербально-візуальному Акті публікації тексту повідомлення. А саме в його цілях. Лінгвісти виділяють п'ять приблизно таких цілей того, хто говорить:

1) описати становище як воно є;

2) примусити іншого виконати дію;

3) змінити уявлення іншого про предмет комунікації;

4) узгодити загальне бачення предмета комунікації;

5) самовиразитись у своїх проявах.

У тексті повідомлення ці модуси виявляються у використанні дієслів, відповідно:

1) треба;

2 ) повинен (зобов'язаний стосовно себе);

3) буду;

4) можу;

5) хочу.

Акт адекватного сприйняття тексту може ускладнюватись розбіжністю «картинок» у табло свідомості обох комунікантів. Унаслідок цього можуть відбуватись розриви взаєморозуміння й зупинка комунікації. Є можливість вербально-візуального регулювання триєдиного Акта сприйняття тексту повідомлення.

У відомій грі «Так - Ні» на вгадування задуманої речі до того самого вербально-візуального образу можуть вести різні шляхи запитань-відповідей у мові та процесі мовлення.

Проте, можливо, існує обмежений клас задач на проектування, в яких наведена схема може виявитися зручним інструментом.

Якимсь чином, хто би не  упорядковував структуру запитальних слів, завжди знайдеться той, хто буде заперечувати, тому що вони в нього складаються по-іншому.

Уведення твердої ієрархії можливе тільки шляхом узгодження всередині якогось співтовариства. Наприклад, співтовариства проектувальників, які пов'язують структуру запитань із прийнятою у професійному співтоваристві ієрархією фаз (складових) проекту.

Перехід від мережі до лінійної ієрархії проектної логіки можливий, наприклад, такий:

  • Я-ХТО? ДЕ-КОЛИ? - для САМОВИЗНАЧЕННЯ (знаходження ПІБ і позиції);
  • ХТО-ЩО? (КОГО-ЧОГО?) Яка моя МІСІЯ (до якого співтовариства приналежний або на яку цільову групу націлений);
  • НАВІЩО-ЧОМУ? Які мої та їхні ЦІННОСТІ;
  • ЗВІДКИ-КУДИ? Яка МЕТА проекту, як переходу від одного стану в інше, бажана? І описати це бажане;
  • ЯК-ЧИМ? Яка ЗАДАЧА проекту (засіб = інструмент + спосіб)?
  • ЯКІ там будуть проведені заходи, зроблені послуги або виконані функції?
  • ЯКИЙ і КОТРИЙ - планований РЕЗУЛЬТАТ проекту (його порядок і структура).
  • СКІЛЬКИ-ЯКИЙ - ПРОДУКТ проекту (і його кількість та якість);
  • ЦЕ-ТЕ? Який ЗНАК якості продуктів проекту (точка зору, стандарт, символ, сертифікат відповідності, грошовий знак).

Схожі ідеї можна зустріти у В. Налімова: «Різноманіття повсякденної мови виголошується її найбільш істотною ознакою. Це тепер аж ніяк не показник її ущербності. Природна мова саме в силу її поліморфізму багатша за всяку штучно створювану мову. Для посилення цього майже очевидного твердження можна залучити знамениту теорему Геделя про неповноту. Тут, звичайно, мова буде йти не про доказ у суворому сенсі цього слова, а тільки про деяку аналогію, що представляється нам досить цікавою та глибокою...

Загальний висновок, що випливає з теореми Геделя, - висновок, що має величезний філософський зміст, - може бути сформульований так: мислення людини багатше його дедуктивної форми. Ми не знаємо, у чому в дійсності складається процедура мислення людини. Але ми добре знаємо, що на рівні комунікації при спілкуванні один з одним люди широко використовують формальну логіку. У нашій повсякденній мові, не кажучи вже про мову науки, ми легко можемо простежити логічну структуру, про це ми вже трохи говорили вище.

І тут негайно виникає запитання: у чому ж таємниця нашої мови? Чому логічна форма комунікації не придушує якихось, можливо, й не зрозумілих нам, але, безсумнівно, значно більш багатих форм мислення людини? Як переборюються геделевські труднощі в нашій мові? Концепція поліморфізму є відповіддю на ці запитання» [Налімов, Мульченко, 1972].

Про все не розповіси... Багатство незавершеного важливіше. Багато чого залишилося за дужками. Зокрема - четвертий (поряд з вербально-візуальним підходом, методом запитальних слів Ласуелла та «п'ятьма пальчиками» модальностей логік) інструмент самодослідження - «вавілонська вежа» становлення як набір різноспрямованих спіралей розвитку.

Повертаючись до початку тексту, де ставилося запитання про цілі самодослідження, хочу сказати, що це була спроба через самого себе зрозуміти, чому ж ми всі - непереборно РІЗНІ. І намацати обрії надії на встановлення взаєморозуміння навіть за умови кардинальної розбіжності ментальних картинок свідомості.

Щодо результативності й застосовуваності вербально-візуального підходу та «п'яти пальчиків» числа ступенів свободи логік, то ось яку таблицю заповнили вчителі однієї з північних шкіл після двох семінарів з розробки соціальних проектів. Щоб рухатись у просторі комунікації, щоб відслідковувати своє просування у власній свідомості й оволодінні новими схемами мислення, потрібні віхи та верстові стовпи. «П'ять пальчиків» - це третій інструмент побудови таких покажчиків у своїй свідомості у вигляді розрізнення, узагальнення й оформлення в мові та процесі вимовлення нових уявлень і змістів.

Самоосвітні завдання

1. Випишіть із тексту всі філософські поняття та категорії. Проаналізуйте, які з них вам відомі, а які ні. Дайте самостійне визначення знайомих вам.

2. Знайдіть у словниках визначення незнайомих для вас понять і категорій.

3. Підкресліть ті з них, які, на вашу думку, мають відношення до педагогіки взагалі та вашої діяльності зокрема. (Чим у більшій кількості з'являться у вас такі слова, тим більш освіченою людиною ви є.)

Автор: В. Редюхін

Освіта.ua
05.02.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!