Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Російськомовні школи Львова: дорогою до толерантності
Російськомовні школи Львова: дорогою до толерантності

Особливо вразила мене цитата зі статті в «МК», в якій вчителька однієї з російськомовних шкіл анонімно скаржиться, просто лементує, що з російськомовних у Львові дико знущаються

Російськомовні школи Львова: дорогою до толерантності

Намір познайомитися ближче зі станом львівських шкіл з російською мовою навчання у мене був давно. Проте стимул реалізувати його з'явився навесні цього року через дві дуже емоційні репліки про те, що у Львові відбуваються утиски російськомовної громади саме на рівні шкіл.

Спершу це заявила моя подруга, легко прийнявши на віру чутку про закриття школи, в якій навчалися три покоління її сім'ї. А потім з'явилася «розгромна» стаття «Нова ера Бандери» журналістки «Московського комсомольця» Катерини Пєтухової, написана після відвідин Львова. І хоча для мене особисто більша її половина є полемічною, щоб не сказати однобокою, особливо все-таки вразила цитата, в якій вчителька однієї зі шкіл анонімно скаржиться, просто лементує, що з російськомовних у Львові дико знущаються, просто жити не дають.

Я вирішила дочекатися вересня, щоб пересвідчитися, чи часом не закриють школи. Острахи виявилися перебільшеними. У школі №35 не набрали перший клас, бо зголосилося дуже мало батьків. Проте це не є смертним вироком навчальному закладу. Там набрали підготовчу дошкільну групу діток, які в наступному році стануть її учнями-першокласниками. «У Львові школи з російською мовою навчання не закривають, навпаки - намагаються забезпечити належний доступ до знань їх учням», - заявила начальник управління освіти Львівської міської ради Надія Оксенчук на початку навчального року.

«Я б не сказала, що у Львові є проблеми зі школами для національних меншин. Дійсно, маємо в країні низьку демографічну ситуацію, вона погіршена уже багато років поспіль. Тому зменшується кількість дітей у школах, і ця тенденція справджується для всіх шкіл. Проте кількість дітей у школах не залежить від того, якої вони національності, - прокоментувала ситуацію керівник управління освіти. - У першому класі школи №84 12 учнів, але такий клас ми відкриваємо. Адже закон України «Про освіту» каже, що за наявності заяв батьків у школах національних меншин класи відкриваються навіть з малою кількістю учнів».

Н.Оксенчук також запевнила: «Коли ми говоримо про освіту, ми ніяк не відокремлюємо школи національних меншин від шкіл з українською мовою навчання. Мені шкода, що хтось намагається додавати домисли, які не мають абсолютно фактичних підстав. Ми гордимося однаково досягненнями усіх шкіл, не поділяючи їх за національною ознакою. Тішимося, що наша громада настільки є дозрілою, настільки є висококультурною, що можемо сьогодні говорити, що люди інших національностей, що проживають у Львові, не мають проблем з проживанням. Вони є однаковими громадянами України, вони є львів'янами».

Тож я вирішила самостійно пересвідчитися в достовірності сказаного, й відвідати декілька львівських шкіл з російською мовою навчання.

Перші враження

На святі першого дзвоника у школі №6 повноцінно звучав гімн України й директор зачитала привітання Президента Віктора Ющенка. Перший урок у старших класах присвятили державним символам, а з випускниками обговорювали 1020-річчя Хрещення Київської Русі.

Ще 1 вересня стало зрозуміло, що підозрювати педагогічні колективи шкіл з російською мовою навчання в проведенні антиукраїнської лінії виховання немає підстав і сенсу. Відвідини наступних, після шостої, шкіл лише підтвердили це.

Українська мова

Викладання української мови та літератури, історії України проходить на дійсно високому рівні. Усвідомлюючи можливу складність вивчення цих предметів, учителі докладають багато зусиль, щоб зацікавити учнів. Наприклад, за 45 хвилин уроку української мови в шостому класі школи №35 діти дізналися з десяток рідковживаних, проте цікавих українських слів. Зазначу, що основною темою уроку було визначення роду, відмінювання та правильне написання іменників іншомовного походження. І хоча багато питань потребували від дітей застосування загальної логіки, вони не викрикували відповіді російською, як тільки зрозуміли про що йдеться. Учні старанно добирали українські слова, й намагалися правильно їх наголошувати. Було помітно, що ці діти вже засвоїли - потрібно намагатися говорити правильно й російською, й українською, й іншими мовами, бо від цього залежить враження, яке ти справляєш на інших.

Окрім цього, я вкотре переконалася - рівень знання учнів залежить від бажання педагогів працювати з дітьми, бути справжніми педагогами.

В усіх школах з російською мовою навчання, які я відвідала, навчалися діти не лише з російських родин, тут навчаються азербайджанці, таджики, казахи, корейці. І ці діти так само успішно вивчають українську мову, вчаться її розуміти і правильно застосовувати.

Важливо те, що не дозволяються на якісь штучні поділи. Мовляв, російська мова і культура - рідні, і їх не можна забувати, а українську мову і культуру доведеться зубрити, бо у випускному класі треба пройти незалежне оцінювання.

Якби було тільки так, у школі №6 не викладали б для п'ятих і шостих класів українське народознавство, яке до того ж інтегроване з образотворчим мистецтвом, трудовим навчанням. Діти дізнаються, наприклад, що таке писанка, про давні вірування, пов'язані з нею, а потім пробують зробити їх самі. І їх батьки не проти цього, навпаки - подарували вчителю набір добре ілюстрованих таблиць із народознавства.

Ще одним свідченням того, що до викладання української мови в цих школах правильний підхід, виключно освітній, позбавлений неетичних щодо дітей ідеологічних навантажень, - успіхи учнів. Про це говорять і директори шкіл, і керівник міського управління освіти - учні постійно стать призерами олімпіад з української мови. А випускники 2007/2008 років школи №45 не здавали випускні іспити з української, адже всі (!) набрали високі бали під час ЗНО.

Українська література і історія

У школі №45, з дозволу директора Володимира Кравченка, я відвідала урок української літератури в 11 класі та урок історії України в 10 класі. Учнів про мій візит не повідомляли.

Урок літератури виявився «відкритим». Учителя слухали не лише учні, але й атестаційна комісія. А тема уроку була не з простих - роман «Жовтий князь» та історична основа роману. Так от, вірите чи ні, але учні розбирали поняття «голодомор». «Голодомор - штучний голод, організований у величезних масштабах злочинною владою проти власного народу», - сказала старшокласниця. На уроці аналізувалися причини Голодомору, наводилися статистичні дані про його наслідки, учні доповідали про замовчування трагедії в радянські часи і сучасне ставлення інших країн до цього.

Найщирішою мені видалася репліка хлопця наприкінці уроку: «Це дійсно було організовано штучно, адже урожай був, а хліб забрали». Представники управління освіти були задоволені проведеним уроком, відзначили його високий виховний потенціал. Як незалежний спостерігач, можу підтвердити, що вчитель на дітей не тиснула, вона запропонувала їм проаналізувати всю доступну інформацію, переконатися, що роман «Жовтий князь» написаний на реальних подіях, які автор відчув на собі, прочитати цей твір, і лише тоді формувати своє ставлення. Урок завершився хвилиною мовчання.

Після такого уроку літератури від уроку історії я чекала не меншого. На цей раз мова йшла не про нищення народу, а про його становлення і самовизначення - 1917 рік, революція, Перший і Другий універсали Української Центральної Ради. Вчитель Ірина Ківшик виявилася талановитим істориком, їй вдавалося втримувати увагу учнів, пояснювати зв'язки подій в Україні з ситуацією в Російській імперії і світі. Урок не був сухим диктуванням дат чи переписуванням Першого Універсалу в зошит з констатуванням його важливості. Школярі дійсно аналізували розвиток подій весни-літа 1917 року, отримували розуміння різної налаштованості політичних сил в самій Україні, в Росії.

«Дети, давайте задумаемся, идет война, голод, не разрешено множество социальных вопросов, а в Центральной Раде концентрируются на национальных вопросах. Почему? Почему разнонастроенные силы продолжают обсуждать именно это? Потому что в то время главным для всех было сберечь политическое единство, и продолжать диалог. Доверие к Центральной Раде было небывалое», - говорила І.Ківшик.

«Я Вам зачту из Первого универсала: Народе Український! У твоїх руках доля твоя. В сей трудний час всесвітнього безладдя і розпаду докажи своєю одностайністю і державним розумом, що ти можеш гордо й достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним, - підводила підсумок уроку вчитель. - Мы с вами делаем вывод, что во взрослой жизни, в которую очень быстро отправимся, самое главное и самое рациональное, чтобы действовать единой командой, одностайно. Тогда в наших семьях, в нашем государстве, в наших коллективах будет порядок».

Русский язык і Міністерство освіти

Рівень викладання російської мови і літератури у школах високий, адже переважна більшість педагогів - дуже досвідчені. Щоправда, саме тут є потенційні проблеми на майбутнє. Наприклад, сьогодні жодний вищий навчальний заклад України не готує вчителів початкових класів для шкіл з російською мовою навчання. Хто має стати на місце сьогоднішніх учителів - питання відкрите.

Бажаючи дати дітям максимум знань, учителям доводиться шукати компромісу з міністерськими програмами. Так, у шостому класі школи №45 на уроках займаються за підручниками, які, на думку вчительки, є цікавими, а домашні завдання виконують за міністерськими.

Крім цього, сучасні програми світової літератури залишили досить мало місця власне російській літературі. І вчителям доводиться жертвувати своїм особистим часом, щоб провести позакласне читання «Тихого Дону», приділити достатньо уваги представникам Срібного Віку тощо.

Політику міністерства освіти знизу оскаржувати складно та й не мудро. Тому педагоги радше сподіваються, що в майбутньому підхід до розвитку освіти національних меншин буде кращим.

Що ж до місцевого рівня, то недостатнє матеріально-технічне забезпечення, забезпечення підручниками не є проблемою виключно шкіл з російською мовою навчання. Прокоментувала Н.Оксенчук: «Вони мають такі ж самі проблеми, як взагалі є у школах Львова. Матеріально-технічна база є достатньо низькою, бібліотеки давно не поповнювалися художньою літературою. І цього року місто вперше виділило 200 тис. грн, щоб почати поповнювати бібліотечні фонд. Ми отримали заявки від шкіл, будемо поповнювати відповідно до цих заявок. Комп'ютери ми будемо поставляти в абсолютно всі школи. У нас в освітній політиці не має поділу».

Однак старання мудрих керівників та педагогів високо оцінюють батьки школярів, громада. Школи вважаються дуже сильними, і їхні вихованці з вдячністю згадують про них. Так, скажімо, директору школи №45 Володимиру Кравченку вдалося організувати чи не найбільшу шкільну бібліотеку, в якій зібрано дуже багато художньої літератури, енциклопедії, довідники, словники з усіх областей знань. Також бібліотека обладнана комп'ютерною мережею для виходу учнів в Інтернет. А в читальному залі організовано «Пушкинский кабинет», де зберігається колекція предметів та цікавих історичних знахідок, пов'язаних із російським поетом.

Дати найкраще

В.Кравченко вважає, що йдучи саме таким шляхом - створюючи сучасну бібліотеку, комп'ютерні класи для старшокласників і малят, заохочуючи школярів до участі у різноманітних конкурсах, - можна зацікавити дітей. «Їм хочеться ходити в школу. Ми намагаємося дати їм максимум того, що може дати сучасна система освіти. Ми намагаємося виховати освічених і цивілізованих людей», - сказав він.

Цивілізаційне виховання

Розповідаючи про свою школу, В.Кравченко зазначив: «Школа відіграє важливу соціальну роль. По-перше, тут навчаються діти з російськомовних львівських сімей. Я підкреслюю - львівських. Ці люди тут живуть давно, вони пов'язані з цим містом, і дітей виховують саме тут. Вони почувають себе громадянами цього міста, і цієї країни. Крім цього, школа допомагає адаптуватися усім тим дітям, які раніше навчалися в російськомовних школах у Росії, інших республіках колишнього СРСР. Вони потрапляють у звичне середовище - російськомовне, і ми, посилено працюючи з ними, допомагаємо їм швидше налагодити зв'язки з місцевим середовищем. І те, що школа є саме освітнім центром, підтверджує, що тут навчаються й діти з україномовних сімей».

Коли В.Кравченко закінчив свою думку, в кабінеті залунав дзвінок. Як виявилося, потелефонували з редакції телепередачі Савіка Шустера, щоб взяти коментар щодо мовного питання у Львові для чергового випуску. «У нас немає проблем з мовою у Львові. Російську тут розуміють. І нормальні цивілізовані люди нормально ставляться. Звичайно, є маргінали, які реагують негативно. Я думаю, проблема не тут. Проблема в тому, що чиновники найвищого рівня не правильно підходять до мовного питання, загострюють болючі сторони. Думаю, потрібно більше виваженості, й з часом можна буде досягнути справжньої толерантності. Львів, Західна Україна має всі шанси на це».

Юлія Поліковська

zaxid.net
14.10.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!