Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Форми та методи управління інноваціями

Форми та методи управління інноваціями

Ефективне розгортання інноваційних процесів значною мірою залежить від доцільних форм і методів управління. Їх добір, розробка та впровадження здійснювались безпосередньо автором дослідження. Такими формами та методами визнано: ділові бесіди, семінари-презентації, науково-методичні ради, дискусійні круглі столи, мозкові штурми, тренінги

Основними учасниками роботи за цими формами та методами були суб'єкти інноваційного пошуку: методисти районних науково-методичних центрів, представники шкільної адміністрації, учителі. Звернімось детальніше до окремих із них.

Ділова бесіда, або нарада, як комунікативна форма спілкування є невід'ємною складовою управлінської діяльності. Саме від результативності ділової бесіди залежить, за результатами зарубіжних досліджень, від 2 до 20 % приросту у виробництві. Якщо розглядати цю форму не лише з позицій економічного ефекту, то ділова бесіда є доцільною формою в управлінні освітою на різних рівнях для отримання інформації, активізації інтелектуальних можливостей її учасників, розвитку колективної творчості у процесі прийняття управлінських рішень.

Однак керівники рідко приділяють належну увагу техніці організації ділової бесіди. Ще менше - прагнуть здобути спеціальні знання з розвитку професійної компетентності у проведенні ділової наради. Натомість недооцінка значення підготовки до ділової бесіди чи наради зумовлює: невиправдану тривалість таких нарад, відсутність чітких та аргументованих розпоряджень, повторюваність у виступах учасників, зниження психологічного комфорту учасників нарад, їх працездатності.

На думку зарубіжного дослідника з питань організації ділових бесід і нарад П. Мічіца, основними положеннями в їх проведення повинні бути: зацікавлення співрозмовників у користі ділової зустрічі, створення у процесі розмови атмосфери взаємної довіри, майстерне використання навіювання та переконання під час передачі інформації.

Виходячи з таких положень, структура ділової наради може складатися з елементів: початок бесіди, передача інформації, аргументація, спростування доводів співрозмовників, прийняття рішення. Основними цілями першої фази ділової бесіди є: установлення контакту із співрозмовниками, створення комфортної атмосфери, привернення уваги, пробудження інтересу до розмови, утримання ініціативи. При цьому дослідники рекомендують уникати різних форм вибачень, не використовувати ознак невпевненості, виявляти неповагу, зневажливе ставлення, не починати із запитань, які наштовхують на контраргументи на зразок: «Я хотіла б обговорити з вами питання розвитку вашого району (навчального закладу). Мені здається, що це для вас має особливе значення». У відповідь може бути логічна реакція: «Нам це здається передчасним, оскільки маємо інші проблеми для вирішення». Вибір такого способу початку бесіди створює значні перешкоди для подальшої розмови.

Натомість рекомендації дослідників з питань проведення ділових бесід і нарад зводяться до використання чотирьох прийомів: методу зняття напруги (коли використовується гумор, приємні фрази тощо), методу «зачіпки» (коли відома подія використовується в контексті проблеми наради), методу стимулювання уяви (через постановку кола завдань і проблем, які плануються для подальшого обговорення) та методу прямого підходу (здебільшого використовується в короткочасних нарадах, де необхідно раціонально вирішити незначні проблеми).

Наступна фаза ділової бесіди стосується передачі інформації, де основна мета полягає у вирішенні таких завдань: збору спеціальної інформації за проблемою, запитів і побажань співрозмовників та їх організацій; виявленні мотивів і цілей співрозмовників; передачі запланованої інформації; формування основ для подальшої аргументації, створення «точок опори» у свідомості співрозмовників; аналізу й перевірки позицій співрозмовників; попереднього визначення способів діяльності.

У контексті ділової наради передачу інформації ми розглядаємо як процес спілкування між керівником і підлеглими, у ході якої створюється необхідна й достатня для вирішення окресленої проблеми інформаційна база, яка, у свою чергу, є основою для подальшої фази спілкування - аргументації. Основними елементами процесу передачі інформації визначено: інформування співрозмовника, постановка запитань, виявлення зворотного зв'язку, спостереження за реакцією співрозмовників та їх аналіз.

З метою успішного проведення ділової бесіди доцільно передбачити методи ведення спілкування, насамперед метод постановки запитань, методи сприйняття інформаційних даних і фактів, психологічні реакції людини у процесі спілкування.

Оволодіння методами постановки запитань має суттєве значення для ефективного проведення ділової наради, оскільки дає змогу: спрямувати процес передачі інформації в тому напрямку, який відповідає нашим планам і завданням; утримувати ініціативу ведення наради; активізувати співрозмовників на діалогічний спосіб спілкування як найбільш продуктивний; дати можливість кожному співрозмовнику виявити себе та свої знання з окресленого питання з метою отримання необхідної для рішення інформації.

У практиці ведення ділових нарад здебільшого використовують п'ять груп запитань: закриті, відриті, риторичні, переломні та запитання для осмислення. До групи закритих запитань належать ті запитання, які вимагають лаконічної та однозначної відповіді: «так» або «ні». Такого типу запитання створюють певну напруженість під час спілкування, оскільки мінімізують простір для розгортання бесіди. В основному запитання закритого типу використовують для спрямування думок співрозмовника в необхідному для керуючого руслі та націлені на прийняття однозначного рішення.

Відкриті запитання передбачають утворення діалогічного спілкування з метою отримання максимальної кількості інформації на запитання організатора наради. У такий спосіб співрозмовникам дається можливість активізувати свої мисленнєві дії та достатньо часу обґрунтувати власну точку зору з тих питань, які для кожного з них являють інтерес. Ефективність відкритих запитань дає змогу організатору виявити коло потенційних осіб для подальшої співпраці.

Риторичні запитання у процесі ділових нарад використовуються з метою поглиблення аналізу проблеми, а також для отримання нових запитань. На них не дається пряма відповідь, оскільки вони вказують на невирішені проблеми чи забезпечують підтримку з боку учасників спілкування навіть мовчазним схваленням.

Переломні запитання ставлять у тому випадку, коли виникає необхідність отримати додаткову інформацію з окремої проблеми або ж виникає супротив співрозмовників. Такий тип запитань дозволяє утримувати розмову у визначеній послідовності, підняти комплекс нових проблем, виявити вразливі місця позиції співрозмовника.

Постановка запитань для міркування має за мету створення атмосфери взаєморозуміння, досягнення успіху проміжних результатів. Їх постановка у формі стислого повторення сказаного змушує присутніх обдумувати та коментувати свою позицію, вносити в неї власні поправки.

Отже, оволодіння методикою постановки запитань для організатора ділової бесіди значно знижує ризик переведення бесіди в суперечку, оскільки гострота кожного твердження нейтралізується відповідною формою запитання, що сприймається легше, а іноді - як своя власна позиція.

Вадливим методом ведення ділової наради є метод сприйняття інформації. Основними елементами цього методу є вміння слухати співрозмовника та передавати інформацію. Уміння слухати співрозмовника психологи називають найважливішим засобом спілкування, особливо у процесі ділових бесід. Необхідними умовами називають: максимальну концентрацію уваги на інформації, яка викладається, та зосередженість на темі, предметом якої є нарада; здійснення мисленнєвого критичного аналізу та висновків із почутого; відсутність заперечень і контраргументів.

Помилки у процесі слухання здебільшого зводяться до: утрати уваги, появи побічних думок, загостреності уваги лише на фактах, утрати самоконтролю слухача під час викладу «критичних фактів» і бажання бурхливо відреагувати на них, лінування мислити.

Для організатора ділової наради важливо враховувати психологічні реакції людини, насамперед мотивів, які є стимулом діяльності, спонукають людину реалізувати ту чи іншу ідею. Психологи підкреслюють, що співрозмовник, який має сильні мотиви визначеної проблеми, буде самостійно знаходити рішення та вихід. Мотивовану особистість нескладно залучати до дискусії. Натомість особистість зі слабкими мотивами порушеної проблеми в основному може прийняти запропонований вихід чи рішення. При цьому її складно залучити до дискусії.

Водночас суттєве значення має упередженість людини, що виявляється у сформованості в неї певних стереотипів мислення, які стримують виявлення її творчої позиції; прагнення до раціональної побудови ділової бесіди, її цілеспрямованістю на процес мислення й пошуку.

Значно ускладнює процес передачі інформації під час наради вербальна форма її подання. Так, педагогам відомо, що вербальна подача інформації залишає в пам'яті найнижчий відсоток із почутого (порівняно з образним, наочним, тактильним, рефлексивним та іншими видами подачі інформації). Тобто будь-яке вербальне повідомлення під час передачі втрачає ясність, повноту й форму. Відтак, інформація, якою люди обмінюються, інтерпретується кожним сприймаючим по-своєму. Психологи називають це дисперсійними втратами. Причина полягає в: недосконалості розмовної мови та словарного запасу людини, неспівпадінні слів-символів у процесі передачі інформації, розвиненістю у слухача уявлень (дофантазовування) або фільтрування інформації. У результаті в пам'яті слухача залишається до 24 % поданої співрозмовником інформації.

Особливого значення для успішного проведення ділової наради набуває аргументація - процес наведення обґрунтованих доказів. Як одна зі складних фаз спілкування, аргументація вимагає володіння предметом обговорення, концентрацією уваги, активністю у відстоюванні власних поглядів, толерантності у веденні полеміки. Тому тактика аргументування зводиться до необхідності: оперувати простими, виразними, влучними та переконливими поняттями; співвідносити способи й темп аргументації з особливостями темпераменту співрозмовників; переконувати коректно, уникаючи неосмислених виразів; застосовувати аргументи відносно до мотивів співрозмовників; уникати некоректних виразів і формулювань, які ускладнюють осмислення почутого; підкріплювати свої докази наочними матеріалами.

Для успішного опанування аргументації доцільно використовувати такі методи, як метод «доведеності», метод протиріч, порівняння, метод «так..., але», метод «фрагментів», «бумеранга», потенціювання, опитування, метод очевидної підтримки. Так, сутність методу «доведеності» полягає в застосуванні під час аргументації фактів і даних як основної доказової бази, оскільки числові дані є найконкретнішим і найаргументованішим науковим доведенням. Метод протиріччя побудований на виявленні протиріч в аргументації співрозмовника й виступає в основному як метод оборони. Порівняння досягає свого ефективного впливу на присутніх, коли доцільно здійснено добір матеріалів для порівняння.

Одним із часто використовуваних методів у практиці ділових нарад є метод «так..., але». Застосування цього методу дає можливість розглядати різні, навіть протилежні точки зору на предмет обговорення. Метод «фрагментів» полягає у дробленні виступу співрозмовника на окремі частини, які можна проаналізувати. Доцільно контраргументувати слабкі положення виступу, що допомагає позбавитись від зайвих, недоцільних аргументів.

Головною особливістю методу «бумеранг» є використання аргументу співрозмовника проти нього самого. Цей метод не має значення доведеності, але виявляє ефективність у процесі необхідності змістити акценти бесіди відповідно до інтересів окресленої проблеми. Організатор наради повинен констатувати та проаналізувати проголошену позицію як таку, що не має суттєвого значення для предмета розмови.

Використання методу опитування ставить за мету виявлення позиції співрозмовників стосовно проблеми ділової зустрічі. Результативність методу залежить від доцільності підготовлених запитань. Метод очевидної підтримки є ефективним засобом утримання ініціативи ведення наради. Він полягає в тому, що аргументи співрозмовника не заперечуються і не критикуються, а навпаки, знаходяться нові докази на їх користь. Однак наступний етап супроводжуються наведенням нових фактів, які повністю заперечують попередні позиції.

Оволодіння наведеними методами аргументації може підвищити продуктивність ведення ділової наради, сприяти пошуку оптимального рішення. При цьому вони можуть бути доповнені в тому числі й так званими маніпуляційними методами ведення наради, хоча останні, на наш погляд, є недостатньо коректними в ділових відносинах.

Останньою фазою наради є прийняття рішення як результату аргументованих висновків і спільного усвідомлення смислу запропонованих шляхів вирішення проблеми. Переводити спілкування у фазу прийняття рішення психологи рекомендують у той момент, коли бесіда досягає кульмінаційної вершини полеміки. Існуючі прийоми прийняття рішення рекомендують: прямою постановкою запитання, коли передбачається лише дві відповіді: «так» або «ні». Таке форсоване рішення дозволяє повністю вирішити проблему в короткий термін.

Непрямий прийом дає можливість поступово, шляхом часткових висновків приймати рішення. При цьому використовуються: гіпотетичний підхід (коли співрозмовники поставлені в умови вибору), поетапний підхід (коли увага фіксується на окремих елементах вирішення проблеми), альтернативний підхід (коли рішення комбінуються), підхід «ключового запитання» (коли присутні персонально визначаються у своїх перевагах). Застосування таких підходів знижує ризик невдачі.

Практика інноваційного пошуку на регіональному рівні свідчить, що доцільною формою управління інноваційними процесами є форма семінару-презентації. Вона дозволяє координувати етапи реалізації нововведення в межах як однієї програми, так і з урахуванням тенденцій розвитку освіти в регіоні. У французькій мові слово презентабельний (presentable) означає показний, ставний, поважний. Згідно з латинським походженням, термін «презентація» (praesento) - передаю, вручаю. Поєднання цих двох основ дозволяє припустити, що презентація є формою представлення чогось нового (нової книги, навчального закладу, нової педагогічної ідеї тощо), що тільки-но створено, розроблено і що має відповідну мету.

У педагогічний практиці використовуються такі види презентації:

  • презентація навчального закладу (школи, ліцею, гімназії, дошкільного закладу, освіти та ін.), метою якої є створення відповідного іміджу серед батьків, широкого кола громадськості, забезпечення позитивного образу. В основному такий вид презентації має на меті прорекламувати, розкрити привабливі сторони (можливості) закладу освіти;
  • презентація продукту своєї діяльності. Даний вид презентації передбачає знайомство присутніх (гостей) з учнями навчального закладу як основним суб'єктованим продуктом навчально-виховної діяльності. Це може відбуватись у різних формах. Незмінною залишається мета: показати присутнім реальні досягнення навчального закладу й переконати їх у високому рівні цих досягнень;
  • презентація ідеї (проекту, програми розвитку). Такий вид презентації передбачає інформування педагогічного, учнівського, батьківського колективу про суть окремої педагогічної новації, можливі шляхи її реалізації, практичну доцільність, а також здійснити пошук зацікавлених осіб в її апробації;
  • презентація-звіт полягає в тому, щоб ознайомити певне коло людей (колег, адміністрацію) з обсягом, змістом, ефективністю виконаної роботи. Така презентація не вимагає великих затрат часу на виконання і тому може відбуватися спонтанно, якщо фактично готові матеріали;
  • презентація річного плану роботи навчального закладу, методичної ради, предметних кафедр, психологічної служби та ін. На відміну від попередньої презентації, об'єктом аналізу даної є результат колективної діяльності. Метод виступає як інформування педагогічних працівників, адміністрації, учнів, батьків і громадських організацій, органів самоврядування про накреслені плани та заходи. Презентація планів передбачає їх критику, аналіз, рекомендації зі здійснення змін. Подання інформації відбувається у формі переконань.

Особливого значення для контролю та оцінювання ефективності інноваційного процесу набуває форма семінару-презентації, який стає засобом багатостороннього зв'язку, обміну інформацією під час заходу. Семінар-презентація як управлінська форма контролю та оцінювання програмується органами державного управління один раз на навчальний рік. Його проведення вимагає відповідної підготовки, тобто попередньої роботи, від якої залежить уміння виконавців подати аналіз інформації про констатуючу діагностику об'єкта, окреслити ідею та визначити. Підготовка семінару-презентації потребує: визначення мети, передбачення та аналізу якісного складу аудиторії, яка буде брати участь у роботі семінару, розробки плану основного виступу, підготовки та вибору варіантів використання візуально-демонстраційних матеріалів, письмового викладання виступу, передбачуваних запитань і варіантів відповідей.

Так, мета презентації визначається інформаційним матеріалом, який планується подати, та якісним складом аудиторії, на яку розрахована ця інформація. Доцільно обґрунтована мета допомагає визначити форму, зміст і стиль самої презентації. Оскільки метою роботи є вивчення ефективності інноваційного процесу, необхідно передбачити взаємодію з аудиторією. В основному такий характер презентації не обмежується поданою інформацією: виникають запитання, уточнюються дані. Результатом стає аналіз діагностичних даних, у тому числі спостереження присутніх за окремими практичними елементами втіленої ідеї.

Така форма роботи передбачає залучення до спільної діяльності не лише безпосередніх учасників інноваційного процесу, а і представників громадськості, батьків, державних органів управління, учених, колег з інших загальноосвітніх навчальних закладів. Тому основною метою є доведення ефективності реалізованої програми та переконання присутніх на користь спільних дій. Складність такого семінару-презентації полягає в необхідності детальної підготовки та здібностей презентантів інтуїтивно відчувати аудиторію і бути готовими взаємодіяти з нею, тобто бути готовими до імпровізації.

Важливим чинником для досягнення мети семінару-презентації є врахування якісного складу аудиторії. Це вимагає попереднього аналізу потенційних присутніх за окремими параметрами: кількісний склад аудиторії (невелика кількість присутніх до 12-ти осіб сприяє дискусійній формі роботи, за умов роботи більше 12-ти осіб активність пропорційно знижується). Залежність між кількісним складом аудиторії та метою - безпосередня: чим менше мета презентації передбачає участь аудиторії у процесі, тим більшою може бути кількість присутніх і тим менше значення можна надавати якісному складу аудиторії.

У процесі підготовки семінару-презентації важливим є також урахування ставлення основної частини присутніх до предмета розмови: дружнє, байдуже чи опозиційне; рівень інтересу до проблеми (ідеї), котра пропонується для обговорення. Дані про рівень зацікавленості, розуміння ідеї, освіченість (професіоналізм), бажання співпрацювати дають можливість передбачити, в якій мірі присутні володіють інформацією про предмет обговорення. Водночас мають значення й емоційні характеристики: чи знають вони презентантів, як ставляться до них тощо. Наявність інформації про якісний та кількісний склад аудиторії значною мірою забезпечує результативність роботи.

Розробка стратегії семінару-презентації передбачає детальне планування основного виступу. У підготовленому виступі використовується лише відома термінологія - рідко вживані поняття пояснюються. Важливі позиції виступу слід наголосити. Наприклад, ідея зібрання повинна повторюватися з такою періодичністю, щоб кожний з учасників семінару виявив особисту зацікавленість нею.

Структура семінару-презентації залежить від терміну основного виступу, що у свою чергу впливає на вибір форми. За умови короткого часу презентаційний матеріал групується для викладу лише його основних позицій. Чим більш тривала презентація, тим більше можливості її урізноманітнити. Тривалість виступу залежить від мети та предмета презентації, кількісного та якісного складу аудиторії. Час пропорційно збільшується за умови необхідності подання об'ємного інформаційного матеріалу для різнорідного складу аудиторії. Однак співвідношення частин виступу залишається незмінним.

Аналіз проведення семінарів-презентацій показав доцільним таке співвідношення поданої інформації та часу: основна частина повідомлення передбачає використання до 50 % від загального часу; вступ і висновок до 20 %. Решта часу (25-30 %) використовується для обговорення запропонованої інформації і здебільшого реалізується у формі запитань та уточнень. У такий спосіб здійснюються контроль та оцінювання результатів інноваційного процесу. Існує хибна практика презентацій, коли присутнім пропонується взяти участь у тренінгах (чи подібних ігрових формах роботи). У цьому випадку руйнується основна ідея заходу, оскільки присутні позбавляються основної можливості - аргументувати його позитивні сторони.

Основний виступ складається із чергування теоретичної інформації та статистичних даних, де виявляються проблемні «точки» для змін; аналізу існуючого досвіду, порівняння з досягненнями інших навчальних закладів (класів, груп). З метою активного сприйняття поданої інформації та можливості посилання на основні положення дії під час наступного обговорення присутні забезпечуються пакетом матеріалів конспективного викладу презентації.

Важливим елементом підготовки семінару-презентації є вибір стилю подання інформації. Презентація, метою якої є демонстрація результатів роботи за інноваційним проектом (програмою), вимагає ділового формального характеру спілкування з аудиторією. Така дистанція підтримується як психологічно, так і технологічно: за допомогою спеціального розташування присутніх і встановлення психологічного бар'єра; з використанням мультимедійних технологій (демонстрацією візуальних матеріалів, зокрема слайдів, фрагментів фільму, графічних схем тощо). Проте ті заходи, де презентантами виступають учні, навпаки, вимагають демократичного стилю при камерній аудиторії.

Спільною умовою залишається необхідність використовувати різні засоби привернення уваги аудиторії та її збереження. Наприклад, використання легкого гумору чи цікавого коментаря навіть до серйозної теми допоможе присутнім розслабитись, налаштує їх на гарний настрій та позитивне ставлення до презентантів. Цікава історія водночас допоможе проілюструвати необхідний факт подальшої теми й «розрядити» напружену атмосферу. Постановка запитання залучить аудиторію до активного сприйняття виступу, а побудова виступу навколо яскравого прикладу (за рахунок використання конкретної образності), за переконанням психологів, допомагає ще довго утримувати в пам'яті важливі моменти презентації. Аудиторія завжди позитивно реагує на подробиці та цікаві статистичні дані, що вимагає від виступаючих доцільного добору діагностичної інформації та її вчасного використання. Урахування таких умов дає можливість оволодіти увагою присутніх, ідентифікувати додаткові дані, коротко викласти основні позиції виступу.

Основна частина виступу будується, як правило, на 3-4-х позиціях. У процесі виступу доцільно використовувати прості формулювання, якомога менше звертатись до складних конструкцій та термінології. Перехід від однієї позиції до іншої відбувається при логічному та короткому повторенні проголошеної думки. При цьому потреби та інтереси презентованої ідеї співвідносяться з потребами та інтересами присутніх, а абстрактні ідеї «прив'язуються» до реальності. Тому в основному викладі матеріалу вказується взаємозв'язок поданої ідеї з відомими проблемами та іншими новаціями. Наведення прикладів застосування прискорює осмислення інформації.

Заключна частина виступу є висновком поданого матеріалу. Лаконізм висновків полягає в чіткості їх формулювань і співвідношенні з метою презентації. Заключне питальне речення виступає спонукальним чинником до подальших дискусій. Натомість прогнозування та постановка нових ідей у висновках уважаються недоцільними.

Третина загального часу семінару-презентації відводиться на відповіді. Небажано допускати запитання в ході подання основної інформації, оскільки ситуація може вийти з-під контролю. Тому, якщо поставлена мета - довести присутнім практичну доцільність нової ідеї та її реальну ефективність, передбачається й суть запитань.

Позитивним елементом семінару-презентації є використання візуального методу. Вони ефективні в умовах застосування мультимедійних технологій, хоча й вимагають досить високого професійного рівня володіння цією технікою. Умовно матеріали для мультимедійної презентації можна розмежувати на текстові та графічні.

Щоб допомогти присутнім стежити за думкою доповідачів, готується план тез виступу. Графічні - ілюструють основні моменти виступу, створюють образи, показують динаміку інноваційних змін, відображених у таблицях, схемах, графіках тощо. Під час основного виступу написані тези не повторюються, а перефразовуються й доповнюються; графічні ілюстрації - коментуються. Кількість графічних ілюстрацій залежить від кількості позицій в основній доповіді. Самі діаграми мають бути простими та яскравими. Добір текстових і графічних матеріалів залежить від наявності технічних засобів та ідеї презентації.

Отже, ефективність проведення семінару-презентації залежить від урахування таких позицій:

  • викладення основних положень інноваційного проекту (програми), результатів його впровадження здійснюється за допомогою нотаток, оскільки «прив'язка» до тексту заважає контролювати ситуацію та слідкувати за реакцією присутніх в аудиторії. Презентації імпровізаційного характеру неефективні;
  • підготовка матеріалів за обсягом повинна бути більшою, ніж потрібно (для їх можливого використання під час дискусій);
  • установкою на успіх виступають переконаність організаторів заходу у власних професійних здібностях і приязне, неупереджене ставлення до присутніх;
  • ніколи не зупинятись під час презентації - внутрішня тривога підсилює відчуття провалу;
  • необхідно концентруватись лише на предметі розмови, а не власної особи.

Таким чином, семінар-презентація важливою формою контролю та оцінювання результатів інноваційного пошуку і може здійснюватись на різних етапах його реалізації. Упровадження таких заходів дозволяє одночасно вирішувати кілька завдань: координувати доцільність інноваційних змін, аналізувати проміжні результати, здійснювати обговорення та незалежне оцінювання, створити позитивний імідж школі та педагогічному колективу серед громадськості.

Автор: Л. Ващенко

Освіта.ua
14.02.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!