Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Допомогти вчителю не зрадити свою професію
Допомогти вчителю не зрадити свою професію

Мабуть, кожному керівникові освітнього закладу знайоме почуття безпорадності, коли на стіл лягає заява вчителя про звільнення з посади. Дивишся в очі вчителя, наповнені болем і сльозами, і розумієш, що прийняте рішення вимучене стражданням

Допомогти вчителю не зрадити свою професію

Кожного разу у вихорі думок, який виникає під впливом таких ситуацій, серед різних причин жалить одна: «Чи все зроблено нами, керівниками, щоби ця вимушена зрада професії не відбулась?»

Ми живемо в не дуже радісний час, коли багато людей виснажені повсякденними турботами за виживання в умовах падіння моралі та духовності, зростання жорстокості та байдужості. У такому просторі та в умовах фінансового приниження гідності вчителя люди гублять почуття радості польоту, почуття великого дару життя, уміння бачити світ прекрасним і світлим. Якщо зарадити першому не в нашій змозі, то друге нам бачиться майже єдиною можливістю якщо не уникнути - то хоча б уповільнити (з надією на кардинальні зміни ставлення держави до вчителя) процес пошуків учителем іншої більш матеріально забезпеченої діяльності. Спостереження процесу зубожіння вчителя та змін якісного складу педагогічного колективу примусило нас ще десять років тому шукати та знайти пропозицію: протиставити умовам, у яких опинився вчитель, багатий духовний мікросвіт школи. Тепер, через десять років, ми розуміємо, що це був сміливий замах, тому що ця робота лежить більше в області психологічній і не повинна піддаватися статистичному аналізу чи заганятися в рамки жорсткого контролю, тому що немає розроблених методик такої роботи, тому що ця робота вимагає величезних сил і часу керівників колективу, тому що...

Жорсткий контроль гальмує розвиток творчих потенцій учителя

Маючи за плечима більше тридцяти років досвіду управлінської діяльності, випробувавши більшість відомих методів, прийомів і видів роботи з педагогічним колективом і залишивши у своєму арсеналі найбільш поширені традиційні (психолого-педагогічні консиліуми, педагогічні читання, відкриті уроки та виховні заходи, розмови за «круглим столом», нестандартні форми проведення засідань педагогічних рад, звіти, обмін досвідом, вивчення і ознайомлення з досвідом і новітніми технологіями педагогів країни, співпраця з науковцями та громадськістю, курсова перепідготовка екстерном тощо), ми зрозуміли, що жорсткий контроль, його постійне вдосконалення та зміцнення не дають таких результатів, як 15-20 років тому, гальмують розвиток творчих потенцій учителя. Кожна контролююча акція для того, кого перевіряють, - стрес. Зрозуміло, що ми не проти шокової терапії. Вона іноді дає чудові результати. Але ж вона мусить бути короткою й цілеспрямованою. В умовах стресу людина творчо працювати не може. Керівництво ж закладу, загнане в умови, вироблені застарілими рекомендаціями й умовними «нормами» контролю та вимогами контролюючого загону чиновників, вимушене творити занадто багато паперів, доцільність яких у сучасних умовах, м'яко кажучи, сумнівна. У цьому потоці рутинних паперів, який фактично забирає керівників від колективу вчителів і, зрозуміло, від колективу дітей, важливо не загубитися самому і не загубити обрану мету. А мета наша - створення багатого духовного мікросвіту школи. Усе те, що ми робимо, зумовлене особливостями нашого закладу. Невеличкий педагогічний колектив (43 особи) - усі на виду зі своїми особистими рисами - не заховатися й не пересидіти. Учителі працюють із хворими дітьми. Така праця вимагає домінуючих рис: милосердя, витримки та здоров'я, які треба весь час підживлювати. Соціальний прошарок батьків не робить їх повноцінними помічниками у вихованні їх дітей і не дає можливості підтримувати школу матеріально. Багато батьків хворі як фізично, так і морально. Обсяг роботи в маленьких колективах може відбиватись на педагогах переобтяженням, заходами та дорученнями, а в інтернатних закладах, де утримуються хворі діти, підвищеним енергетичним виснаженням.

Усе це ми враховуємо в роботі з педагогами, намагаючись виконати побажання при складанні розкладу роботи, при розподілі навантаження, при визначенні термінів відпусток, не ставити перепони при можливості оздоровитись у період навчального року тощо. Кожен працівник знає, що при виникненні особистих проблем він знайде розуміння й можливу допомогу в її вирішенні. Така позиція керівництва важлива для отримання особистістю вчителя внутрішнього спокою.

Завдання керівників педагогічного колективу ми бачимо у створенні умов успіху для кожного вчителя

Виробляючи нове бачення керівництва школи на роботу з учителем, ми перенесли свої акценти на співпрацю з ним. Готуючи серії відкритих уроків за певною метою, зумовленою обраною на поточний рік педагогічною проблемою, ми спиралися спочатку на більш досвідчених фахівців, зосереджуючи сили на спільній підготовчій роботі. Результатом такої кропіткої попередньої роботи були уроки та виховні заходи, що могли служити високими зразками педагогічної майстерності. Ми не залишали вчителя наодинці із самим собою у виконанні поставленого перед ним завдання. Така двохстороння зацікавленість у найкращому результаті поступово створила особливу атмосферу обговорення уроку або заходу, коли колеги не побоюються висловити свою думку про слабкі та сильні сторони представленої роботи. У свою чергу, такий відтінок обговорення дав можливість перетворити цей момент у подальшу роботу вже не з одним учителем, який готував урок, а з групою вчителів над виробленням бачення методичних прийомів фахівця, над шліфуванням підходів до роботи з дітьми, над умінням аналізувати досягнення колеги. Ця неформальна робота стала не тільки своєрідною школою майстерності, а й привела нас до двох важливих результатів. По-перше, жоден педагогічний працівник не дозволяє собі показати колективу низький рівень роботи. По-друге, у колективі без участі керівництва почали створюватися самостійні творчі мікрогрупи з підготовки розв'язування поставлених завдань. Таке гуртування мікрогруп, заснованих не на примусовості, дало можливість не тільки піднятись на сходинках розвитку педагогічної майстерності та творчості, а й підштовхнуло розвиток стосунків між працівниками, де розквітли взаємодопомога, взаємоувага, взаємоповага. Такі мікрогрупи, як і творчі групи, створені адміністрацією для вирішення якоїсь педагогічної проблеми, очолювали найбільш досвідчені фахівці, які дуже швидко стали педагогічними лідерами. Традиційна схема: керівники - педагоги-лідери мікрогрупи - колектив досить швидко стала не влаштовувати. Заведена машина впевнено рухалась колією, але замаячив ризик відтінку стомленості від повторення схеми. І тоді, не викреслюючи досягнутого, ми запустили карусель мікрогруп, які створювалися за різними ознаками: «мудреці», «парад молодих планет», «народження зірки», «шлях до висот», «духовний дар» тощо на практичних роботах педрад, на підготовчих етапах певної теми, при проведенні інтегрованих уроків і заходів, при розробці педагогічної ідеї, при психолого-педагогічних аналізах учнів і учнівських груп тощо. Цим за кілька років ми досягли того, що краще пізнали одне одного, відчули не тільки лікті, а і плечі іншого, доторкнулись до духовного світу іншої людини, а в деяких випадках відкрили для себе іншу людину з її привабливими та непривабливими рисами, розкрилися самі у творчій роботі. Так, наприклад, навчальний рік ми закінчуємо традиційним заходом, присвяченим педагогам, які атестувалися в поточному році. Відмовившись від традиційної форми, група вчителів, різних за фахом, досвідом, віком, проводять для своїх колег інтегрований корекційний урок за обраною темою. Це не просто. І не тільки тому, що вчити дорослих, а до того ще й учителів, важко, а й тому, що треба об'єднати різні фахові зусилля за обраною темою (яку теж не просто знайти), ураховуючи особливості особистості, продемонструвати свої досягнення та вміння. Такий урок завжди проходить, як свято, в якому обов'язково діючою особою є керівництво, тому що закінчується це свято промовою керівника колективу, в якій в алегоричній формі дається оцінка діяльності як гімн праці, як подяка за зразок роботи з удосконалення майстерності, як шана до педагогічних зусиль, як захоплення творчим пошуком учителя.

Ця робота допомагає вчителю усвідомити свої здібності, розкрити їх, відчути радість успіху. Успіх окрилює. Наше, керівників педагогічного колективу, завдання ми бачимо у створенні умов успіху для кожного вчителя, умов, коли вчителі змагаються, заохочуючи один одного взаємними успіхами.

Наше педагогічне життя наповнене жаданим словом «співпраця» - співпраця учнів і вчителів, учителів і батьків, педагогів усіх фахів. Спільна праця несе в собі величезні можливості. Що може бути солодше спільної перемоги? Нове завдання - це новий виклик, новий світ, новий іспит. Знайти його, щоби подарувати радість нових переживань, щоби повніше розкрилася сутність людини, щоби воно відповідало його глибинним потребам, тим більше отримає він сам і тим із більшим бажанням, тобто ефективністю, він буде працювати. Ми відчуваємо духовну зголоднілість учителя й розуміємо, що його треба нагодувати теплом, красивими переживаннями, сильними думками. Треба мати чим нагодувати, підготувати до засвоєння, потурбуватися про засвоєння. «Провітрюючи» мозок, намагатися настроювати розлагоджену душу, замінити підгнилі цінності - справа клопітна, та й не знаємо ми інструментарію, механізмів і джерел, з яких духовну спрагу можна задовольнити. Шлях цих пошуків привів нас до спроби вплинути на формування стосунків у колективі. Це не тільки індивідуальні та колективні бесіди на моральноетичні теми, екскурсії для педагогічного колективу в музеї, до міст України, до Угорщини, Словаччини, сніданки на траві, святкування особистих свят, свят школи та інших подій.

Учителя треба «нагодувати» теплом, красивими переживаннями, сильними думками.

Кілька років тому ми провели таку роботу. Запропонували кожному члену колективу заповнити анкету, у першій колонці якої був список усіх членів колективу, у другій було написано: «Продовжуй», у третій - «Будь ласка, перестань», у четвертій - «Почни в майбутньому». Виглядала вона так.

ПІБ педагога

Продовжуй

Будь ласка, перестань

Почни в майбутньому

1

 

 

 

 

...

 

 

 

 

47

 

 

 

 

Завдання: написати кожному про всіх. Анкети не підписувати. Термін виконання місяць. У членів адміністрації ця робота зайняла від 2,5 до 3-х годин. Можна уявити, як це завдання сприймалось. На інструктажі одразу було поставлено запитання: «Хто буде працювати з анкетами? Ми почерки знаємо». Вирішили довірити роботу з анкетами двом новим працівникам, які ще не знають колективу. Їм треба було виписати з усіх анкет кожному побажання всіх педагогів школи та підготувати кожному такий лист. У ньому вказувалася кількість осіб, яка брала участь у побажаннях одній особі. Під час роботи виникали труднощі. Дехто не хотів писати негатив. Мабуть, тому, що не хотів прочитати негатив про себе. Дехто заповнював анкету не повністю, мотивуючи тим, що не знає своїх колег. Дехто просто не хотів цього робити тому, що потрібен час і потрібні певні зусилля. Були і звинувачення керівників у недоцільній роботі та додатковому навантаженні. Але все ж таки кропіткими роз'ясненнями, індивідуальною роботою ми довели анкетування до кінця. Аналізуючи анкети, ми показали колективу - наявність прогалин говорить про те, що ми не такі вже й дружні, як нам здавалося, що ми недостатньо знаємо один одного. Ми запропонували кожному подумати над такими питаннями: «Чому про тебе не всі в колективі знають? Чому ти створив таку ситуацію, коли про тебе не знають в колективі? Якщо побажання звільнитися від негативних проявів повторюються, подумай, можливо, це правда?». Кожен педагог отримав конверт, до якого були вкладені червоне сердечко, листівка зі всім відомими словами матері Терези про сенс життя, лист із побажаннями колег і лист від керівників школи-інтернату з побажаннями успіхів в особистісному зростанні. Результат перевершив усі очікування. У розмовах із колегами між собою ми відчули, що це анкетування не пройшло безслідно. Із цієї гри ми вийшли сильнішими. Люди стали більш спокійними й уважними, стали поступово міняти своє ставлення до оточення, до роботи. Той, хто давно накопичував негатив проти якоїсь людини, мав можливість через анкету донести його до опонента та звільнився від отрути сам. Той, хто був упевнений у своїй непогрішимості, замислився. Ще й досі рука іноді тягнеться до того листа, де написано про сильні та слабкі сторони. Часто ловиш себе на тому, що звіряєш свої вчинки та рішення з тим листом. Не стверджуємо, добре це чи погано, але те, що це коректує особистість, - це точно. І в подальшому це спрацьовує вже на рівні підсвідомості. Результат - позитив.

Ми намагаємося наповнити педагогічне життя вчителя подіями, які викликають новий настрій, а за ним надзвичайний водоспад радості

Одним із наступних кроків роботи з колективом була організація самозвітів про виконання своїх обов'язків. На перший погляд звичайнісінький вид роботи з кадрами. Побудували ми її так. На одних весняних канікулах усі п'ять днів увесь педагогічний колектив заслуховував самозвіт кожного. В організації цієї роботи важливо, щоби брали участь усі члени педагогічного колективу та щоби ця робота була безперервною впродовж усіх визначених днів. Увесь колектив був поділений на групи. Кожному педагогу давався обмежений час, за який йому пропонувалось у вільній формі розповісти про свою роботу, ставлення до неї, бачення своєї ролі. Щодня перед початком роботи один із керівників педколективу проводив із групою, яка звітується, хвилинку підтримки. Серед тих, хто слухав звіти, обиралася група експертів, яка після звітів працювала разом з адміністрацією школи з групою тих, хто звітувався, висловлюючи поради щодо покращення його звіту й тим самим покращення його діяльності. Те, про що не сказали експерти, доповнювала адміністрація. Таким чином, кожний член колективу побував у різних ролях - звітуючого, експерта, підтримуючого. Від цього кожний отримав величезний досвід. Скільки було сказано доброго, теплого! Як світились обличчя від ласки колег, як пестилися несміливі й полохливі паростки творчих пошуків, як раділи ми всі від здобутків і досягнень своїх колег, як підтримували слабких, щоби не впали на цій дорозі, як милувалися сміливими спробами, як захоплено сприймали майстрів! Дійсна містерія почуттів і переживань. Ми немовби побували в галереї творчих автопортретів, де з кожного полотна дивилися знайомі і трохи незнайомі обличчя. Крокуючи цією галереєю, ми відчували єднання людей красою педагогічної праці. Неповторні чарівні переживання... А цьому передувала велика підготовча робота, коли йшов обмін думками, вироблявся єдиний підхід до вирішення завдань, єдине бачення діяльності педагога, писалися й переписувалися тексти звітів, складалися вірші та пісні, виготовлялась наочність до звіту, проводилась дослідницька робота для підтвердження своїх тез. А за кадром залишалась величезна індивідуальна робота керівників педколективу майже з кожним педагогом. Важко, виснажливо. А хто сказав, що шлях до успіху легкий?

У педагогічних колективах можливе та потрібне об'єднання не тільки педагогічними ідеями

Ми намагаємося наповнити педагогічне життя вчителя подіями, які викликають новий настрій, а за ним надзвичайний водоспад радості. Однією з таких подій є зустріч однодумців на підсумках роботи за рік. Кожного разу ми шукаємо нову, нестандартну форму. Як правило, їм передує групова робота, де відбувається ознайомлення зі звітом директора про роботу в поточному році та проектом рішення. Кожна група має своє завдання, яке виникає із загальної теми. Наприклад, у одному навчальному році ми колективно працювали над створенням технології підготовки слабозорого учня до життя. Групі пропонувалося вивчити певну відому, найбільш поширену педагогічну технологію, дослідити та визначити елементи цих технологій, які успішно використовуються нашим педагогічним колективом, елементи, які доцільно чи недоцільно використовувати, спеціальні елементи, притаманні нашому колективу. Щоб об'єднати й наочно, образно показати результати спільної роботи, ми «вирощували» яблуню нашої технології. У процесі інформування керівники груп (цього разу це були молоді вчителі, а досвідчені педагогічні лідери були призначені науковими консультантами) демонстрували групові напрацювання зі схемами, таблицями, інструкціями, роздатковим матеріалом і поєднували свою інформацію із заповненням плодами яблуні, намальованої на плакаті. Якщо елементи відомих технологій або своїх специфічних методик успішно використовувалися в роботі колективу, то на дереві з'являлося червоне яблуко. Якщо ж елементи використовувалися не повністю, то на дереві з'являлося зелене яблуко. Якщо в роботі колективу ці елементи тільки зароджувалися - на дереві з'являлась яблунева квітка. Якщо ж елементи не виправдали себе в нашій роботі - з'являлося впале яблуко або яблучко з черв'яком. Так на очах учителів народилося чарівне дерево, а на папері з'явився сформований текст. Вийшло цікаво, наочно, яскраво, нестандартно. Цей захід можна назвати уроком сприймань і відчуттів краси образу та краси простору, краси слова, краси творчої педагогічної праці. Така організація роботи допомогла створити атмосферу причетності кожного члена колективу до створення красивого образу, допомогла відчути єднання педагогів і велику силу можливостей цього єднання.

Щоб об'єднати людей, привести в дію всі їх сили, треба поставити спочатку якусь благородну мету, здатну запалити людей

Ми не зробимо відкриття, якщо зауважимо: щоб об'єднати людей, привести в дію всі їх сили, треба поставити спочатку якусь благородну мету, спроможну запалити людей. Такою метою стало створення шкільного центру національної культури, в якому зібрано більше 100 рушників і більше 50 картин, вишитих руками вчителів. Коли виникла ідея, ми не сподівалися, що будемо працювати над її реалізацією тривалий час. Але патріотична сила бажання відроджувати українські національні традиції своєю особистою практичною діяльністю настільки велика, що й сьогодні, через десять років роботи в цьому напрямку, під натиском колег адміністрація вимушена була не згорнути цю роботу. Практичний досвід цієї діяльності показав, що в педагогічних колективах можливе та потрібне об'єднання не тільки педагогічними ідеями. Спілкування на цій ниві за межами фахових інтересів збагачує духовний світ учителя, живить національні патріотичні почуття, перетворює вчителя у творця краси. Цей напрямок став поштовхом і школою особистісного зростання, росту національної самосвідомості як окремих учасників, так і всього педагогічного й учнівського колективів. Розвиток цієї роботи примусив зануритися в історичні й етнічні особливості національних традицій, допоміг органічно та природно впливати прямо й опосередковано на розвиток і формування національних патріотичних почуттів учнів, об'єднав учителів спільним бажанням дарувати відчуття краси витвору, краси миті життя, приводити душі дорослих і дітей у світлий, радісний, тріпотливий стан, учити бачити святковість багатокольорового світу.

Ми всі родом з дитинства, тому особливо тим, хто працює з дітьми, потрібно переживати почуття дитячої безпосередності

Є в нашій школі-інтернаті ще одне об'єднання молодих учителів. Їх благородна мета - екологічне спрямування. Улітку 2002 року ця група виїжджала на узбережжя Керченського півострова з метою очищення території та джерел питної води, боротьби зі степовими пожежами. Цікаве починання. Екологічна тема розроблена в нашому сьомому шкільному освітньому проекті, реалізація якого запланована на поточний рік.

Ми розповіли про види роботи з учителями, відібравши ті, які проходили у вигляді гри і які мали найбільш вагомий вплив на формування особистісних якостей членів педагогічного колективу або певних рис самого колективу. Чому в роботі керівників школи з учителями значне місце займає гра? Тому що ми всі родом із дитинства; тому що особливо тим, хто працює з дітьми, потрібно переживати почуття дитячої безпосередності; тому що наше життя - це гра, і ми всі в ній актори, і граємо свої ролі; тому що, можливо, таким чином допомагаємо своїм колегам бачити світ очима своїх вихованців.

Великих зусиль вимагають від керівників школи підготовка, організація та проведення гри з учителями. Треба не тільки розподілити завдання, провести відповідну педагогічну роботу на різних ділянках діяльності школи, зібрати та проаналізувати матеріал, наситити його великою інформативністю, а й глибоко продумати психологічні лінії, передбачити можливі наслідки психологічних ситуацій, які будуть виникати у процесі підготовки, у процесі самої гри та після неї, треба потурбуватися, щоби гра була цікавою для всіх членів колективу. Намагаючись робити це яскраво, смачно, із захопленням і любов'ю до того, що робимо, ми немов би промовляємо вчителю словами Й. В. Ґьоте: «Поки не скінчився день, будемо високо тримати голову, і поки ми у змозі творити, не падатимемо духом».

Чого ж ми хочемо, працюючи з учителями? Піймати та зрозуміти ту невловиму сутність, що живе в кожному, бо кожна душа наповнена своїм світлом, своєю неповторною красою, відкрити в ньому джерела творчої енергії, щоби він, даруючи своєю працею дорогоцінні скарби свого серця, залишався сильним і добрим, щоби він радів і заражав радістю інших, щоб йому було комфортно у шкільному духовному педагогічному просторі, щоб учитель у цьому просторі був щасливим своїми творчими успіхами, щоб у нього була хороша душевна погода будь-якої пори року й обов'язково з ласкавим сонечком у серці.

Автор: Г. Поповська

Освіта.ua
30.09.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!