Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Виховання: уже ні чи ще ні?
Виховання: уже ні чи ще ні?

Від нуля до трьох - так називається громадський рух, що виник наприкінці 1990-х років у США. До нього ввійшли політики та юристи, які вважають, що правильне виховання дитини протягом перших трьох років життя визначає її подальшу долю

Виховання: уже ні чи ще ні?

Нещодавно у штаті Каліфорнія було введено податок на тютюнові вироби. Отримані гроші використовуються для фінансування програми покращення догляду за дітьми до п'ятирічного віку. Влада штатів Джорджія й Теннесі дарує батькам кожного немовляти диски із класичною музикою. У Флориді в дитячих центрах така музика звучить щодня. Педагоги вважають, що, наприклад, твори Моцарта сприятливо впливають на дитячий мозок у ранній період його розвитку.

Дружина колишнього президента США Хілларі Клінтон переконана: «Уважають, що те, ким ми стаємо, є наслідком накопиченого нами досвіду протягом усього життя, але слід спрямувати нашу увагу саме на ранній період життя дитини».

Я виріс у тісній клітці

Досить цікаві ідеї висловює у книзі «Міф перших трьох років» керівник медичного центру в Сент-Луїсі Джон Бруер. Він порівнює думки прибічників руху «Від нуля до трьох» із висновками дослідників-неврологів.

На момент народження виникають лише нечисленні зв'язки між мільярдами мозкових клітин. Протягом перших двох років життя мозок розвивається з божевільною швидкістю, формуючи щосекунди сотні тисяч, навіть мільйони синапсів. У немовляти нейронні зв'язки утворюються настільки швидко, що мозок дворічної дитини набагато більше насічений зв'язками нейронів, ніж мозок дорослої людини. Після трьох років ця бурхлива діяльністіь потроху повільнюється, мозок починає тривалу роботу з удосконалення мережі зв'язків: визначення найваживіших і звільнення від непотрібних. Протягом цього короткого періоду мозок особливо чутливий до навколишнього світу.

У пресі описано експеримент Девіда Хубела та Торстена Уїсла. Вони зашили око кошеняті, і в такому стані воно провело перші три місяці життя. Коли око знову відкрили, виявилося, що кошеня на нього осліпло. На початку життя існує критичний період, коли мозок може повноцінно розвиватися лише під впливом певної кількості зовнішніх імпульсів.

Серію подібних експериментів провів на початку 1970-х психолог університету Іллінойса Вільям Гріноу. Виявилося, що зорова частина кори головного мозку щура, вирощеного разом з йому подібними у великій клітці, наповненій спеціальними іграшками, набагато більше розвинена, ніж у щура, який провів свій перший місяць на самоті в маленькій порожній клітці. Мозок, як полюбляють говорити неврологи, - пластична речовина, що модифікується під час отримання досвіду.

Отож, соціально небезпечні люди та незграбні працівники - це такі самі кошенята із зашитим оком чи щури, вирощені в порожній клітці. Якщо протягом перших трьох критичних років формування синапсів ми могли б забезпечити дітей еквівалентом великої клітки з іграшками, вони були б здоровіші й розумніші - відзначають прихильники руху «Від нуля до трьох».

Однак згаданий нами Джон Бруер пише, що люди з уповільненим розумовим розвитком мають більшу кільість синапсів, ніж усі інші. Більш важливим є період пізньої молодості, коли люди досягають справжньої інтелектуальної зрілості. До того часу мозок прискорено скорочує кількість зв'язків, і рівень інтелекту визначається не кількістю синапсів, а тим, наскільки людина ефективно здійснює відбір і використання цих зв'язків у майбутньому.

Експерименти починаються

Професор психології з університету Берклі Елісон Гопник і його студентка Бетті Рапачолі провели експеримент із групою малюків у віці 14-ти місяців. Рапачолі запропонувала дітям їжу на двох тарілках: крекер і броколі. Усі діти обрали крекер. Потім Рапачолі скуштувала вміст однієї тарілки, говорячи «фу» з відразою, та іншої, говорячи «ням» із задоволенням. Після цього вона підсунула дітям обидві тарілки та попросила дати їй трішки.

Коли вона показувала, що їй подобаються крекери, діти давали їй крекери. Але коли дослідниця показала, що їй подобається броколі, діти мали важку філософську проблему: люди можуть любити різні речі. Діти у віці 14-ти місяців вирішували це питання своєрідно. Вони вважали, якщо їм подобаються крекери, усі їх мають любити, тому вони давали Рапачолі саме крекери, не дивлячись на те, що їй подобалась інша їжа. Через чотири місяці, коли Рапачолі виказувала відразу до крекерів, вони пропонували їй уже броколі. Діти зрозуміли принцип невідповідності пріоритетів.

Елісон Гопник разом зі своїми колегами з Вашингтонського університету у книзі «Геній у колисці» пише: відкриття дітьми різних людських пріоритетів змушує їх уставати в очах багатьох дорослих «жахливими дворічками».

Нестерпну поведінку дворічних дітей пояснюють тим, що вони хочуть випробувати на собі батьківський авторитет або відчути свою відмінність від дорослих. Автори книги стверджують, що вередливі дворічні діти проводять раціональне та прискіпливе дослідження: «Діти систематично перевіряють усі випадки, коли їхній вибір конфліктує з бажанням інших. Раннє дитинство - це експериментально-дослідницька програма, в якій дитина виступає багатообіцяючим психологом, а батьки - піддослідними щурами».

Діти - науковці, які розробляють теорії та сприймають дійсність навколишнього світу відповідно до цих теорій. І коли щось неспрацьовує в цих теоріях (хвилинку, мама не повинна любити крекер лише тому, що я його люблю), вони створюють нову теорію, що пояснює навколишній світ. Так само це зробив би фізик, зіткнувшись із новим доказом взаємозв'язку енергії та матерії.

Автори «Генія в колисці» ствердужють, що наука - це своєрідне організаційно-систематизоване дитинство, спроба реалізувати здібності, витоки яких знаходяться в дослідженнях немовлят і дітей молодшого віку. Зрештою, висувається здогад, що розвиток дитини є раціональним процесом, що спрямовується та стимулюється самою дитиною. Дитина дізнається про різноманітні бажання, систематично провокуючи реакцію дорослих.

В експерименті з броколі дорослий забезпечує 14-місячну дитину інформацією («Я не полюбляю крекер»), необхідною для прийняття правильного рішення. Але дитина ігнорує це рішення доти, поки самостійно не розробить відповідну теорію для правильнеого розуміння. Елісон Гопник відзначає, що немовлята працюють відповідно до дитячих пізнавальних властивостей, і робить висновок, що діти не зрозуміють сказане, поки самі не усвідомлять сенс сказаного. Батьки просто не можуть миттєво пристосуватися до того, чого неусвідомлено хочуть їхні діти.

Замасковані звуки

У відомій книзі Лайс Еліотт «Що там відбувається?» читаємо: «Дуже важливо уникати сюсюкання з дітьми, перетворення речення «Вона найкраща маленька дівчинка у світі» на «Вона найкрасця маленька дівцінка у сьвіті». Вихователі мають прагнути якомога виразніше вимовляти слова в розмові з немовлятами та дітьми молодшого віку, подаючи їм приклад найчіткішої та найпростішої мовленнєвої моделі».

Із цим незгодні автори «Генія в колисці». Вони стверджують, що діти в шість-сім місяців стають прекрасними експертами в розшифровці звуків, що їх вони чують навколо. Малюки використовують ці самі навички, що й дорослі при розмові з людиною, яка має сильний акцент чи нежить. І якщо ви скажете «Вона найкрасця маленька дівцінка у сьвіті», вони почують щось на кшталт: «Вона найкраща маленька дівчинка у світі».

Можливо, більш важливо не вимовляти подовжені голосні та не повторювати спотворені склади, бо це може завадити розвитку мовленнєвих навичок дитини. Автори також відзначають, що сюсюкання - це загальноприйняте спілкування з маленькими дітьми. Воно існує в усіх культурах світу, і багато хто використовує його автоматично, навіть не усвідомлюючи цього. Діти потребують сюсюкання й домагаються його від нас. Але вони далеко не пасивні немовлята, які розвиваються лише завдяки спеціалізованим батьківським навичкам.

«Природа створила нас для навчання так само, як і дітей для учіння, - пише Елісон Гопник. - Практично всі змальовані нами дії батьків, важливі для пізнавального розвитку дитини, є спорадичними, автоматичними та непередбаченими».

Яблуко від яблуні

Дитячий детермінізм не лише сприяє виникненню неправильної соціальної політики, але підриває її основу. Навіщо турбуватися й витрачати гроші, намагючись допомогти підліткам чи дорослим, якщо в них уже почали функціонувати незворотні життєві механізми? Керуючись догмою «від нуля до трьох», уряд спокійно може відмовляти в соціальному захисті знедолених після досягнення ними трирічного віку.

Джером Каган, професор психології Гарварду, у книзі «Три спокусливі ідеї» пише про відоме гавайське дослідження дитячого розвитку, в якому брали участь приблизно 700 дітей із різних етнічних та економічних верств.

Спостереження за розвитком дітей відбувалося від їхнього народження до повноліття. Наскільки гострими були в дітей проблеми у відносинах із суспільством, залежало від соціального класу, який вони представляли. 90 % проблемих дітей вийшли із найбідніших прошарків суспільства. Це жорстока дійсність дитячого розвитку, на яку не зважають політики.

Джером Каган відзначає, що значно дорожче для уряду покращувати побутові умови, навчання й охорону здоров'я мільйона бідних американських дітей, ніж переконувати їхніх матерів усвідомлено цілувати, розмовляти та гратися зі своїми малюками. На думку дослідника, принаймні, нечесно переконувати бідні родини в тому, що, правильно граючи та розмовляючи з дітьми, вони захистять їх від невдач у школі та забезпечать щасливе життя.

Чи важливим є те, що політики, створивши рух «Від нуля до трьох», неправильно витлумачили принципи розвитку дитини? З одного боку, - ні. Вони цікавляться розвитком головного мозку дитини лише з метою вдосконалення соціальної програми: покращення денного догляду за дітьми, педіатричного обслуговування та навчання дітей молодшого віку. Однак рано чи пізно брехливі виправдовування для соціальної політики призведуть до поганих результатів.

Освіта.ua
14.11.2007


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!