Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Як підвищити педагогічну культуру батьків

Як підвищити педагогічну культуру батьків

В останні роки в роботі з підвищення педагогічної культури батьків застосовуються найрізноманітніші форми, які базуються на активних та інтерактивних методах, сучасних технологіях і покликані сприяти не лише підвищенню виховної функції сім'ї, а передовсім поліпшенню внутрішньосімейної атмосфери

Ключові поняття: педагогічна культура батьків, групове спілкування, співробітництво (кооперація), психотерапевтичні завдання, теорія конструктивізму, теорія психологічної герменевтики, концепція особистісних змін.

Структура публікації

1. Теоретичне обґрунтування проблеми:

  • методологічна основа тренінгів;
  • мета та сукупність завдань тренінгових занять;
  • загальні правила проведення тренінгових занять.

2. Орієнтовні сценарії тренінгових занять.

У ході тренінгу групове спілкування, співробітництво (кооперація) учасників спрямовуються на розв'язання різноманітних особистісних проблем, зміну внутрішніх (негативних, неадекватних) установок, розширення знань і формування досвіду позитивного ставлення до самого себе та до оточуючих, насамперед дітей. Під зміною внутрішніх установок розуміється особистісний перехід до нових можливостей, нової ідентичності, який відбувається, коли індивід не може діяти на наявному в нього рівні і змушений «відмовитись від колишніх цінностей і принципів, колишніх способів існування й шукати нових, раніше невідомих і незнаних, але таких, які дозволяють вижити у важкій ситуації та перейти до нового, більш ефективного способу функціонування».

Тренінгові заняття передбачають застосування типової сукупності дій, за допомогою яких розв'язується певне психотерапевтичне завдання. Сукупність дій, які входять до «техніки», може бути досить великою, але може обмежуватись тільки однією дією чи навіть навмисною бездіяльністю.

Методологічною основою тренінгових занять було визначено теорію конструктивізму, теорію психологічної герменевтики та концепцію особистісних змін. Такий вибір зумовлений базовими ідеями, що лежать в основі означених підходів. Так, теорія конструктивізму стверджує, що індивід, вступаючи у взаємодію з навколишнім середовищем, не може об'єктивно пізнати його. Тому конструктивісти виділяють два види реальності - «сконструйовану» (ту, яку людина пізнає на особистісному рівні) і «трансцендентну» (ту, що існує насправді). При цьому до першого виду реальності належить усе те, що не набуло підтвердження з боку інших, але має право на існування, а до другого - те, стосовно чого досягнуто стійкого консенсусу. Згідно з цією теорією, мова визнається як соціальна дія. Завдяки взаємодії ідей партнерів по спілкуванню конструюється значення реальності, адже індивіди по-різному ставляться до тих самих подій, фактів, явищ. Залучаючись на рівні групи до обговорення проблеми, індивіди переходять на принципово новий рівень комунікації, на нові позиції, що інтегруються в новий загальний конструкт.

Предметом обговорення, його продуктом є проблема. Набуваючи певних змін, вона викликає відповідні зміни в поглядах, установках індивіда, змінює його відчуття об'єктивної реальності. Усе це відбувається, як стверджують представники психологічної герменевтики (Р. Барт, Є. Мергенталер, Н. Чепелєва), через зміну наративу особистості. Тобто, «наративний модус розуміння допомагає людині більш глибоко усвідомити, осмислити власний досвід, а також змінити себе через зміну власної історії, власного наративу». Кожний індивід має власну «карту» реальності, в якій узагальнено його досвід у формі наративів. Водночас його цікавить, наскільки ця «карта» та переживання узгоджуються з «картами» інших людей (П. Лушин). Необхідно забезпечити спілкування, взаємодію таких «карт», що сприятиме генеруванню нової «карти» реальності. Саме в цьому герменевтики і вбачають основну мету психологічної допомоги.

Основними характеристиками особистісних змін виступають дисоціація або відмирання існуючих основ «Я-образу» (індивідуальної ідентичності); невизначеність основ подальшого розвитку особистості й переборення цієї невизначеності через конструювання нової ідентичності, що виявляється в новому «Я-образі». Як стверджує один із представників таких ідей на вітчизняному ґрунті П. Лушин, процес особистісних змін несе в собі як позитивні, так і негативні характеристики. Перші обумовлені виникненням якісно нових якостей, що дозволяє індивіду перейти на суттєво новий рівень функціонування, відкрити в собі прихований до цього часу потенціал розвитку. Негативні зміни пов'язані з утратою минулої стабільності, руйнуванням усталених поглядів, що викликає хаос, невизначеність у вибудовуванні власної життєдіяльності.

Ґрунтуючись на викладених підходах, було розроблено комплекс тренінгових занять з підвищення педагогічної культури батьків, які потребували психолого-педагогічної допомоги у вихованні дітей, установленні та розвитку позитивних внутрішньосімейних взаємин як передумови забезпечення належного рівня соціалізації юнаків і дівчат.

Мета тренінгових занять - формування в батьків особистісних новоутворень, покликаних забезпечити належну реалізацію ними виховної функції як важливого чинника соціального розвитку дітей старшого шкільного віку.

Тренінгові заняття передбачають розв'язання сукупності завдань:

  • виявлення й опрацювання проблем, які мають батьки у вихованні дітей;
  • розширення наявного в них досвіду вибудови внутрішньосімейних взаємин з дітьми на основі прийняття нових моделей поведінки та відносин;
  • формування прагнення до підвищення педагогічної культури через соціальну просвіту та самоосвіту.

Загальні правила проведення тренінгових занять:

  • надання учасникам допомоги, а не оцінювання їх діяльності;
  • усіляке заохочування батьків до пошуку адекватних, морально зумовлених рішень, а не нав'язування їм готових моделей поведінки;
  • ставлення до учасників на засадах співробітництва, коли кожний з них відчуває, що його поважають і цінують, а не маніпулюють ним, примушуючи обирати певний вид дій;
  • забезпечення атмосфери комфорту (вільне висловлювання думок, ідей, здійснення дій і вчинків);
  • запропоновані вправи не є алгоритмом, а моментом «переживання» досвіду певної поведінки.

Орієнтовні сценарії тренінгових занять

Заняття 1

Гра «Візитна картка»

Кожному учаснику пропонується заповнити невелику анкету-візитку та приколоти її до свого одягу. Анкета-візитка може містити такі пункти:

  • Ім'я.
  • Прізвище.
  • Знак зодіаку.
  • Професія.
  • Улюблений колір.
  • Улюблена страва.
  • Хобі.
  • Інше.

Після цього учасники прогулюються по кімнаті та розглядають «візитки» один в одного. Якщо якийсь пункт збігається, вони потискують один одному руки. Коли всі познайомилися, соціальний педагог пропонує відповісти на такі запитання:

- Що ви відчули, коли побачили щось схоже з вашим записом в іншого?

- А коли побачили відмінності?

У кінці гри робиться узагальнення: розповідається, що люди зазвичай відчувають у подібних випадках. Коментарі та висловлювання не повинні носити оцінний характер.

Бесіда «Роль і значення сім'ї в нашому житті»

Про значення сім'ї в житті людини написано багато книжок наукового й публіцистичного змісту. Їх автори намагаються з'ясувати, для чого людині потрібна сім'я, чому люди прагнуть до її створення, навіщо придумують правила сімейного життя.

Для жінки сім'я - це можливість нормального існування у складному світі, спокій і впевненість у собі, матеріальна та моральна підтримка. Чоловіку сім'я дає стимул до життя, допомагає в подоланні негараздів. Для дитини сім'я важлива тим, що саме вона дає перші й найважливіші знання про життя, тут вона одержує повноцінне виховання. Сім'я створює матеріальні й моральні умови для її зростання, формує моральні життєві засади та статево-рольові установки.

Даючи характеристику сім'ї, ми називаємо її великою чи маленькою, повною або неповною, зрілою чи проблемною, благополучною й неблагополучною, щасливою й нещасливою.

Людина може бути щаслива в сім'ї, де всі щасливі й мають можливості для розвитку та вдосконалення. Кожний її член створює сімейне щастя, не полишаючи цієї складної справи все життя.

Сучасна жінка багато проблем з успіхом бере на себе, відмежовуючи від них чоловіка. Цей процес має дві сторони: позитивну, яка полягає в тому, що жінка наближається до ролі, яку їй належить відігравати, та негативну - завоювання чоловічих позицій.

У кожного члена сім'ї існують певні ролі. Чоловік - це ще й батько, голова, годувальник, стратег, який визначає шляхи та напрямки розвитку сім'ї на роки вперед. Жінка - дружина, мати, господиня дому, тактик, який детермінує щоденний розвиток сім'ї. Вона - сімейний дипломат. Професіоналізм жінки в сім'ї вимірюється тим, яка вона дружина, мати, кохана; чи справно веде домогосподарство, чи затишно почуває себе чоловік, чи приваблива вона для нього. Дитина - це поєднуюча ланка між чоловіком і жінкою, помічник батька й матері, який вносить у їхнє життя радість, надає сенсу їхньому існуванню. Якщо немає одного з членів, сім'я може бути щасливою лише в тому випадку, коли хтось бере на себе роль відсутнього.

Гра «Чи добре ми знаємо свою дитину»

Батькам пропонується подумати й у письмовій формі дати відповіді на такі запитання:

  • Улюблена страва дитини.
  • Чим вона найбільше полюбляє займатись?
  • Що насамперед робить, коли повертається зі школи?
  • Які якості найбільше поціновує в людях?
  • Її найулюбленіше свято?
  • Найулюбленіший колір?
  • Який навчальний предмет подобається найбільше?
  • Що її може порадувати?

Домашнє завдання

  • Проаналізуйте стан вашої сім'ї. Як у ній розподіляються ролі? Наскільки вона щаслива? Що необхідно зробити для її подальшого успішного розвитку?
  • Поспостерігайте вдома за дитиною, поставте їй ті самі запитання, які вам пропонувались під час гри. Звірти співпадання (неспівпадання) відповідей.
  • Запропонуйте дитині відповісти на такі ж запитання, але стосовно батьків. Подивіться, чи співпадають вони з дійсністю. (Чи знає вас ваша дитина?)

Заняття 2

Бесіда «Усі ми родом з дитинства»

Батьки і діти... Різні покоління, різні смаки, різні погляди... Та, попри цю різноманітність, неоднаковість проявів у життєвих ситуаціях, існує тісний зв'язок між старшими та молодшими. Це відбувається тому, що діти безпосередньо й точно сприймають нас, батьків, повертаючи нам дзеркальне відображення нашої особистості з усіма її сильними та слабкими сторонами. Тому, паралельно з дорослішанням, повсякчас розширювати коло своїх інтересів, аби прищепити дитині потяг до пізнання, потребує самовдосконалення, здатності до любові, прагнення до вияву чуйності, уваги, доброти...

Але як цього досягти? Як знайти ту стежку, що приведе до серця дитини, допоможе нам краще зрозуміти один одного?

Одним зі шляхів у цій непростій справі може стати «подорож у власне дитинство». Частіше пригадуйте себе слабкими й беззахисними, невмілими й недовірливими, егоїстичними й жорсткими, боягузливими та жадібними... Але не забувайте пригадати і свою чуйність, доброту, щирість, відкритість. Пригадайте випадки, коли ви боялись визнати свою провину, повідомити про погану оцінку. Як тоді не хочеться йти додому, у будь-який спосіб відтягується розмова з батьками.

Можливо, ваш син чи донька відчувають аналогічні побоювання. Допоможіть їм подолати цей бар'єр відчуження.

Навіщо така подорож? Для того, аби краще зрозуміти свою дитину сьогодні, зараз, у цей самий період її життя, коли ви їй так потрібні. Спогад - це місток до порозуміння, пише Володимир Леві. «Якщо важко з дитиною, якщо відчуваєте, що не розумієте її, лише хвилину на день віддайте спогаду про себе самих у тому самому віці, у становищі, близькому, подібному, бодай у чомусь схожому. Зусилля не пропаде, знайдеться, можливо, несподіване рішення...», - підказує психолог.

Діти вірять нам і довіряють нашому досвіду. Вони готові нескінченно слухати про наше минуле. «Виявляється, мами, тата і навіть бабусі й дідусі також були такими, як ми. Що ж вони робили, уміли, що відчували?» - так, можливо, думають наші діти. І щиро дивуються, знаходячи щось дуже близьке, знайоме, коли слухають розповіді «здалеку».

Дискусія «Ось я у твої роки...»

Уведення у проблему

Досить часто говоримо дітям - і малим, і великим, - дорікаючи їм у тому, що вони, на нашу думку, щось не так зробили, не за тією молоддю йдуть, не ті цінності сповідують... Не так, як ми в їхньому віці чи як інші люди... Не будемо вдаватись у суть претензій, шукати правих чи винних. Мова про інше: за позитивними аргументами ми частіше звертаємося у власне минуле. Ось тут і виникає запитання: а чи всякий приклад - зразок? Чи правомірно «кликати назад», адже часи й мораль змінюються, і навіть дуже стрімко... Як витримати життєву діалектику: з одного боку, треба наставляти, з іншого - кожен має прожити власне життя... Чи обов'язково, якщо вчитись, то маючи за зразок дорослих? Приклад - аргумент, приклад - ілюстрація, приклад - доведення... Чи такий багатогранний зразок?

Запитання для обговорення:

Чи будь-який зразок викликає бажання його наслідувати? Який зразок сильніший - позитивний чи негативний? Чи є у ваших дітей зразок для наслідування? І як він виник: ви дали його дитині чи вона сама його обрала?

Вправа «Життєві сценарії»

Відомий американський психолог Ерік Берн розвинув теорію про те, що кожна людина створює свій життєвий сценарій на основі рішень, прийнятих у ранньому дитинстві. Як правило, ми не усвідомлюємо силу впливу, який справляє сценарій на наше життя, оскільки установки виникли так давно, що ми сприймаємо їх як частину своєї особистості. Але вплив залишається значним: перебуваючи в умовах стресу, ми схильні чинити так, ніби здійснюємо фрагмент сценарію, створеного в минулому, а не виходимо з даного моменту.

Подумайте про сценарій вашої дитини. Ви могли би повправлятися з нею, можливо, навіть перетворивши це на сімейну гру. Якщо це неможливо, спробуйте виконати вправу з позиції вашої дитини. Якими би були її відповіді? В яких випадках ваші сценарії можуть зіткнутися й призвести до конфлікту?

Наприклад, ви переконані в тому, що «тільки все найкраще є дійсно добрим». Це означає, що вам важко прийняти від своєї дитини щось менше, ніж ідеальне. Дитина досить швидко зрозуміє, що ідеалу досягти неможливо, і може вирішити: оскільки вона ніколи не зможе бути «найкращою», то не варто й намагатися. Обов'язково почнуться зіткнення: ви будете вважати дитину лінивою й недостатньо розумною, а вона буде вважати ваші вимоги невиправдано високими.

Використайте цей опитувальник (за Ш. Дейноу) для визначення свого сценарію. У кожному переліку тверджень виберіть одне, яке найбільш прийнятне для вас.

1. (а) Я завжди намагаюсь робити все краще, ніж раніше.

(б) Я задоволений, оскільки вважаю, що роблю найкраще з того, чого можу досягти зараз.

(в) Я рідко думаю про те, що роблю; я просто займаюсь тим, що має бути зроблене.

2. (а) Я не буду задоволений, поки не досягну досконалості в тому, що роблю.

(б) Для мене більш важливо радіти своїй роботі, ніж бути кращим у ній.

(в) Я ніколи не досягну добрих результатів; мабуть, я просто пливу за течією разом з іншими.

3. Якби ви намалювали картину, то ви б:

(а) Вирішували, чи варто вам залишити її; викинули б, якби вирішили, що вона недостатньо добре намальована.

(б) Повісили б її туди, де ви могли б дивитись на неї та милуватись нею.

(в) Мабуть, узагалі не почав би малювати, оскільки в мене нічого не вийде.

4. (а) Я вважаю, що друзі повинні поводитись правильно; в іншому випадку я не збираюсь товаришувати з ними.

(б) Я розумію, що друзі можуть іноді підводити мене, але не дозволяю цій обставині порушувати нашу дружбу.

(в) У мене практично немає близьких друзів.

Вибір тверджень групи (а) свідчить про те, що ви встановили для себе досить високу планку. Ваш сценарій - «тільки краще є достатньо добрим». Хоча на перший погляд це схоже на сценарій для переможця, часто виявляється так, що ті, хто ним користується, відчувають себе знедоленими. Проблема полягає в тому, що висота і/або нереальність вашої планки часто несе вам розчарування.

Попадання до групи (б) вказує на те, що ви або маєте гнучкий сценарій, або усвідомили недоліки та переваги своєї ролі й відходите від поведінки «за сценарієм». У цьому випадку ви більш схильні висувати перед собою реальні, досяжні цілі й сприймаєте себе як гідну особистість, незважаючи на свої помилки.

Попадання до групи (в) свідчить, що ви не вважаєте себе людиною, яка чогось варта в цьому світі.

Сценарій типу (а) створить вам багато проблем. Наприклад, ви могли висунути перед собою мету стати «ідеальним» батьком/матір'ю. Це означає, що ваші діти теж мають стати «ідеальними»: як інакше ви зможете досягти своєї мети? Оскільки ніхто не може бути «ідеальним», то на певному етапі вас чекає глибоке розчарування. Ви будете постійно осуджувати себе та своїх дітей, керуючись своїми надзвичайно високими принципами. За виникнення конфліктів ви будете розглядати їх як битви, в яких ви маєте одержати перемогу, а не як звичайні проблеми, які треба вирішити.

Сценарій типу (в) призводить до інших проблем. Якщо вам важко дивитись на себе як на гідну людину, яка має свої права, то вам ще важче ставитись таким чином до інших людей. У випадку конфлікту у вас виникнуть ускладнення з правами та повноваженнями, тому ви будете уникати зіткнень або поступатись. У будь-якому випадку результатом стане ваше обурення й розчарування.

Сценарій типу (б) уявляється найбільш задовільним. У ньому зазначається: що б ви не робили, самі ви залишаєтесь гідною людиною. Якщо ви знаєте про це, то вам не треба посилатися на інших (у тому числі й власних дітей) для підтвердження своєї гідності. Ви можете дозволити іншим бути самим собою, а коли виникнуть проблеми, спробуєте знайти взаємоприйнятне рішення. Ви розумієте, що шлях до розв'язку полягає в розумінні та компромісах, а не в суперечках і примусі.

Визначивши свій можливий сценарій, запитайте себе, які частини сценаріїв типу (а) і (в) вам хотілося би поміняти, щоб наблизити їх до сценарію типу (б). Запишіть, що б ви могли зробити для здійснення цих змін.

І знов-таки: поставте ті самі запитання своїй дитині або спробуйте «влізти в її шкіру». Знання власного сценарію та розуміння його співвідношення зі сценарієм вашої дитини допоможуть вам набути влади над ситуацією.

Підбиття підсумків роботи

Заняття 3

Уведення у проблему

Конфлікт - це зіткнення думок, точок зору з конкретного приводу. Інколи він відбувається миттєво, а інколи затягується на тривалий час, інколи проходить локально, а інколи «розходиться колами». Завжди має привід і причину й завжди правого й винного. У соціальних конфліктах - міжнародних, міжнаціональних, міжконфесійних, міждержавних - завжди мають місце конфлікти особистісні, між людьми. Міжособистісні конфліктні часті й самі по собі, хоч і драматизовані іноді соціальними... А хіба рідко відбуваються конфлікти самого із собою?

«Круглий стіл» «Конфлікти у нашому житті»

Питання для обговорення:

Які, на вашу думку, складності для розв'язання? Як ви вважаєте: чи можливе співіснування людей без конфліктів між ними? Чи потрібна безконфліктність? У суперечці шукають правого чи істину? Конфлікт між поколіннями - об'єктивна неминучість, результат нашої загальної невихованості? Що найчастіше призводить до конфлікту - різні точки зору, обставини? У вашому житті було, звичайно, чимало всіляких конфліктів. Якими ви пишаєтесь (якщо допустити таке слово)? Яких соромитесь? Чому ви віддаєте перевагу: уникнути від можливого зіткнення з іншими людьми, вступити в конфлікт, довести його до «переможного кінця»? На що орієнтуєте власних дітей?

Диспут «Авторитет та авторитарність»

Авторитет та авторитарність - однокореневі слова, тобто ті, що виходять з якогось першопочаткового смислу й водночас взаємовиключні, оскільки і без того тому, хто користується повагою оточуючих, зовсім нема потреби бути жорстким з ними, подавляти їх власним Я, а людям, схильним подавляти інших, важко розраховувати на авторитет. Чи згодні ви з таким твердженням?

Питання для обговорення:

Де і чому ви відчули себе авторитетним: на роботі, у сім'ї, у побуті? Чи доводилось вам проявляти авторитарність? До чого це призвело? Що є характерним для вашого ставлення до чоловіка (дружини), дітей? Воно вас задовольняє? А сім'ю?

Підбиття підсумків заняття

Заняття 4

Ділова гра «Нестандартна дитина»

Уведення у проблему

Радість і горе сім'ї, учителів - нестандартна дитина! (Лише умовно припустимо таке словосполучення: не буває стандартних дітей, кожна з них своєрідна, і кожна по-своєму.) «Усі діти, як діти: бігають, граються, сперечаються, б'ються. А цей (ця) усе в собі, усе в душі, замкнутість, нелюдимість, ні з ким не ділиться», - жаліється мати.

Інший варіант: «Усі діти, як діти: читають, розмірковують, співпереживають. А цей (ця) кидається в бій, аби сперечатись, аби впиратися». Ні, тут нема патологій, нема й потреби звертатись до спеціаліста. Частіше замислюється, знає більше, ніж ровесники, реактивний при опитуванні, може виправити дорослого, указати йому на помилки, загострено справедливий, агресивний у захисті слабшого, із задоволенням веде за собою інших...

Проблемні запитання для проведення гри:

Хіба ви таким не були? А з такими зустрічались? Як же бути? Загасити прояв індивідуальності? Рівняти під формулу «такий, як усі»? Заохочувати своєрідність, стимулювати неординарність - виділяти з інших? А від вашого рішення залежить майбутнє нестандартної дитини! Як би ви вчинили?

Вправа (за Ш. Дейноу)

1. Візьміть ручку й папір та складіть список усіх проблем, що турбують вас у зв'язку з дитиною. Записуйте все, що приходить на думку, - і значуще, і незначне.

2. Опишіть свої думки та почуття стосовно визначених вами проблем. Записи можуть бути, скажімо, такими: «Що я зробив неправильно?», «Я поганий батько/мати», «Як я міг стати таким невезучим? Інші ж батьки щасливі зі своїми дітьми», «Я не дозволю дитині здобути перемогу наді мною» тощо.

3. Складіть список усіх способів, до яких вдалися з метою розв'язання виникаючих проблем. Ось деякі зі стратегій, котрі ви могли застосовувати:

  • Заохочення та підкуп (У тебе будуть додаткові кишенькові гроші, якщо...», «Якщо ти будеш добре поводитись, я дозволю тобі піти на день народження...»).
  • Контроль («Покажи, що ти зробив», «Чим займався, коли прийшов зі школи?», «З ким це ти розмовляєш по телефону?»).
  • Покарання («Наступного тижня ти не матимеш жодних розваг»).
  • Розпорядження («Протягом усього вечора будеш виконувати всі господарські справи»).

Відомі й інші засоби «розв'язання» проблем.

Пригадайте місяць, що минув. Які методи ви застосовували, щоб змусити дитину поводитись певним чином? Які з них виявились дієвими? Чи продовжуєте ви користатися ними?

Обговорення висловлених батьками думок.

Вправи на складання плану життя (у контексті взаємодії з дітьми та їхнього виховання) на місяць, на півроку, на рік (О. Жилкіна)

Батькам пропонується на аркушах паперу зробити прогноз життєдіяльності своєї сім'ї при наявності якоїсь вади, а потім такий прогноз без цієї вади. Подумати й визначити, що для цього треба зробити.

У разі необхідності проводяться індивідуальні консультації.

Узагальнення, підбиття підсумків заняття

Заняття 5

Вправа «Вивчення прикладу з практики»

1) Презентація конкретного прикладу.

Якось напередодні Нового року забігла я до своїх друзів, щоб запросити їх до себе на новорічну ніч. Удома була вся сім'я: чоловік, його дружина та їхня єдина дочка Настя, якій тоді виповнилося 16 років. Зустріли мене гостинно, хоча всі троє відчували себе трохи ніяково: тільки мій дзвінок у двері перервав суперечку, яка незабаром спалахнула з новою силою - дочка повідомила батьків, що буде зустрічати Новий рік з новими друзями, а ті не хотіли відпускати її на цю вечірку.

Іти туди дівчинка збиралася сама, і тільки сама. Супровід батьків, які прагнули хоча би поглянути на нових друзів, був, на її переконання, абсолютно небажаний.

Батько спочатку не висловлював категоричної заборони. Він намагався з'ясувати: скільки там буде людей і хто саме - тільки молодь чи дорослі теж? Як довго триватиме вечірка? Та коли я прийшла, усі ці запитання були позаду. Голова сім'ї прийняв рішення: свою дочку він нікуди не пустить. Але спершу його відмова прозвучала таким ласкавим тоном, що Настя просто не повірила, вирішивши, що батько не хоче відразу здавати своїх позицій. Тому вона продовжувала відстоювати свою думку до останнього, одначе, коли батько не витримав і перейшов на крик, розплакалась і побігла до себе в кімнату.

Мати, поки тривала суперечка, зберігала мовчання...

Пізніше я дізналася, що цього дня Настя так і не вийшла зі своєї кімнати, проплакала, поки не заснула. Батьки теж рано лягли спати: коли такий настрій, то вже не до новорічних святкувань.

На цьому історія ніби-то й скінчилася. З матір'ю Настя ще намагалась порозумітися, а з батьком більше не сперечалась. І в подальшому намагалась уникати будь-яких контактів.

2) Аналіз випадку (Що відбувалося? Що було позитивним, що - ні? Що можна було зробити краще? Що б ви зробили інакше?).

3) Порівняння різних точок зору.

4) Власні приклади батьків (Яким чином була вирішена аналогічна ситуація? Що цінного винесли із власної практики?).

5) Узагальнення, підбиття підсумків.

Дискусія «Минуле й сучасність»

Уведення у проблему

Порівняйте цінності та спосіб життя своїх батьків із цінностями та способом життя своїх бабусі й дідуся. Ви побачите, як вони змінювалися залежно від обставин. І цей процес є нескінченним. Триває він і сьогодні. Тому не дивуйтесь, що існує певна різниця в поглядах на ті самі речі у вас і ваших дітей. Ви намагаєтесь її подолати і... відчуваєте своє безсилля. Це відбувається тому, що неможливо по-справжньому змінити особистість іншої людини, якщо вона цього не хоче. Тому будь-які спроби виправити дитину методами, котрі вона не сприймає, не дадуть позитивного результату. Але не думайте, що з цієї ситуації немає виходу. Спробуйте змінити себе - свій спосіб сприймання, свою реакцію на слова чи поведінку дитини. Для цього складіть перелік тих проявів у ваших взаєминах з дитиною, які ви хотіли б змінити. Поміркуйте над адекватністю способів, до яких ви вдавались і які не принесли реальних результатів. Їх треба змінити.

(У разі необхідності з батьками проводяться індивідуальні консультації у спеціально відведений для цього час.)

Вправа «Поради поштою»

Батьки розподіляються на групи по 5-6 осіб. Кожному видається конверт, на якому написане основне речення: «Моя проблема пов'язана з умінням будувати стосунки з дитиною й полягає у...» У середині конверта - кілька чистих карток.

Одержавши конверт, кожен учасник дописує на ньому свою проблему й передає його сусіду справа, який знайомиться з проблемою (записаною на конверті) і на чистій картці пише її можливе вирішення. Картка вкладається в конверт і він передається далі. Коли кожний конверт обійде повне коло, їх «відправники» читають запропоновані їм шляхи вирішення заявлених проблем.

Заключне обговорення. Обмін думками - як у групах, так і перед усією аудиторією.

Домашнє завдання

Поспостерігайте за сином (дочкою): як він (вона) ставиться до ваших вимог. Якщо приймає їх, то подумайте, чому? Якщо відмовляється виконувати, чим обґрунтовує це?

Заняття 6

«Круглий стіл» «Іноді хочеться побути на самоті...»

Уведення у проблему

А. де Сент-Екзюпері говорив про «розкіш людського спілкування». Чи завжди воно благо? А якщо воно примусове, вимушене, нав'язливе? Ви ніколи не зазнавали потреби в усамітненні, бажання побути на самоті? Дуже важливо дитині чи дорослому спілкуватися, жити серед людей. А хіба не треба допомогти дитині, підліткові у спілкуванні із собою, стимулювати роздуми над собою, здатність пробудити й почути голос совісті?

Питання для обговорення:

Як це краще зробити, щоб не нав'язувати себе, не лізти в чужу душу? Чи правильно недооцінювати розкіш усамітнення?

Рольова гра «Вечір у колі сім'ї»

1) Повідомлення теми гри та її змісту.

Син або дочка приходять зі школи. Їм хочеться розслабитись після напруженого дня, не хочеться вислуховувати й виконувати будь-які вимоги старших. Усі бажання зводяться до того, щоб дивитись телевізор, тримаючи перед собою тарілку з їжею, зачинитись у своїй кімнаті та слухати музику або через Інтернет надсилати повідомлення знайомим. Вони хочуть пізно лягати спати й не відповідати на запитання батьків типу «Куди ти йдеш?», «Коли повернешся?».

«Дитина», яка живе в них усередині (за Е. Вольфом), не хоче вішати одяг у призначені для цього місця, не кажучи вже про допомогу по господарству й виконання домашніх завдань. І, що є досить очевидним, їм не хочеться спілкуватися з батьками, які повсякчас бурчать і щось вимагають.

Батьки, повертаючись додому після роботи, також прагнуть хоч на якийсь час стати «дітьми»: відчувати себе комфортно й затишно у своїй домівці, не вислуховувати вимог чи проблем від своїх близьких. Мабуть, кожному з вас знайома така ситуація.

І дитина, і батьки живуть разом, постійно перетинаються в кімнаті, на кухні...

2) Розподіл ролей (батьки, діти, представники старшого покоління; експерти).

3) Проведення гри.

Підбиття підсумків.

Тест «Чи вмію я слухати іншого?»

Батькам пропонується дати максимально відверті відповіді на десять запитань, які оцінюються за такою шкалою: «майже завжди» - 2 бали, «у більшості випадків» - 4 бали, «іноді» - 6 балів, «рідко» - 8 балів, «майже ніколи» - 10 балів.

1. Чи намагаєтесь ви припинити бесіду в тих випадках, коли тема (а то й співбесідник) нецікава вам?

2. Чи дратують вас манери вашого партнера по спілкуванню?

3. Чи може його невдалий вислів спровокувати вас на різкість або грубість?

4. Чи уникаєте ви розмови з невідомою чи маловідомою людиною?

5. Чи маєте звичку перебивати того, хто говорить?

6. Чи робите вигляд, що уважно слухаєте, а самі думаєте зовсім про інше?

7. Чи змінюєте ви тон, голос, вираз обличчя залежно від того, хто ваш співбесідник?

8. Чи змінюєте ви тему розмови, якщо вона торкається неприємних для вас речей?

9. Чи виправляєте ви мову людини, якщо вона неправильно вимовляє слова, назви тощо?

10. Чи буває у вас поблажливо-менторський тон з відтінком зневажливості та іронії стосовно того, з ким ви спілкуєтесь?

Після виконання тесту підраховуються бали: чим більша їх кількість, тим більшою мірою в людини розвинуте вміння слухати. Якщо набрано більше 62-х балів, це результат слухача «вище середнього» рівня.

Підбиття підсумків

Заняття 7

Бесіда «Ми живемо у прискореному темпі й прагнемо долучити до цього наших дітей»

Звертаючись до психолога, батьки досить часто жаліються, що в них не вистачає часу на виконання всього того, що необхідно дитині. Дійсно, не можна не погодитись із тим, що в сучасних батьків не так уже й багато вільного часу. Однак, як засвідчують спостереження, збільшення тієї кількості часу, який дорослі проводять разом зі своїми дітьми, саме по собі не призводить до підвищення ефективності виховання. Не час обмежує батьківську любов, увагу, зацікавленість дитиною та її справами.

Отже, проблема часу полягає не стільки в його кількості, скільки у змісті, у психологічному аспекті, у характері спілкування та взаємодії батьків і дітей.

Час дітей і батьків різний: у перших усе в майбутньому, у других багато вже в минулому... Дитина хоче якнайскоріше звільнитись від опікування батьків, а вони намагаються якнайдовше її утримати. Може, саме тому нам часто здається, що в дитини завжди багато часу, а нам його так не вистачає. Багатьом батькам притаманне почуття постійної втоми, вони відпочивають, але ніяк не можуть відпочити; почуття напруги не зникає. Такі сім'ї живуть у безперервному поспіху, постійно намагаються ще щось устигнути й постійно не встигають.

Такі відчуття часто породжуються різноманітними психологічними причинами. Зазвичай це супроводжується неусвідомленим ставленням людини до свого часу, вона, так би мовити, неусвідомлено хоче звільнитись від цього тягаря, чекає кращих часів, заперечує своє реальне життя, не живе, а тільки збирається жити. Такий стан дорослих відбивається і на їхньому спілкуванні з дітьми. У сім'ї панує атмосфера постійного поспіху; діти щодня чують: «Давай скоріше, скоріше їж, знову зупинився, хутчіше, уже йдемо, я побігла», «Ой, знову запізнююся, скоріше, не затримуй мене».

Іноді ми примушуємо дітей поспішати з інших причин - нам хочеться, щоб вони швидше стали дорослими. «Скоріше б навчився сидіти, ходити, розмовляти, читати, писати...»

Зрозуміло, що все це буде, але чи не стоїть за цим чекання «дитини завтрашнього дня»? Чи не заперечуємо ми сьогоднішнє життя, сьогоднішній день дитини, а разом із цим і її саму? Адже коли так довго очікуване завтра настає, ми знову чекаємо нового завтра, віддаючи лише невелику данину тому, що все є сьогодні, зараз... Може, ми відчуваємо втому тому, що не вміємо любити сьогоднішній, нехай ще недосконалий, день нашої дитини і наш власний сьогоднішній день?!

Ділова гра «Акваріум»

Для обговорення однієї проблеми (наприклад, проведення вихідного дня) батьки поділяються на три групи. Одна з них ставить стільці в коло, сідає на них та обговорює проблему протягом 10-ти хвилин. Кожний з учасників висловлює свою думку, як краще організувати вихідний день. Друга група мовчки спостерігає. В її учасників виникають свої думки, тобто критичність мислення стає джерелом нових пропозицій. Потім групи міняються місцями. Друге обговорення відбувається за тими ж правилами. Далі ще один цикл: 5 хвилин дається кожній групі для прийняття власної концепції.

Третя група - експерти, які уважно слухають висловлювання кожної групи. Робиться їх аналіз. Обирається найбільш оптимальний варіант.

Індивідуальна вправа «Який я батько (мати)»

Існує серія тренувальних вправ, які допомагають батькам краще усвідомити власний «образ». Так, приміром, на їхню думку, він (вона) добрий батько (мати), досить комунікабельна людина, любить своїх дітей, намагається якомога краще виховувати їх. Але контакти з ними, їх змістове наповнення й наслідки не завжди вас задовольняють, а іноді викликають і негативні почуття. Чому це відбувається? Може, якісь особливості вашого характеру, особисті риси та якості певним чином впливають на ці стосунки? Спробуйте з'ясувати це.

Заповніть картки. Подумайте та проаналізуйте свої відповіді.

Картка 1

Які мої якості (риси) необхідні для успішної взаємодії з дитиною, її виховання?

1.

2.

3.

4.

Які мої якості (риси) негативно впливають на наші взаємовідносини з дітьми?

1.

2.

3.

4.

Картка 2

Які мої якості (риси), що виявляються в контактах з дітьми, мені подобаються?

1.

2.

Які мої якості (риси), що виявляються в контактах з дітьми, мені не подобаються?

1.

2.

Проаналізуйте свої відповіді. Продумайте, що треба зробити, щоби позбутись наявного негативу й набути побільше позитивних емоцій від контактів з дітьми, досягти належних результатів у їх виконанні.

На завершення проводиться загальне обговорення проблеми.

Домашнє завдання

Спробуйте реалізувати сприйняті вами зміни власної особистості у своїй сім'ї.

Заняття 8

Психологічний етюд «Образ співрозмовника» (за С. Болтівцем)

Інструкція для батьків: уявіть вираз обличчя дитини, коли ви збираєтеся звернутись до неї. Спробуйте якомога точніше відтворити його за допомогою міміки. Скажіть і покажіть:

1. Про що, на вашу думку, дитина розмірковувала до вашого звернення?

2. Якою має бути її перша реакція на ваше звернення?

3. Способи попередження негативної чи неприємної відповіді (назвати).

4. Образ дитини, якщо ви будете на її місці (розказати та показати).

5. Вияв приємних для вас наслідків звернення:

  • якщо дитина бажала поспілкуватись, але не наважувалася зробити це першою;
  • якщо ваше звертання виявило спільність інтересів, бажань;
  • якщо дитина сама ввійшла у ваше становище й виявила зацікавлену увагу та шанобливість.

Психологічний етюд «Мене слухають» (за С. Болтівцем)

Метою цієї вправи є вироблення вміння утримувати увагу співрозмовника (дитини) протягом 1-3-х хвилин мовлення.

Батьки розподіляються парами.

Попередній інструктаж

1. Слід утримувати свій погляд, дивлячись в очі співрозмовників, а не відводити їх убік, на інший предмет або, що найгірше, - втуплювати в підлогу чи черевики того, до кого ви звертаєтесь. Це однак не означає, що погляд мовця має бути незворушно-некліпаючим.

2. Утримування погляду має збігатися з вимовленим словом, фразою, певним закінченим циклом говоріння.

3. Заключний етап утримання погляду на очах співрозмовника має дати відповідь на запитання: можна продовжувати говоріння, розпочинаючи новий його мікроцикл, чи співрозмовник виявляє бажання припинити слухання - сказати щось у відповідь, подякувати й піти, заперечити, запитати.

Після цього батькам (одному з учасників кожної пари) пропонується розпочати розмову. Потім учасники міняються ролями.

Обговорення результативності проведеної вправи. Визначення виявлених недоліків і шляхів їх подолання.

Рольова гра «Готуємось до свята»

1) Повідомлення теми рольової гри: «Незабаром у мами (тата) день народження».

2) Розподіл ролей: батько, мати, дитина (16 років), молодша дитина (8 років) знайомі батьків (2-3 особи). За бажанням можна ввести ще ролі дідуся й бабусі чи когось іншого з родичів.

3) Програвання ситуації.

Аналогічна гра проводиться за темою «Незабаром день народження дитини (старшої, молодшої)». Крім (або на додаток до) ролей «знайомі батьків» уводяться ролі «друзі дітей».

4) Висловлювання експертів, які визначаються перед початком гри.

5) Загальне обговорення за такими напрямами:

  • чи була різниця у ставленні членів родини до події, що мала відбутися, залежно від її «героя» (дорослий, дитина). Якщо так, то в чому вона виявлялась;
  • «роль» дітей у «дорослому» святі;
  • взаємини між «хазяями» та «гостями» (у кожному варіанті);
  • що було позитивним;
  • що було негативним;
  • як можна змінити негативний чинник.

Підбиття підсумків.

Узагальнення та підбиття підсумків заняття в цілому

Заняття 9

Бесіда «Гарна дитина»

Чи часто ми говоримо про свою любов близьким людям? У будь-якому випадку, не так часто, як цього хотілося б. І найрідше, як це не парадоксально, ми говоримо про любов власним дітям, хоча вони найдорожчі для нас. Іноді на подібні розмови немає часу, а іноді не вистачає слів. І все ж спробуйте розповісти своїм дітям, як сильно ви їх любите, як пишаєтесь ними, як радієте їхнім успіхам.

Послухайте, що пише мама про свої стосунки з донькою.

«Поділюся з вами таємницею. Хоча мій чоловік був яскравим брюнетом з карими очима і я добре розуміла, що його гени сильніші за мої, усе ж таки «замовляла» сірооку та русяву (як я сама), із сильним характером, але разом із тим досить жіночу й ласкаву доньку. І чудо здійснилося...

Як справжня жінка, моя донька вже із самого дитинства заперечувала будь-які брючки, шорти та штанці. Найвищою її мрією були сукні з оборочками, рюшечками та мереживом, про які колись мріяла і я.

Незабаром Марійка почала гратись «у маленьку маму». А прикладом для неї було моє життя - те, що я робила для неї та для сім'ї кожного дня. Доки всі її ляльки та звірятка не були нагодовані й покладені спати (обов'язково з казкою й колисковою), донька теж не лягала.

Ішов час. Ось уже Марійці вісім років. Брюки вже не заперечуються так категорично, ляльок вона не тільки вкладала спати, а й шила їм вишукане вбрання, а облаштування іграшкових будиночків почала суміщати з допомогою мені в господарстві. І хоча овочі для салату в мою відсутність донька нарізала завеликими шматками, і килим пилососила «місцями», а ліплячи вареники, залишала для начинки кілька «шляхів для відступу», - усе це не біда! Головне, що в Марійки було бажання допомагати - полегшувати чиюсь працю! Мабуть, недаремно, коли вона, наприклад, поспішала до школи, я іноді тихенько застилала її ліжко, а донька, виходячи з ванни, запитувала: «Мамо, ну навіщо ти мені знову допомагаєш, адже ти теж поспішаєш на роботу?!». Зате ввечері, коли Марійка начебто вже спала, а я все ще порядкувала на кухні, вона насправді готувала для мене сюрприз - розстелена постіль і, як на малюнках, відгорнутий кутик ковдри. І записка: «Мамусю, я тебе дуже-дуже люблю! Цілую. Напиши мені відповідь. Твоя донька Марійка». А вранці вона загадково посміхалася.

Але ще важливіше, як мені здається, було не пропустити інший момент у вихованні доньки - між нами завжди мають бути чесні й довірливі стосунки, у нас не повинно бути таємниць одна від одної. На всі запитання Марійки (навіть найбільш «пікантні») я намагалась відповідати відразу і щиро. У всякому разі, коли я подарувала їй французьку Дитячу сексуальну енциклопедію, дочка після тривалої паузи здивовано запитала: «Ти сама мені це даєш, і не будеш мене сварити?». Зате тепер ніяких смішків, і якщо мою дитину щось хвилює, то за порадою й допомогою вона без коливань звертається до мене, а не кидається до своїх старших подруг. Усе, як і повинно бути.

Зараз Марійці 15 років. Вона одночасно навчається у спеціалізованій школі та у школі мистецтв. На щастя, у цій щоденній суєті не втратила ні сили характеру, ні жіночості. І обніме, й прихилиться, а іноді, наче випадково, просто у плече чмокне. А нещодавно Марійка своїм запитанням просто спантеличила мене: «Чому діти перестають любити своїх матусь? Я так боюсь тебе розлюбити!». Мабуть, спілкуючись з однокласницями, вона помітила в їхніх розмовах ці тривожні нотки. І ще донька сказала, що не хоче рости. На моє здивоване: «Чому?» - відповіла: «Якщо я росту, то ти старієш...».

Кожного вечора, перед сном, я обов'язково бажаю Марійці доброї ночі. Це вже стало своєрідним ритуалом - я сідаю на краєчок її ліжка, обнімаю її, цілую. І кожного вечора чую ніжний голосок своєї «принцеси» у рожевих рюшечках і білосніжному мережеві: «Матусю, ти така гарна! Я так тебе люблю!».

Завдання: пригадайте, може, колись і вам не вистачало такої відвертості у спілкуванні зі своєю матір'ю? Можливо, їй важко було зробити цей крок назустріч, а ви так його чекали. У вас ще є шанс уникнути цієї помилки у взаєминах з дітьми.

Диспут «Як ми оцінюємо власну дитину»

Існують два види негативних оцінок: загального характеру й суттєві. Які з них ви вважаєте більш доцільними з позицій етикету?

Приклади оцінювання дій дитини:

1) Ти завжди така неохайна, хоч прибери в кімнаті.

Або: У тебе в кімнаті повно бруду, треба його прибрати.

2) Ти, як завжди, не думаєш, що робиш.

Або: На жаль, ти не подумав, перш ніж так учинити.

3) Як тобі не набридне ця ненормальна музика? Вимкни її, будь ласка.

Або: Ти не міг би трохи приглушити звук?

4) Будь ласка, закінчуй свої вічні суперечки, вони ні до чого не приведуть.

Або: Мій дорогий любителю сперечатися, давай спробуємо розібратись у ситуації. Можливо, я неправа.

Загальне обговорення. Підбиття підсумків

Заняття 10

Бесіда «Помилки сімейного виховання»

Найбільш поширені помилки в розвитку внутрішньосімейних взаємин виникають через незнання й нерозуміння важливості таких взаємин між батьками та дітьми. Перша з них полягає в тому, що дорослі не розуміють дитину, не знають особливостей її етапного розвитку, психофізичні особливості.

Розуміти дитину - означає усвідомлювати, чому вона чинить так, а не інакше. Наприклад, деякі батьки бачать лише негативний бік у тому, що дитина сказала неправду, і не замислюються про причину, що привела до таких дій. Можливо, дитина прагне самоствердження й визнання, їй не вистачає схвалення. За цих умов доцільніше допомогти дитині в пошуку засобів для самоствердження, у розкритті її позитивних якостей, що заслуговують схвалення.

Інша поширена помилка полягає в тому, що батьки не усвідомлюють, що дитина постійно нас оцінює та вчиться робити це в дорослих. Попри нашу відмінність, суперечливість, неоднаковість у життєвих ситуаціях, діти безпосередньо й точно сприймають нас, повертаючи нам дзеркальне відображення нашої особистості з усіма її сильними та слабкими сторонами.

Своїми власними оцінками батьки можуть навчити дитину бути терплячою, тактовною у висловлюваннях, навчити помічати в інших не лише недоліки, а й достоїнства. Тому паралельно з дорослішанням дітей самим батькам слід багато працювати над власним самовдосконаленням. Вони мають прагнути до розширення власних інтересів, аби прищепити дитині потяг до пізнання, потребу до власних досягнень, здатність до любові, зокрема й до власних майбутніх дітей.

Ще одна помилка - це неувага батьків до проблем дитини, переконаність у тому, що вони не мають суттєвого значення. Але для дитини її проблеми є досить серйозними й такими, що потребують вирішення. У неї є свої негаразди та радощі, вона може глибоко любити й ненавидіти. Від готовності батьків допомогти дитині залежить її переконаність у необхідності допомагати людям, відгукуватись на їхні прохання.

Виховуючи дитину, необхідно навчати її в будь-якій ситуації залишатися чесною та порядною людиною. Випускаючи дорослого сина чи доньку в самостійне життя, батьки мають забезпечити їх мінімумом необхідних знань, технічних навичок, професійних умінь. Зрозуміло, що певну частку цих завдань переймають на себе навчальні заклади, однак саме батьки несуть відповідальність за підготовленість дитини до самостійного життя.

Ситуація для обговорення «Стосунки батьків і дітей»

У яких родинах стосунки між батьками й дітьми тепліші, щиріші? Так, де дорослі граються з дітьми. Відомий американський психолог Бенджамін Спок пише: «...якщо батько хоче, аби його син виріс справжнім чоловіком, він не повинен накидатись на хлопчика, коли той плаче, соромити його..., змушувати його займатись лише спортом. Батько має із задоволенням проводити час зі своїм сином, даючи йому відчути, що він «свій хлопець»... У батька із сином мають бути свої спільні секрети». А це вже серйозна гра у вірність, відданість, надійність друга.

Диспут «Помилки у вихованні, яких колись усі допускали»

Проблеми для обговорення

Обіцянка більше не любити. «Якщо ти не будеш таким, як я хочу, я більше не буду тебе любити».

Думка психолога: обіцянка не любити свою дитину - один з найбільш дієвих засобів виховання. Однак ця погроза, як правило, не здійснюється. А дитина чудово відчуває фальш. Набагато краще сказати: «Я буду тебе все одно любити, але твою поведінку не схвалюю».

Байдужість. «Роби що хочеш, мені все однаково».

Думка психолога: ніколи не треба показувати дитині, що вам байдуже, чим вона займається. Дитина відчуває вашу байдужість і відразу ж почне перевіряти, наскільки вона справжня. І, скоріше за все, перевірка буде полягати у здійсненні за відомо поганих учинків. Тому краще замість байдужості налагодити з дитиною дружні стосунки, навіть якщо її поведінка вас не задовольняє.

Занадто суворості. «Ти маєш робити те, що я тобі сказав, тому що в сім'ї я головний».

Думка психолога: діти обов'язково повинні розуміти, чому та навіщо від них вимагається щось робити. Переконування краще за суворість. У разі необхідності можна сказати так: «Ти зараз робитимеш так, як я кажу, а ввечері ми спокійно обговоримо - чому і навіщо».

Дітей треба балувати. «Мабуть, я зроблю це сама. Моїй дитині це не вдасться зробити так, як слід».

Думка психолога: розбещеним дітям дуже важко доводиться в житті. Не можна тримати єдину дитину під ковпаком батьківської любові, адже в подальшому це може призвести до серйозних проблем. Повірте, коли батьки усувають майже кожен камінчик з дороги дитини, від цього вона не відчуває себе щасливішою. «Спробуй зробити це сам, а якщо не вийде, я тобі із задоволенням допоможу», - ось один з варіантів поміркованого ставлення до дочки чи сина.

Грошова. «Більше грошей - краще виховання».

Думка психолога: любов не можна купити за гроші - звучить досить банально, але це так. Часто буває, що в сім'ї з невисоким достатком робиться все, щоб задовольнити будь-яке бажання дитини. Однак ви не повинні відчувати докорів совісті через те, що не можете виконати всі її забаганки. Зовсім не гроші роблять дитину щасливою, а усвідомлення того, що вона для вас найкраща.

Наполеонівські плани. «Моя дитина буде займатись музикою (тенісом, живописом), я не дозволю їй утратити свій шанс».

Думка психолога: на жаль, діти не завжди оцінюють зусилля батьків. І доволі часто чудове майбутнє, намальоване дорослими у своїй уяві, руйнується небажанням дитини займатися, скажімо, музикою. Поки дитина ще мала, вона слухається дорослих, але потім... прагнучи вирватись із клітки батьківської любові, починає виражати протест доступними їй засобами - це може бути і вживання наркотичних речовин, і просто захоплення важким роком у нічні години. Тому, заповнюючи день дитини корисними та потрібними заняттями, не забувайте залишати їй трохи часу для власних справ.

Надто мало часу для виховання дитини. «На жаль, у мене зовсім немає для тебе часу».

Думка психолога: дорослі часто забувають просту істину - якщо вже народили дитину, треба і час для неї знайти. Навіть якщо ваш день розписаний до хвилини, знайдіть увечері півгодини, щоби поспілкуватися з сином чи дочкою, розпитати про їхні справи, можливі проблеми. Їм це необхідно.

Ділова гра «Як виховувати дитину сьогодні, щоб завтра їй жилось добре»

Проблема для обговорення: хто більше захищений у житті і може успішно долати проблеми, негаразди?

  • Той, хто в дитинстві був повністю захищений від біди та невдач своїми близькими.
  • Той, хто був самостійним у вирішенні своїх проблем.
  • Той. хто розв'язував їх самостійно, але в будь-який час міг розраховувати на підтримку батьків.

Домашнє завдання

Проаналізуйте свої взаємини з дитиною: як вони розвиваються; який зміст ви вкладаєте у спілкування з дитиною, іншими членами сім'ї; якою б ви хотіли бачити свою дитину в майбутньому.

Заняття 11

Бесіда «Конфлікти та труднощі, пов'язані з ними»

Досить часто наше життя затьмарюють сварки, образи, конфлікти, які спричиняють невдоволеність, тривогу, розбурхані нерви, небажання працювати та спілкуватися з певними людьми. Конфліктів не уникнути - адже люди всі різні, мають різні думки, бажання, інтереси, що неминуче призводить до їх зіткнення. До речі, є така закономірність: чим різноманітніші люди, які вступають у взаємини, тим вищий творчий потенціал такого колективу, тим плідніша їхня взаємодія та краще її результати. Але вища й вірогідність конфліктів. Помилковою є думка, начебто при конфліктній ситуації краще робити вигляд, ніби нічого не сталось.

Ігнорувати конфлікт неможливо - усе одно обидві сторони підсвідомо використовуватимуть будь-яку можливість «уколоти», завдати прикрості один одному. Так поступово псується атмосфера, люди марно витрачають сили й час, які можна було б використати більш корисно.

Конфлікт між батьками та дітьми зазвичай викликається незгодою останніх з думкою дорослих, оцінкою, діями, вимогами, що виявляється у невдоволенні, різких репліках, скаргах. При цьому не докладається жодних зусиль, щоб розв'язати суперечність, яка виникла й може негативно позначитись на внутрішньосімейних взаєминах. Скажімо, заява дитини «Мені це не подобається» ігнорується, її думка типу «Я так не вважаю» - відкидається, відчайдушне «Не хочу!» не береться до уваги.

Ранній дитячий вік, підлітковість та юність наповнені помилками, які спричинені незнанням, невмінням, зумовлені пошуками оригінальності в поведінці. Тому пряме засудження, різка заборона не дають належного ефекту й не мають позитивної перспективи. Такі методи лише руйнують взаємини з дітьми.

Розв'язання конфлікту - справа творча: необхідно врахувати та проаналізувати значну кількість компонентів ситуації. Тому, якщо в даний момент виникає бажання припинити розпалювання конфліктного «вогнища», але не вбачається конкретного виходу із ситуації, що склалась, можна відкласти остаточне розв'язання на деякий час. Однак буває й таке. Батьки кажуть: «Повернемося до цього пізніше», але не вказують, коли саме. Така невизначеність часто залишає конфлікт невирішеним.

Добрі слова, ласкаве ставлення до дітей під час конфлікту значно знижують напругу ситуації. При назріванні конфлікту або напружених стосунках можна звернутись до дитини із проханням про якусь послугу. Це підкреслює її значущість і допомагає знизити взаємне невдоволення.

«Не хочу», «не буду», «мені не подобається» треба брати до уваги, адже в цих словах - волевиявлення дітей, яке не можна придушувати, принижувати. Дитяче «не хочу» - показник якоїсь помилки дорослих. І якщо вони не знають, якої саме, краще піти на поступку: «Добре! Давай зробимо інакше».

Батьки, які не бояться йти на компроміс, найчастіше легко виходять з конфлікту. І навпаки, конфлікт затягується, якщо вони не спроможні або заперечують компроміс. Несподівана оригінальна реакція на конфліктну ситуацію також допоможе його розв'язанню. У такому випадку установка на опір, на боротьбу втрачає сенс, і дитина зазвичай погоджується з дорослими.

Причиною конфлікту часто стає неврахування особливостей дитячого психологічного розвитку. Навіть дорослим важко відразу переключатися з одного на інше, особливо якщо це різнополюсні дії. Що ж уже казати про дітей. Тому, як правило, будь-яка різко висунута вимога породжує в неї невдоволення й опір. З'являється напруга. Дорослі, звертаючись до дітей, вступаючи з ними у спілкування, мають це враховувати й давати їм час для такого переходу.

У спілкуванні з дитиною, особливо в оцінці якихось її дій, краще застосовувати описові слова - вони пропонують дитині знайти власне рішення проблеми. У такий спосіб можна уникнути проблеми вини й закцентувати увагу на іншому, на тому, що треба зробити.

У взаєминах з дітьми батьки часто бувають непослідовні. Про це іноді важко зізнатися навіть самим собі. Але якщо сьогодні говориться одне, а завтра - інше, учора вимагається робити так, а післязавтра по-іншому, то діти відразу зрозуміють головне: порядку в сім'ї немає, і перестануть слухатись. Якщо судження й вимоги часто змінюються, то будь-яка людина, а не тільки дитина, рано чи пізно перестане їх сприймати. Тому, якщо все ж таки через якісь обставини доводиться міняти вимоги, неодмінно треба пояснити дітям: чому?

Приховувати своє роздратування, негативні емоції, категоричну незгоду не можна, та й не вдасться, коли діти поводять себе погано. Але треба пам'ятати, що гнів не повинен ставати головним виховним засобом. Гнів неефективно й руйнівно впливає на взаємини батьків і дітей. Якщо піти цим шляхом, то, можливо, і можна розв'язати якісь проблеми сьогодення, завтра втрати будуть значно серйозніші - повага дітей. Роздратування може непомітно стати звичкою, а потім і невід'ємною рисою характеру.

Суперечок, критичних ситуацій не стане менше з роками, але діти стануть більш самостійними та критичними, тому вже змалку треба вчитись розмовляти з ними спокійно, що б не сталося. Зрозуміло, усе одно будуть сварки, але треба вміти й миритися. Не відмовчуватись, не переживати, ховаючи очі, а вибрати час, знайти потрібні слова для щирої, відвертої розмови.

Якщо дитина захоплюється не тим, ким би хотілося батькам, не треба залишати її без батьківського благословення, не слід відкрито критикувати, висловлювати беззаперечну заборону. Нехай захоплюється й розчаровується, змінює заняття - це її право. Необхідно спробувати дізнатись, чому син чи дочка не хочуть наслідувати своїх батьків. Хоча б одне припущення має бути. Не може дитина просто так, через випадковий каприз відмовлятись від того, що їй пропонується. Навіть малюку недостатньо категоричної відмови; він хоче знати, чому. Тим більше такої заборони не зрозуміють старші діти, якщо у відповідь на продумане прохання одержать коротке «ні». Неодмінно треба стежити за інтонаціями, добирати слова, щоб відмова не сприймалась як примха, каприз, абсолютизм влади. Найчастіше ображає не сама заборона, а тон, яким вона проголошується. Не слід жалкувати часу на пояснення причин негативної відповіді: так діти легше приймуть відмову. Незалежно від того, як дитина прореагує на відмову, треба намагатись не сваритися, не погрожувати й не застосовувати покарання. Примусити, звичайно, можна і маленького і великого. І якщо навіть він зробить те, про що просять, потім обов'язково винайде методи боротьби й навчиться уникати неприємних для нього дій і справ.

Послухайте два діалоги та зробіть висновки щодо вміння позитивно спілкуватись і попереджати виникнення конфліктів.

Діалог А.

Мати. Куди це ти зібралась так одягнута о десятій годині вечора буднього дня? Скільки можна шлятися? Брала б краще приклад зі своєї сестри!

(Мати відразу починає звинувачувати.)

Дочка. Мамо, завжди ті чіпляєшся! Я просто йду погуляти з собакою. Чому ти завжди думаєш, що я роблю щось погане? Ти завжди порівнюєш мене з Марійкою, а я цього терпіти не можу!

(Дочка, обороняючись, заявляє, що мати завжди звинувачує її та робить узагальнення.)

Мати. Ой, погуляти з собакою! І я повинна вірити? Знову брешеш! Напевно, кавалер чекає тебе на вулиці!

(Мати немов не чує слів дочки та знову нападає.)

Дочка. Завжди ти мене звинувачуєш! Урешті-решт, гуляти з собакою - це просто мій обов'язок. Ти ніколи мене не слухаєш! Ти мене ненавидиш, ось що.

(Дочка заходить ще далі в узагальненні, підігріваючи обстановку.)

Мати. Ніякої поваги! Ти мене тримаєш за наглядача. Іди негайно у свою кімнату. Можливо, там ти надумаєш вибачитися за свою поведінку. Тільки й можеш, що нерви матері псувати».

(Повний розрив відносин.)

Діалог Б.

Мати. Куди це ти зібралась так одягнута о десятій годині вечора буднього дня? Скільки можна шлятися? Брала б краще приклад зі своєї сестри!

(Мати відразу починає звинувачувати.)

Дочка. Я просто йду погуляти з собакою.

(Дочка не пробує захистити себе.)

Мати. Та невже, у такому вбранні! Швидше можна подумати, що ти йдеш на кіностудію імені Довженка зніматись у головні ролі.

(Мати не відповідає, а як і раніше, звинувачує.)

Дочка. Ти ж сама знаєш, що гуляти з собакою - це просто мій обов'язок, але мені неприємно, коли сміються над тим, як я вбрана.

(Дочка не звинувачує матір.)

Мати. Я знаю, але мене по-справжньому дратує, коли ти робиш із себе двадцятип'ятирічну жінку.

(Продовжує звинувачувати.)

Дочка. Я не хочу тебе турбувати, мамо. Але не розумію, що саме тобі діє на нерви.

(Не йде в наступ, а бере до відома слова матері.)

Мати. Я просто хочу, щоб ти мала пристойний вигляд. Одягни, будь ласка, що-небудь, що прикриває коліна, і йди.

(Не зовсім конструктивне спілкування, але погляньте, як добре донька розрядила обстановку.)

Рольова гра «Упевнений у собі»

Присутні поділяються на групи. Кожному члену групи пропонується продемонструвати в запропонованій ситуації різні варіанти відповідей: невпевнену, агресивну, упевнену.

Агресивна відповідь характеризується тим, що людина одразу ж нападає на іншу, тон розмови різкий, створюється конфліктна ситуація.

Невпевнена відповідь характеризується тим, що людина починає виправдовуватись, просити, «заглядати в очі», принижуючи свою гідність.

Упевнена відповідь характеризується тим, що людина твердо, ясно, упевнено розкриває свою позицію та ставлення до проблеми й наполягає на її позитивному вирішенні.

«Проблеми, що викликають конфлікти між батьками та дітьми» («мозковий штурм»)

Пропонується назвати проблеми, що найчастіше стають причиною непорозумінь між батьками та дітьми, викликають конфліктні ситуації. Запропонувати засоби їх подолання.

Домашнє завдання

Проаналізувати причини виникнення конфліктів у своїй сім'ї та засоби, що застосовуються для їх подолання.

Ґрунтуючись на одержаних у ході заняття знаннях, спробувати попередити виникнення конфлікту, застосувати його конструктивне розв'язання.

Заняття 12

Бесіда «Стрес і його наслідки. Способи подолання стресової ситуації»

Уведення у проблему

«Стрес - це не просто життя, це аромат і смак життя, - писав засновник теорії стресу, канадський учений Г. Сальє. - Повне звільнення від стресу означає смерть».

Нервове збудження, емоції - це нормальна відповідь організму на зовнішні вимоги. Активізація життєвих сил допомагає людині успішніше долати труднощі, вона потрібна і корисна. Уникати треба впливів, які грубо руйнують саму спроможність до адаптації. Коли організм постійно одержує дозу фізичного чи психічного впливу, що перевищує деяку сформовану норму, він «ламається», відбувається нервовий зрив.

Учені розробили таблицю стресів, оцінивши в одинцях кількість життєвої енергії, яка використовується на переживання тієї чи іншої події. Навіть дрібні сварки й образи забирають не менше одинадцяти одиниць життєвих сил, розірвання шлюбу коштує 73 одиниці, смерть близької людини - не менше 100. Сексуальні ускладнення забирають 33 одиниці, і навіть зміна звичного режиму харчування вимагає 15-ти одиниць енергії. І якщо на людину одночасно «упаде» близько 700 стресових одиниць, вона загине.

По-різному переживають стрес чоловіки й жінки. Відчуваючи небезпеку, жінки заздалегідь малюють збільшені трагічні картини катастрофи, що наближається. Такий «розтягнутий» у часі стрес дозволяє легше пережити лихо, якщо воно дійсно відбувається. Чоловіки ж у випадку хвороби або важкого переживання за всієї уявної міцності організму гірше долають раптові навантаження. Така занижена «чутливість» дозволяє чоловіку надійніше зберігати душевну рівновагу, бути опорою сім'ї в разі назрівання конфлікту.

Для попередження стресів важливо навчитись управляти своїми емоціями. Саморегулювання емоцій  також потребує обов'язкової концентрації на них уваги або зосередження. Зосередження на емоціях (наших почуттях) дозволяє отримати необхідну інформацію про їх зміст та інтенсивність.

Вплив емоцій на психічну діяльність і фізіологічні функції організму дуже великий. Залежно від сили та тривалості емоцій, особливо якщо вони негативні, реакція організму може супроводжуватись різними змінами в органах і системах та їх розладами, утратою енергії.

Безконтрольні негативні емоції часто дезорганізують психічну діяльність, викликають різноманітні гострі та хронічні захворювання. У стані емоційного збудження та гніву людина настільки втрачає контроль над собою, що починає поводити себе відповідно до ситуації. Джерелом такої поведінки часто може стати конфліктна ситуація. Тому емоційний самоконтроль, управління та оволодіння навичками емоційного контролю є невід'ємною частиною «правильного» спілкування.

Вправи для роботи зі своїми емоціями

А. Самонавіювання

Формули для самонавіювання: негайно заспокоюсь; перестань думати про неї; усе вирішиться; дихаю рівно; дихаю спокійно; і як це я міг розладнатися? заспокоєний, зібраний; голова ясна; можу спокійно міркувати; не піддавайся цій думці; усе буде добре; це не варте хвилювання; тривог немає, можу спокійно все обдумати.

Б. Прийоми позитивного спілкування

Прийом «відкривання шлюзів». Передбачає такі висловлювання:

  • Це цікаво, розкажи ще щось про це.
  • Ти не хочеш ще щось розповісти про це?
  • Як цікаво те, про що ти говориш!
  • Схоже, ти це здорово відчув!
  • Ти хочеш мені про це розповісти?

Прийом «з'ясування». Використовується для того, щоб виявити увагу до співрозмовника, показати свою зацікавленість в його оповіді. Тут пропонуються такі звернення:

  • Ти маєш на увазі, що...
  • Не міг би ти пояснити, як ти розумієш...
  • Я не зрозумів, що ти тільки що сказав, чи не міг би ти пояснити ще раз.

Прийом «відображення почуттів». Якщо необхідно виявити розуміння емоційного стану іншої людини, можна скористатись такими виразами:

  • Здається, ти дуже радий тому, що...
  • Здається, ти дуже хвилюєшся через те, що...
  • Ти видаєшся роздратованим (ображеним) у зв'язку з...

В. Методи захисту

1. Не провокувати агресію на себе:

  • не говорити «командним тоном»;
  • не використовувати при зверненні такі вирази, як «ти повинен», «ти мусиш це зробити»;
  • не використовувати своє положення: «я старший за віком», «я розумніший», «мені видніше»...

2. Щиро демонструвати повагу, розуміння, зацікавленість, уважно слухати й дивитись у вічі співрозмовнику.

3. Не ставити себе в позицію начальника, тобто в позицію сили.

4. Дотримуватись рівноправних стосунків у спілкуванні.

5. Ставити конкретні запитання (наприклад: «Коли це буде виконано...», «Хто відповідає...», «Які потрібні засоби...», «Скільки потрібно...» та давати конкретні відповіді.

6. Якщо відчуваєте злість або гнів - з'ясуйте його реальну причину. У момент безпосереднього відчуття негативних емоцій під час бесіди чи конфлікту поставте собі запитання: «Що я хочу одержати в результаті?».

Опрацювання «Правил спілкування»

1. Умійте щиро вибачатись: я був (була) неправий (неправа)...; це було нерозумно з мого боку; я не виявив (виявила) до тебе належної уваги, вибач мені; ти зніяковів (зніяковіла) через мене у присутності інших людей.

2. Умійте використовувати засоби спілкування: навчіться слухати із співпереживанням; навчіться самовиражатись; навчіться бути впевненим у собі.

3. Умійте використовувати взаємовідносини «усі виграють»: розглядайте проблему з точки зору іншої людини; визначте головні питання, які треба вирішити; знайдіть найбільш допустимі рішення; визначте можливі альтернативні шляхи знаходження рішення.

4. Умійте уникати невиправданих сподівань: навчіться чітко виражати свої сподівання; не приписуйте іншим власних почуттів, думок, учинків; навчіться коректно ставити запитання.

5. Умійте уникати помилок в оцінці оточуючих людей: нерівність; упередженість; поверховий погляд.

Рольова гра «Установлення контакту з партнером по спілкуванню»

1. Створення партнеру атмосфери безпеки, цікавості до його точки зору (перенесення центра уваги із себе на партнера; розмова про те, що цікавить партнера; часте повторення імені партнера; вияв своїх почуттів, усмішка).

2. Вільне, упевнене поводження, підтримка рівності позицій (урахування, що ваша точка зору не єдина; уникнення межових оцінок будь-чого; не перебивати, не насміхатися; відповідати за те, що робите).

3. Використання правил та засобів спілкування (уміння щиро вибачатись; уміння використовувати правила спілкування; уміння уникати невиправданих сподівань; уміння уникати помилок в оцінці оточуючих людей; уміння використовувати взаємовідносини «усі виграють»; уміння використовувати засоби спілкування).

Самоосвітні завдання

  • Якщо ви уважно вивчили теоретичну частину матеріалів Т. Кравченко, то напевно зрозуміли, що інтерактивні технології, методи та форми проведення тренінгових занять із батьками можуть бути успішно використані в будь-якій дорослій аудиторії. З огляду на це проаналізуйте можливості їхнього використання в системі вивищення педагогічної майстерності педагогів вашого навчального закладу.
  • Опрацюйте систему тренінгових занять. Як на вашу думку, чи є підстави порекомендувати класним керівникам таку форму роботи з батьками?

Автор: Т. Кравченко

Освіта.ua
05.11.2006


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
радіти
я радію на ім’я. Я прийшов, щоб повернути все завдяки моєму духовному отцю, Dregbo за все, що він зробили для мене і моєї родини. Після того, як у відносинах з моїм коханцем протягом п’яти років, він розлучився зі мною, і я зробив все можливе, щоб повернути його, але все було марно, я хотів його назад стільки через любов, яку я маю для нього, я благала його з усім, я зробив обіцянки, але він відмовився. але в один прекрасний день я пояснив свою проблему комусь в Інтернеті, і вона запропонувала мені швидше звернутися до заклинателя заклинання, яке могло б допомогти мені заклинання, щоб повернути його, але я той тип, який ніколи не вірив в привороту, у мене не було вибору, окрім як спробувати його, я відправив заклинателя, і він сказав мені, що не було ніяких проблем, що все буде в порядку, перш ніж три дні, що моя колишня повернеться до мене до того три дні, він розповів мені все, що потрібно, щоб забезпечити, щоб створити заклинання, і на подив у другий день, це було близько 4 вечора. Мій колишній подзвонив мені, я був...

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!