Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Рефлексії на публікації про угорців Закарпаття, або Кому порозумітися стає дедалі важче
Рефлексії на публікації про угорців Закарпаття, або Кому порозумітися стає дедалі важче

Основною темою в угорськомовній пресі в Закарпатській області стає освітня проблематика, пов'язана з впровадженням МОН України системи незалежного тестування з української мови та літератури як обов'язкового критерію при вступі до ВНЗ

Рефлексії на публікації про угорців Закарпаття, або Кому порозумітися стає дедалі важче

У тижневику «Дзеркало тижня» (№31, 2008 р.) було розміщено дві публікації (В.Мартин, «За державу прикро...» та В.Кулик, «Освіта для меншин: ідентичність плюс інтеграція»), автори яких критично висловилися про певні вимоги угорської національної меншини України, а також про політику Угорщини щодо української діаспори в Угорщині. Чимало подібних, але значно гостріших і менш коректних за змістом матеріалів з'явилося протягом останніх місяців в деяких україномовних регіональних виданнях Закарпаття. Приводом для них став здебільшого факт завершення будівництва та відкриття пам'ятного знака на Верецькому перевалі (на кордоні Закарпатської і Львівської областей) на честь 1100-річчя приходу угорців у Карпатський басейн. У цих публікаціях ідеться переважно про неправомірність і неетичність встановлення такого знака, про певні перебільшення у здійсненні своїх прав угорцями Закарпаття (публічне використання рідної мови, використання національної символіки, завелика кількість пам'ятників і пам'ятних знаків з угорською тематикою та угорськомовних освітньо-виховних закладів тощо), про експансивні наміри Угорщини щодо України взагалі і щодо Закарпаття зокрема. Посадовців державних та місцевих органів влади, котрі співпрацюють з угорськими організаціями, піддають нищівній критиці, звинувачують у запроданстві. Автори публікацій уперто згадують про злочинні, на їхню думку, діяння, які скоювали угорці проти русинів-українців Закарпаття протягом тисячолітньої історії входження краю до різних угорських державних формацій, та про безправність (принаймні у порівнянні з українськими угорцями) української діаспори в сучасній Угорщині.

У той же час основною в угорськомовній пресі в Закарпатській області стає освітня проблематика, пов'язана з останніми новаціями Міністерства освіти і науки України, а саме впровадження системи незалежного тестування з української мови та літератури як обов'язкового критерію для вступу до вищих навчальних закладів України, здійснення такого тестування з фахових предметів виключно українською мовою, а також наказ міністра освіти і науки про поступовий перехід на україномовне викладання частини предметів у загальноосвітніх школах з угорською мовою викладання, починаючи з поточного навчального року.

Дуже непокоїть те, що все це відбувається як діалог глухих. І тільки однією з причин цієї «глухоти», як справедливо зазначали у своїх матеріалах дописувачі «ДТ», є взаємне незнання мов (за даними останнього перепису населення, більш ніж 60% закарпатських угорців володіють тільки своєю рідною мовою, і кількість українців, які володіють угорською, швидко зменшується). Головними ж причинами цього явища вважаю низькі за рівнем і суперечливі за змістом знання про сутність проблеми меншин узагалі і угорців Закарпаття зокрема.

Переконаний, що причини неточностей, які, на мою думку, є у згаданих публікаціях «ДТ», пов'язані виключно з браком певної інформації у їхніх авторів. Не претендуючи на істину в останній інстанції, хотів би висловити свій погляд на окремі порушені в них питання, аби посприяти інформуванню громадськості та кращому порозумінню в цій доволі непростій царині, тісно пов'язаній із загальною проблематикою національних меншин в Україні. Непростої з багатьох причин, а зокрема - й тому, що кожна національна меншина є унікальним явищем, і будь-які узагальнення щодо них можуть бути тільки умовними.

Унікальність, відмінність угорців Закарпаття від інших національних меншин полягає передусім у тому, що ця спільнота є чи не найдавнішою національною меншиною України і, напевно, єдиною з досвідом «практикуючої» європейської меншини ще з дорадянських часів. Адже предки сучасних закарпатських угорців стали національною меншиною в результаті утворення низки незалежних держав на руїнах Австро-Угорської імперії відповідно до рішень Версальської мирної конференції. Тоді територію на південь від Карпат було включено до складу Чехословаччини, в якій культурно-освітні права угорської національної меншини були захищені спеціальним договором, укладеним під егідою Ліги націй у Сен-Жермен-ан-Ле 10 вересня 1919 року. Згідно із цією угодою у місцевостях компактного проживання угорців гарантувалося забезпечення освіти рідною мовою і можливість офіційно використовувати рідну мову (зокрема в судах) в усній і письмовій формах. Слід зазначити, що ці права угорці Чехословаччини реалізовували значною мірою завдяки постійному контролю з боку угорського уряду.

Цим, власне, й зумовлена наступна особливість буття угорської меншини - традиційність піклування «материнської» держави. Цей обов'язок органів влади Угорщини закріплений у її конституції і випливає як з історичної долі цього народу, так і географії розселення «закордонних угорців» - переважно вздовж угорського кордону. Жарт відповідає факту - Угорщина по периметру свого державного кордону оточена угорцями.

Визначальна відмінність закарпатських угорців від інших національних меншин України - в їхній історичній долі. Протягом ХХ століття, як і інші представники автохтонного населення краю, закарпатські угорці перебували у громадянстві п'яти держав (Угорщина у складі Австро-Угор­ської імперії, Чехословацька Республіка, Угорське Королівство, Радянський Союз, Україна), а це - різні суспільний лад, політичний режим, і, не в останню чергу, офіційна мова. Тому не слід дивуватися, що за таких обставин і з огляду на переважно компактне розселення угорці у своїй більшості так і не змогли опанувати жодну із цих мов.

З окреслених особливостей випливає й активність, яку угорці Закарпаття виявляють на ниві реалізації своїх прав як меншини. Абсолютна їхня більшість із величезним ентузіазмом сприйняла факт розпаду СРСР, у якому вони почувалися другосортними громадянами, та утворення незалежної Української Держави. На референдумі про державну незалежність 1 грудня 1991 року в населених пунктах із переважно угорським населенням була найбільша явка виборців і найвища підтримка української незалежності - за обома показниками понад 90 відсотків. Підстав для такої активності було кілька. Уперше вони мали можливість висловитися щодо власного майбутнього. Новонароджена незалежна Українська Держава задекларувала широкі права національним меншинам. Зокрема в Декларації прав національностей, ухваленій Верховною Радою України 1 листопада 1991 року, Українська Держава гарантувала всім національностям право на збереження місця їхнього традиційного розселення і забезпечення існування національно-адміністративних одиниць. 1 грудня 1991 року в Берегівському районі відбувся також і місцевий референдум - про надання району статусу Угорського національного округу.

Хоча результати цього волевиявлення були повністю проігноровані органами влади, слід усе-таки наголосити, що за роки незалежності 150-тисячна громада угорців Закарпаття домоглася вагомих результатів у реалізації своїх прав, передбачених законодавством України. До них належать: удосконалення і розширення освітньої системи рідною мовою - від дошкільних закладів до вищої освіти; повернення історичних назв населеним пунктам; використання національної символіки і мови поряд із державною символікою і мовою; забезпечення представництва у представницьких органах влади, у тому числі й у Верховній Раді України (до 2006 р., до переходу на пропорційну систему) тощо. Сформувалися певні традиції стосунків з органами державної влади України і Угорщини, проведення власних громадських заходів.

Традицією стало й те, що на національних громадських заходах виступів не перекладають: кожний виступає зручною для себе мовою.

Саме в такому заході - святкуванні Дня Святого Іштвана, засновника угорської держави, на запрошення угорських громадських організацій узяв участь президент Угорської Республіки Ласло Шойом, який відвідав м. Берегове з приватним візитом. Тому можна тільки дивуватися обуренню пана В.Мартина: адже захід відбувся так, як зазвичай такі заходи й відбуваються. Крім того, жодних зобов'язань обов'язково забезпечувати переклад текстів під час публічних громадських заходів національних меншин законодавство України не містить.

Важко погодитися також і з твердженням автора, що критичні висловлювання посадової особи сусідньої держави щодо дотримання країною перебування власного законодавства і міжнародних зобов'язань з питань дотримання прав людини, до яких належать і права національних меншин, західніше Угорщини вважали би втручанням у внутрішні справи. Навпаки. Такі дії нині вважаються втручанням уже тільки в країнах, що на мапі розташовані східніше Угорщини.

А твердження, що українська діаспора й близько не має тих прав в Угорщині, які має угорська в Україні, - просто не відповідає дійсності. Так само, як пасаж про зменшення кількості громадян Угорщини, які вважають себе українцями за національністю. За даними останніх переписів населення, кількість таких громадян в Угорщині протягом 90-х років минулого століття збільшилася в кілька разів. Але це тема іншої розмови...

Як зазначалося вище, проблема вивчення української мови та викладання українською окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах України, в яких викладання здійснюється мовами національних меншин (їй присвячена стаття В.Кулика), разом із питаннями, пов'язаними з незалежним оцінюванням знань випускників загальноосвітніх шкіл, перебуває у центрі уваги угорської громадськості Закарпаття. І, як інформує читачів «ДТ» В.Мартин, - також і вищої посадової особи сусідньої країни, а отже, і угорського державного керівництва. Автор не володіє результатами таких ексклюзивних опитувань, які здійснював пан В.Кулик, але має підстави стверджувати, що всі без винятку громадські організації закарпатських угорців одностайно виступають проти цих новацій МОН України. Абсолютна більшість батьків і батьківських колективів угорськомовних навчальних закладів висловили категоричну незгоду зі згаданими заходами міністерства, про що свідчать понад 10 тис. підписів, зібраних під листом протесту.

Чим же викликаний такий протест? Насамперед діями МОН України, які грубо порушують права національних меншин, зокрема й представників угорської національної спільноти на освіту рід­ною мовою, гарантованих Конституцією України (ст.10 - гарантування вільного розвитку та використання мов національних меншин; ст. 53 - гарантування права на навчання рідною мовою;

ст. 22 - недопущення звуження змісту та обсягу прав і свобод) та передбачених законодавством України (зокрема ст. 3 та 27 Закону Української РСР «Про мови...» - щодо права створювати загальноосвітні школи з навчанням мовами національних меншин та права батьків визначати мову навчання своїх дітей). А також явною дискримінацією, якій було піддано випускників загальноосвітніх шкіл з угорською мовою викладання при проходженні тестування з української мови та літератури під час незалежного оцінювання знань. Адже оцінювати за однаковими критеріями знання учнів, що апріорі не можуть бути рівними (шкіл з українською та не українською мовами викладання), і тим паче вимагати знань, яких узагалі не дають згідно із навчальною програмою шкіл з викладанням мовами національних меншин, - інакше як дискримінацією не назвеш.

Такими своїми діями МОН України позбавляє сенсу здобуття середньої освіти мовами національних меншин, принаймні для тих учнів, які бажають продовжувати навчання у вищих навчальних закладах України. А це шлях не до інтеграції представників національних меншин в український соціум, а до цілковитої асиміляції.

* * *
Історично склалося так, що угорці є народом не тільки Угорщини, а й усіх країн, які оточують цю країну, у тому числі й України. Так само, як частиною українського народу є росіяни, румуни, кримські татари та представники інших національностей, яких доля з тих чи інших причин пов'язала із цією державою. Ці спільноти, групи громадян України мають усі правові та морально-етичні підстави претендувати на рівні з представниками титульного етносу права на власну історичну спадщину, на розвиток своєї культури, найважливішим елементом якої є мова. Головним засобом збереження й розвиту національної мови, а отже, й захисту від асиміляції, є освіта рідною мовою. Відповідно до законодавства України право вибору належності або не належності до національної меншини є прерогативою виключно самого громадянина. Йому ж належить і право вибрати мову навчання своєї дитини. Саме громадянинові, а не міністрові. Принаймні якщо ми живемо у правовій державі, в якій люди різних національностей і різних поглядів шукають порозуміння і за яку не прикро ні В.Мартину, ні угорцям Закарпаття.

Автор: Михайло Товт (почесний голова Демократичної спілки угорців України)

Дзеркало тижня
29.09.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!