Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Юрій Соловйов: Рівень державного управління

Юрій Соловйов: Рівень державного управління

Начальник головного управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації Юрій Іванович Соловйов коментує практичний рівень упровадження державно-громадського управління в середніх навчальних закладах на Донеччині

Шановний Юрію Івановичу, головна тема нашої розмови - це державно-громадське управління: від ідеї до практики. Ідея сама по собі не є новою. Які, на Вашу думку, принципові положення необхідно враховувати при створенні та реалізації моделі управління на державно-громадських засадах?

Ю. С. На мою думку, необхідно враховувати те, що в нашій країні розвиток державного управління відбувається паралельно з розвитком громадянського суспільства. Це процес, як бачимо, складний та довготривалий. Укріплення держави та її владних структур на порядок денний поставило питання створення ефективної системи управління в різних галузях і на різних рівнях. Провідними принципами реформування системи управління Конституція України визначає принципи демократизації, самоврядування, узгодження регіональних інтересів з державно-громадськими. Управління освітою в умовах соціально-економічних перетворень у країні виходить за межі галузевого, суто освітянського питання й набуває загальнодержавного значення. Тому таким важливим на сьогодні є розвиток теорії управління - управління персоналом, управління стратегічними змінами, управління на державно-громадських засадах.

Як показало вивчення літературних джерел з питань державного управління освітою, у більшості з них висвітлено різні аспекти управління освітою. Методологічне значення для розуміння й усвідомлення проблем державного управління в нових соціально-економічних умовах мають положення, викладені у працях В. Андрущенка, С. Гончаренка, І. Зязюна, В. Кременя, С. Крисюка, В. Лугового, Т. Лукіної та інших.

Проблеми вдосконалення системи управління загальноосвітньою школою розкриті в наукових працях В. Маслова, Л. Даниленко, Н. Островерхової, Ю. Конаржевського.

До окремих теоретичних і практичних аспектів діяльності регіональних органів управління звертаються Д. Дейкун, Г. Єльнікова, О. Зайченко, Л. Калініна, М. Кондаков, Г. Сурміло, П. Худомінський та інші.

Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості праць вітчизняних зарубіжних авторів, що стосуються державної освітньої політики й управління освітою. Але ще не знайшли достатньої розробки питання управління на державно-громадських засадах.

А як Ви оцінюєте сучасну нормативну-правову базу розвитку управління освітою?

Ю. С. Існуюча нормативно-правова база розвитку освіти декларує необхідність модернізації управління освітою, яка передбачає:

  • оптимізацію державних управлінських структур;
  • децентралізацію управління;
  • перерозподіл функцій та повноважень;
  • перехід до програмно-цільового управління;
  • поєднання державного та громадського контролю;
  • створення системи моніторингу управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях.

Як результат цих перетворень - відкрита демократична модель управління, яка побудована на підставі активної взаємодії із середовищем і передбачає субсидіарну співпрацю всіх ланок управлінської вертикалі МОН України - УОН облдержадміністрації - відділу освіти - закладу освіти.

Покладені в основу модернізації управління освітою конституційні принципи вимагають чіткого уявлення про їх реалізацію. Одним зі складних завдань є раціональна децентралізація управління, у процесі якої необхідно забезпечити чітку керованість освітніми установами та подальший розвиток громадського управління.

У мене ще невеликий досвід управління регіональною системою освіти, але деякі питання недосконалості нормативно-правової бази управління виникають.

Свого часу такі питання були поставлені І. Лікарчуком, доктором педагогічних наук, професором, у статті «Чи потрібне п'яте колесо до воза?» (І. Лікарчук. Чи потрібне п'яте колесо до воза? // Управління освітою. - 2005. - № 8 (104). - С. 2-3). Наведу його думки з цієї статті, які мені особливо імпонують: «Сподіваємося, що в державі буде створена, як це і належить демократичному суспільству, не державно-громадська, а громадсько-державна система управління. Тоді б на рівні області центральну роль міг відігравати громадський орган управління освітою, члени якого обирались би громадою. Його основним завданням були б вироблення регіональної стратегії розвитку освітньої системи та контроль її реалізації».

Громадське управління передбачає в першу чергу залучення користувачів освіти до підготовки та прийняття рішень, які їх стосуються.

Залучення громадськості до управління розвитком освіти вимагає нових форм організації практики управління. Формально ми їх маємо в закладах освіти:

  • батьківські комітети, які діють на підставі «Примірного положення про батьківські комітети (ради) загальноосвітніх навчальних закладів» (наказ МОНУ від 02.06.04 № 440);
  • ради закладів освіти - «Примірне положення про раду загальноосвітнього навчального закладу» (наказ МОНУ від 27.03. 2001 № 159);
  • піклувальні ради - «Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу» (наказ МОН України від 05.02 2001).

Чому кажу, що ці органи діють формально? Бо освітня ініціатива розвитку освіти регіону, міста, села чи окремого закладу освіти від громадських організацій майже не надходить.

І цільові програми розвитку освіти складаються, як правило, спеціалістами відомчих структур управління.

Чому, на Вашу думку, так відбувається?

Ю. С. Щоб залучити громадськість до управління та оцінити її роль в управлінні, спробуємо з'ясувати саму сутність поняття «громадськість», специфіку окремих типів громадськості, для того, щоб з'ясувати, що взагалі можна очікувати від громадськості при формуванні освітньої політики. Ще напередодні Всесоюзного з'їзду працівників освіти (1989 р.) науковцями О. Глазуновою, Ю. Громико, Д. Дмитрієвим була запропонована принципово нова концепція управління, яка передбачала участь громадськості у справах школи.

Їх підхід до визначення поняття «громадськість» проливає світло на умови, від яких залежить ефективність співпраці органів державного та громадського управління.

«Громадськість» - це особлива форма організації населення, котра характеризується двома ознаками. По-перше, спрямованістю керівного впливу на саму себе (громадське замовлення на освіту адресується громадськістю не до інстанцій, а до себе самої). По-друге, критерієм громадськості є наявність позицій і цілей у її представників, відповідальність за їх досягнення. Дослідники виділяють три типи громадськості, які по-різному беруть участь у розвитку освіти.

Перший тип - непрофесіонали. Це батьки, учні старших класів, інші категорії груп населення. Специфіка їх ставлення до освіти полягає в тому, що, незважаючи на те що вони зацікавлені у продукті школи і є якоюсь мірою його споживачами, але не компетентні в технологіях освіти і, як правило, не розглядають її продукт у контексті державних цілей та ідеалів. Вони зацікавлені в результатах освіти, мають бажання впливати на систему освіти, залишаючись при цьому в межах своєї компетентності. Механізм впливу непрофесіоналів на освіту - це вибір типу закладу освіти для себе або своїх дітей, матеріальна підтримка школи.

Таким особам та організаціям необхідно надати можливість створення фінансових фондів для закладів освіти поза межами оподаткування.

Другий тип - це вчительська (педагогічна) громадськість. Предмет її турбот, як правило, - окремі методики, навчальний матеріал. Більшість учителів не ставлять особистих цілей у своїй роботі, тобто вони не є громадськістю. Але, накопичуючи певний досвід, вони стають носіями унікального змісту освіти й набувають певного особистісного ставлення до нормативного заданого їм процесу навчання. Цей досвід і ставлення і ставлять учителів у громадську позицію, виводять їх поза межі нормативного заданого процесу навчання, змушують осмислювати його в цілому.

Механізмом впливу педагогічної громадськості на розвиток освіти є створення особистих авторських навчальних програм, посібників, варіантів організації навчально-виховного процесу. Але їх вибір залишається за учнями та батьками.

Третій тип - освітня громадськість. Її характеризує, окрім компетентності в питаннях технології освіти, наявність особистих цілей, що пов'язані з осмисленням і визначенням функцій, цілей та змісту освіти. Цей тип громадськості відповідає за формування громадського замовлення на освіту та за реалізацію функцій освітньої системи в суспільстві. Освітня громадськість є носієм культурних зразків, чим і обумовлює культурний рівень змісту та організації освіти.

Якщо зацікавленість в освіті у громадськості першого та другого типу є природною і може виникнути сама по собі, то зацікавленість громадськості третього типу базується на культурних механізмах відтворення професіоналізму.

Формування освітньої громадськості не відбувається стихійно, воно має бути спеціально організоване.

Чи можливе перетворення громадськості перших двох типів - непрофесіоналів і педагогічної громадськості у третій тип - освітню громадськість?

Ю. С. Так, безумовно. Але для цього першим двом типам необхідно сформувати проблему суттєво регіонального рівня стосовно перебудови освіти та брати найактивнішу участь у їх вирішенні.

У реалізації яких освітніх проблем Ви очікуєте участі громадських організацій?

Ю. С. Нам не обійтись без підтримки громадськості у вирішенні таких проблем, як:

  • оптимізація мережі закладів освіти;
  • формування позитивного ставлення до поширення функціонування української мови;
  • забезпечення соціального захисту учасників навчально-виховного процесу;
  • формування здорового способу життя;
  • зміцнення матеріально-технічної бази закладів освіти.

Але формування та розвиток освітньої громадськості ми відносимо до проблем розвитку регіональної системи освіти.

Як Ви плануєте формувати освітню громадськість?

Ю. С. Новою програмою розвитку освіти на 2006-2010 роки передбачено створення громадських інститутів освіти, в яких буде організовано навчання голів громадських організацій. Плануємо проведення педагогічного та психологічного практикуму для широкого кола громади, а також «круглих столів» з актуальних проблем розвитку освіти; започаткуємо проведення серпневих Internet-педрад; створимо банк освітньо-громадських регіональних ініціатив.

Юрію Івановичу, під час нашого діалогу ми більше обговорювали питання участі громадськості в управлінні, тож якою, на Вашу думку, є перспектива реалізації ідеї громадсько-державного управління?

Ю. С. Якщо ми з труднощами, поки що, реалізуємо ідею державно-громадського управління, то перехід до такого управління вимагає принципових змін у політичному устрої нашої держави. Перебудова державної системи управління освітою на всіх рівнях, пошук нових і модернізація існуючих механізмів її здійснення в умовах ринкової економіки - це я назвав би головними завданнями щодо перспективи реалізації ідеї громадсько-державного управління.

Освіта.ua
19.09.2007


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!