Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Як нам реорганізувати освіту
Як нам реорганізувати освіту

Василь Кремінь, Президент Національної Академії педагогічних наук України про реформування та необхідність системних перетворень в українській освіті

Як нам реорганізувати освіту

Останнім часом проблема змін в освіті постійно перебуває в полі зору громадської думки. Висвітлюються окремі важливі аспекти освітянської діяльності, пропонуються ті чи інші новації, але часто відчувається методологічна слабкість, несистемність пропозицій. (Я не маю на увазі відверто популістські заяви, обумовлені не турботою про майбутнє нації, а політичною кон’юнктурою сьогодення, до того ж розрахованою на найменш розвинену частину населення країни.)

Українське суспільство не має чіткого усвідомлення, чому, що і як слід змінювати в освіті. В основі цього часто лежить нерозумінням сутності сучасних цивілізаційних змін та нових вимог, які вони ставлять перед людиною, її життєдіяльністю, нездатність помістити розвиток освіти у контекст підготовки людини до життя у ХХІ столітті.

Чому потрібні зміни

Перше. Людство ввійшло у новий тип цивілізації - інноваційний. Його характерна риса - постійна змінюваність, динамізм змін. Змінюються знання, технології, інформація, обставини життя тощо, і відбуваються ці зміни значно швидше, ніж зміна покоління людей. Отримані знання дуже швидко "старіють", виникає потреба в нових знаннях.

Отже, необхідно по-новому визначити мету навчання і функції навчального процесу. Сьогодні, як ніколи раніше, актуальні два завдання: - виробити в дитини уміння, навички і бажання навчатися впродовж життя, щоб завжди бути конкурентоспроможною, а також навчити її того, що стане основою, методологією життя та діяльності людини в цілому.

Забезпечити індивідуальну й самостійну роботу учня (згадаймо вимоги Болонського процесу), перебудувати зміст і методики навчання (з орієнтацією на компетентність), - і тоді матимемо людину, для якої знання - фундамент життя. Суспільство таких людей і буде знаннєвим суспільством.

Друге. Сучасна цивілізація істотно розширила комунікативне середовище, в якому живе і діє людина. Щоб у таких умовах залишатися собою й ефективно працювати, людина має бути самодостатньою, здатною свідомо орієнтуватися в густих хащах комунікацій.

В освіті треба змінити сам спосіб включення особистості в навчальний процес. На заміну суб’єктно-об’єктним відносинам між тим, хто навчає, і тим, хто навчається, мають прийти суб’єктно-суб’єктні, при яких обидва учасники навчального процесу активні, рівноправні у взаємодії і взаємно пошановані. Авторитарну репресивну педагогіку слід замінити на демократичну педагогіку толерантності як у школі, так і в університеті.

Це потрібно не так освіті, як суспільству: стабільна демократія може бути лише там, де є критична маса людей - носіїв демократичних цінностей, не здатних жити в авторитарному середовищі.

Третє. Розвиток людства набув глобального характеру, що робить конкурентоспроможною лише людину, здатну жити і діяти в такому просторі, тобто глобалістську людину.

В її вихованні - багато складових: від відповідної світоглядної підготовки, що адекватно відбиває світ і місце в ньому України, до надання можливості працювати, спілкуватися і взаємодіяти в глобальному просторі, тобто підготовки мовної.

В освіті України, а потім – і в цілому в країні, слід здійснити своєрідний мовний прорив: кожен, хто закінчує школу, повинен вільно володіти державною українською, рідною (російською чи іншою) і обов’язково - англійською мовою як світовою. Вивчення англійської має стати обов’язковим для всіх школярів.

Четверте. Нові часи вимагають кореляції системи цінностей, які ми хочемо бачити в дітей. Зокрема, дітей треба орієнтувати на бажання бути успішними в житті.

Це має стати важливим стимулом до якісного навчання замість мотивації методами авторитарної педагогіки, до того ж орієнтує людину на максимальну самореалізацію.

Є цінності і традиції в суспільстві, котрі віджили свій час, гальмують суспільний та індивідуальний розвиток і мають залишитися в минулому. І є такі, що непідвладні часові, незважаючи на серйозні зміни в сучасній цивілізації. Серед них - патріотизм, відчуття національної єдності.

Здавалося б, глобалізація має послабити значимість національного. Але глобалізація – не тільки зближення народів, держав, економік. Це й загострення конкуренції між державами у різних сферах, це розширення поля конкуренції, набуття нею планетарного характеру. В таких умовах лише згуртовані нації-держави зможуть максимально усвідомити свій національний інтерес і відстояти, захистити його в процесі співпраці (конкуренції) з іншими державами.

Особливо це важливо для України як держави, котра виникла недавно і мусить відстоювати своє місце в уже поділеному на зони впливу світі. Тому патріотизм, національне єднання не тільки самоцінні самі собою – це шлях до успішного розвитку України і заможного життя її громадян. Освіта як жодна інша сфера має всі можливості для об’єднання нації.

П’яте. Сучасний світ не лише поставив перед освітою нові завдання, а й створив для неї нові можливості. Передусім це сучасні інформаційні технології, які забезпечують щонайменше три функції: комп’ютерну грамотність; індивідуалізацію та інтенсифікацію освітнього процесу; новий тип навчальної діяльності - дистанційну освіту.

В цілому це - революційна можливість зміни традиційної класно-урочної системи навчання. На жаль, українська освіта ще не ввійшла повною мірою в сучасне інформаційне середовище, останніми роками цей процес навіть загальмувався.

Шосте. Взяття за провідну ідею сучасної освіти дитиноцентризму, який передбачає максимальне наближення навчання і виховання кожної дитини до її індивідуальності. Ця ідея має пройти червоною ниткою в усьому реформуванні освіти. Такий підхід дозволить дитині пізнати себе, розвинути себе на основі власних здібностей, а ставши дорослою - максимально самореалізуватися, що є неодмінною умовою особистого щастя і динамічного та несуперечливого суспільного прогресу.

І останнє. Безумовно, окрім причин об’єктивного характеру, зумовлених загальноцивілізаційними процесами, є й інші обставини, що спонукають до змін в освіті.

Серед них - політико-ідеологічна заангажованість і певна ізоляція від європейської та світової освіти попередньої освітньої системи, яка існувала в Радянському Союзі; внутрішні процеси в Україні як країні з перехідним характером економіки, політики, соціальної і духовної сфери; непослідовність та суперечливість змін в освітній сфері вже в часи незалежної України; недостатня підтримка державою і суспільством освіти та освітян, що не дозволяло вчасно і в належному обсязі проводити назрілі перетворення.

Що потрібно змінювати

Відповідь на це запитання частково вже дано вище. Справді, йдеться про зміни у змісті навчання - його осучасненні, розвантаженні від другорядного матеріалу, більшій практичній спрямованості, введенні в контекст змісту європейської освіти. З цією метою за активної участі вчених НАПН України Міністерством освіти і науки України підготовлено Державний стандарт початкової освіти, зараз готується стандарт базової і старшої школи. Відбувається певне осучаснення методики викладання. Хоча тут треба ще ой як багато докласти зусиль.

Але дедалі очевидніше стає, що українська освіта потребує більш системних перетворень, оскільки при теперішній організації освітньої системи неможливо забезпечити виконання завдань, котрі сьогодні стоять перед Україною. Потрібна зміна структури освіти і мережі навчальних закладів.

Перше. Щодо середньої загальної освіти. Як відомо, вона складається з трьох ступенів - початкової (1-4 класи), базової середньої (5-9) і старшої середньої школи (10-11). Так сформувалося в Україні історично, що поділ на ці ступені досить умовний, у кожному разі – у сприйнятті учнів, більшість яких приходить до першого класу і навчається впродовж 11 років у одній і тій самій школі, в одному приміщенні і в одному класному колективі. У цьому корениться низка недоліків, починаючи з того, що учні початкової школи і старшої користуються одним і тим самим туалетом, і закінчуючи тим, що навчально-виховний процес для цих учнів потрібен суттєво різний.

Не кажучи про низьку комунікативність в умовах спілкування впродовж 11 років в одному колективі. Головний же недолік – у тому, що навчання впродовж усіх 11 років є уніфікованим для всіх дітей, незалежно від їхніх здібностей, талантів і життєвих планів.

Такої школи в Європі немає. Варто, де це можливо, роз’єднати початкову і базову школу, наблизивши до першої дошкільні заклади.

Треба перейти до профільної старшої школи, яка тільки й зможе забезпечити наближення навчання дитини до її здібностей і життєвих планів, що є необхідною умовою максимальної самореалізації особистості. Ці зміни проголошено ще на ІІ Всеукраїнському з’їзді освіти у 2001 р., пізніше було розроблено відповідну нормативну базу. Але, на жаль, істотних зрушень не сталося.

І, додам, не станеться, якщо не буде реформовано мережу середніх навчальних закладів. У звичайній школі, де є, скажімо, один чи два паралельних старших класи, не можна здійснювати профілізацію, бо, навіть із фінансово-економічних причин, неможливо викладати різні за обсягом курси для декількох учнів.

Проголошення ж усього класу профільним, незалежно від здібностей дітей, може лише зашкодити учням. Вихід один – з цих та інших причин навчання у старшій школі (10-11 класи) слід забезпечити у спеціалізованих навчальних закладах іншого типу - ліцеях, коледжах, технікумах. Школа, як уніфікований загальноосвітній навчальний заклад, має завершуватися у дев’ятому класі.

Скажімо, учень закінчує базову середню школу (9 класів). Залежно від сукупності життєво важливих для нього причин, він обирає один із, припустимо, чотирьох основних профілів навчання: фізико-математичний, природничо-науковий, гуманітарний, технологічний. До них слід додати ще два можливих, але менш поширених - художньо-мистецький і спортивний.

Навчатися за першими трьома профілями учень могтиме у відповідному профільному ліцеї, - або це може бути єдиний ліцей з усіх трьох профілів, у якому зосереджені високофахові викладачі, створено відповідні умови для навчання, існує відповідна навчальна атмосфера, і головне - діють відповідні навчальні плани і програми, що передбачають поглиблене вивчення профільних предметів.

Такі ліцеї можна було б створити на базі окремих середніх шкіл. Технологічний профіль полягає у навчанні у професійних ліцеях (ПТУ), технікумах і коледжах. Художньо-мистецький і спортивний профілі забезпечили б відповідні спеціалізовані навчальні заклади.

Окрім інших позитивів, таке профільне навчання посилило б мотивацію учнів, бо вони свідомо обирали б напрям і навчальний заклад, істотно підвищило б знання з тих предметів, з якими буде пов’язана майбутня професія учня. Це зняло б, скажімо, нарікання з приводу незадовільної математичної підготовки учнів, бо ті, хто пов’язує майбутнє з професією, котра передбачає серйозні математичні знання, отримали б їх у відповідному ліцеї, інші з цих самих мотивів отримали б такі знання з природознавства, треті – з гуманітарних дисциплін і т. п. Не кажучи про те, що такі спеціалізовані навчальні заклади легше забезпечити відповідним обладнанням. Практично всі розвинені країни світу мають схожий тип навчання. Зміни в цьому напрямі відпрацьовує і Росія.

Друге. На базі нинішньої професійно-технічної освіти, а також нинішніх вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації слід створити окрему освітню ланку - середню професійну освіту, яка б виконувала двоєдине завдання: забезпечувала технологічний профіль навчання для випускників 9 класу і, таким чином, готувала б із цієї та інших категорій учнів кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів. Для цього слід вивести технікуми і коледжі (принаймні ті, котрі не готують бакалаврів) із ланки вищої освіти, де вони опинилися абсолютно безпідставно (відсутність наукових досліджень, професорів і доцентів, невузівські методи навчання тощо), і ввести їх у нову освітню ланку (нагадаю, що в СРСР вони створювали систему середньої спеціальної освіти, і щось аналогічне бачимо в сучасній Росії) - середню професійну освіту.

Далі, необхідно укрупнити професійно-технічні навчальні заклади, а там, де доцільно, - і об’єднати їх із технікумами. В Україні зараз більшість ПТНЗ налічує 300-400 учнів. Таких навчальних закладів часто у районі є декілька, а крім того - один-два технікуми. Кожен із цих закладів, як правило, вузькопрофільний.

В результаті неефективно використовуються кошти, відбувається перенасичення певними спеціалістами окремих районів, низьким є рівень підготовки фахівців, більшість їх не працевлаштовується за спеціальністю і т. п., неначе основна мета - існування самого навчального закладу.

Така практика суперечить сучасній професійній освіті за кордоном. Скажімо, у Фінляндії, Шотландії професійний заклад налічує в середньому понад 10 тисяч учнів, яких готують із різних спеціальностей - від медсестри до майстра з ремонту автомобілів.

У таких закладах гнучко реагують на потреби ринку, в них легше створити відповідну навчально-матеріальну базу, налагодити зв’язок із роботодавцями, задовольнити актуальний освітній попит. Такі заклади можуть надавати різноманітні освітні послуги: від дво-трирічного навчання (наші молодші спеціалісти і кваліфіковані робітники) до кількаденних курсів та індивідуальних консультацій фахівців.

Третє. Потребує структурних змін і вища освіта. Вже було відзначено необхідність вилучення з її складу вищих навчальних закладів І і ІІ рівнів акредитації. Це важливо з погляду інтересів не тільки вищої освіти, а й самих закладів, які, опинившись у невластивій для них освітній сфері, втратили можливості для успішного функціонування: вони не можуть стати повноцінними вищими навчальними закладами й водночас розгублюють свою попередню сутність.

Зміни слід здійснити і щодо вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації. Відпадає потреба поділу ВНЗ на два рівні акредитації. Їх статус слід визначати правом готувати бакалаврів і магістрів, кандидатів і докторів наук. І, безумовно, потребує оптимізації сама мережа ВНЗ.

Біда в тому, що в нас мало потужних сучасних університетів, які б були конкурентоспроможними в глобальному освітньому просторі. Насамперед це стосується регіонів: створення на базі наявних навчальних закладів потужних регіональних університетів із розвиненою наукою, сучасними педагогічними школами і відповідною навчально-матеріальною базою. Об’єднанню, як правило, мають підлягати навчальні заклади, що розміщені в одному місці, незалежно від профілю та підпорядкування органам управління. Це дозволить ефективніше використовувати фінансові можливості, зокрема для осучаснення навчально-наукової бази.

Час розібратися із філіями та відокремленими структурними підрозділами університетів, багато яких не забезпечують сучасної підготовки спеціалістів і дискредитують вищу освіту України. Це ж саме стосується й частини навчальних закладів недержавної форми власності.

Є й інші назрілі проблеми вищої освіти. Впродовж тривалого часу ведеться підготовка і випуск бакалаврів, але їх місце на ринку праці досі не визначене, внаслідок чого вони не затребувані суспільством як самодостатні фахівці. Корінних змін потребує аспірантура, яка сьогодні зводиться лише до підготовки та захисту дисертації на звання кандидата наук (в майбутньому - доктора філософії). Думається, що аспірантура (докторантура) має бути повноцінним освітнім етапом із відповідною підготовкою, що виходить за межі власне написання дисертації. Необхідно встановити порядок, коли дисертацію не може захищати людина, котра не закінчила навчання в такій аспірантурі (стаціонарно чи заочно). Це дало б можливість, зокрема, призупинити вал дисертацій «авторства» людей, далеких від освіти і науки.

Як потрібно проводити зміни

Безумовно, відповідно до чіткої концепції реформування освіти. Такий документ можна було б розробити, апробувати й винести на розгляд ІІІ Всеукраїнського з’їзду освіти, що має бути проведений згідно з указом президента України. Паралельно необхідно підготувати і внести відповідні системні зміни у весь комплекс законів, який регулює освітню діяльність, і ухвалити їх одночасно. Привести у відповідність до нового законодавства всю систему нормативних документів.

Перепідпорядкувати практично всі заклади вищої освіти Міністерству освіти і науки, молоді та спорту. Зазначеному міністерству з участю органів регіональної влади розробити нову мережу навчальних закладів вищої і середньої професійної освіти в країні.

Органам влади на місцях під контролем Міністерства розробити мережу закладів середньої освіти, звернувши особливу увагу на створення закладів профільного навчання. Провести розрахунки необхідних шкільних автобусів, навчального приладдя та обладнання. Узгодити в часі вирішення всіх необхідних завдань з метою створення системи сучасних навчальних закладів освіти в країні.

За умови чіткої організації, відповідальності та при систематичному контролі з боку вищого керівництва держави і широкої громадськості за декілька років цілком можливе вирішення поставлених завдань із реформування української освіти і повноцінне її включення в європейський та світовий освітній простір.

Автор: Василь Кремінь, Президент Національної Академії педагогічних наук України

Дзеркало тижня. Україна
11.04.2011

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!