Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта "Рожеві окуляри" не для освіти

"Рожеві окуляри" не для освіти

Іноді так хочеться побути в "рожевих окулярах", але освіта для цього не та сфера, тому що маємо справу з майбутнім поколінням, спізнюватись тут просто неприпустимо, навіть ані на крок

Хочеться висловити деякі свої думки. Безперечно, на сьогодні зміни в освіті необхідні, тому що суспільство перебуває у кризовому стані, але я погоджусь із думкою, що сьогодні неправильно було б говорити про кризу в освіті в загальному значенні цього слова. Фінансування, можливо, недостатнє - це так, матеріально-технічне забезпечення на п'ять балів за дванадцятибальною шкалою. Але основне у школі сьогодні, як і було завжди, це вчитель, який за покликанням серця йде до дітей і не може себе уявити без школи. І таких учителів багато. Прикро, що в основному не затримується у школі молодь, не хоче працювати за незначну заробітну плату - держава витрачає чималі кошти на навчання педагогічних кадрів, а вони або взагалі не доходять до школи, або не залишаються в ній навіть на три роки. Уважаю, що доцільно було б законодавчо покласти обов'язок на молоді кадри відпрацьовувати певний строк у школі або змусити їх відшкодовувати державі кошти, витрачені на їхню професійну підготовку. Щось треба обов'язково робити для рішення цього питання.

Не можна залишатись осторонь і не торкнутись дуже важливого питання кризи духовності, але, знову ж таки, так формулювати глобально та плоско проблему було б, на мою думку, досить односторонньо. Телебачення без будь-яких обмежень у нас є, радіо з передачами сумнівного змісту - є, преса, де піднімаються скандальні питання, є. Це з однієї сторони. А з іншого боку - родина та школа. Батьки здебільшого зайняті пошуками заробітку, тому залишається тільки школа. Звичайно, ми не знімаємо із себе відповідальності за виховання дитини, але якщо родина, особливо в найбільш складних випадках, відстороняється від цього, нерідко педагоги неспроможні зробити будь-що. Але говорити все ж таки, що діти сьогодні геть бездуховні, не можна. Вони просто інші, і нам, учителям, треба перебудовуватись, щоби працювати з ними. Вони більш обізнані, більш розкуті, більш амбіційні. З ними працювати сутужніше, але й цікавіше. Цього року я, як учитель математики, випустив 11-й клас. І, аналізуючи спілкування з цими дітьми, я сказав би, що вони мене багато чого навчили. Проблема, мені здається, в іншому - чи готовий педагог, який працює у школі, перебудуватись, зрозуміти сьогоднішнього учня. Упевнений, що молодий учитель міг би, але він залишає школу через матеріальну незабезпеченість. Досвідчений учитель звик працювати в авторитарній школі й не завжди легко сприймає педагогіку толерантності з її повагою до дитини.

Дуже часто, і чим далі, тим частіше, піднімається питання поборів у школі.

Питання складне, неоднозначне... Давати голову на відсіч, що поборів, у тому числі й у нас у школі, у відношенні всіх майже ста вчителів школи, було б занадто відповідально. Але обговорити цю неприємну проблему все-таки хотілося б на сторінках вашого журналу. Найчастіше вчитель не є ініціатором одержання якого-небудь коштовного подарунка, наприклад, на свій день народження. У класі завжди знайдеться «надактивна» мама (в якої є гроші) із пропозицією поздоровити вчительку, і починається збір грошей. Деяким родинам здавати важко, але вони мовчки віддають останні гроші («а раптом учителька довідається та буде погано ставитись до дитини?»), а потім починаються розмови про побори. Батькам треба переосмислити цю проблему теж, ставати такими ж розкутими, як і наші сьогоднішні діти, не боятись іти на відверту розмову з учителем, директором школи. Наприклад, в одному із класів нашої школи на батьківських зборах було запропоновано придбати нові парти. Мені це незрозуміло: парти в доброму стані (школі тільки дев'ять років), у цьому просто немає необхідності. А вони: купувати - і все тут. Частина батьків мовчки погоджувалась, але я впевнений, що не кожна родина може здати 150 грн на придбання нової парти. Це один приклад, але їх можна навести чимало.

А ось іще одна проблема - прийом до школи. У нашій школі, наприклад, до першого класу в цьому навчальному році вже подано дві сотні заяв, а відкрити ми можемо тільки три класи (більше не дозволяє проектна потужність школи). Я, як директор школи, не можу не враховувати бажання деяких батьків перелічити на розрахунковий рахунок навчального закладу кошти для підготовки школи до нового навчального року. Чи побори це? Напевно, складність ситуації й полягає в тому, що важко провести чітку грань між щирим бажанням деяких батьків допомогти та після слів директора «Чим можете допомогти?» при об'єктивній неможливості зробити це. Звичайно, якби держава в достатній мірі фінансувала школу, ми не стояли би перед такими проблемами. Але батькам також треба зрозуміти одну річ: не все вирішується грішми, треба об'єктивно оцінювати будь-яку ситуацію, реальні можливості своєї дитини, розуміти сьогоднішні труднощі школи - тільки при такому підході спільними зусиллями ми зможемо досягти успіху, не говорячи про побори.

Висловлю свою думку й про роз'єднання початкової, базової та старшої школи. Я не можу із цим стовідсотково погодитись, хоча в цілому тенденція правильна. Для початку кілька запитань. Чи погано, щоб молодші школярі переймались інтересами старших, якщо це інтереси, які сприяють усебічному розвитку особистості? Чи погано, коли вчитель майстерно вчить дітей предмету з 5-го до 11-го класу й, випускаючи, бачить високі результати своєї роботи? Звичайно, не кожний учитель може так учити, але це вже проблема адміністрації школи, проблема підбору кадрів. Чи погано, якщо учнівське самоврядування починає й на достатньому рівні організовує у школі шефську роботу старших школярів над молодшими? У деяких ситуаціях діти швидше зрозуміють старшого учня, ніж учителя. Звичайно, це тільки запитання, і в реальних умовах роботи різних шкіл на них можуть бути різні відповіді. Тут треба бути дуже гнучкими. Можна навести приклади багатьох шкіл Києва, що здійснюють навчально-виховний процес із 1-го по 11-й клас і досягають високих успіхів, забезпечують високу якість навчання та виховання на будь-якому етапі освіти, включаючи профільне навчання у старшій школі. Такі школи не просто мають право на існування, їхнє роз'єднання було б, на мою думку, великою помилкою.

А останнім часом виникла ще одна проблема: чи потрібні у школі медалі випускникам?

Подекуди медаль уявляється як засіб збагачення вчителів, директорів шкіл. А як же самі діти, чому про них ніхто не згадує?! Невже дитина, яка вчилась усі роки на відмінно, краще, ніж інші, не може одержати відмінність держави за свою працю у школі? Справа тут не тільки в пільгах при вступі до ВНЗ. Я вважаю, що кожний ВНЗ має право вирішити сам, як ураховувати наявність у абітурієнта срібної чи золотої медалі. Може, анонімне тестування і є засобом перевірки об'єктивності оцінок школи. Це, безумовно, зніме напругу при вступі до вищих навчальних закладів.

А ось до об'єднання випускних іспитів із вступними до ВНЗ у мене двояке ставлення. По-перше, виникає думка про недовіру до школи, а по-друге, скласти іспит дитині у школі із психологічної точки зору легше, ніж у стінах інституту. І справа тут не в тому, що за хорошу оцінку можна з когось зняти якусь плату. Якщо держава доручає нам одинадцять років учити дитину, чому ж вона не довіряє перевірити надані дітям знання? Можливо, питання в іншому, але це вже проблема конкретної школи. Якщо на анонімному тестуванні діти не будуть підтверджувати знання, отримані у школі оцінки, нехай батьки розбираються зі школою. Таким чином, на мою думку, буде відбуватись природний вибір - батьки будуть вибирати ті школи, в яких їхніх дітей навчають по-справжньому.

Автор: О. Бірюк

Освіта.ua
09.08.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!