Працює мова

У лондонському метро за порадою соціологів таблички «Виходу немає» замінили на вивіски «Вихід поруч». У підсумку в місті зменшилась кількість самогубств. Схоже, мова сама собою має властивість диктувати людям поведінку. Навіть без сторонньої участі.

Мозок мій - ворог мій

У 1950 році Сполучені Штати та Велика Британія, злякавшись приходу до влади в Кореї Комуністичної партії, ввели туди війська. Але комуністів підтримали Радянський Союз і Китай. Війна тривала три роки. Лише в липні 1953 сторони сіли за стіл переговорів. Насамперед було піднято питання обміну полоненими. І вже восени того року до США стали повертатись перші групи солдатів, які побували в китайському полоні. Вони відразу ж звернули на себе увагу.

Штати завжди пишалися своїми демократичними цінностями. Люди, які повернулися з полону, стали різко їх заперечувати та позитивно відгукуватись про комунізм. Американці, які потрапили в полон до японців чи німців під час Другої світової війни, ніколи не допомагали ворогу. Однак ті, хто був у китайських таборах, спокійно розповідали про своє співробітництво з комуністами. До того ж китайці не застосовували тортур. Військовополонені були готові допомагати ворогові через свої внутрішні переконання. Деякі солдати взагалі відмовились повертатися додому, незважаючи на отриманий дозвіл.

Колишніх невільників відправили на психіатричний огляд. Солдати виявились цілком здоровими. У чому ж тоді полягала причина кардинальної зміни цінностей, ідеалів і принципів? Чому вони зрадили свою вітчизну? В американській пресі з'явились публікації про зомбі - людей, які діють, керуючись нібито власними думками й почуттями, у той час як їхня свідомість насправді перебуває під чужим контролем.

Сенат Сполучених Штатів навіть порушив питання про збільшення кількості патріотичних курсів у школах. Однак стало очевидним, що традиційне виховання не в змозі захистити переконання людини. Світ зіткнувся з новими незрозумілими методами впливу на свідомість.

Яким чином китайські комуністи спромоглися змінити ідеологічні принципи американських солдатів? Із цим питанням доктор Роберт Джей Ліфтон вирушив до Кореї, аби особисто зустрітися з колишніми полоненими, які не побажали повертатися на батьківщину.

З'ясувалося, що китайці, працюючи з полоненими, завжди починали з незначних вимог. Полоненого просили прочитати вголос твердження на кшталт: «Сполучені Штати можуть помилятися», «Комуністична система має свої переваги». Після того американцеві пропонували самому сказати чи написати подібну фразу. Поступово полоненого привчали спокійно ставитись до антиамериканських і прокомуністичних висловлювань. Вимуштруваного таким чином солдата підводили до усного чи письмово визнання переваг комунізму. Полонені починали самі вірити в те, що говорили. Тому вони без примусу пішли на співробітництво з ворогом.

Ліфтон припустив, що людина відчуває внутрішню потребу відповідності між словом і ділом. Просте вимовляння якогось твердження може формувати переконання й установки. Вимовлені слова несподіваним чином здобувають владу над думками людини.

Схожу словесну обробку 1974 року було здійснено над дочкою американського газетного магната Патрицією Херст, яка стала заручницею бойовиків терористичної організації. За 57 днів після викрадення вона перетворилась на іншу людину з новим ім'ям Таня. Якщо Патриція була милою, увічливою й аж ніяк не схильною до насильства студенткою, то Таня стала фанатичною та жорстокою революціонеркою. Протягом кількох років дівчина із вищих прошарків суспільства з автоматом у руках грабувала банки заради повалення капіталістичного ладу в Америці.

Зрештою Патрицію затримала поліція. Її було засуджено та ув'язнено. Після амністії та звільнення міс Херст видала книгу, в якій пояснювала, як терористи спромоглися перепрограмувати її мислення. «Я вважала, що роблю приємне своїм викрадачам, повторюючи всі їхні штампи та фрази, не вірячи при цьому жодному слову. Намагаючись надурити їх, я надурила саму себе», - пише колишня заручниця.

Із Патрицією сталося те саме, що й з американськими полоненими. Хоча й не щиро, але все ж висловлені слова перетворились на стійкі переконання. Здавалося б, це протирічить здоровому глузду. Виходить, що не людина керує мовленням для висловлювання своїх думок, а навпаки, мовлення формує хід мислення. Як таке може бути? Що ж закладено в мові, якщо вона здатна програмувати наше мислення, вийти з-під контролю свідомості та керувати людиною?

Запрограмоване мислення

Американські представники структурної лінгвістики Едуард Сепір і Бенджамін Уорф у 1930-ті роки висунули гіпотезу про те, що спосіб думок визначається мовою. Опановуючи мову, людина засвоює картину світу, відображену в рідній мові.

Уофр і Сепір порівняли англійську з мовами американських індіанців. З'ясувалося, що через розбіжності в мовних системах індіанці бачать світ не таким, як європейці. Ми звикли сприймати час як певне циклічне явище. Після зими обов'язково настає весна. Однак цей нібито беззаперечний факт зовсім не очевидний для племені хопі. Вони уявляють собі час як пряму, тому усвідомлюють поняття «вчора», але не розуміють, що таке «завтра». У мові хопі взагалі відсутній майбутній час. За їхньою логікою, «завтра» ще не існує, і невідомо, яким воно буде. Виходячи зі свого світосприйняття, хопі не докладали жодних зусиль для боротьби за існування. Вони жили в посушливому районі півтори тисячі років, та за цей час не зробили спробу створити систему зволоження для полів.

Мова є результатом колективної діяльності людей. Вона змальовує величезну кількість епізодів, прожитих людьми в різноманітних життєвих ситуаціях. Засвоюючи людську мудрість, мова постійно ускладнювалася, ставала сильнішою за нас. Нині вона дає людині вже готові знання та правила поведінки, здобуті попередніми поколіннями. Якщо на Гаїті немає слова «працювати», однак існує вісім синонімів слова «любити», то носії цієї мови, напевно, ставитимуться до свого вільного часу інакше, ніж працелюбні німці.

Мову можна порівняти з комп'ютерною програмою. Людському мозку вона необхідна, як комп'ютеру необхідна мова програмування. Чим визначається результативність роботи обчислювальної техніки? По-перше, потужністю процесора й обсягом пам'яті. По-друге, алгоритмами та комп'ютерними програмами, від яких залежить ефективність використання ресурсів машин. Навіть із тупими алгоритмами можна розв'язувати досить складні завдання, якщо потужність комп'ютера висока. І навпаки, ефективні програми дозволяють працювати з великими за обсягом масивами інформації при слабкому комп'ютері.

Простими алгоритмічними мовами пишуться лише базові операції. Для створення серйозних програм необхідна складна мова. Ускладнення мови дозволяє оперувати більш абстрактними поняттями. Чим вище рівень абстракції комп'ютерної мови, тим більше завдань можна розв'язувати з її допомогою. Аналогічно і з мовою: чим вона багатше, тим ефективніше мислення.

Чому людині для розв'язування інтелектуальних завдань вистачає лише кількох десятих відсотка клітин мозку, у той час як у мавп постійно задіяно щонайменше 20 %? Юрій Ракіта, російський філософ і літератор, уважає, що справа в мові. Вона підвищує коефіцієнт корисної дії мозку в десятки, а то й сотні разів.

Замість людини думає мова

Російський бард Юрій Кукін співав: «Думать просто так - цілком непросто, а не думать - просто неможливо». Можна малювати, танцювати, слухати музику, заплющувати очі й намагатися ні про що не думати - усе одно внутрішнє мовлення завжди супроводжує нас.

Психофізіологічні експерименти доводять, що реакції людини на зовнішні подразники повільніші за аналогічні реакції тварин приблизно на секунду. Причина - прихована мовленнєва діяльність.

Мова робить паузу для того, щоби «подумати» там, де у тварин миттєво реагує інстинкт. Якщо мовна обробка інформації випереджає інстинктивну реакцію, значить, мовлення вже стало органічною частиною мозку. Мова незнищенна, поки людина жива і не страждає на важкі форми втрати мовлення.

Способи боротьби з мовою, мовленням і свідомістю досить різноманітні. В усіх культурах світу поширені практики осягнення себе та світу шляхом відмови від мовленнєвої діяльності. Сюди належать православне затворництво, дзен-буддійська медитація, східні єдиноборства. Люди, займаючись такими методиками, уважають, що таким чином вони досягають глибинної порожнечі свідомості, що дозволяє їм злитися з Абсолютом.

Іспанський філософ Хосе Ортеґа-і-Ґассет у праці «Людина і люди» увів поняття пересічної людини, яка відчуває себе «як усі», не маючи при цьому дискомфорту. Ортеґа-і-Ґассет помітив: «Організм пересічної людини не пристосований до мислення; пересічна людина навіть не підозрює, в якій частині нашого тіла живе думка, але вона, людина, хоче висловити свою думку».

Звідки ж тоді це бажання висловити власну думку? Відповідь ясна - за людину думає мовлення. Щоби жити й розмовляти, зовсім не обов'язково мати свої думки. Усі ідеї в готовому вигляді можна взяти з мови.

Мова - ніби стежка, яка набагато краще за туриста знає, куди вона приведе. І мета шляху людини мові абсолютно байдужа.

Автор: А. Панченков

Освіта.ua
20.06.2007